Постанова № 74640703, 12.06.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3568/18 Справа № 172/58/18 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 53

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Свистунової О.В.

суддів Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.

за участю секретаря Гулієва М.І.о

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця”

на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2018 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2018 року позивач звернувся до Васильківського районного суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він з 3 вересня 2007 року по 22 вересня 2016 року працював у структурному підрозділі «Дніпропетровський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на посаді стрільця стрілецької команди станції Чаплине.

Наказом № 363-ОС від 22.09.2016 року ОСОБА_2В звільнено з посади на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України у зв’язку з втратою довір’я.

З даним наказом він не згоден, вважає його не законним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки підстави звільнення з посади відповідач мотивував у наказі «Про накладення дисциплінарного стягнення». Основною підставою для розірвання трудової угоди з ініціативи власника відповідач вважає неякісне виконання ОСОБА_2 своїх обов’язків по охороні вантажів в парках станції Чаплине, через що стало можливим розкрадання вантажу. Вважає, що висновки відповідача про винуватість позивача у зникненні вантажу, спростовуються самим наказом, в якому не виявлено порушень у виконанні своїх обов’язків позивачем або інших протиправних дій, проте зазначено, що вантаж простояв на ст. Чаплине майже три доби.

Крім того, зниклий вантаж не передавався під охорону позивачу, що підтверджується як самим відповідачем так і маршрутом № 58042 варти відомчої воєнізованої охорони від 01.09.2016 року.

Зазначив, що ним пропущено строк для оскарження даного виду наказів. Причиною цьому стало те, що він не має спеціальної юридичної освіти, і не знав про строкові обмеження встановлені законом по порядку звернення до суду з заявою про поновлення своїх прав. У зв’язку з викладеним звертався до Васильківського бюро правової допомоги Павлоградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, але йому відмовлено. Крім того він звертався до суду з аналогічним позовом та йому відновлено пропущений строк. Про рішення апеляційного суду у попередній справі дізнався 11.01.2018 року, а з даним позовом звернувся 22.01.2018 року.

Просив суд визнати поважними причини пропуску строку для звернення до суду та поновити йому пропущений строк, поновити на роботі та стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 22 вересня 2016 року по дату винесення рішення.

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2018 рокупозовні вимоги задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_2 строк звернення до суду.

Поновлено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1) на посаді стрільця стрілецької команди станції Чаплине структурного підрозділу «Дніпропетровський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 22 вересня 2016 року по 23 лютого 2018 року у розмірі 76 919 (сімдесят шість тисяч дев’ятсот дев’ятнадцять) гривень 48 копійок без врахування всіх податків та обов’язкових платежів.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення суду відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 1 000 (одна тисяча) грн.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

У апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В порядку пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті “Голос України” повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п.6 ст. 147 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”).

Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів”, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в межах заявлених вимог та на підставі тих доказів, що надані були сторонами під час розгляду справи по суті, у достатньо повному обсязі з'ясував права і обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Як встановлено судом першої інстанції, з вересня 2007 року ОСОБА_2В прийнято на посаду стрільця стрілецької команди станції Чаплине, відповідно до наказу № 301/ос від 03.09.2007 року, що підтверджується копією трудової книжки позивача.

