Вирок № 74643471, 11.06.2018, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/7075/14-к

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2018 року м.Львів

Шевченківський районний суд м.Львова

у складі : головуючого-судді Невойта П.С.

секретарів с/з ОСОБА_1,ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_5М

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12014140090002491 від 06.08.2014 року щодо обвинувачення

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, українки, гр.України, ІНФОРМАЦІЯ_3, розлученої, має на утриманні неповнолітню дитину, зареєстрованої та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, працевлаштована начальником служби діловодства та адміністрування звернень ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім.Д.Галицького», раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України

за участю прокурора Пацюркевича О.В.

представників потерпілого ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

захисників ОСОБА_10, ОСОБА_11І

обвинуваченої ОСОБА_6,-

у с т а н о в и в

згідно обвинувального акту ОСОБА_6, будучи службовою особою, перебуваючи на посаді головного спеціаліста Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, маючи повноваження щодо офіційного визнання та підтвердження від імені держави фактів виникнення, переходу та припинення прав на нерухоме майно, будучи достовірно обізнаною у здійсненні процедури реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, встановленій Законом України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” та Порядком державної реєстрації прав нерухоме майно та їх обтяжень, будучи ознайомленою із обов’язками державного реєстратора ,маючи реальну можливість виконати свої службові обов’язки належним чином, усвідомлюючи факт порушення нею своїх службових обов’язків, передбачаючи і свідомо допускаючи можливість настання негативних наслідків у результаті недбалого відношення до їх виконання, 31.01.2013 року, отримавши заяву ОСОБА_12 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, копії паспорта та ідентифікаційний код ОСОБА_12, технічний паспорт та свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою м.Львів, вул.Пильникарська 2\12 на ім’я ОСОБА_12 , всупереч вимог Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” та Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, не встановила у наданому ОСОБА_12 свідоцтві про право власності на нежитлові приміщення відсутності в графі «за реєстровим номером» реєстраційного номеру та дати реєстрації, у зв’язку з чим не мала повної та достовірної інформації про достовірність правовстановлюючого документу, оформила витяг про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою м.Львів, вул.Пильникарська 2\12 без перевірки факту видачі правовстановлюючих документів на вказане майно ОСОБА_12, тобто незаконно провела державну реєстрацію речових прав ОСОБА_12 на приміщення, що розташовані за адресою Львів, вул.Пильникарська 2\12, яке фактично на праві власності ОСОБА_12 не належало. Недбале ставлення ОСОБА_6 до своїх службових обов’язків призвело до безпідставної реєстрації права власності на нежитлове приміщення за адресою м.Львів, вул.Пильникарська 2\12 за ОСОБА_12,що спричинило тяжкі наслідки, оскільки у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно були внесені неправдиві відомості, як об’єкт права власності зареєстровано фактично відсутній об’єкт та створено сприятливі умови для вчинення невстановленими на даний час особами особливо тяжкого злочину при укладенні договору купівлі-продажу вказаного нежитлового приміщення, в результаті якого ОСОБА_13 та ОСОБА_14 завдано матеріальної шкоди на 800 000 грн.

Таким чином, ОСОБА_6 органом досудового розслідування обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України, а саме неналежного виконання службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки.

В якості доказів, якими підтверджується винуватість обвинуваченої ОСОБА_6 у вчиненні вказаного злочину, орган досудового розслідування зазначає показання потерпілих ОСОБА_15, ОСОБА_13, свідків ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 та ОСОБА_12, письмові докази – копію свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення №Г-00091 від 20.03.2000р., що за адресою м.Львів, вул.Пильникарська 2\12, копію відповіді Шевченківської районної адміністрації ЛМР №4-36-317, копію відповіді ЛКП «Старий Львів» №315, копію відповіді Шевченківської районної адміністрації ЛМР №4-36-384, копії матеріалів реєстраційної справи на квартиру за адресою м.Львів, вул.Пильникарська 2\12, копію витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №26088631, копію ухвали Львівської міської ОСОБА_11 №3426, копії правовстановлюючих та інших документів, що стосуються укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень по вул.Пильникарській 2\12 у м.Львові, завірену копію посадової інструкції ОСОБА_6, протокол огляду місця події від 25.09.2014 р. з фототаблицею, відповідь на запит Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ОСОБА_11 №2496, відповідь на запит Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ОСОБА_11, відповідь на запит Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №36-2235, матеріали, що стосуються відмови у державній реєстрації права власності на квартиру №19 що на вул.Личаківській 7 у м.Львові, протокол допиту ОСОБА_6 від 26.03.14р. щодо факту реєстрації прав власності на АДРЕСА_1 та відомості, що характеризують ОСОБА_6

