Постанова № 74641407, 30.05.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2018 р.м.ОдесаСправа № 821/1046/17

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д.К. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Домусчі С.Д.,

– ОСОБА_1,

за участю: секретар судового засідання – Ніцевич О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 апеляційні скарги ОСОБА_2, Головного управління Національної поліції в Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду, яке прийнято 01 лютого 2018 року у складі суду судді: Василяки Д.К. в місті Херсоні по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Херсонській області, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив: визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 15.06.2017 року № 161 в частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції; визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 19.06.2017 року № 154 о/с в частині звільнення позивача зі служби в поліції з посади начальника сектору реагування патрульної поліції № 4 Нововоронцовського відділення поліції Бериславського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Херсонській області; поновити позивача на посаді начальника сектору реагування патрульної поліції № 4 Нововоронцовського відділення поліції Бериславського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Херсонській області; стягнути з Головного управління Національної поліції в Херсонській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 58127 гривень 52 копійки; стягнути з Головного управління Національної поліції в Херсонській області (на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10000 гривень; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на службі та стягнення заробітної плати в межах стягнення за один місяць.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року заявлені позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 15.06.2017 року № 161 в частині притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 19.06.2017 року № 154 о/с в частині звільнення ОСОБА_2 зі служби в поліції з посади начальника сектору реагування патрульної поліції № 4 Нововоронцовського відділення поліції Бериславського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Херсонській області. Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника сектору реагування патрульної поліції № 4 Нововоронцовського відділення поліції Бериславського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Херсонській області з 20 червня 2017 року. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Херсонській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 червня 2017 року по 01 лютого 2018 року в розмірі 51852 гривні 39 копійок (належить до видачі після відрахування обов'язкових платежів до бюджету). Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на службі в поліції на посаді начальника сектору реагування патрульної поліції №4 Нововоронцовського відділення поліції Бериславського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Херсонській області та стягнення заробітної плати в межах стягнення за один місяць. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заявленого позову, наголошуючи, зокрема, на порушенні судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Також, не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, останній подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення у цій частині нове рішення про стягнення на його користь середнього заробітку, наголошуючи, зокрема, на порушенні судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи у наведеній частині.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом відповідача від 04 листопада 2016 року № 220 о/с згідно з наказом ГУНП від 03 жовтня 2016 року № 1016 дск призначено у зв'язку з реорганізацією штатів ОСОБА_2 на посаду начальника сектора реагування патрульної поліції № 4 Нововоронцовського відділення поліції Бериславського відділу поліції ГУНП, увільнивши його з посади начальника слідчого відділення Нововоронцовського відділення поліції того ж відділу.

Наказом ГУНП від 08.02.2017 року №35о/с звільнено від тимчасового виконання обов'язків заступника начальника Нововоронцовського відділення поліції Бериславського відділу поліції ГУНП - начальника слідчого відділення майора поліції ОСОБА_2 - начальника сектора реагування патрульної поліції № 4 Нововоронцовського відділення поліції Бериславського відділу поліції ГУНП.

Наказом «Про призначення службового розслідування» № 833 від 02.06.2017 року призначено службове розслідування щодо можливих порушень службової дисципліни працівниками Нововоронцовського ВП Бериславського ВП ГУНП. Наказ прийнято на підставі того, що до УКЗ ГУНП надійшла інформація про те, що 01.06.2017 року близько 19.00 год. в смт. Нововоронцовка Херсонської області в рамках розслідування кримінального провадження № 42017230270000097, розпочатого 01.06.2017 року за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, працівниками Херсонського управління ДВБ Національної поліції України та прокуратури Херсонської області задокументовано факт незаконної грошової винагороди у розмірі 10000 гривень начальником СРПП № 4 Нововоронцовського відділення поліції Бериславського ВП майором поліції ОСОБА_2

За результатами проведеного розслідування складено висновок службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни начальником СРПП № 4 Нововоронцовського відділення поліції Бериславського ВП, який затверджено начальником Головного управління Національної поліції в Херсонській області 15.06.2017 року.