З наказу № 74/дст від 21.09.2016 року «Про накладення дисциплінарного стягнення», вбачається, що основною підставою для розірвання трудової угоди з ініціативи власника є неякісне виконання ОСОБА_2 своїх обов’язків по охороні вантажів в парках станції Чаплине, через що стало можливим розкрадання вантажу, а саме мінеральних добрив (нітроамофоски) загальною вагою 26 513 кг. Службовим розслідуванням встановлено, що о 19-05 вагони у складі потягу прибули на ст. Нижньодніпровськ-Вузол. При комерційному огляді потягу після прибуття та перед відправленням комерційні несправності у вагонах були відсутні. 01.09.2016 року о 06-48 вагони у складі потягу відправились зі ст. Нижньодніпровськ-Вузол на ст. Волноваха. Вагони слідували 22, 23 та 24 від локомотиву. В голові потягу з 1 по 15 слідувала група вагонів з номенклатурними вантажами у супроводі стрільця воєнізованої охорони. Дільницю Нижньодніпровськ-Вузол - Чаплине потяг прослідував без зупинок. По прибуттю потягу на ст. Чаплине 01.09.2016 року о 09-15 склад був оглянутий з перехідного містка помічником начальника варти СК Чаплине ОСОБА_3, яким було зроблено відеозйомку стану навантаження в усіх вагонах потягу. У вагонах з мінеральними добривами навантаження у біг-бегах на рівні бортів вагонів, усі біг-беги справні без пошкоджень. На ст. Чаплине потяг було прийнято на 14 головну колію парку «А» та о 09-50, після проведення комерційного огляду, потяг був переставлений на 6 колію парку «Б». Комерційних несправностей у вагонах з мінеральним добривами не виявлено. У порушення вимог п. 3.5 протоколу дорожньої селекторної наради від 29.07.2016 № МЮ-17/6 вантаж «мінеральні добрива» не був зданий під охорону та в подальшому на дільниці Чаплине - Пологи особовим складом відомчої воєнізованої охорони не супроводжувався. Вагони з номенклатурними вантажами у голові потягу (9 вагонів з металобрухтом та 6 цистерн з ПММ) були оглянуті та прийняті під охорону стрільцем СК Чаплине ОСОБА_2 і знаходились під його охороною до 15-00, після чого були прийняті під охорону іншими стрільцями. За весь час знаходження складу потягу на коліях ст. Чаплине інформація про сторонніх осіб, крадіжку вантажу з вагонів потягу ні від локомотивних бригад, ні від працівників станції, ні від працівників стації Чаплине не надходила.

Комерційний огляд потягу перед відправленням двостороннім проходом вздовж складу потягу проводили приймальники потягів ст. Чаплине, які жодних комерційних несправностей у вагонах не виявили. 04.09.16 о 08-55 вагони з мінеральними добривами відправилися зі ст. Чаплине 22, 23, 24-м від локомотиву. Група вагонів з номенклатурними вантажами у голові потягу слідувала під охороною стрільця СК Чаплине ОСОБА_4

Відповідно до фото промислового телебачення ст. Чаплине на момент відправлення вагонів зі станції стан навантаження у вагонах відрізняється від зображення на фото промтелебачення ст. Нижньодніпровськ-Вузол та від зображення відеозйомки, що була зроблена помічником начальника варти СК Чаплине ОСОБА_3 по прибуттю на ст. Чаплине. На фото промтелебачення ст. Чаплине кількість місць вантажу у верхньому ярусі навантаження у кожному з трьох вагонів відповідала даним перевізних документів, але навантаження значно нижче рівня бортів вагонів, біг-беги у верхньому ярусі навантаження прим’яті, їх горловини мають інший вигляд, ніж по прибуттю.

Згідно з довідкою про розшифрування швидкостемірної стрічки потяг прослідував дільницю Чаплине - Пологи без зупинок, спрацювання гальм не було. Інформація про спроби крадіжки вантажу, знаходження сторонніх осіб на вагонах потягу не надходила.

По прибуттю та контрольному переважуванні вагонів на вагонних вагах ст. Пологи у вагонах була встановлена нестача 26 513 кг нітроамофоски.

З маршруту № 58042 варти відомчої воєнізованої охорони на дільниці Чаплине видно, що стрілець ОСОБА_2 01.09.16 прийняв під охорону вагони з металобрухтом та цистерни з ПММ на 6 колії. Жодних даних щодо необхідності здійснення охорони вказаним стрільцем вагонів з мінеральними добривами, у яких виявлена недостача та прийняття їх під охорону відповідачем не надано.

Судом першої інстацінї було вірно встановлено, що вантаж «нітроамофоска» під охорону не здавався, що не заперечувалось і самим відповідачем та його представником. Проведеним службовим розслідування винних у розкраданні осіб не встановлено, звернення до правоохоронних органів за фактом цієї крадіжки відсутнє.

