Постанова № 74641264, 12.06.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року справа №418/926/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: І.Д. Компанієць, Ястребової Л.В., секретаря судового засідання Тішевського В.В., за участю позивача ОСОБА_1, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Міловському районі Луганської області на постанову Міловського районного суду Луганської області від 22 грудня 2016 року (у повному обсязі складена 22 грудня 2018 року у смт. Мілове) у справі № 418/926/16-а за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Міловському районі Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов'язати вчинити дії щодо призначення та виплати пенсію за вислугу років відповідно до Закону України “Про прокуратуру”,

ВСТАНОВИВ:

07 грудня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Міловському районі Луганської області (відповідача), в якому просив визнати дії відповідача протиправними та скасувати його рішення № 322 від 22 листопада 2016 року про відмову в призначені йому пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” в редакції від 05 листопада 1991 року. Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Міловському районі Луганської області призначити та виплачувати йому з 15 листопада 2016 року пенсію за вислугу років за наявності стажу роботи 21 рік 9 місяців 16 днів, у тому числі 18 років 1 місяць 28 днів стаж роботи на посадах прокурорів, виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку без обмеження граничного розміру пенсії.

Постановою Міловського районного суду Луганської області від 22 грудня 2016 року у справі № 418/926/16-а позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано рішення Управління пенсійного фонду України в Міловському районі Луганської області №322 від 22 листопада 2016 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” в редакції від 05 листопада 1991 року.

Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Міловському районі Луганської області призначити з 15 листопада 2016 року та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років за наявним стажу роботи 21 рік 9 місяців 16 днів, у тому числі 18 років 1 місяць 28 днів, стажу роботи на посадах прокурорів, виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, який вказано у довідці прокуратури Луганської області № 18-581 вих-16 від 20 вересня 2016 року з урахуванням довідки військової частини № 23 від 22 січня 2016 року, без обмеження граничного розміру пенсії (а.с. 50-57).

Відповідач із таким судовим рішенням не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції неправомірно застосовано до спірних правовідносин норми Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ, оскільки під час звернення позивача із заявою про призначення пенсії до Управління (15.11.2016 року) діяв Закон України “Про прокуратуру” від 14.10.2014 року № 1697-VII, який набрав чинності з 15 липня 2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону України від 14.10.2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року – 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.

Разом з тим, за наданими документами загальний стаж роботи позивача складає 20 років 01 місяць 12 днів, у тому числі вислуга років 18 років 01 місяців 20 днів, з них на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури – 15 років 02 місяці 07 днів, що не відповідає вимогам статті 86 Закону України від 14.10.2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру».

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року у справі № 418/926/16-а апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в Міловському районі Луганської області задоволено.

Постанову Міловського районного суду Луганської області від 22 грудня 2016 року у справі № 418/926/16-а – скасовано. Прийнято нову постанову. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Міловському районі Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов'язати вчинити дії , щодо призначення та виплати пенсію за вислугу років відповідно до Закону України “Про прокуратуру” - відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 17 квітня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року скасовано. Справу направлено до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, оскільки суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, не надав оцінку наявності чи відсутності достатньої вислуги років та стажу роботи на посадах прокурора, що дає право для призначення пенсії позивачу.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивач просив залишити її без задоволення, а постанову Міловського районного суду від 22.12.2016 року без змін.

В судовому засіданні позивач заперечував поти задоволення апеляційної скарги, підтримав доводи свого відзиву на неї, хоча і не спростовував того факту, що на день звернення за призначенням пенсії не мав загального стажу 23 років.

Згідно ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, розглянув відзив, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, встановив наступне.

Позивач 15.11.2016 року звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області з заявою про призначення пенсії за вислугу років, не зазначивши в заяві на підставі якого саме Закону України «Про прокуратуру» (а.с. 96).

Рішенням Управління пенсійного фонду України в Міловському районі Луганської області від 22 листопада 2016 року № 322 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону, оскільки загальний стаж роботи складає 20 років 1 місяць 12 днів, у тому числі на посадах прокурорів і слідчих прокуратури – 15 років 02 місяці 07 днів (а.с.23).

Спірним у даній справі є правомірність прийняття відповідачем рішення № 322 від 22 листопада 2016 року про відмову в призначені позивачу пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” в редакції від 05 листопада 1991 року.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, 15 липня 2015 року набрав силу Закон України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.