Вказаним висновком встановлено, що начальником СРПП № 4 Нововоронцовського відділення поліції Бериславського ВП ГУНП в Херсонській області майором поліції ОСОБА_2 допущені грубі недоліки, зокрема: КНС із організації роботи С(Г)РПП з початку поточного року взагалі не велась; нормативно-розпорядчі документи Національної поліції України, ГУНП в Херсонській області, службові телеграми з питань діяльності С(Г)РПП, які надходили з ГУНП, відсутні; наказ ГУНП від 10.02.2017 року № 201 «Про тимчасовий порядок організації роботи секторів реагування поліції відділів та відділень поліції ГУНП в області» на момент перевірки був навіть не зареєстрований в канцелярії та на нього не накладена резолюція керівництва відділення поліції; щоденні плани-завдання із постановкою конкретних службових задач для поліцейських, які входили до складу ГРПП, маршрутні листи, рапорти про результати роботи ГРПП, а також рапорти відповідальних від керівництва про результати перевірки за несенням служби ГРПП відсутні; результати діяльності секторів реагування патрульної поліції Нововоронцовського ВП на оперативних нарадах при керівництві відділення поліції у поточному році жодного разу не розглядались; вивченням журналу реєстрації оперативних нарад при начальникові відділення поліції (інв. № 317) начальником СРПП у поточному році при керівництві відділення поліції не розглядалися, відсутні протоколи оперативних нарад; надані на момент перевірки посадові (функціональні) інструкції працівників, які входять до штату СРП, у переважній більшості, у тому числі начальника СРПП № 4 ОСОБА_2, на момент перевірки не були затверджені керівництвом відділення поліції, не зареєстровані в канцелярії підрозділу, навіть сам ОСОБА_2 не був з ними ознайомлений; під час перегляду та вивчення записів у журналі обліку вхідних документів інв. № 838, у журналі звернень громадян, журналу єдиного обліку матеріалів на начальника СРПП № 4 ОСОБА_2 у поточному році взагалі не розписувались для подальшого виконання для подальшого виконання.

Пунктом 2, 3 висновку службового розслідування вирішено: відомості, які стали підставою для проведення службового розслідування та встановлені проведеним службовим розслідуванням, вважати такими, що підтвердилися та доведені матеріалами службового розслідування. За грубе порушення службової дисципліни, вимог пп. 1, 2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», Методичних рекомендацій з питань підвищення ефективності взаємодії між територіальними органами поліції, їх територіальними (відокремленими) підрозділами, міжрегіональними територіальними органами Національної поліції та їх підрозділами щодо реагування на повідомлення про кримінальні правопорушення та інші події, забезпечення публічної безпеки і порядку, затвердженими т.в.о. Голови Національної поліції України генералом поліції третього рангу ОСОБА_3, наказу ГУНП від 10.02.2017 року № 201 «Про тимчасовий порядок організації роботи секторів реагування поліції відділів та відділень поліції ГУНП в області», Присяги працівника поліції, ОСОБА_4 з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2017 року № 1376, що виразилось у невиконанні своїх службових обов'язків відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва та вчиненні дій, які негативно впливають на імідж поліції, начальника СРПП № 4 Нововоронцовського відділення поліції Бериславського ВП ГУНП в Херсонській області майора поліції ОСОБА_2 звільнити зі служби в поліції за п. 6 ч. 1. ст. 77 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту ОВС України), Закону України «Про Національну поліцію».

Наказом Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 15.06.2017 року № 161 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників ГУНП в Херсонській області» начальника СРПП № 4 Нововоронцовського відділення поліції Бериславського ВП ГУНП в Херсонській області ОСОБА_2 звільнено зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 (у зв’язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту ОВС України) Закону України «Про Національну поліцію».

Наказом Головного управлінням Національної поліції в Херсонській області № 154 о/с майора поліції ОСОБА_2 звільнено зі служби в поліції за ст. 77 ч. 1 Закону України «Про Національну поліцію» за п. 6 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).

Не погоджуючись із наказами про звільнення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірне питання та задовольняючи заявлені вимоги позивача, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем порушена процедура проведення службового розслідування, оскаржувані накази прийнято без урахуванням характеру проступку, обставин за яких його було вчинено, наслідки такого проступку, попередня поведінка особи, ставлення позивача до виконання службових обов'язків.

