Постанова № 74641312, 12.06.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/459/18

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А. В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Танасогло Т.М.,

суддів – Запорожана Д.В.,

– ОСОБА_1,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов’язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2018 року ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з відмови, листом №2490/Ф-11 від 09 січня 2018 року, ОСОБА_2 у нарахуванні та виплати суми компенсації втрати частини доходів, за період з 01 січня 2004 року по 30 листопада 2017 року, у зв'язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 13394,76 грн.;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 суму компенсації втрати частини доходів, за період з 01 січня 2004 року по 30 листопада 2017 року, у зв'язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 13394,76 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що відмова відповідача у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є протиправною, оскільки таке право передбачено Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

Судовим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначив, що оскільки тривале ненарахування пенсії за минулі періоди сталося з вини відповідача, а фактична виплата заборгованості проведена лише у грудні 2017 року, то позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасним отриманням щомісячних пенсійних виплат, донарахованих і виплачених йому на підставі рішення суду.

Відповідно до приписів ст. 311 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції, може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд за їх участю, а також у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

На підставі постанови Малиновського районного суду м. Одеси від 17.11.2009 № 2а-1848/09, зобов'язано головне управління провести перерахунок щомісячного підвищення до пенсії ОСОБА_2 за вислугою років, як учаснику бойових дій з 01.01.2004 по 30.06.2006 з урахуванням підвищення на 150% мінімальної пенсії за віком відповідно до Закону України " Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Позивачу у квітні 2012 року проведено перерахунок пенсії та нараховано доплату в розмірі 13394,76 грн.

Отримання позивачем суми недоотриманої пенсії у розмірі 13394,76 грн. підтверджується випискою по картковому рахунку позивача, з якої вбачається, що 14 грудня 2017 року на картковий рахунок Позивача надійшла грошова сума у розмірі 13394,76 грн., як стягнення заборгованості за рішенням Малиновського районного суду міста ОСОБА_1 від 17 листопада 2009 року по справі №2а-1848/09.

На думку позивача, порушуючи вимоги статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року N 2050-ІІІ, йому не була виплачена відповідна компенсація, чим позивачу завдано майнової шкоди у розмірі суми несплаченої компенсації.

У грудні 2017 року, позивач звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про нарахування та сплату йому суми компенсації втрати частини доходів, на що відповідачем у листі №2490/Ф-11 від 09 січня 2018 року, відмовлено позивачу у задоволенні заяви на підставі того, що поточна пенсія своєчасно нараховувалась та виплачувалась, проведення розрахунку компенсації втрати частини доходу не було предметом судового розгляду, а тому вчинення таких дій головним управлінням виходитиме за межі зобов'язань, покладених постановою суду.

Не погоджуючись з отриманою відмовою позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до приписів ст. 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» здійснена пенсійним органом, на виконання постанови Малиновського районного суду м. Одеси від 17.11.2009 року № 2а-1848/09, виплата позивачу коштів, має характер разового платежу, а тому ніяким чином не може бути використана в контексті ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Колегія суддів зазначає, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Виходячи з вищенаведеного колегія суддів дійшла до висновку, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 24 жовтня 2011 року № 6-38цс-11, від 18 листопада 2014 року № 21-518а14, від 11 липня 2017 року № 21-2003а16.

За таких обставин колегія суддів вважає, що несвоєчасне нарахування спірних пенсійних виплат відбулося у зв'язку із протиправною бездіяльністю пенсійного органу, що встановлено судовим рішенням в іншій справі, а тому позивач має право на отримання відповідної компенсації.

При цьому, посилання пенсійного органу на відсутність відповідного бюджетного фінансування для вчасної виплати спірних коштів, не приймається до уваги колегією суддів, оскільки відповідно до вищевказаних норм така обставина не звільняє пенсійний орган від обов'язку компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" передбачає, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch - United Kingdom" № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Von Maltzan and Others v. Germany" № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про неправомірність відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яка оформлена листом №2490/Ф-11 від 09 січня 2018 року, у нарахуванні та виплати апелянту суми компенсації втрати частини доходів, за період з 01 січня 2004 року по 30 листопада 2017 року у зв'язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 13394,76 грн.

Порушене право апелянта має бути відновлене шляхом зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу суму компенсації втрати частини доходів за період з 01 січня 2004 року по 30 листопада 2017 року, у зв'язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 13394,76 грн.

Пунктом 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення даної справи по суті, внаслідок чого його рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення даного позову.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2018 року скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Повний текст судового рішення складено 12.06.2018 року.

Головуючий: Т.М.Танасогло

Суддя: Д.В. Запорожан

Суддя: О.В.Яковлєв