Постанова № 74640835, 31.05.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2018 рокуЛьвів№ 876/1985/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Глушка І.В., Макарика В.Я.,

з участю секретаря судового засідання Копанишин Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 січня 2018 року (суддя першої інстанції Микитюк Р.В., м. Івано-Франківськ, повний текст рішення складений 05.02.2018),

В С Т А Н О В И В :

29 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про скасування податкового повідомлення-рішення №29964-13 від 07.06.2017, яким було нараховано податкове зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у сумі 27308,63 грн.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 січня 2018 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №29964-13 від 07.06.2017. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Івано-Франківській області сплачений судовий збір в розмірі 640 гривень.

Із таким судовим рішенням не погодилося Головне управління ДФС в Івано-Франківській області. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його та прийняти нове – про відмову в задоволенні позовних вимог. В обгунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом не взято до уваги те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним, адже Коломийська міська рада у 2016 році прийняла рішення про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», що набрав чинності 01 січня 2016 року, визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу та просив залишити оскаржувану постанову суду в силі, а також просив розглянути справу за його відсутності.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що у власності позивача перебуває житловий будинок у м. Коломия по вул. Гнатюка, 39. Загальна площа будинку складає 594,6 кв. м, житлова площа 168,3 кв. м, що підтверджено витягом з Реєстру та не оспорюється самим позивачем.

Також позивач ОСОБА_1 є власником 1/3 частини квартири площею 43 кв. м в м. Коломия, площа Відродження 4/3 (а.с. 39 - 40).

07.06.2017 Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області було сформоване податкове повідомлення-рішення №29964-13, яким позивачу визначено податкове зобов`язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості» за 2016 рік у розмірі 27308,63 грн та надіслано позивачу, яке отримано ним 17.08.2017.

17.10.2017 позивач подав скаргу до Державної фіскальної служби України, яку 15.12.2017 залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін (а.с. 12-17).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про незаконність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII), який набрав чинності 01.01.2015, було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок та податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України).

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується:

а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;

б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;

в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.

Підпункт 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України надає право сільським, селищним, міським радам встановлювати пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової нерухомості для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб не надаються на об'єкт/об'єкти оподаткування, якщо площа такого/таких об'єкта/об'єктів перевищує п'ятикратний розмір неоподатковуваної площі, затвердженої рішенням органів місцевого самоврядування.

Згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України в редакції від 24 грудня 2015 року обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:

а) за наявності у власності платника податку одного об'єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів «а» або «б» підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;

ґ) за наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів «а»-«г» цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його частку).

Таким чином, цією нормою було запроваджено нові ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Цей закон було прийнято 24 грудня 2015 року і він набрав чинності з 01 січня 2016 року.

Згідно з положеннями пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві положення» вказаного Закону, рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України.

Рішенням Коломийської міської ради Івано-Франківської області «Про запровадження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» за №2019-49/15 від 27 січня 2015 року затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Пунктом 1.5 Положення встановлено, що ставка податку для житлової нерухомості встановлюється у розмірі за 1 кв. м бази оподаткування 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (а.с. 52-55).

У зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» №909-VIII від 24.12.2015 Коломийська міська рада Івано-Франківської області прийняла рішення №207-5/2016 від 18.02.2016, яким внесено зміни до Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням Коломийської міської ради №2019-49/2015 від 27.01.2015 та встановлено ставки податку на об`єкти житлової нерухомості на 2016 рік у розмірі 0,4 відсотка розміру мінімальної заробітної плати.

Також встановлено, що за наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів «а»-«г» цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його частку) (а.с. 50-51).

Пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», що набрав чинності 01 січня 2016 року, визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Однак, Податковим кодексом України крім вимог, визначених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, встановлено принцип стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство.

Так підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України чітко вказано, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Ця норма не була зупинена законодавцем на 2016 рік і поширювалася на прийняті органами місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік.

Отже зміна ставки податку на нерухоме майно, а саме збільшення на 25000 гривень могла мати місце лише за шість місяців до початку нового бюджетного періоду - 2016 року.

Враховуючи, що законодавець вніс зміни до пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України 24 грудня 2015 року, а Коломийська міська рада прийняла рішення, яким вирішила збільшити суму податку на 25000 гривень на рік за кожен об'єкт житлової нерухомості загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку) 18.02.2016, застосування цих нових ставок у 2016 році прямо суперечить підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України.

Слід зазначити, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання Закону № 1791, не застосовуються вимоги пп. 4.1.9 п. 4.1 та п. 4.5 ст. 4, пп. 12.3.4 п. 12.3, пп. 12.4.3 п. 12.4 та п. 12.5 ст. 12 ПКУ та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (п. 4 розд. II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1791-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» від 20 грудня 2016 року).

Отже, вже у 2016 році законодавець вказав про непоширення норми про стабільність податкового законодавства на спірні правовідносини у 2017 році, однак при внесенні змін до Податкового кодексу України у 2015 році на 2016 рік така норма була відсутня.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06), де Суд зазначив, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки», № 26449/95, п. 54, від 09.11.1999). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96). На думку Суду, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Як також наголосив Європейський суд з прав людини в рішення від 26.06.2014 у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10), перша і найбільш важлива вимога ст. 1 Першого Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним і переслідувати законну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто «справедливого співвідношення» між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини. Такий баланс не досягнутий, якщо особа чи особи у справі мали нести індивідуальні або додаткові обов'язки (див., серед багатьох інших органів влади, «Колишній король Греції та інші проти Греції» [GC], заяви № 25701/94, § § 79 і 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Отже, оскільки податкове зобов’язання з податку на нерухоме майно за 2016 рік відповідачем було розраховано з урахуванням ставок податку, що були встановлені у 2016 році, мало місце порушення принципу стабільності податкового законодавства, вимог підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним і суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними, а тому її необхідно відхилити.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ч. 3 ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 січня 2018 року у справі № 809/1917/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_2 судді ОСОБА_3 ОСОБА_4 Повний текст складено та підписано 12 червня 2018 року.