Постанова № 74641274, 12.06.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/200/18

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Танасогло Т.М.,

суддів – Запорожана Д.В.,

– ОСОБА_1,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Миколаївського обласного військового комісаріату на судове рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Миколаївського обласного військового комісаріату про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2018 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернувся з адміністративним позовом до Миколаївського обласного військового комісаріату (далі – відповідач) про визнання протиправними дій щодо відмови у встановленні статусу ветерана військової служби, зобов’язання встановити статус ветерана військової служби та видати посвідчення.

В обґрунтування позивних вимог ОСОБА_2 зазначив, що на день звільнення з військової служби має календарну вислугу понад 20 років, а звільнення з військової служби було здійснено в зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, а відтак є всі підстави для набуття позивачем статусу ветерана військової служби відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальних захист».

Судовим рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 березня 2018 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням Миколаївський обласний військовий комісаріат звернувся до суду з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі Миколаївський обласний військовий комісаріат зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права та без всебічного з’ясування обставин справи у зв'язку з чим апелянт просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до п. 3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.

ОСОБА_2 проходив військову службу в Миколаївському обласному військовому комісаріаті.

Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 22.04.2010 року № 135 позивача звільнено з військової служби в запас за п.п. "б" ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (за станом здоров’я). Календарна вислуга років на день звільнення складала 20 років 8 місяців, а пільгова 25 років 11 місяців.

Наказом військового комісара Миколаївського обласного військового комісаріату від 26.04.2010 р. № 54 позивача виключено зі списків особового складу.

У грудні 2017 р. позивач звернувся до відповідача з заявою про встановлення йому статусу ветерана військової служби.

Листом від 26.12.2017 р. відповідач відмовив у задоволенні заяви. Відмова мотивована відсутністю підстав для встановлення статусу ветерана військової служби, оскільки позивача звільнено за станом здоров’я, а не в зв’язку з реформуванням Збройних Сил України.

Не погоджуючись з вищевказаним позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач перебував на військовій службі більше 20 років у календарному обчисленні, був звільнений з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, а тому є всі підстави для набуття позивачем статусу ветерана військової служби відповідно до Законів України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільнилися із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їх сімей» та «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), який, зокрема, встановлює статус ветеранів військової служби, визначає основні засади державної політики щодо соціального захисту громадян, звільнених з військової служби та членів їх сімей, визначає гарантії, які забезпечують їм гідне життя, активну діяльність, шану та повагу в суспільстві, Законом України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільнилися із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їх сімей», який встановлює правові основи забезпечення соціального захисту військовослужбовців, які звільнятимуться у зв'язку зі скороченням чисельності Збройних Сил України в ході їх реформування, та членів їхніх сімей.

За правилами п. 12 ст. 1 Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку із реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей" особам, які звільняються з військової служби на підставі нормативно-правових актів, прийнятих у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, надаються такі гарантії соціального захисту: військовослужбовцям, які звільняються зі Збройних Сил України у зв'язку із реформуванням, статус ветерана військової служби надається у разі вислуги 20 років і більше у календарному обчисленні.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку із реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей" дія пункту 6 статті 1 цього 3акону поширюється на осіб, звільнених з військової служби (померлих) після 01 січня 2004 року, пунктів 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 11 та 12 цієї статті на військовослужбовців, які звільнені з військової служби у зв'язку із реформуванням Збройних Сил України після цієї дати.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", який діяв на час звільнення позивача з військової служби, та діючого на даний час Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" ветеранами військової служби визнаються громадяни України, які бездоганно прослужили на військовій службі 20 і більше років у календарному або 25 та більше років у пільговому обчисленні і звільнені з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України.

У відповідності до вимог абзацу 6 п. 1 директиви Міністра оборони України від 27.01.2006 р. № Д-1 "Про основні заходи кадрового забезпечення Збройних Сил України на період 2006-2011 років, подальшого удосконалення кадрової політики" вважаються звільненими з військової служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України всі військовослужбовці, які звільнені наказами по особовому складу, за винятком: військовослужбовців строкової служби; осіб офіцерського складу, прапорщиків (мічманів, звільнених з військової служби за службовою невідповідністю; у зв’язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; у зв’язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що звільнення позивача з військової служби (з вислугою 20 років у календарному обчисленні) відбулося в зв'язку з реформуванням Збройних Сил України.

Таким чином, відмова Миколаївського обласного військового комісаріату у наданні позивачу статусу ветерана військової служби та видачі посвідчення є протиправною.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на відсутність у наказі про звільнення ОСОБА_2 посилання, що його звільнено у зв'язку із реформуванням Збройних Сил України, разом з тим колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що формулювання причин звільнення на підставі п.п. "б" ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (за станом здоров’я) не спростовує обставин фактичного реформування Збройних Сил України.

Колегія суддів зазначає, що Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», а також жодним іншим законом, що здійснює правове регулювання відносин стосовно проходження в Україні військової служби, не визначено такої підстави звільнення з військової служби як реформування Збройних Сил України, а тому посилання апелянта на відсутність у наказі про звільнення позивача зазначення про його звільнення у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України є необґрунтованим.

Відповідно до п. 1 Порядку видачі посвідчення і вручення нагрудного знаку "Ветеран військової служби", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 р. № 1601, посвідчення та нагрудні знаки "Ветеран військової служби" видаються (вручаються) особам, які набули статусу ветеранів військової служби відповідно до Закону України "Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист".

Згідно з нормами п. 2-4 вказаного Порядку посвідчення "Ветеран військової служби" є документом, що підтверджує статус ветерана військової служби і його право на отримання відповідних пільг згідно із Законом України "Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист", іншими актами законодавства.

Підставою для видачі посвідчення і вручення нагрудного знака "Ветеран військової служби" є один з таких документів: наказ про звільнення з військової служби в запас або у відставку; довідка медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності I чи II групи, яка настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби; посвідчення про нагородження медаллю "Ветеран Вооруженных Сил СССР".

Посвідчення та нагрудний знак "Ветеран військової служби" вручаються ветеранові військової служби або за його дорученням рідним чи іншим особам військовими комісаріатами та органами пенсійного забезпечення Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, МВС, Управління державної охорони за місцем проживання ветерана, за що одержувач посвідчення та нагрудного знака розписується у відповідному обліковому документі.

За таких обставин, оскільки за позивачем має бути визнано статус ветерана військової служби, йому має бути видано (вручено) відповідне посвідчення та нагрудний знак "Ветеран військової служби".

Разом з тим, колегія суддів вважає, що втручання в дискреційні повноваження відповідача, як суб'єкта владних повноважень, шляхом його зобов'язання вчинити відповідні дії є виправданим, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права, та враховує, що в межах спірних правовідносин відповідачем не доведено наявність підстав для відмови у визнанні позивача ветераном військової служби.

Також колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта щодо пропуску строку звернення з адміністративним позовом позивачем, оскільки відмова відповідача в наданні позивачу статусу ветерана військової служби датована 26.12.2017 роком, а відтак, саме з вказаної дати необхідно обраховувати строк звернення до суду. Позивач звернувся з адміністративним позовом 25.01.2018 року, тобто в межах строку, визначеного ст. 122 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено норми матеріального та/або процесуального права, допущено неповне з'ясування або надано невірну оцінку обставинам які впливають на правильність вирішення справи.

Частиною 1 ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Миколаївського обласного військового комісаріату залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Повний текст судового рішення складено 12.06.2018 року.

Головуючий: Т.М. Танасогло

Суддя: Д.В. Запорожан

Суддя: О.В. Яковлєв