Допитана під час судового розгляду обвинувачена ОСОБА_6СМ. своєї винуватості у вчиненні злочину не визнала. Надала покази, що вона працювала на посаді головного спеціаліста Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби ЛМУЮ та здійснювала державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно. Однією із підстав для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, серед іншого, є свідоцтво про право власності на будівлю, споруду. Вказане свідоцтво видавалось органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією до набрання чинності ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Згідно цього Закону під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 01.01.2013 року, державний реєстратор може робити запити до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, щодо надання інформації – довідок, копій документів тощо, необхідної для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про право набувача або про нерухоме майно. Вимагати інші документи для проведення реєстраційних дій реєстратор не має права. 31.01.2013 р. нею було прийнято рішення про проведення державної реєстрації права власності за гр.ОСОБА_12 щодо нежитлового приміщення по вул.Пильникарській 2/12 у м.Львові. Необхідні для проведення вказаної реєстраційної дії документи, в тому числі оригінал Свідоцтва про право власності на приміщення, виданий у 2000 році відділом приватизації Шевченківської райадміністрації м.Львова, та оригінал технічного паспорта на дане приміщення, оформлений БТІ у 2000 році, були подані особисто заявником. Тобто, подані для державної реєстрації гр.ОСОБА_20 документи містили всі необхідні відомості про право набувача та про нерухоме майно. Інших відомостей для ідентифікації права набувача та об’єкту нерухомого майна законодавством не передбачено. Подані документи, зокрема свідоцтво про право власності, не містили будь-яких ознак виправлень, підчищень, закреслень, пошкоджень, які б ставили під сумнів дійсність даного документу, на них містились оригінали підписів та печатки органів, які уповноважені оформляти такого виду документи. В подальшому нею було виявлено, що приміщення по вул.Пильникарській 2/12 перебуває у власності Львівської міської ОСОБА_11, а право власності на фізичну особу ОСОБА_12 у встановленому законом порядку не оформлялося. Про вказаний факт вона особисто повідомила керівника відділу та начальника реєстраційної служби. У березні 2013 року за зверненням начальника Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби ЛМУЮ щодо даного факту було відкрите кримінальне провадження №12013150010000335. Що стосується подальшого укладення ОСОБА_12 договору про відчуження приміщення по вул.Пильникарській 2/12 у м.Львові ОСОБА_13 та ОСОБА_15, від імені якої діяв за дорученням її син, а також подальшого відчуження вказаного приміщення ОСОБА_21, вважає, що потерпілі повинні мати претензії до особи, яка продала їм ці приміщення, а не до неї, як до державного реєстратора. Жодних порушень чинного законодавства при проведенні реєстрації нею не допущено, її діями безпосередньо не спричинено ніякої шкоди потерпілим, а тому просить її виправдати.

Будучи у суді потерпіла ОСОБА_15 дала показання, що її син ОСОБА_14 займався підшукуванням приміщення під свій офіс. Хтось йому запропонував приміщення по вул..Пильникарській 2/12. Саме син зустрічався із власником цього приміщення, який йому показав всі документи про право власності. Вона особисто ні документів, ні самого приміщення не бачила, цим займався син. Вона лише дала кошти на його придбання в розмірі 400 000 грн. Перший договір купівлі-продажу вказаного приміщення укладав син від її імені за оформленим нотаріально дорученням, вона при цьому була присутня. А другий договір, за яким син продавав вже це приміщення іншій особі, оформлявся без її участі. Вся її роль у цих подіях зводилась до виділення грошових коштів. Яким чином оформлялись документи на вказане приміщення, зокрема, як проводилась реєстрація права власності на нього у реєстраційній службі, їй нічого не відомо.

Потерпіла ОСОБА_13 у судовому засіданні дала показання, що батько хотів їй подарувати приміщення для бізнесу, щоб вподальшому використовувати його під офіс. Вказане приміщення вони не оглядали всередині, а лише ззовні, всі документи щодо права власності на це приміщення не викликали сумнівів, вони їх дійсність не перевіряли. Тому у нотаріуса у присутності ОСОБА_14 та ОСОБА_19, а також ОСОБА_12 на їх ім’я, був посвідчений договір купівлі-продажу, за яким власник приміщення ОСОБА_20 продав, а ОСОБА_13 і ОСОБА_15, від імені якої діяв за дорученням її син ОСОБА_14, за 800 000 грн. придбали вказане приміщення. В подальшому вони дізнались, що документи про право власності ОСОБА_20 підроблені. Ними було прийнято рішення укласти ще один договір купівлі-продажу, за яким це приміщення було перепродано ОСОБА_21 Під час укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_22, останній коштів за договором їй не надавав.