Відповідно до пп. 1 п. 3 Прикінцевих положень Закону № 1697-VII, визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом, зокрема, Закон України "Про прокуратуру", крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46 2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50 1, частини третьої статті 51 2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.

Отже, приписи ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІ щодо права на пенсійне забезпечення за вислугу років втратили чинність з 15.07.2015 р.

Тобто, з 15.07.2015 р. статтею 86 Закону № 1697-VII визначено порядок пенсійного забезпечення працівників прокуратури.

За таких обставин суд вважає необґрунтованим посилання суду першої інстанції на положення ст. .50-1 Закону № 1789-ХІІ, які втратили силу. Враховуючи, що позивач реалізував своє право на звернення за призначенням пенсії 15.11.2016 року, питання щодо наявності у нього права на пенсійне забезпечення як працівника прокуратури має вирішуватись у відповідності до приписів чинної на цей час статті 86 Закону № 1697-VII, а не Закону № 1789-ХІІ.

Крім того, у заяві позивача про призначення пенсії від 15.11.2016 року не зазначено за нормами якого закону він бажає отримувати пенсію.

Відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.

З трудової книжки позивача вбачається, що він з 26 серпня 1996 року по 21 серпня 2001 року служив в органах внутрішніх справ України безперервно 04 роки 11 місяців 25 днів. З 27 серпня 2001 року до 05 вересня 2014 року працював на прокурорських посадах 13 років 10 днів в органах прокуратури України; з 06 вересня 2014 року до 29 жовтня 2014 року перебував на військовій службі 1 місяць 23 дні; з 30 жовтня 2014 року до 01 вересня 2015 року брав участь у антитерористичній операції в особливий період 10 місяців 2 дні; з 04 вересня 2015 року до 15 листопада 2016 року знову працює на слідчо-прокурорській посаді (а.с.18-20). Згідно довідки прокуратури Луганської області позивач дійсно працює на час подання позову в органах прокуратури: з 27 серпня 2001 року по 07 червня 2004 року помічником прокурора Кам'янобродського району м. Луганська Луганської області, з 08 червня 2004 року по 19 грудня 2004 року старшим помічником прокурора Кам'янобродського району м. Луганська Луганської області, з 20 грудня 2004 року по 09 жовтня 2006 року прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства прокуратури Луганської області, з 10 жовтня 2006 року по 14 жовтня 2013 року заступник прокурора м. Кіровська Луганської області, з 15 жовтня 2013 року по 14 грудня 2015 року прокурор Міловського району Луганської області, з 15 грудня 2015 року по цей час начальник Міловського відділу Старобільської місцевої прокуратури Луганської області (а.с. 29-30).

Таким чином, станом на 03.11.2016 року стаж роботи позивача на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури становив 15 років 02 місяці 07 днів.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу до стажу роботи для вислуги років відповідачем не було зараховано період навчання в Луганському інституті внутрішніх справ, а також не було враховано у трикратному розмірі час проходження позивачем військової служби, протягом якого він брав участь в антитерористичній операції в особливий період.

Відповідно до ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі – Порядок № 637) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 2.18 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників 29 липня 1993 року № 58 передбачено, що для студентів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів, які раніше не працювали та у зв'язку з цим не мали трудових книжок, відомості про роботу в студентських таборах, на виробничій практиці, а також про виконання науково-дослідної госпдоговірної тематики на підставі довідок вносяться підприємством, де надалі вони будуть працювати.

До трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів такі записи: про час навчання у професійних навчально-виховних закладах та інших закладах у навчально-курсових комбінатах (центрі, пункті тощо); про час навчання у вищих навчальних закладах (включаючи і час роботи в студентських таборах, на виробничій практиці та при виконанні науково-дослідної госпдоговірної тематики) та про час перебування в аспірантурі і клінічній ординатурі, крім випадків, зазначених у п.2.16. цієї Інструкції.

Передбачені цим пунктом записи вносяться до трудової книжки до занесення відомостей про роботу на даному підприємстві.

Для студентів, слухачів курсів, учнів, аспірантів, та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів.

Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів, клінічних ординаторів.

Період роботи зазначених студентів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів у студентських таборах, при проходженні виробничої практики і при виконанні науково-дослідної госпдоговірної тематики і при проходженні стажування підтверджується відповідною довідкою із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади та часу роботи. На підставі цих довідок навчальні заклади (наукові установи) забезпечують занесення до трудових книжок студентів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів відомостей про роботу та стажування згідно з одержаними даними. Довідки зберігаються в особистих справах зазначених осіб, як документи суворої звітності (п. 2.16).

