Постанова № 74642201, 12.06.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/5129/17

Категорія: 12.2 Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Танасогло Т.М.,

суддів – Запорожана Д.В., Яковлєва О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Одеського окружного адміністративного суду на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду, 3-тя особа: Територіальне управління державної судової адміністрації про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 (надалі – позивач) 03.10.2017 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду суду з адміністративним позовом, що містив вимоги:

визнати протиправною бездіяльність Одеського окружного адміністративного суду (надалі – суд або відповідач) в частині не нарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 17.08.2015 по 31.12.2015 включно відповідно до статті 147 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (в редакції у відповідності до Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд”);

зобов’язати суд здійснити ОСОБА_1 перерахунок заробітної плати за період з 17.08.2015 по 31.12.2015 включно відповідно до статті 147 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (в редакції у відповідності до Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд”) та виплатити її в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (місячна премія, надбавка за високі досягнення, надбавка за вислугу років, надбавка за інтенсивність праці тощо);

визнати протиправною невиплату судом ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових потреб у 2017 році в розмірі середньомісячної заробітної плати працівника патронатної служби.

В якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача позивач зазначив Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (надалі – Управління).

В обґрунтування вимог позивач вказав, що він з 17.08.2015 року по 11.07.2017 року працював в суді на посаді помічника судді, йому було присвоєно 11 ранг державного службовця у межах п’ятої категорії посад державних службовців. За твердженнями позивача, в період 17.08.2015 по 31.12.2015 відповідач нараховував та виплачував позивачу заробітну плату, виходячи з розміру посадового окладу, що був меншим, ніж передбачалось нормами Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів” (надалі – Закон про судоустрій). Крім того, ОСОБА_1 вказав, що відповідач безпідставно відмовив йому у наданні матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.

Ухвалою від 19.10.2017 року Одеський окружний адміністративний суд, на підставі статей 18, 20, 22 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка була чинною до 15.12.2017), передав адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 на розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 січня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 65114, РНОКПП НОМЕР_1) до Одеського окружного адміністративного суду (вул. Фонтанська дорога, 14, м. Одеса, 65062, ідентифікаційний код 35118626) задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Одеського окружного адміністративного суду в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 65114, РНОКПП 32727225191) заробітної плати за період з 17.08.2015 по 31.12.2015 включно відповідно до статті 147 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (в редакції у відповідності до Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд”).

Зобов’язано Одеський окружний адміністративний (вул. Фонтанська дорога, 14, м. Одеса, 65062, ідентифікаційний код 35118626) суд здійснити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 65114, РНОКПП 32727225191) перерахунок заробітної плати за період з 17.08.2015 по 31.12.2015 включно відповідно до статті 147 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (в редакції у відповідності до Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд”) та виплатити її в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (місячна премія, надбавка за високі досягнення, надбавка за вислугу років, надбавка за інтенсивність праці тощо).

У задоволенні позовних вимог про визнання протиправною невиплати Одеським окружним адміністративним судом ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових потреб у 2017 році в розмірі середньомісячної заробітної плати працівника патронатної служби відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 січня 2018 року в частині задоволення адміністративного позову Одеський окружний адміністративний суд подав апеляційну скаргу. Апелянт просить ухвалити нове рішення у частині задоволення позову, яким відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду про визнання протиправною бездіяльність Одеського окружного адміністративного суду в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 65114, РНОКПП 32727225191) заробітної плати за період з 17.08.2015 по 31.12.2015 включно відповідно до статті 147 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (в редакції у відповідності до Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд”) та зобовязання Одеський окружний адміністративний (вул. Фонтанська дорога, 14, м. Одеса, 65062, ідентифікаційний код 35118626) суд здійснити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 65114, РНОКПП 32727225191) перерахунок заробітної плати за період з 17.08.2015 по 31.12.2015 включно відповідно до статті 147 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (в редакції у відповідності до Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд”) та виплатити її в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (місячна премія, надбавка за високі досягнення, надбавка за вислугу років, надбавка за інтенсивність праці тощо). У решті рішення залишити без змін.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ухвалене з порушенням норм матеріального права, у зв’язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову рішення, яким в частині задоволення позивних вимог відмовити.

Згідно з ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до приписів ст. 311 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції, може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд за їх участю, а також у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про необхідність її задоволення.

Суд першої інстанції встановив, що спір між сторонами в частині розміру заробітної плати виник з приводу того, який нормативний акт підлягав застосуванню при її обчисленні в період з 17.08.2015 по 31.12.2015. За твердженнями позивача, відповідач при відповідному обчисленні мав виходити з розміру посадового окладу, що вказаний у Законі про судоустрій, відповідач стверджував, що він діяв на підставі Постанови № 268.