Потерпілі вважають, що оскільки ОСОБА_6, як державний реєстратор, всупереч вимогам чинного законодавства, провела державну реєстрацію речових прав ОСОБА_12 на неіснуюче приміщення, вона своїми діями допустила неналежне виконання своїх службових обов’язків, що спричинило тяжкі наслідки – заподіяння потерпілим ОСОБА_15 та ОСОБА_13 значної матеріальної шкоди в розмірі 800000 грн.

Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні дав показання, що у 2000 році перебував на посаді начальника ЛОКП „БТІ та ЕО”. В ході досудового розслідування йому пред’являлось свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення по вул.Пильникарській 2/12 у м.Львові, видане на ім’я ОСОБА_20 Підпис, який міститься у вказаному свідоцтві йому не належить. Про реєстрацію нежитлових приміщень за вказаною адресою йому нічого не відомо. Чи видавались свідоцтва про право власності саме такої форми, як було йому пред’явлено, у 2000 році ,він ствердити не може, однак за період його роботи форми свідоцтв змінювались. Відтиск печатки на свідоцтві оригінальний, хто його міг поставити йому не відомо.

Свідок ОСОБА_23 будучи у суді дав показання, що у 2013 році перебував на посаді начальника відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно ЛМУЮ . Відділ фактично почав діяти у січні 2013 року. ОСОБА_6 працювала на посаді головного спеціаліста відділу. У цей період навантаження у працівників відділу було дуже велике, приміщення, у якому працював відділ було непристосоване для прийому такої кількості громадян. З 01.01.2013 р. по 01.01.2014р. до спеціалістів з реєстрації речових прав були вимоги про те, щоб з моменту подачі заяви громадянина та необхідних для реєстрації документів в 14 днів була проведена реєстрація, порушення таких строків тягло за собою скарги громадян, яких намагались уникати. Сама ОСОБА_6 повідомила його про те, що вона після проведення реєстрації права на нерухоме майно - приміщення по вул.Пильникарській 2/12 у м.Львові за гр.ОСОБА_20 виявила, що їй для реєстрації було подане свідоцтво про право власності, яке є підробленим, оскільки ОСОБА_20 не являється власником такого приміщення. Про цей факт вони повідомили правоохоронні органи. За правильність документів, поданих на реєстрацію, відповідальність несе заявник. Свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення, яке було подано ОСОБА_6 було на оригінальному бланку, з оригінальною мокрою печаткою та підписом, тобто достовірність документу не викликала сумнівів. Реєстратор має право подавати запити у органи виконавчої влади,органи місцевого самоврядування, підприємства чи установи про наявність чи відсутність зареєстрованого права власності ,якщо у нього виникають сумніви з-приводу достовірності пред’явленого правовстановлюючого документу. Оскільки ОСОБА_6, як державному реєстратору було надано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, яке містило всі необхідні реквізити, вона не зобов’язана була подавати будь-які запити та перевіряти цей документ.

Свідки ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26О – працівники відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно у судовому засіданні ствердили, що реєстратори відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно не уповноважені перевіряти дійсність поданих документів. Запити у органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування, чи інші підприємства та установи – це право реєстратора, а не обов’язок. Такі запити ними робляться лише у випадках, коли відсутня мокра печатка, підпис, або є розбіжності в документах по площі приміщень чи типу об’єкту нерухомості. Реєстратор проводить реєстрацію документу, відповідальність за дійсність якого несе заявник. Свідки ствердили, що при наданні їм для реєстрації таких документів, які були надані ОСОБА_6, вони як державні реєстратори, також провели би реєстрацію прав на речове майно без здійснення будь-яких уточнюючих запитів в інші органи.

Свідок ОСОБА_27 у судовому засіданні ствердив, що працює приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу. До нього звернувся його знайомий ОСОБА_19 з документами для оформлення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення. Він вивчив подані документи, з»ясував, що заборон щодо відчуження цього об’єкту нерухомого майна не має, а тому погодився посвідчити договір купівлі-продажу. Власником приміщення, яке продавалось, був ОСОБА_12 Покупцями були ОСОБА_15, від імені якої за дорученням діяв її син ОСОБА_14 та ОСОБА_13 До посвідчення договору вже була проведена реєстрація речових прав на нерухоме майно, що видно було із відповідного Реєстру, а тому сумнівів при посвідченні договору у достовірності поданих документів у нього не виникало. Розрахунок між продавцем та покупцями відбувався у нього в нотаріальній конторі, однак скільки і як платили він не бачив, оскільки із кабінету в цей момент вийшов. Другий договір купівлі-продажу оформлявся у приватного нотаріуса ОСОБА_28, яка є його матір’ю.

Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні дав показання, що ОСОБА_19 не знав і не зустрічався з ним. ОСОБА_13 запропонували йому разом купити нежитлове приміщення, щоб пізніше там обладнати офіс. Ним було заплачено повну вартість приміщення 100 дол.США, а за кошти ОСОБА_13 мав проводитися ремонт приміщення. Запропоноване до придбання приміщення знаходилось по вул. Пильникарській 2. Вони всередину цього приміщення не заходили і його не оглядали, а лише бачили його ззовні, оскільки не було ключів, а воно було закрите. Його мати ОСОБА_15 дала йому доручення на вчинення дій від її імені. Приватним нотаріусом ОСОБА_27 був посвідчений договір купівлі-продажу, і лише в нотаріальній конторі він познайомився із власником приміщення ОСОБА_12 Кошти він передав особисто ОСОБА_12, всього йому було передано 100 000 доларів США. Після посвідчення договору свідок придбане приміщення не оглядав, оскільки воно залишалось закритим. Через деякий час з’ясувалось, що документи про право власності на це приміщення на ім’я ОСОБА_12 підроблені. Тоді вони з ОСОБА_13 вирішили оформити другий договір купівлі-продажу та переоформити це приміщення на іншу особу - ОСОБА_21 для того, щоб в подальшому була можливість визнати за ним право власності на це приміщення, як за добросовісним набувачем.

Свідок ОСОБА_12 будучи доставлений у судове засідання конфвоєм дав показання про те, що ОСОБА_6 бачив двічі, один раз у БТІ коли здавав документи на реєстрацію приміщення, а другий раз у судовому засіданні. Свідоцтво на приміщення у нього зявилося тоді,коли знайомий ОСОБА_29 попросив його допоогти чоловіку на імя ОСОБА_19 оформити документи на приміщення. У визначений день він прибув в БТІ, що на вул.Липинського, де особисто здав документина реєстрацію і в подальшому цього ж дня отримав їх назад з реєстрацією. Пізніше його покликали до нотаріуса підписувати договір купівлі-продажу. Під час продажу у нотаріуса кошти поклали на стіл, а в той момент його попросили вийти і він вже не бачив хто взяв ці кошти. Можливо гроші взяв ОСОБА_19, який виглядав на 45 років, сивий. Він же відповідав за всю процедуру оформлення документів.

За клопотанням сторони захисту відмовлено у допиті свідка ОСОБА_30, який звільнився з роботи та його місце проживання невідоме,

ОСОБА_19, зазначений обвинуваченням як свідок, що підлягає допиту у судовому засіданні, у судові засідання не з’являвся. Згідно інформації прикордонної служби виїхав за межі України та назад не повертався. За клопотанням обвинувачення його допит в якості свідка виключений із обсягу доказів, які підлягають дослідженню судом.

Свідки ОСОБА_21 та ОСОБА_18 померли (том 3 а.с.196).

У відповідності до вимог ч.1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Статтею 92 КПК України визначено, що обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу покладається на слідчого, прокурора, а обов'язок доказування належності та допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає.

Згідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Статтею 86 КПК України зазначено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990р. із змінами «Про виконання судами України законодавства і Постанов Пленуму Верховного Суду України з питань розгляду кримінальних справ і постановлення вироку” при постановленні вироку суддя повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності.

При аналізі доказів, досліджених в ході судового слідства по даному кримінальному провадженню, судом встановлено.

Із копії свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення №Г-00091 від 20.03.2000 р., оригінал якого міститься в матеріалах кримінального провадження №12013150010000334 від 21.03.2014 р. і оглянутий у судовому засіданні, вбачається, що нежитлові приміщення, розташовані по вул.Пильникарській 2/12 у м.Львові, належать на праві приватної власності ОСОБА_12. Свідоцтво видане на підставі розпорядження Шевченківської адміністрації м.Львова №301 від 17 березня 2000 року. Свідоцтво завірене підписом начальника ЛОКБТІ та ЕО ОСОБА_17 та мокрою печаткою. У свідоцтві відсутній номер реєстрації об’єкту у ЛОКБТІ та ЕО.

Із копії відповіді Шевченківської райадміністрації Львівської міської ради №4-36-317 /оригінал міститься в матеріалах кримінального провадження 12013150010000334 від 21.03.2014р./ начальнику відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління вбачається, що т.в.о голови райадміністрації повідомляє про те, що за №301 у Шевченківській районній адміністрації зареєстровано розпорядження «Про надання допомоги на поховання» та датовано 23.03.2000 р. 17.03.2000 р. за №271 зареєстровано розпорядження голови районної адміністрації «Про оформлення права власності на квартири», однак вулиці Пильникарської та прізвища ОСОБА_12 в ньому не значиться.

