Постанова № 74640656, 13.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/8432/17 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

позивача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва 13 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними дій, скасування повідомлення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправними дій відповідача щодо не допуску його до участі у конкурсі на заміщення вакантної посади та скасування повідомлення від 16 травня 2017 року №1226/Л/10-36-04-00 про відмову в участі у конкурсі на заміщення вакантної посади.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2018 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2018 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що висновок суду першої інстанції про те, що він не працював у центральних органах виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну податкову та/або митну політику у розумінні пункту 7 частини 1 статті 3 Закону №1682, ґрунтується на всебічному та повному дослідженні доказів і відповідає законодавству України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, позивач подав до ГУ ДФС у Київській області документи на конкурс щодо заміщення вакантної посади головного ревізора-інспектора відділу адміністрування ПДВ території обслуговування Білоцерківської ОДПІ управління податків і зборів з юридичних осіб Головного управління ДФС у Київській області.

Листом від 16 травня 2017 року №1226/Л/10-36-04-00 позивача повідомлено про не допуск до участі у названому конкурсі, оскільки його документи не відповідають встановленим вимогам. Зокрема зазначено, що під час перевірки документів виявлено факт обіймання позивачем в період з 23 січня 2008 року по 11 липня 2011 року посади директора Департаменту - начальника управління адміністрування податку на додану вартість та з 12 липня 2011 року по 05 серпня 2013 року заступника директора Департаменту начальники управління адміністрування податку на додану вартість Департаменту оподаткування юридичних осіб ДПС України, які відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» (далі - Закон ) є підставою для застосування до позивача заборони визначеної ч. 3 ст. 1 Закону.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ні Державна податкова адміністрація України, ні Державна податкова служба України, в яких позивач обіймав певні керівні посади, не є центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізацію податкової політики в розумінні п. 7 ч. 1 ст. 3 Закону.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Згідно ч. 1, 2 ст. 21 Закону України «Про державну службу» вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу.

Частиною 1 ст. 22 Закону України «Про державну службу» передбачено, що з метою добору осіб, здатних професійно виконувати посадові обов'язки, проводиться конкурс на зайняття вакантної посади державної служби (далі - конкурс) відповідно до Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби (далі - Порядок проведення конкурсу), що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 19 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №246 «Про затвердження Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби» особа, яка виявила бажання взяти участь у конкурсі, подає (особисто, поштою або через Єдиний портал вакансій державної служби НАДС) Комісії або конкурсній комісії, зокрема документи письмову заяву, в якій повідомляє про те, що до неї не застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», та надає згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей стосовно неї відповідно до зазначеного Закону.

Частиною другою статті 1 Закону України «Про очищення влади» установлено, що метою здійснення очищення влади (люстрації) є недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3, підрив основ національної безпеки й оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Цією ж частиною встановлено, що люстрація ґрунтується на принципах верховенства права та законності, відкритості, прозорості та публічності, презумпції невинуватості, індивідуальної відповідальності, гарантування права на захист.

Принцип індивідуальної відповідальності знайшов своє відображення в частинах п'ятій, шостій і сьомій статті 3 Закону № 1682-VII, згідно з якими заборона щодо зайняття певних посад в органах державної влади пов'язується з діями чи бездіяльністю особи, спрямованими на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3, підрив основ національної безпеки, оборони та територіальної цілісності України, що спричинило порушення прав і свобод людини тощо, що встановлено рішенням суду щодо цієї особи, яке набрало законної сили.

На необхідності дотримання принципу індивідуальної вини при проведенні люстраційних заходів наголошується і в документах органів Ради Європи. Так, у 1996 році Парламентська асамблея Ради Європи прийняла Резолюцію № 1096 "Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем", якою надала державам - членам Ради Європи рекомендації, яких слід дотримуватися при запровадженні люстраційних заходів. У цьому документі з-поміж іншого вказано, що люстраційні заходи можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведена в кожному конкретному випадку, а особі, яка піддається люстраційній процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду (пункти 12, 13).

Установлені згаданою Резолюцією № 1096 підходи до проведення люстрації знайшли свій розвиток у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який уже неодноразово розглядав справи за наслідками схожих перевірок в інших державах, наприклад у Польщі (рішення від 14 лютого 2006 року в справі "Турек проти Словаччини", від 24 квітня 2007 року в справі "Матиєк проти Польщі", від 17 липня 2007 року в справі "Бобек проти Польщі", від 15 січня 2008 року в справі "Любох проти Польщі").

Так, у рішенні "Любох проти Польщі" ЄСПЛ наголошує, що люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо Індивідуальні. Люстраційні процедури мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді справ про люстрацію мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (пункт 61).

Необхідність доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, європейськими стандартами визначено як один із ключових критеріїв, що стосуються процедури люстрації, на чому наголошує Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у висновку від 14 - 15 грудня 2012 року № CDL-AD(2012)028 щодо "Закону про люстрацію" колишньої югославської республіки Македонія (пункт 7).

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів вчинення певних дій, прийняття рішення чи допущення бездіяльності позивачем, які б були спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

До того ж відповідачем не надано та у матеріалах справи відсутні й докази про застосування до позивача заборони, визначеної частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлений 13.06.2018 року.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: В.В. Файдюк

Є.І. Мєзєнцев