З наданої відповідачем копії протоколу селекторної нарад від 29.07.2016 року № МЮ-17/6 судом першої інстанції встановлено, що у зв’язку з розповсюдженням випадків розкрадання матеріальних цінностей та вантажів під час залізничних перевезень вирішено вжити додаткових заходів. Зокрема пунктом 4 рішення доручено начальнику служби воєнізованої охорони ОСОБА_5 забезпечити супроводження особовим складом відомчої воєнізованої охорони усіх вантажних поїздів до складу яких входять вагони з металопродукцією, мінеральними добривами, металобрухтом та номенклатурними вантажами. Зазначене вказує, що не забезпечення охорони вагонів з мінеральними добривами у вересні 2016 року на станції Чаплине не входило до обов’язків позивача, а тому він не може нести відповідальність за розкрадання цього вантажу.

Наказом № 363-ОС від 22.09.2016 року ОСОБА_2 було звільнено з посади на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України у зв’язку з втратою довір’я. Зазначене підтверджується записом трудовій книзі позивача та журналі обліку приймання, звільнення та переміщення працівників Дніпропетровський загін воєнізованої охорони. При цьому судом встановлено, що копія даного наказу позивачу ні у день звільнення ні на час розгляду справи судом відповідачем надана не була, зі змістом наказу ОСОБА_2 не ознайомлений.

На підставі рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 11.10.207 року позивача наказом від 18.10.2017 року поновлено на роботі з 23.09.2016 року. Однак 4 січня 2018 року наказ про поновлення на роботі ОСОБА_2 скасовано на підставі рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 27.12.2017 року та поновлено чинність наказу № 363/ОС від 22.09.2016 року про звільнення позивача на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року №9 при розгляді справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктами 2 і 3 ст.41 КЗпП, судам слід враховувати, що розірвання трудового договору з цих підстав не є заходом дисциплінарного стягнення і тому вимоги статей 148, 149 КзпП про строк і порядок застосування дисциплінарних стягнень на ці випадки не поширюються. Разом з тим при вирішенні справ про звільнення з цих підстав суди мають брати до уваги відповідно час, що пройшов з моменту вчинення винних дій чи аморального проступку, наступну поведінку працівника і інші конкретні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Звільнення з підстав втрати довір’я (п.2 ст.41 КЗпП) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір’я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір’я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов’язані з їх роботою.

Відповідно до п. 2 ст. 41 КЗпП України, розірвання трудового договору може бути визнане обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або з необережності такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати довір’я до нього (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України у справі № 6-100цс16 від 20 квітня 2016 року, розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір’я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з’ясувати: чи становить виконання операцій, пов’язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов’язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Не можуть бути працівниками, на яких у відповідних випадках поширюється дія п.2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, особи, які здійснюють функції охорони або обліку та не обслуговують безпосередньо цінностей.

Підставою для розірвання трудового договору у зв’язку з втратою довіри є здійснення працівником винних дій. Форма вини при цьому значення не має. Необережна вина працівника також може бути підставою для звільнення так, як і вина умисно. Проте, власник у випадку спору зобов’язаний довести і факт порушення, і вину працівника.

Працівник не може бути звільнений за п. 2 ст. 41 КЗпП, якщо відсутні конкретні факти, що підтверджують його вину.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі ст. 12 та ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Апелянтом не зазначено та не підтверджено належними доказами ні суду першої, ні апеляційної існтанції, якими саме винними, протиправними діями або бездіяльністю позивача утворилася нестача матеріальних цінностей й якими доказами це підтверджується.

Посилання апелянта на норми Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1993 року № 55 відповідно до якого кожен працівник, на якого поширюється дія цього Положення, зобов’язаний берегти матеріально-технічні засоби, забезпечувати схоронність вантажів і багажу, вживати заходів до запобігання випадкам їх розкрадання, втрат, пошкоджень та псування, колегія суддів не може взяти до уваги, такі як безпідставні, оскільки у додатку до цого положення, передбачено конкретний перелік порушень дисципліни, а також категорії працівників, які несуть відповідальність і стрілець воєнізованої охорони не входить до категорії таких працівників.

