Постанова № 74642160, 07.06.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/2951/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Хобор Р.Б., Онишкевича Т.В.

з участю секретаря судового засідання: Мацьків М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 01 березня 2018 року (ухвалене головуючим-суддею Коротич І.А., час ухвалення судового рішення 14 год 03 хв у м. Кременці, час складання повного судового рішення 12 березня 2018 року) за адміністративними позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 міської ради, ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

У грудні 2017 ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 міської ради та ОСОБА_1, в якому просив визнати протиправними дії відповідача ОСОБА_3 міської ради при прийнятті рішення № 1330 від 11.05.2017 «Про надання ФОП ОСОБА_1 дозволу на укладення договору сервітутного (обмеженого) використання земельної ділянки» та скасувати його.

Позов мотивований тим, що він є законним користувачем земельної ділянки, площею 0,0696 га по вул. Дубенська, 141 у м. Кременець, на якій безпідставно розміщено переносний торгівельний павільйон відповідача ОСОБА_1, яка з метою уникнення виконання судового рішення про його знесення звернулась із заявою про укладення договору сервітутного (обмеженого) використання земельної ділянки, за результатами розгляду якої між відповідачами був укладений відповідний договір. При цьому, міською радою не було до уваги наявність скасування в судовому порядку аналогічного рішення ради № 2912 від 04.04.2014.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 01.03.2018 позов було задоволено. Стягнуто з відповідача ОСОБА_3 міської ради за рахунок її бюджетних асигнувань понесені позивачем судові витрати в розмірі 640 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яку мотивує тим, що суд першої інстанції не навів мотивів, у чому саме полягає порушення прав позивача. Позивач не надав доказів на підтвердження належності йому спірної земельної ділянки. Рішення судів, які покладені в основу оскаржуваного судового рішення жодним чином не мають відношення до розглядуваного спору. З урахуванням наведеного просить скасувати рішення Кременецького районного суду від 01.03.2018 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову та стягнути з позивача на її користь понесені судові витрати.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову залишити без змін.

Від ОСОБА_3 міської ради надійшло клопотання про розгляд справи без участі її представника, що відповідно до ч.2 ст.313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_4, які підтримали апеляційну скаргу, позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_5, які просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а оскаржуване рішення скасуванню повністю із закриттям провадження по справі, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що рішенням п’ятої сесії сьомого скликання ОСОБА_3 міської ОСОБА_6 № 1330 від 11.05.2017 ФОП ОСОБА_1 було надано дозвіл на укладення договору сервітутного (обмеженого) використання земельної ділянки, площею 0,0025 га, яка знаходиться за адресою : вул. Дубенська, 141, м. Кременець, з цільовим призначенням для обслуговування тимчасової споруди МАФ «Софія», з метою здійснення підприємницької діяльності, строком на одинадцять місяців та ставкою плати за сервітутне використання земельної ділянки 12% нормативної грошової оцінки землі.

На підставі вказаного рішення між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 міською радою 08.06.2017 був укладений договір сервітутного (обмеженого) використання зазначеної земельної ділянки за № 239-03.

Даний спір виник з приводу того, що 11.06.2001 ОСОБА_7 було надано в оренду земельну ділянку, площею 10,71 кв.м., для розміщення та обслуговування кіоску на земельній ділянці, яка належала на праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_8

В подальшому рішенням Кременецького районного суду від 17.12.2008 та рішенням Кременецького районного суду від 16.01.2013 державні акти були скасовані.