Із копії інформації ЛКП «Старий Львів» ГУМВСУ у Л\о від 22.03.2013 р. /оригінал знаходиться в матеріалах кримінального провадження №12013150010000334/ видно, що згідно архівних даних, що були передані в ЖЕК №402 Шевченківського району квартира АДРЕСА_2 відсутня. Згідно поверхового плану квартира №2 дійсно колись існувала, але вона використовувалась як лабораторія 1-ї міської клінічної лікарні, головний корпус якої знаходиться на вул.Ужгородській 1.

Оглянутими у судовому засіданні копіями матеріалів реєстраційної справи на квартиру за адресою м.Львів, вул. Пильникарська 2\12, до яких на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду м.Львова надано тимчасовий доступ та оригінали яких містяться в матеріалах кримінального провадження №12013150010000334 від 21.03.2014р., стверджується факт звернення ОСОБА_20 із заявою про реєстрацію речових прав на нерухоме майно до відділу реєстрації 31.01.2013 р. Картка прийому заяви заповнена ОСОБА_6 При цьому ОСОБА_31 подані документи: копія паспорта, копія ідентифікаційного номера, свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення, технічний паспорт. ОСОБА_6 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та видано ОСОБА_31 з реєстру прав на нерухоме майно та реєстрацію права власності. ОСОБА_12 особисто розписався у отриманні документів 31.01.2013 р.

Копією витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 12.05.2010 р. стверджується, що будинок №2 по вул.Пильникарській у м.Львові відповідно до рішення Шевченківського райвиконкому м.Львова №192 від 14.04.1987 р. належить територіальній громаді м.Львова.

Згідно ухвали Львівської міської ОСОБА_27 №3426 від 25.03.2010 р. «Про надання в оренду нежитлових приміщень на вул.Пильникарській, 2» таке приміщення надано в оренду комунальному підприємству Львівська 1-а міська клінічна лікарня імені ОСОБА_32 для здійснення медичної практики до 31.01.2015 р.

З оглянутих у судовому засіданні копій правовстановлюючих та інших документів, оригінали яких знаходиться в матеріалах кримінального провадження №12013150010000334 від 21.03.2014 р. щодо укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень що на вул.Пильникарській 2/12 у м.Львові, до яких на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду м.Львова надано тимчасовий доступ, вбачається, що 06.02.2013 р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_27 посвідчений договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_12 продав, а ОСОБА_33 та ОСОБА_15, від імені якої на підставі доручення діяв ОСОБА_14, купили нежитлові приміщення по вул. Пильникарській 2/12 у м.Львові за 800 000 грн. При цьому ринкова вартість майна відповідно до висновку станом на 05.02.2012 року, виготовленого ТзОВ «Бюро-Львів» становить 178751 грн. При укладенні договору право власності продавця підтверджене витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, видане 31.01.2013 р. державним реєстратором реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_6

Із протоколу огляду місця події від 25.03.2014 р. та фототаблицею до нього вбачається, що таким є нежитлові приміщення по вул.Пильникарській 2/12 у м.Львові. При огляді приміщення встановлено, що таке перебуває в оренді 1-ї міської клінічної лікарні імені ОСОБА_32, використовувалось як лабораторія, і у ньому міститься обладнання для лабораторії.

Із відповіді начальника Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 15.08.2014 прокурору Шевченківського району м.Львова вбачається, що право власності на будинок по вул.Пильникарській 2 у м.Львові зареєстроване за територіальною громадою м.Львова в особі Львівської міської ОСОБА_27 на підставі рішення Шевченківського райвиконкому м.Львова №192 від 14.04.1987 р.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час прийняття рішення обвинуваченою; далі - Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр).

У відповідності до ч.1 ст.4 Закону № 1952-IV обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме:

1) право власності на нерухоме майно.

Зазначений закон опублікований у газеті «Голос України» від 03.08.2004 - № 142 та набрав законної сили.

Пунктом 3 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України» (надалі Закон N 1878-VI) з подальшими змінами встановлено, що до 1 січня 2013 року державна реєстрація: права власності та права користування (сервітут) на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; права власності на об'єкти незавершеного будівництва, а також облік безхазяйного нерухомого майна, довірче управління нерухомим майном проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації, створеними до набрання чинності цим Законом та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-IV державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом);

відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;

2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав;

3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи;

4) веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна;

5) присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації;

6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

7) надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом;

8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 затверджено порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (був чинний на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок № 703).

Відповідно до п. 12 Порядку № 703 під час розгляду заяви про державну реєстрацію і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо:

1) обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках);

2) повноважень заявника;

3) відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;

4) наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону;

5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

У відповідності до п.28 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів №703 від 22.06.2011 р. для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно заявник, крім документів, що зазначені у пункті 27 цього Порядку, подає копії документів, що зазначені в пункті 9 цього Порядку (крім документа, що посвідчує посадову особу органу державної влади або органу місцевого самоврядування).

