Постанова № 74641154, 05.06.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/2516/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.,

суддів Гудима Л.Я., Ільчишин Н.В.,

з участю секретаря судового засідання Чигер І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року (час прийняття 14:48 год., м. Львів, суддя Кухар Н.А., повний текст складений 01 березня 2018 року) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправними дій, скасування припису та постанов,-

В С Т А Н О В И В :

03 липня 2017 року фізична особа-підприємець (ФОП) ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними дії Головного управління Держпраці у Львівській області по проведенню у нього 04 травня 2017 року позапланової перевірки з питань додержання вимог законодавства про працю та скасувати припис відповідача за № 13-09-129/1252-1012 від 04 травня 2017 року.

Також позивач просив визнати протиправними та скасувати постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення на нього штрафу за № 130011291252-0431 від 25 травня 2017 року та № 130011291252-0432 від 25 травня 2017 року.

Рішенням від 20 лютого 2018 року у справі № 813/2339/17 Львівський окружний адміністративний суд позовні вимоги задовольнив частково.

Визнав протиправною та скасував постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 25.05.2017 року № 13011291252-0432.

В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Також суд ухвалив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівській області в користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 6600 грн..

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 та Головне управління Держпраці у Львівській області подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що на підставі матеріалів перевірки відповідач виніс дві постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 25.05.2017р. за № 130011291252-0431 та № 130011291252- 0432 за порушення законодавства про працю, а також був складений протокол про адміністративне правопорушення № 13-09-129/0471 від 04.05.2017 р., в якому були вказані порушення законодавства про працю, на підставі і у зв’язку з якими були винесені дві постанови про накладення штрафу.

За наслідками розгляду протоколу № 13-09-129/0471 від 04.05.2017 р. Червоноградський міський суд у постанові від 10.07.2017 р. дійшов висновку, що ним (позивачем) були допущені порушення законодавство про працю, викладені в 3-х із 5-ти пунктів протоколу про адміністративне правопорушення, а саме: 1) ч.6 ст. 96 КЗпП та ч.3 ст. 6 Закону України ,,Про оплату праці”; 2) ст. 108 КЗпП, 3) ч.6 ст. 95 КЗпП та ст. 33 Закону України ,,Про оплату праці”.

При цьому суд дійшов висновку про те, що він не порушував вимоги ч.3 ст. 24 КЗпП та ч.2 ст. 30 Закону України ,,Про оплату праці”.

Апеляційний суд Львівської області скасував постанову Червоноградського міського суду від 10.07.2017р., а матеріали про адмінправопорушення відносно нього за ч. 1 ст. 41 КУпАП повернув у ГУ Держпраці у Львівській області для належного оформлення, підтвердивши у такий спосіб недоведеність вчиненого ним порушення вимог законодавства про працю, які стали підставою для винесення двох оскаржуваних по цій справі постанов.

Львівський окружний адміністративний суд правомірно визнав протиправною та скасував постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 25.05.2017 року № 13011291252-0432, згідно з якою на нього був накладений штраф в розмірі 160000 грн. на підставі абз. 4 ч.2 ст. 265 КЗпП за недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці.

Проте, він не зовсім погоджується з мотивами, виходячи з яких суд скасував цю постанову, оскільки він мав її скасувати також з наведених ним (позивачем) мотивів.

Однак, він не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині скасування зазначеної постанови відповідача.

Також він не оскаржує судове рішення в частині скасування припису № 13- 09-129/1252-1012 від 04.05.2017р. з мотивів, які навів вище, та в частині, в якій суд визнав, що він не порушував вимог ч.3 ст. 24 КЗпП.

Поряд з цим він не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій посадових осіб відповідача щодо проведення перевірки, визнання протиправною та скасування постанови за № 130011291252-0431 від 25 травня 2017 року про накладення штрафу в розмірі 3200 грн. за порушення законодавства про працю : не забезпечення ведення достовірного обліку виконуваної працівниками роботи та достовірного бухгалтерського обліку оплати праці; недотримання міжпосадового співвідношення в оплаті праці.

Рішення про проведення перевірки відповідач прийняв на підставі звернення ОСОБА_2 від 23.03.2017р.. При цьому, посадовим особам відповідача було достеменно відомо, що раніше судима ОСОБА_2 у нього ніколи не працювала і будь-яким чином порушити її трудові права він не міг, що знайшло своє підтвердження в ході розгляду справи.