Вирішуючи справу в апеляційному порядку колегія суддів виходить з наступного.

Положеннями ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII визначено вичерпний перелік підстав для звільнення поліцейського, так, п. 6 ч. 1 вказаної статті визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про Національну поліцію» у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Разом з тим, п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин Дисциплінарний статут Національної поліції України не було затверджено, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на поліцейських поширюється дія Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 року № 3460-IV.

Так, сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначено Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, що затверджений Законом України від 22.02.2006 року № 3460-IV.

Положеннями ст. 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України (далі - Дисциплінарний статут) встановлено, що службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

За змістом ст. 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

Аналіз наведених положень Дисциплінарного статуту є підставою для висновку про те, що службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативними актами передбачені.

Згідно зі ст. 2 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком є невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

За приписами ст. 12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень, як звільнення з органів внутрішніх справ.

Враховуючи вищезазначені приписи, недотримання службової дисципліни є дисциплінарним проступком, за вчинення якого до особи-порушника застосовуються заходи дисциплінарного стягнення, зокрема, звільнення.

При цьому, при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу (ст. 14 Дисциплінарного статуту).

Зі змісту оскаржуваних наказів вбачається, що позивача звільнено із займаної посади згідно вимог п. 6 ч. 1. ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» - у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту ОВС України.

При цьому, згідно оскаржуваних наказів підставою для застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення відповідач визначив: грубе порушення службової дисципліни, вимог пп. 1, 2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», пп. 1, 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», Методичних рекомендацій з питань підвищення ефективності взаємодії між територіальними органами поліції, їх територіальними (відокремленими) підрозділами, міжрегіональними територіальними органами Національної поліції та їх підрозділами щодо реагування на повідомлення про кримінальні правопорушення та інші події, забезпечення публічної безпеки і порядку, затвердженими т.в.о. Голови Національної поліції України генералом поліції третього рангу ОСОБА_3, наказу ГУНП від 10.02.2017 року № 201 «Про тимчасовий порядок організації роботи секторів реагування поліції відділів та відділень поліції ГУНП в області», Присяги працівника поліції, ОСОБА_4 з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2017 року № 1376, що виразилось у невиконанні своїх службових обов'язків відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва та вчиненні дій, які негативно впливають на імідж поліції.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що приймаючи оскаржувані накази, що стали підставою для звільнення позивача із займаної посади, відповідачем очевидно не враховано всі дійсні обставини справи, при проведенні службового розслідування, висновок якого став підставою для видання оскаржуваних наказів, відповідачем не повно було з'ясовано обставини дисциплінарного проступку позивача, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем службової дисципліни передчасно та за відсутності беззаперечних доказів, які б підтверджували протиправність поведінки позивача.

Так, колегія суддів зазначає, що в оскаржуваних наказах відповідачем не визначено конкретно, які дії чи бездіяльність допущені з боку позивача, що є підставою для його звільнення.

Оскаржувані накази містять лише загальні формулювання щодо невиконання позивачем своїх функціональних обов’язків, без визначення в чому це проявилось.

Так само в оскаржуваних наказах йдеться посилання на загальні норми Закону України «Про Національну поліцію» без зазначення, що саме є підставою для звільнення позивача.

Також в оскаржуваних наказах відповідач посилається на Методичні рекомендації з питань підвищення ефективності взаємодії між територіальними органами поліції, їх територіальними (відокремленими) підрозділами, міжрегіональними територіальними органами Національної поліції та їх підрозділами щодо реагування на повідомлення про кримінальні правопорушення та інші події, забезпечення публічної безпеки і порядку, наказ ГУНП від 10.02.2017 року № 201 «Про тимчасовий порядок організації роботи секторів реагування поліції відділів та відділень поліції ГУНП в області» та ОСОБА_4 з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2017 року № 1376, без зазначення, які саме пункти цих рекомендацій/інструкцій порушені позивачем, в чому це проявилось.

Відсутні такі дані і у висновку службового розслідування.