Трудова книжка позивача не містить записів щодо навчання позивача у Луганському інституті внутрішніх справ.

Пунктом 8 Порядку № 637 від 12 серпня 1993 року встановлено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Згідно довідки з Державного університету внутрішніх справ імені ОСОБА_2 позивач дійсно з 26 серпня 1996 року був зарахований курсантом 1-го курсу факультету № 2 слідчо-криміналістичного та йому було присвоєне звання «рядовий міліції». Наказом ЛIВС МВС від 22.07.2000 року № 35 о/с позивачу було присвоєно спеціальне звання начальницького складу «лейтенант міліції» та після закінчення навчання наказом від 24 липня 2000 року він був відряджений до подальшого проходження служби до УМВС України в Луганській області.

Луганський державний інститут внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренко є правонаступником Луганського інституту внутрішніх справ МВС України (а.с. 45-46).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Луганський інститут внутрішніх справ МВС України входить до переліку вищих навчальних закладів МВС України та відноситься до вищих закладів, що входять до єдиної системи освіти (Перелік вищих закладів, що входять до єдиної системи військової освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.12.1997 року № 1410).

Навчання у Луганському інституті внутрішніх справ МВС України підтверджується копією диплома (а.с. 21-22).

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року, в редакції станом на дату вступу позивача до Луганського інституту внутрішніх справ МВС України навчання у школах Міністерства внутрішніх справ України після здобуття середньої освіти прирівнюється до проходження військової служби.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що період навчання позивача у Луганському інституті внутрішніх справ МВС України, а саме 3 роки 10 місяців 28 днів, підлягає врахуванню позивачем до його стажу.

Відповідно до абзацу 4 п. 3 Порядку обчислення стажу державної служби затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 283 від 03 травня 1994 року, чинного на час проходження позивачем військової служби, до стажу державної служби включається також у трикратному розмірі час проходження військовослужбовцями військової служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції в особливий період.

Згідно Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

З військового квітка вбачається, що позивач дійсно перебував на військовій службі з 06 вересня 2014 року по 01 вересня 2015 року відповідно до Указу Президента України по 01 вересня 2015 року (а.с.26-27).

За довідками командира в/ч В1913 позивач проходив військову службу з 06 вересня 2014 року по 01 вересня 2015 року у період з 30 жовтня 2014 року по 01 вересня 2015 року брав безпосередню участь в антитерористичній операції (а.с.24-25).

З посвідчення вбачається, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій (а.с.28).

За списками військовослужбовців частини п/п В1913 позивач входив до її складу та отримував грошове забезпечення (а.с.34).

Ч. 1 ст. 72 КАС України визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За унормуванням ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч. 1 статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з долучених позивачем до справи доказів вбачається, що останній брав участь в антитерористичній операції в особливий період загалом 10 місяців та 2 дні, що у трикратному розмірі для обчислення страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, складає 2 роки 6 місяців 6 днів.

Посилання апелянта на відсутність в трудовій книжці записів безпосередньо про проходження військової служби спростовується записами у трудовій книжці позивача.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи ретельно перевірив зауваження, висловлені в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року і прийшов до нижченаведеного висновку з урахуванням встановлених обставин, підтверджених документально.

З огляду на зазначене, у позивача станом на момент подання заяви про призначення пенсії (15 листопада 2016 року) наявний стаж роботи 21 рік 9 місяців 16 днів, у тому числі на посадах прокурорів 18 років 01 місяць 28 днів.

Разом з тим, ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII передбачає, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.

Таким чином, позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» не мав достатнього стажу для призначення пенсії за вислугою років. Хоча рішення пенсійного органу і містить посилання на норми ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ, але суть його правильна і відповідає спірним правовідносинам.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. І в даній справі відповідач довів, що діяв відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Пунктом 1 частини 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 23, 33, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в Міловському районі Луганської області - задовольнити.

Постанову Міловського районного суду Луганської області від 22 грудня 2016 року у справі № 418/926/16-а - скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Міловському районі Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов'язати вчинити дії щодо призначення та виплати пенсію за вислугу років відповідно до Закону України “Про прокуратуру” - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст виготовлений 13 червня 2018 року.

Головуючий суддя: Г.М. Міронова

ОСОБА_3

ОСОБА_4