Відмовляючи в задоволенні цих позовних вимог, суд не застосував приписи Закону України ,,Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”, відповідно до ст. 2 якого до 31 грудня 2017 року було встановлено мораторій на проведення органами державного нагляду (контролю) планових заходів із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Частиною 2 статті 3 вказаного Закону визначено, що позаплановий захід державного нагляду (контролю) здійснюється на підставі обгрунтованого звернення фізичної особи про порушення суб’єктом господарювання її законних прав і проводиться органом державного нагляду (контролю) за погодженням Державної регуляторної служби.

Для прикладу він навів копію відповіді ГУ Держпраці у Львівській області від 31.01.2018р, якою ГУ Держпраці у Львівській області відмовило громадянці ОСОБА_3 у проведенні перевірки додержання вимог законодавства про працю на КП ,,Ринок ,,Левада” у м Червонограді стосовно її сина ОСОБА_4, який працював на цьому підприємстві, по тій причині, що ОСОБА_3 не є працівником підприємства, а відтак її права не були порушені.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині скасування постанови за № 130011291252-0431 від 25 травня 2017 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності в його діях порушення ч.3 ст. 24 КЗпП.

Однак, при цьому суд дійшов помилкового висновку щодо порушення ним вимог ч.2 ст. 30, ч.3 ст. 6 Закону України ,,Про оплату праці”, ст. 96 КЗпП.

Суд не звернув належної уваги на його доводи про те, що облік виконуваної працівниками роботи та бухгалтерський облік витрат на оплату праці(ч.2 ст. 30 ЗУ ,,Про оплату праці”) вівся правильно і був достовірний.

Також суд не надав значення його поясненням, що тарифна система оплати праці на виробництві ніколи не запроваджувалась, а існувала відповідно до Закону договірна система оплати праці, з дотриманням державних гарантій передбачених законом. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були прийняті на роботу з різними посадовими обов’язками і працювали по різних спеціальностях, на різних роботах, відповідно до укладених з ними трудових договорів.

Таким чином, мова йде про двох працівників з різними посадовими обов’язками і які працювали по різних спеціальностях, на різних роботах, а тому є закономірним та таким, що не порушує вимог трудового законодавства, а тому у них була різна заробітна плата( 50 грн. різниці).

З огляду на викладене, позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Свою апеляційну скаргу Головне управління Держпраці у Львівській області мотивує тим, що оскаржене судове рішення не є законним та обґрунтованим в частині скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 25.05.2017 року № 13011291252-0432, якою передбачено накладення штрафу у розмірі 160000 грн., через допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, скасована судом першої інстанції постанова була прийнята на підставі абзацу четвертого ч. 2 ст. 265 КЗпП України за недотримання позивачем мінімальних державних гарантій в оплаті праці, яке полягає у тому, що п’яти найманим працівникам позивача не було проведено нарахування та виплати індексації грошових доходів впродовж 2015-2016 років.

Підставою скасування постанови стала та обставина, що відповідачем не зазначено, в яких конкретно місяцях 2015-2016 року позивачем не було нараховано та виплачено індексацію грошових доходів працівників у зв’язку з підвищенням росту індексу інфляції та не надано відповідних доказів на підтвердження своїх заперечень.

При цьому суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що позивач визнав у судовому засіданні факт не проведення індексації заробітної плати найманим працівникам, а всі його доводи зводились виключно до того, що індексація заробітної плати не є мінімальною державною гарантією в оплаті праці, а іншим порушенням законодавства про працю. Тобто позивач оспорював не сам факт вчинення даного порушення, а правильність його кваліфікації.

За таких обставин, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивач та ГУ Держпраці у Львівській області подали відзиви на апеляційні скарги, в яких обґрунтовують їх безпідставність та просять залишити апеляційні скарги без задоволення.

Позивач в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просить її задовольнити в повному обсязі. Апеляційну скаргу відповідача заперечив.

Представники відповідача заперечили вимоги апеляційної скарги позивача, а свою скаргу підтримали та просять її задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи та доводи скарг, апеляційний суд вважає, що скарга позивача не належить до задоволення,а скаргу відповідача слід задовольнити з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що 24 квітня 2017 року Департамент з праці Державної служби України з питань праці надав згоду на проведення позапланової перевірки, доказом чого є адресований Головному управлінню Держпраці у Львівській області лист за №4744/4/4.2-ДП-17.

На підставі наказу Головного управління Держпраці у Львівській області від 03.05.2017 року за № 0955-П та направлення на проведення перевірки від 03.05.2017 року № 0935 посадові особи зазначеного державного органу провели позапланову перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, за наслідками якої складений акт за № 13091291252 від 04 травня 2017 року.

На підставі вказаного акту перевірки заступник начальника Головного управління Держпраці у Львівській області 25.05.2017 року прийняв постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за № 13011291252-0432, якою застосував до ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 160 000 грн., та постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за № 13011291252-0431, якою застосував до ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 3200 гривень.