Так, у висновку службового розслідування зазначено, що позивачем допущені грубі недоліки, зокрема: КНС із організації роботи С(Г)РПП з початку поточного року взагалі не велась; нормативно-розпорядчі документи Національної поліції України, ГУНП в Херсонській області, службові телеграми з питань діяльності С(Г)РПП, які надходили з ГУНП, відсутні; наказ ГУНП від 10.02.2017 року № 201 «Про тимчасовий порядок організації роботи секторів реагування поліції відділів та відділень поліції ГУНП в області» на момент перевірки був навіть не зареєстрований в канцелярії та на нього не накладена резолюція керівництва відділення поліції; щоденні плани-завдання із постановкою конкретних службових задач для поліцейських, які входили до складу ГРПП, маршрутні листи, рапорти про результати роботи ГРПП, а також рапорти відповідальних від керівництва про результати перевірки за несенням служби ГРПП відсутні; результати діяльності секторів реагування патрульної поліції Нововоронцовського ВП на оперативних нарадах при керівництві відділення поліції у поточному році жодного разу не розглядались; вивченням журналу реєстрації оперативних нарад при начальникові відділення поліції (інв. № 317) начальником СРПП у поточному році при керівництві відділення поліції не розглядалися, відсутні протоколи оперативних нарад; надані на момент перевірки посадові (функціональні) інструкції працівників, які входять до штату СРП, у переважній більшості, у тому числі начальника СРПП № 4 ОСОБА_2, на момент перевірки не були затверджені керівництвом відділення поліції, не зареєстровані в канцелярії підрозділу, навіть сам ОСОБА_2 не був з ними ознайомлений; під час перегляду та вивчення записів у журналі обліку вхідних документів інв. № 838, у журналі звернень громадян, журналу єдиного обліку матеріалів на начальника СРПП № 4 ОСОБА_2 у поточному році взагалі не розписувались для подальшого виконання для подальшого виконання.

Проте, відповідачем, ані у висновку службового розслідування, ані в оскаржуваних наказах, не визначено щодо кожного порушення, чим передбачено виконання цих обов’язків саме начальником сектора реагування патрульної поліції № 4 Нововоронцовського відділення поліції Бериславського відділу поліції ГУНП, які саме нормативно-правові акти порушені позивачем, не вказано конкретно відповідних пунктів нормативно-правових актів, що порушені позивачем. Відповідач жодним чином не обґрунтував, чим передбачено, що саме до посадових обов’язків позивача входить реєстрація відповідних матеріалів до надходять до ВП, проведення оперативних нарад у ВП. Відсутні жодні посилання в чому проявилось порушення з боку позивача ОСОБА_4 з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2017 року № 1376. У висновку службового розслідування йдеться посилання на порушення з боку керівництва ВП.

В ході апеляційного розгляду справи, судом апеляційної з’ясовувались вказані питання та витребовувались з боку відповідача відповідні матеріали.

Проте, відповідачем до суду не було надано будь-яких пояснень та доказів з посиланням на конкретні пункти нормативно-правових актів, що були порушені позивачем, не вказано в чому це проявилось, що саме порушено позивачем.

Навпаки, як вказано самим відповідачем та підтверджено під час судового розгляду справи, позивач зі свою посадовою інструкцією, як начальника СРПП № 4 Нововоронцовського відділення поліції Бериславського ВП ГУНП в Херсонській області, ознайомлений не був, а тому послатись на пункти інструкції, що були порушені позивачем, відповідач не може.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача посилався лише на Методичні рекомендації з питань підвищення ефективності взаємодії між територіальними органами поліції, їх територіальними (відокремленими) підрозділами, міжрегіональними територіальними органами Національної поліції та їх підрозділами щодо реагування на повідомлення про кримінальні правопорушення та інші події, забезпечення публічної безпеки і порядку. Проте, як вже зазначалось колегією суддів, відповідачем не вказано, які конкретно пункти цих рекомендацій порушенні позивачем. В судовому засіданні представник відповідача вказав на не розроблення позивачем планів-завдань СРПП, проте, як вірно наголошено позивачем згідно Методичних рекомендацій, на які посилається відповідач, розроблення позмінних планів-завдань СРПП здійснюється сектором превенції, до складу якого позивач не входить.

Щодо стосується посилань у висновку службового розслідування про наявність кримінального провадження № 42017230270000097, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно зазначено, що ст. 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Крім того, в даному випадку позивача звільнено саме за встановлені порушення в роботі, а не у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією, або кримінального правопорушення.