Згідно п.п.7) п.27 Порядку… документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є: свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією до набрання чинності цим Порядком.

Як убачається з досліженого у судовому засіданні Свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення №Г-00091 таке видане 20.03.2000 року.

Додатком 11 до Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом № 121 від 09.06.1998 року Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 р. за №399/2839, затверджено форму «Свідоцтва на право власності на». У зазначеному бланку відсутня вимога, а також графа щодо реєстрації обєкту нерухомості.

Пунктом 2.1. Інструкції визначено порядок реєстрації у такому порядку:

а) заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники правовстановлювального документа (оригінал та копію);

б) відповідальний працівник бюро технічної інвентаризації вивчає законність та повноту документів і на підставі їх робить відповідний запис у реєстрову книгу;

в) адреса об'єкта, що реєструється, записується в алфавітний журнал адрес (додаток 2)

г) прізвище, ім'я та по батькові фізичних осіб – власників нерухомого майна вноситься в алфавітний журнал або картку картотеки власників (додатки 3, 4);

ґ) на оригіналі правовстановлювального документа робиться реєстраційний напис (додаток 5).

Якщо на правовстановлювальному документі немає місця для реєстраційного напису, то видається реєстраційне посвідчення, яке є невід'ємною частиною такого документа (додаток 6).

Органом досудового розслідування дії ОСОБА_6 кваліфіковані за ч.2 ст. 367 КК України як неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки.

Об’єктивна сторона даного злочину передбачає виконання службовою особою своїх обов’язків неналежним чином: не відповідно до закону або відповідно до нього, проте неякісно, неточно, неповно, несвоєчасно, поверхово, у протиріччі з установленим порядком і тією обстановкою, що склалась. Для наявності об’єктивної сторони недбалості необхідно встановити: нормативний акт, яким визначається компетенція службової особи, коло службових обов’язків, покладених на неї цим актом у встановленому законом порядку; які конкретні обов’язки і у якому порядку службова особа повинна була виконати у даній обстановці; чи мала вона реальну можливість виконати ці обов’язки у даній обстановці; у чому саме виявились допущені нею порушення службових обов’язків; які наслідки спричинили ці порушення; чи знаходилися вони у причинному зв’язку з наслідками, що настали.

Недбалість – злочин із матеріальним складом, тому він визнається закінченим, якщо діяння спричинило істотну шкоду чи заподіяло тяжкі наслідки і такі знаходяться у причинному зв’язку із протиправними діями службової особи.

Згідно ч.1 ст.15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться у такому порядку: 1) прийняття та перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, 3) прийняття рішення про державну реєстрацію, 4) внесення записів до Державного реєстру прав, 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно, 6) видача витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права або їх обтяження.

У відповідності до п.10 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів №703 від 22.06.2011 р. заявник разом із заявою про державну реєстрацію подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату державного мита.

Відповідно до п.8-1 ч.2 ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 01.01.2013 р., запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію /довідки,копії документів тощо/, необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо ці документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених Законом відомостей про право набувача або про нерухоме майно.

При цьому суд зазначає, що при здійсненні державної реєстрації права власності на нерухоме майно завжди необхідно виходити з конкретного об'єкту, власник якого звернувся за державною реєстрацією права власності на нього, оскільки визначальною умовою державної реєстрації прав є особисті характеристики та функціональне призначення такого об'єкту, що відповідають ознакам нерухомого майна.

Отже, подане ОСОБА_12 Свідоцтво про право власності містить передбачені Законом відомості про право набувача: зазначено П.І.П. власника, та про нерухоме майно: нежитлові приміщення заг.пл. 129,7 кв.м., господарські прміщення заг.пл. 30,7 кв.м., що знаходяться за адресою м.Львів, вул.Пильникарська 2\12.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої Законом, за умов якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Підставою для проведення державної реєстрації прав є документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, подані органу державної реєстрації прав, нотаріусу як спеціальному суб’єкту, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, разом із заявою (стаття 19 Закону).

Коли після видачі чи оформлення документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, державну реєстрацію прав (оформлення документів чи проставляння «відміток») на підставі них не було проведено згідно з вимогами законодавства, що діяло на момент їх виникнення, а на сьогодні вже відсутні як нормативне врегулювання таких процедур, так і повноваження у відповідних суб’єктів.

За таких обставин коли перехід права власності на нерухоме майно відбувся, проте за результатом такого переходу державну реєстрацію прав (оформлення документів чи проставляння «відміток») не проведено, державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором на підставі документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно.