Крім того, з метою усунення виявлених порушень 04.05.2017 р. головний державний інспектор ГУ Держпраці у Львівській області ОСОБА_7 видала припис за № 13-09-129/1252-1012, яким приписано позивачу: 1) забезпечити дотримання вимог частини третьої статті 24 КЗпП України; 2) забезпечити дотримання вимог частини шостої другої статті 30 ЗУ ,,Про оплату праці”; 3) забезпечити дотримання вимог частини шостої статті 96 КзпП України та частини статті 6 ЗУ ,,Про оплату праці”; 4) забезпечити дотримання вимог частини шостої статті 108 КЗпП України; 5) забезпечити дотримання вимог частини шостої статті 95 КЗпП України та статті 33 ЗУ ,,Про оплату праці”.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо проведення у ФОП ОСОБА_1 позапланової перевірки, скасування припису та постанови про накладення штрафу в розмірі 3200 гривень, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв в межах своєї компетенції та у відповідності до вимог законодавства.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права та є вірними.

Так, частиною 2 статті19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Положення про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 386/2011, Державна інспекція України з питань праці (Держпраці України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем’єр-міністра України - Міністра соціальної політики України (далі - Міністр) (пункт 1).

Держпраці України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України (далі - Міністерство), іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра (пункт 2).

Держпраці України відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд та контроль за додержанням підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (далі - роботодавці) законодавства про працю з питань трудових відносин, робочого часу та часу відпочинку, нормування праці, оплати праці, надання гарантій і компенсацій, пільг для працівників, які поєднують роботу з навчанням, дотримання трудової дисципліни, умов праці жінок, молоді, інвалідів, надання пільг і компенсацій за важкі та шкідливі умови праці, забезпечення спеціальним одягом і спеціальним взуттям, засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами, молоком і лікувально-профілактичним харчуванням; проведення обов’язкових медичних оглядів працівників певних категорій; дотримання режимів праці та інших норм законодавства (пункт 4).

Держпраці України для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема: здійснювати безперешкодно перевірки у виробничих, службових та адміністративних приміщеннях роботодавців, суб’єктів господарювання; видавати в установленому порядку роботодавцям, суб’єктам господарювання, обов’язкові до виконання приписи щодо усунення порушень законодавства про працю, законодавства про зайнятість населення, законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування щодо призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб; складати у випадках, передбачених законом, протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення; накладати у межах своїх повноважень штрафи за порушення вимог законодавства про зайнятість населення та про рекламу (пункт 6).

Держпраці України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (пункт 7).

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 (далі - Положення № 96): Державна служба України з питань праці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Виходячи з приписів наведених нормативно-правових актів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ГУ Держпраці у Львівській області в силу покладених на нього обов’язків та наданих прав має право проводити перевірки суб’єктів господарювання всіх форм власності, складати акти перевірки, протоколи про адміністративні правопорушення, накладати адміністративні стягнення та штрафи, видавати обов’язкові до виконання приписи.

Згідно з пунктом 3 Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012 № 390 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) позапланова перевірка проводиться незалежно від кількості раніше проведених перевірок за наявності підстав, визначених Законом України ,,Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”.

Позапланові перевірки за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб’єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення.

Частиною 1 статті 6 Закону України від 05.04.2007 № 877-V,,Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” визначено, що підставами для здійснення позапланових заходів є, зокрема, звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров’ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється виключно за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.

Під час проведення позапланового заходу з’ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов’язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення заходу державного нагляду (контролю).

Відповідно до ч.2 ст. 6 цього ж Закону проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, крім позапланових заходів, передбачених частиною четвертою статті 2 цього Закону.

За змістом ст. 10 Закону № 877-V суб’єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) має право, зокрема, не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо державний нагляд (контроль) здійснюється з порушенням передбачених законом вимог щодо періодичності проведення таких заходів; посадова особа органу державного нагляду (контролю) не надала копії документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону.

Разом з цим, частиною 4 статті 2 Закону №877-V передбачено, що заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Крім того, у частині 5 статті 2 Закону №877-V наведено вичерпний перелік норм даного Закону, дотримання яких зобов’язані забезпечити Держпраці та його територіальні органи при здійсненні державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, серед яких відсутня частина 1 статті 6 Закону України ,,Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”.

З матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що підставами для призначення позапланової перевірки ФОП ОСОБА_1 стало звернення фізичної особи ОСОБА_8 від 29.03.2017 року, адресоване в Головне управління Держпраці Львівської області(вх.Д-452).