Постановою Кременецького районного суду від 22.10.2014, яку ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2015 залишено без змін, визнано дії сорокової сесії шостого скликання ОСОБА_3 міської ОСОБА_6 при прийнятті рішення № 2966 від 04.04.2014 - протиправними. Скасовано рішення сорокової сесії шостого скликання ОСОБА_3 міської ОСОБА_6 № 2966 від 04.04.2014, щодо відмови в наданні ОСОБА_2 та ОСОБА_8 дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою. Визнано протиправними дії сорокової сесії шостого скликання ОСОБА_3 міської ОСОБА_6 при прийнятті рішення № 2912 від 04.04.2014. Скасовано рішення сорокової сесії шостого скликання ОСОБА_3 міської ОСОБА_6 № 2912 від 04.04.2014, щодо укладення з ОСОБА_1 договору сервітутного (обмеженого) використання земельної ділянки, яка знаходиться за адресою : м. Кременець, вул. Дубенська, 141. Визнано протиправними дії сорок восьмої сесії шостого скликання ОСОБА_3 міської ОСОБА_6 при прийнятті рішення № 3325 від 30.09.2014. Скасовано рішення сорок восьмої сесії шостого скликання ОСОБА_3 міської ОСОБА_6 № 3325 від 30.09.2014, щодо відмови у наданні ОСОБА_2 та ОСОБА_8 дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою. Зобов'язано ОСОБА_3 міську раду розглянути заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_8 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що судовими рішеннями були встановлені певні обставини, які не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи. При цьому вказав, що відповідачами не надано доказів належності спірної земельної ділянки ОСОБА_1, що позбавляє останню права вимагати встановлення сервітуту та укладення відповідного договору на підставі оспорюваного рішення. Крім того, суд першої інстанції вважав, що даний спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає, що до таких суд прийшов з порушенням норм процесуального права, з огляду на наступне.

15.12.2017 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017.

Вказаним Законом вводиться в дію нова редакція КАС України, який визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.

У відповідності до п.10 ч.1 Перехідних положень КАС України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України та КАС України (ст. 6 КАС у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду та ст.5 КАС у редакції, чинній на момент вирішення справи) в порядку адміністративного судочинства.

У відповідності до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно п.1 ч.1 ст.4 КАС України, адміністративна справа – переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Пунктом другим частини першої статті 4 КАС України визначено поняття публічно-правового спору – це спір, у якому : хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов’язує надавати такі послуги виключно суб’єкта владних повноважень, і спір виник у зв’язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб’єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв’язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб’єкта владних повноважень або іншої особи

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За правилами Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ст.19 у чинній редакції ЦПК України).

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі – Суд) від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &?с;…&?с; Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, що не мала регулювання законом.

Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Таким чином, на вирішення адміністративного суду може бути переданий спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

Разом з тим, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

З оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування вбачається, що воно спрямоване на передачу права користування земельною ділянкою третій особі шляхом передачі такої ділянки в оренду.

З моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору сервітутного (обмеженого) використання земельної ділянки припиняються адміністративні відносини між цими суб'єктами, та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки не притаманні адміністративним правовідносинам, натомість - притаманні цивільним правовідносинам, які з урахуванням суб'єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» визначено, що господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.

Положення статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 148 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

За змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 ЦК України, статей 123, 124, 127, 128 ЗК України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог ЗК України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським або місцевим судам.

Крім того, в подібних правовідносинах Верховний Суд України у постанові від 14.02.2012 по справі за позовом закритого акціонерного товариства «Корпорація ІгроСервіс» до Алуштинської міської ради Автономної Республіки Крим про визнання протиправним та скасування рішення дійшов висновку про те, що міська рада у справі, яка розглядається, є суб'єктом цивільних правовідносин і має такий самий правовий статус, що й інші учасники цих відносин. Реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, що перебувала у її власності, міськрада відповідно до статті 5 ЗК має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Тобто при здійсненні повноважень власника землі відповідач є рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію права розпоряджатися землею. У цьому випадку відсутня підпорядкованість одного учасника земельних правовідносин (Товариство) іншому (Міськрада), яка має місце під час здійснення органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій.

Спір, що виник внаслідок порушення права суб'єкта господарської діяльності на земельну ділянку, в тому числі органами державної влади та місцевого самоврядування, є спором про право цивільне.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного суду України від 11.11.2014 по справі №21-493а14, від 09.12.2014 по справі №21-308а14, від 16.12.2014 по справі №21-544а14.

Таким чином, така категорія спорів відноситься до компетенції місцевих загальних судів та має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Згідно п.1 ч.1 ст.238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною першою статті 319 КАС України передбачено, що за наявності підстав, встановлених, зокрема, статтею 238 цього Кодексу, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку, а провадження у справі закриттю у відповідній частині.

Таким чином, беручи до уваги наведене вище, колегія суддів приходить до висновку, що даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, помилково вважаючи, що такі мають ознаки публічно-правового характеру.

Керуючись ст.ст. 238, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 01 березня 2018 року по справі № 601/2137/17 скасувати та прийняти постанову, відповідно до якої провадження по справі закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя ОСОБА_6 судді ОСОБА_9 ОСОБА_10 Повне судове рішення складено 11.06.2018.