У відповідності до п.92, 93 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів №703 від 22.06.2011 р. під час розгляду заяви про державну реєстрацію, відповідно до якої державну реєстрацію прав у Державному реєстрі прав заявлено вперше, державний реєстратор використовує дані Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна для цілей справляння державного мита та/або перенесення записів про обтяження речових прав на нерухоме майно під час проведення державної реєстрації права власності або іншого речового права на таке майно.

Державний реєстратор встановлює наявність (відсутність) записів про:

1) державну реєстрацію права власності або іншого речового права на нерухоме майно у Реєстрі прав власності на нерухоме майно;

2) обтяження нерухомого майна іпотекою в Державному реєстрі іпотек;

3) обтяження речових прав на нерухоме майно в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна;

4) обтяження податковою заставою речових прав на нерухоме майно у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, порядок доступу до якого встановлює Мін’юст.

Судом встановлено, що 31.01.2013р. ОСОБА_6, отримавши заяву ОСОБА_20 про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, копії паспорта та ідентифікаційний номер ОСОБА_20, свідоцтво Г-00091 про право власності на нежитлові приміщення від 20.03.2000 року, видане на ОСОБА_12 на обєкт – нежитлові приміщення заг.пл. 129,7 кв.м., господарські прміщення заг.пл. 30,7 кв.м., що знаходяться за адресою м.Львів, вул.Пильникарська 2\12, технічний паспорт на вказані приміщення, внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості на зазначені приміщення та оформила витяг про реєстрацію права власності на ці приміщення.

Подане ОСОБА_20 свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення було виготовлено на оригінальному бланку, містило дані про рішення органу, яким приміщення передано у власність, оригінал підпису керівника органу, що видав свідоцтво і мокру печатку цього органу. В процесі розгляду заяви ОСОБА_12, ОСОБА_6 відповідно до обов’язків, покладених на неї посадовою інструкцією, згідно наданого нею запиту, отримала інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна за індифікатором пошуку 222865 від 31.01.2013 13:02:12, згідно з яким станом на 31.01.2013 р. відсутня державна реєстрація (щодо права власності), а існує тільки заява про державну реєстрацію права власності, яка зареєстрована 31.01.2013 11:47:49, будь-яка інформація обтяжень щодо нерухомого майна, розташованого на вул.Пильникарській 2/12 у м.Львові відсутня.

Державна реєстраційна служба України в листі від 26.08.2014 р. №9355-15-14 роз’яснила питання щодо порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Зокрема, звернено увагу на те, що державним реєстратором під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані до 01.01.2013 р., надано право запитувати від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію, необхідну для реєстрації прав і їх обтяжень, лише у випадку, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять відомостей про право набувача або про нерухоме майно. Реєстратор запитує додаткову інформацію лише тоді, коли ним вичерпано можливості одержання відомостей, необхідних для проведення державної реєстрації прав, зокрема із документів, поданих заявником, за результатами пошуку, інформації в інформаційних системах, які діяли до 01.01.2013 р.

На державного реєстратора не покладаються обов’язки здійснення технічної, почеркознавчої чи інших експертиз чи досліджень поданих йому документів. За достовірність правовстановлюючих документів, поданих на реєстрацію, відповідальність несе заявник.

Відтак, підстав для перепровірки тих даних, які мались у свідоцтві про право власності на нерухоме майно на об’єкт нерухомості, у обвинуваченої на момент проведення реєстрації не було.

Під час з’ясування обставин у даному провадженні і та ознайомившись з вироком щодо обвинувачення ОСОБА_12 за ч.3 і ч.4 ст.358 та ч.4 ст.190 КК України про підробку свідоцтва про право власності, судом встановлено, сторона обвинувачення не надала інформації про внесення відомостей про злочин щодо підпису службовою особою Шевченківської райадміністрації та МБТІ і проставлення мокрої печатки зазначених установ на свідоцтві. З чого слід зробити висновок про згоду з даним документом органу досудового слідства, т.я. щодо нього не заявлено жодних вимог.

При розслідуванні справ про службову недбалість має бути встановлено, що службова особа не тільки була зобов’язана, але й мала реальну можливість виконати дії, передбачені відповідними нормативними актами.

У судовому засіданні свідки, допитані за клопотанням захисту – працівники Державної реєстраційної служби ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_24 ствердили, що Державна реєстраційна служба почала функціонувати з 01.01.2013 р. Їх підрозділ знаходився в непристосованому приміщенні що на вул.Липинського у м.Львові, в кабінетах працювало по 5 осіб. Навантаження на кожного із державних реєстраторів було тоді надто великим, відвідувачі займали черги з 4 год. ранку, а тому щоби впоратись з таким обсягом роботи, вони змушені були працювати по 10-12 год. на добу. При таких обставинах працівники фізично неспроможні були без нагальної потреби проводити будь-які додаткові перевірки по наявних у їх провадженнях матеріалах, оскільки це ще й викликало скарги відвідувачів на зволікання, що могло стати причиною для притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Разом з тим, суд враховує і ту обставину, що 20.03.2013 року саме ОСОБА_6 виявила факт подачі ОСОБА_12 підроблених документів на реєстрацію нежитлових приміщень по вул.Пильникарській 2/12, внаслідок чого за її ініціативою було звернення начальника відділу Зайця до правоохоронних органів та на підставі такого завернення 21.03.2013 року було внесено до ЄРДР кримінальне провадження №1213150010000334 за ознаками ч.4 ст.190 та ч.4 ст.358 КК України.