Наведене у сукупності свідчить, що службове розслідування, висновок якого став підставою для видання оскаржуваних наказів, відповідачем було проведено поверхнево, без належної підготовки, згідно висновку службового розслідування не встановлено всі обставини вчинення позивачем дисциплінарного проступку.

Також, вирішуючи спірне питання, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржувані накази прийнято без урахуванням характеру проступку, обставин за яких його було вчинено, наслідки такого проступку, попередня поведінка особи, ставлення позивача до виконання службових обов'язків, тобто не дотримано вимоги ст. 14 Дисциплінарного Статуту органів внутрішніх справ України. Колегія суддів наголошує, що як в оскаржуваних наказах, так і під час судового розгляду справи, відповідачем не вказано на підставі чого останній дійшов висновку саме про наявність підстав для звільнення позивача зі служби в поліції, з урахуванням, що позивач раніше до дисциплінарної відповідальності не притягувався, має добру характеристику, надану 01.06.2017 року начальником Нововоронцовського ВП Бериславського ВП ГУНП в Херсонській області ОСОБА_5 та надану в червні 2017 року начальником Бериславського ВП ГУНП в Херсонській області ОСОБА_6 (а.с.16-17).

На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що всупереч вимог КАС України, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним спірних наказів.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що оскаржувані позивачем накази його звільнення із займаної посади є протиправними та підлягають скасуванню, а останній підлягає поновленню на раніше займаній посаді до звільнення. Доводи апелянта-відповідача спростовуються вказаними висновками суду апеляційної інстанції.

Разом з цим, колегія суддів погоджується з доводами апелянта-позивача, що вирішуючи спірне питання судом першої інстанції помилково визначено розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача.

Відповідно до п. 6 р. 3 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 року № 260, поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв’язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення.

Аналогічні вимоги містить ст. 235 КЗпП України, відповідно до якої у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв’язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В свою чергу, обчислення середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено із займаної посади оскаржуваним наказом від 19.06.2017 року № 154 о/с, тобто останнім робочим днем є 19.06.2017 року.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки ГУНП в Херсонській області від 29.06.2017 року про грошове утримання позивача, нараховане грошове забезпечення позивача за квітень 2017 року - 12446,95 грн. (30 днів), травень - 11687,57 грн. (31 день), всього 24134,52 грн., середньоденне - 395,64 грн.

Таким чином, враховуючи, що кількість днів вимушеного прогулу позивача з 20.06.2017 року по дату винесення судом першої інстанції складає 226 днів, колегія суддів вважає, що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток у сумі 89416,90 грн.

В свою чергу, при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягав стягненню на користь позивача, судом першої інстанції помилково визначено час вимушеного прогулу позивача та не враховано, що судом не здійснюється відрахування обов’язкових платежів, а тому на користь позивача підлягає стягненню сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з якої ще не відраховане обов’язкові платежі.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач у період вимушеного прогулу не працював та інших підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу немає.

При вирішенні спірного питання колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України та Верховного Суду, згідно якої виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу та Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 та Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №818/149/17.

Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди з огляду на викладене.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з порушенням права власності, стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В даному випадку позивачем не надано ні розрахунку моральної шкоди, ні доказів чи обґрунтування моральних страждань, спричинених неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог в цій частині.

За таких обставин, оскільки судом першої інстанції правильно вирішено справу по суті позовних вимог, проте із помилковим застосуванням норм матеріального права, колегія суддів вважає, що судове рішення, відповідно до вимог ст. 317 КАС України, підлягає зміні з викладенням абз. 5 його резолютивної частини в новій редакції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 271, 289, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року – задовольнити частково.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року змінити, виклавши абзац п’ятий його резолютивної частини в наступній редакції:

«Стягнути з Головного управління Національної поліції в Херсонській області (код ЄДРПОУ 40108782) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 89416 (вісімдесят дев’ять тисяч чотириста шістнадцять) гривень 90 коп. з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.».

В іншій частині рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верхового Суду.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: С.Д. Домусчі

Суддя: О.О. Кравець