Оскільки у даному випадку вина працівника у вчиненні конкретних дій не встановлена, то і звільнення працівника за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України є незаконним.

Згідно ст.ст. 235, 236 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника на користь працівника стягується середній заробіток або різниці в заробітку за час затримки.

Відповідно до довідки структурного підрозділу «Дніпропетровський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного Акціонерного Товариства «Українська залізниця» від 04.10.2017 року середньогодинна заробітна плата позивача становить 26 гривень 23 копійки, за липень серпень 2016 року позивачем відпрацьовано 172 та 173 години відповідно, нарахована заробітна плата за липень 5369,02 грн., за серпень 5613,04 грн.

Таким чином, розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 22 вересня 2016 року по 23 лютого 2018 року проводиться наступним чином: ((172+173):2)х17 місяців х 26,23 = =(172,5 х17 місяців)х26,23 = 76 919,48 грн.

Таким чином суд першої інстанції вірно встановив, що стягненню з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 підлягає 76 919,48 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Також колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції неправомірно поновив поповичу строк позовної давності, зважаючи на наступне.

Відповідно до інформації Васильківського бюро правової допомоги позивач 21.10.2016 року звертався за правовою допомогою та листом від 28.10.2016 останнього повідомлено про те, що він не відноситься до жодної з категорій, передбачених ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», що і сприяло пропуску строку звернення до суду вперше.

Кпім того, позивач звертався до суду з аналогічним позовом до Структурного підрозділу «Дніпропетровський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» і судом поновлено строк звернення до суду.

У подальшому рішенням від 11.10.17 позов задоволено та 27.12.17 постановою апеляційного суду Дніпропетровської області рішення суду першої інстанції скасоване, у позові відмовлено оскільки до участі у справі не залучено у якості співвідповідача ПАТ «Укрзалізниця». Як видно з рішення суду апеляційної інстанції розгляд справи відбувався без участі сторін. Про прийняте рішення позивач дізнався лише 11.01.18, отримавши його копію.

Відповідно до ст.ст. 233 та 234 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі пропуску з поважних причин строку суд може поновити цей строк.

З позовною заявою ОСОБА_2 звернувся до суду 19.01.2018 року, тобто після спливу місячного строку позовної давності, однак позовна заява подана через незначний проміжок часу з моменту отримання копії рішення апеляційного суду, який був фізично необхідний для підготовки та подання позовної заяви.

Під час подання позову до Структурного підрозділу «Дніпропетровський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» судом встановлено, що строк звернення до суду пропущено з поважних причин так як останнім днем звернення до суду є 24.10.2016 року.

Але враховуючи, що цей строк був порушений не суттєво (4 дні), дата його попереднього звернення до суду - 31.10.2016 року, а 29.10. та 30.10.2016 року - вихідні дні, крім того, позивач намагався скористатися своїми правами звернувшись за безоплатною правовою допомогою, суд вирішив поновити позивачу строк звернення до суду.

Крім того, копію наказу про звільнення позивача з роботи № 363/ОС від 22.09.2016 року відповідачем до теперішнього часу не вручено позивачу. Оскільки стаття 233 КЗпП України початок перебігу строку звернення до суду пов’язує саме з моментом вручення копії наказу працівнику.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

У відповідності до вимог ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявності в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції розглянуто справу в межах заявлених позовних вимог.

Таким чином, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції.

Вирішуючи спір, суд з дотриманням вимог статей 212 - 214 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, повно, всебічно та об’єктивно з’ясував обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку.

Отже, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків у рішенні суду першої інстанції, протирічать вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, матеріалам справи, зводяться до переоцінки доказів по справі.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що згідно до ст. 375 ЦПК України правових підстав для скасування рішення не має, а тому, доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Судові витрати понесені сторонами в зв»язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” – залишити без задоволення.

Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2018 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді Т.П. Красвітна

ОСОБА_6