До 26.10.2014 оплата праці помічника судді здійснювалася на підставі Постанови № 268 (з урахуванням того, що посадовий оклад не міг бути меншим за встановлений розмір мінімальної заробітної плати).

Відповідно до чинної з 26.10.2014 редакції Закону про судоустрій (з урахуванням змін, що були внесені Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII “Про прокуратуру”), розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюється з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Підпунктами 1 та 2 пункту 13 Розділу ХІІІ Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII “Про прокуратуру” Кабінет Міністрів України був зобов’язаний: у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом; у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність з цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом про судоустрій.

Кабінет Міністрів України вимоги Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII “Про прокуратуру” не виконав.

Після викладення Закону про судоустрій в новій редакції (Закон України від 12.02.2015 № 192-VIII “Про забезпечення права на справедливий суд”), з 28.03.2015 норми щодо матеріального, побутового забезпечення та соціальний захист працівників судової системи (до 28.03.2014 – стаття 144) містилися у статті 147, при цьому зміст норм не змінився.

Підпунктом 2 пункту 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 12.02.2015 № 192-VIII “Про забезпечення права на справедливий суд” Кабінет Міністрів України був зобов’язаний у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити у межах своїх повноважень перегляд та скасування нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

Кабінет Міністрів України вимоги Закону України від 12.02.2015 № 192-VIII “Про забезпечення права на справедливий суд” не виконав.

Крім того, 25.04.2015 року, відповідно до Закону України від 28.12.2014 № 76-VIII “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України”, з пункту 13 Розділу XIII Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII “Про прокуратуру” була виключена норма щодо обов’язку Кабінету Міністрів України внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність з цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом про судоустрій.

До 09.09.2015 року відповідач обчислював та виплачував позивачу заробітну плату на підставі Постанови № 268, тобто у розмірі, що не відповідав нормам Закону про судоустрій.

Відповідно до змін, що були внесені постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року № 644, з 09.09.2015 року місячний посадовий оклад помічника судді (коефіцієнт від місячного посадового окладу судді місцевого суду), згідно зі Схемою, був встановлений на рівні 0,4, що відповідало статті 147 Закону про судоустрій. Але при цьому, під Схемою містилася примітка наступного змісту: “У 2015 році місячний посадовий оклад застосовується з урахуванням 50-відсоткового зменшення; інші виплати працівникам апарату судів, передбачені цією постановою, здійснюються виключно в межах фонду оплати праці суду”.

Таким чином, в період з 09.09.2015 року по 31.12.2015 року розмір місячного посадового окладу позивача не відповідав статті 147 Закону про судоустрій.

Згідно з частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного правового договору України.

Оскільки положення Постанови № 268 в частині визначення посадових окладів працівників апаратів судів не відповідали нормам Закону про судоустрій, суд дійшов висновку про те, що застосуванню підлягали норми Закону про судоустрій.

Відповідач був зобов’язаний виконати вимоги Закону про судоустрій, положення Постанови № 268 (в частині, що не суперечить вимогам Закону про судоустрій) та забезпечити виплату позивачу заробітної плати відповідно до норм Закону про судоустрій.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, результатом якої стало те, що розмір заробітної плати позивача не відповідав нормам Закону про судоустрій.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірності Постанови в оскаржуваній частині.

Проте з таким висновком колегія судів не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон №1697-VII, яким внесено зміни до статті 144 Закону №2453-VІ, зокрема, передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону №192-VІІІ Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Наведене узгоджується із положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №3723-XII), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Аналогічні положення закріплено також частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №108/95-ВР), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону №108/95-ВР).

За правилами статті 142 Закону №2453-VІ (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 143 Закону №2453-VІ). Аналогічні правила закріплені і у статтях 145, 146 Закону №2453-VІ у редакції з 28 березня 2015 року.

З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону №2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону №2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена Постановою КМУ №268, зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року. Отже, Кабінет Міністрів України покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону №1697-VII та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону №192-VІІІобов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк не виконав.