Виходячи з системного аналізу наведених нормативно-правових актів, колегія суддів дійшла висновку, що позивач у відповідності до ст. 10 Закону № 877-V мав право не допустити посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо вважав, що якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону.

Допустивши посадових осіб до перевірки, позивач позбавлений права оскарження їх дій щодо протиправності проведення перевірки.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для скасування припису, оскільки в оскаржуваному приписі відповідачем приписано забезпечити дотримання вимог законодавства, а відтак зазначений припис жодним чином не порушує права та інтересів позивача, не створює необґрунтованих або протиправних обов’язків.

Суд першої інстанції належним чином дослідив надані сторонами докази та встановив, що згідно акту перевірки позивачем не забезпечено ведення достовірного обліку виконуваної працівниками роботи та відповідно, достовірного бухгалтерського обліку витрат на оплати праці, оскільки в табелях обліку робочого часу за 2016 - 2017 роки всім працівникам проставлено відмітку 8 годин робочого часу з понеділка по п’ятницю.

Однак, згідно усних пояснень працівників та письмових пояснень ФОП ОСОБА_1 встановлений факт роботи працівників швейного та формувального цеху 7 годин на день впродовж п’яти робочих днів на тиждень, а працівників в’язального цеху: в першу зміну 8 годин (тривалість зміни з 6:00 до 14:30) та в другу зміну 9 годин (тривалість зміни з 14:30 до 23: 00). З пояснень працівників в’язального цеху, вони працюють по 12 годин у дві зміни з 08.00 до 20.00 і з 20.00 до 8.00 .

За таких обставин, колегія суддів визнає вірними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо порушення позивачем вимог частини другої статті 30 Закону України ,,Про оплату праці”, а тому є правомірним застосування штрафу в сумі 3200 грн. згідно постанови за № 130011291252-0431 від 25 травня 2017 року.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги позивача щодо скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності та скасування постанови відповідача від 25.05.2017 року за № 13011291252-0432 про накладення штрафу в розмірі 160000 грн.

Згідно зазначеної постанови підставою для її винесення послугували встановлені в акті перевірки порушення вимог частини шостої статті 95 КЗпП України статті 33 Закону України ,,Про оплату праці”, а саме ФОП ОСОБА_1 впродовж 2015- 2016 років не забезпечив проведення нарахування та виплату індексації грошових доходів працівників у зв’язку з підвищенням росту індексу інфляції, а саме: ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12.

З розрахункових відомостей за 2016 рік колегія суддів вбачає, що нарахування індексації на заробітну плату працівників та її виплата не проводились.

Аналогічно не проводились виплати і у 2015 році, про що зафіксовано в акті перевірки.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону України ,,Про оплату праці” норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості (стаття 9 Закону України ,,Про оплату праці”).

Статтею 2 Закону України ,,Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” визначено, що на основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

Мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральною угодою (стаття 11 Закону України ,,Про оплату праці”).

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що індексація заробітної плати є і мінімальною державною гарантією в оплаті праці, і державною соціальною гарантією, оскільки стосується працівників і їх сімей.

Водночас, статтею 95 КЗпП України визначено, що мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб. Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Таким чином, фіксована сума індексації виплачується до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення заробітної плати перевищить фіксовану суму індексації.

Оскільки на момент проведення перевірки підвищення заробітних плат не було, тому позивач зобов’язаний був виплачувати фіксовану суму індексації по працівникам у 2015 та у 2016 роках.

Відповідно до абзацу 4 частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що ГУ Держпраці у Львівській області правомірно застосовано адміністративно-господарські санкції за порушення законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування у розмірі 160000,00 грн.

Аналогічну правову позицію щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 12 квітня 2018 року у справі №816/2325/16.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами відповідача щодо правомірності постанови від 25.05.2017 року за № 13011291252-0432 про накладення штрафу в розмірі 160000 грн., а тому визнає правильним апеляційну скаргу ГУ Держпраці у Львівській області задовольнити.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, а тому вважає правильним скасувати судове рішення суду першої інстанції в частині скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 25.05.2017 року № 13011291252-0432 та ухвалити в цій частині позовних вимог нове рішення, яким відмовити у задоволенні зазначених позовних вимог.

Також підлягає скасуванню рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача судових витрат.

В решті постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст.315, ст. ст. 317, 321, 322 , 325, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року у справі № 813/2339/17 в частині скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 25.05.2017 року № 13011291252-0432 та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівській області в користь ОСОБА_1 судових витрат в сумі 6600 грн. – скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в частині скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 25.05.2017 року № 13011291252-0432 .

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді Л.Я. Гудим

ОСОБА_13

Постанова в повному обсязі складена 12 червня 2018 року.