Вироком від 27.07.2016 року Галицького районного суду м.Львова, який залишений ухвалою від 26.12.2016 року колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області, ОСОБА_12 визнано винуватим за ч.4 ст.190 та ч.3 і ч.4 ст.358, 70,71,72 КК України та засуджено до покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі (том 4 а.с.112-128).

Службова недбалість відноситься до злочинів з матеріальним складом, тому він визнається закінченим, якщо діяння спричинило істотну шкоду, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, чи завдало тяжкі наслідки, які полягають у заподіянні матеріальних збитків, які у двісті п’ятдесят і більше разів перевищують цей неоподатковуваний мінімум.

У обвинувальному акті зазначено, що недбалі дії ОСОБА_6 виразились у безпідставній реєстрації права власності на нежитлові приміщення по вул.Пильникарській 2/12 у м.Львові за ОСОБА_12, спричинили тяжкі наслідки, оскільки в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно були внесені неправдиві відомості, як об’єкт права власності зареєстровано фактично відсутній об’єкт та створено сприятливі умови для вчинення невстановленими особами особливо тяжкого злочину при укладенні договору купівлі-продажу, в результаті якого потерпілим завдано матеріальної шкоди на суму 800 тис.грн.

Слід зазначити, що ОСОБА_6 має опосередковане відношення до укладеного між ОСОБА_20 та потерпілими договору купівлі-продажу.

Окрім цього із оглянутих вище письмових доказів вбачається, що об’єкт нерухомості – нежитлове приміщення по вул.Пильникарській 2/12 у м.Львові належить територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ОСОБА_27, яка обвинуваченням не включалась до числа потерпілих і не заявляла жодних позовних вимог у даному кримінальному провадженні.

На момент розгляду даного кримінального провадження потерпілими чи Львівською міською ОСОБА_27 не заявлялись позови про визнання договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень по вул.Пильникарській 2/12 у м.Львові недійсними. Жодного дня приміщення не виходило з користування власника.

Відтак, суд вважає, що відсутній причинний зв’язок між заподіяною шкодою та діяннями обвинуваченої - безпосередньо діями ОСОБА_6 власнику майна не заподіяно жодних матеріальних збитків, що, відповідно, виключає караність її діяння.

Відповідно до вимог ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку та обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення ухвалюється судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженим під час судового розгляду.

Обвинувальний акт всупереч вимогам п.2 ч.1 ст.91 КПК України не зазначає, а у судовому засіданні обвинуваченням не подано доказів щодо форми вини, мотиву і мети вчинення обвинуваченою кримінального правопорушення.

Сторона обвинувачення в якості доказів винуватості обвинуваченої ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.367 КК України, надала матеріали, що стосуються відмови ОСОБА_6 у державній реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_3.

Такі докази суд вважає неналежними, оскільки вони нездатні за своїм змістом встановлювати факти і обставини, що мають значення для даного кримінального провадження у відповідності до вимог ст.85 КПК України. До того ж така відмова датована 29.03.13, після того як ОСОБА_6 самостійно виявила факт неналежності правовстановлюючого документу за адресою вул.Пильникарська, 2/12.

Отже, суд прийшов до висновку, що жоден з перевірених судом доказів, наданих обвинуваченням, не підтверджує пред’явлене ОСОБА_6 обвинувачення. Висновки обвинувачення про доведеність вини обвинуваченої зібраними доказами не відповідають встановленим обставинам справи.

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд прийшов до переконання, що в діях обвинуваченої ОСОБА_6 відсутній склад злочину, передбаченого ч.2 ст.367 КК України, а тому в пред’явленому обвинуваченні її слід визнати невинуватою та виправдати.

Керуючись ст.ст. 349, 368, 370, 373, 374 КПК України, суд

у х в а л и в:

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5 визнати невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України та виправдати у зв'язку з недоведеністю в її діянні складу кримінального правопорушення.

Раніше обраний ОСОБА_6 запобіжний захід особисте зобов’язання - скасувати.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги встановленого ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Шевченківський районний суд м.Львова.

Суддя ОСОБА_34