Згідно з частиною першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Враховуючи викладене, оскільки з 26 жовтня 2014 року по 9 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до Постанови №268 щодо умов оплати праці, зокрема, розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та «;Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першоїстатті 144 Закону №2453-VІ та частини першої статті 147 цього ж Закону у редакції з 28 березня 2015 року не передбачено, відповідач як головний розпорядник бюджетних коштів не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 12 липня 2016 року №820/4648/15, від 13 липня 2016 року №820/4653/15 та №818/3372/15, від 26 липня 2017 року №822/5776/15.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати йому заробітної плати за період з 9 вересня 2015 року по 31 грудня 2015 року відповідно до статті 147 Закону №2453-VІ (в редакції Закону №192-VІІІ), виходячи з посадового окладу - 0,4 від місячного посадового окладу судді місцевого суду без 50 відсоткового зменшення та зобов'язання відповідача провести йому такий перерахунок заробітної плати, то необхідно зазначити наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року №644 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України»(далі - Постанова КМ України №644) були внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів». Зокрема, у схемі посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих (загальних, спеціалізованих) судів місячний посадовий оклад було визначено як коефіцієнт від місячного посадового окладу судді місцевого суду. Разом із тим, окремою відміткою визначено, що у 2015 році місячний посадовий оклад застосовується з урахуванням 50-відсоткового зменшення; інші виплати працівникам апарату судів, передбачені цією Постановою, здійснюються виключно в межах фонду оплати праці суду. Зазначені зміни були опубліковані та набрали чинності 9 вересня 2015 року.

Отже, з 9 вересня 2015 року розмір окладу працівників апарату судів регулюється Постановою КМ України №644.

З матеріалів справи убачається, що з вересня 2015 року заробітна плата позивачу нараховувалась та виплачувалась в розмірі передбаченому Постановою КМ України №644.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку висновками, що позовні вимоги позивача про визнання дій відповідача неправомірними та зобов'язання його здійснити перерахунок та виплату заробітної плати за період з 9 вересня 2015 року по 31 грудня 2015 року відповідно до статті 147 Закону №2453-VІ (в редакції Закону №192-VІІІ), виходячи з посадового окладу - 0,4 від місячного посадового окладу судді місцевого суду без 50 відсоткового зменшення є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність правових підстав для нарахування і виплати позивачу заробітної плати у розмірі іншому, ніж передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та її виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - постанова № 268), оскільки законодавчого механізму реалізації права працівника апарату суду на отримання встановленого Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів » (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2453-VІ) окладу немає у зв'язку з невнесенням до зазначеної постанови відповідних змін. позовні вимоги позивача про визнання дій відповідача неправомірними та зобов'язання його здійснити перерахунок та виплату заробітної плати за період з 9 вересня 2015 року по 31 грудня 2015 року відповідно до статті 147 Закону №2453-VІ (в редакції Закону №192-VІІІ), виходячи з посадового окладу - 0,4 від місячного посадового окладу судді місцевого суду без 50 відсоткового зменшення є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході розгляду справи відповідач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування апеляційної скарги.

Також в своїй апеляційній скарзі апелянт просив здійснити розподіл судових витрат.

За приписами ч. 1, 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При задоволенні позову суб’єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб’єкта владних повноважень, пов’язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Аналогічні правові норми містились в ч. 1, 2 ст. 94 КАС України (в редакції до 15.12.2017 року).

Таким чином, законодавець передбачив можливість відшкодування та оплати судових витрат лише у випадку задоволення позову саме на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень.

Натомість, апелянт є суб’єктом владних повноважень, а відповідно правові підстави для розподілу судових витрат з огляду на задоволення апеляційної скарги останнього відсутні.

Доказів наявності судових витрат суб’єкта владних повноважень, пов’язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, матеріали справи не містять.

Отже в розподілі судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід відмовити.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 308, 309, 311,315, 317,321, 322, 325, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Одеського окружного адміністративного суду – задовольнити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 січня 2018 року у справі №815/5129/17 в частині не нарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 17.08.2015 року по 31.12.2015 року включно відповідно до статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції у відповідності Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») та зобов’язання Одеський окружний адміністративний суд здійснити позивачу перерахунок заробітної плати за період з 17.08.2015 року по 31.12.2015 року включно відповідно до статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції у відповідності Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») та виплатити її в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок , які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (місячна премія, надбавка за високі досягнення, надбавка за вислугу років, надбавка за інтенсивність праці тощо) скасувати.

Ухвалити у цій частині нову постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні вищевказаних позовних вимог в повному обсязі.

У решті рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення та підписання повного судового рішення – 12.06.2018 року.

Головуючий: Т.М.Танасогло

Суддя: Д.В. Запорожан

Суддя: О.В.Яковлєв