Постанова № 74640340, 12.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/1054/18 Суддя першої інстанції: Смолій І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Василенка Я.М., Кузьменка В.В.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2018 року, проголошеного о 11 годині 55 хвилин, повний текст якого складено 20 лютого 2018 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2018 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - Відповідач, ГУ НП в Київській області) про:

- визнання протиправним рішення ГУ НП в Київській області, оформлене листом від 20.11.2017 року №1042, про відмову в зарахуванні в стаж діяльності в галузі права перебування ОСОБА_1 на посадах в органах внутрішніх справ (Національної поліції) з 14.08.1998 року і по теперішній час;

- зобов'язання Відповідача зарахувати Позивачу стаж перебування останнього на посадах в органах внутрішніх справ (Національної поліції) з 14.08.1998 року і по теперішній час до стажу роботи в галузі права.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2018 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що, по-перше, лист ГУ НП в Київській області від 20.11.2017 року №1042 за своєю сутністю є рішенням про відмову у зарахуванні стажу роботи на посадах, на яких Позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, до стажу роботи у галузі права, по-друге, дане рішення не містить жодних посилань на норми права, а лише на лист Міністерства юстиції України від 04.03.2014 року №2755-0-33-14/13.1, по-третє, в силу ст. ст. 17 Закону України «Про Національну поліцію» та ст. 41 Кримінального процесуального кодексу України під час виконання службових обов'язків як оперативним працівником так і керівником оперативного підрозділу (відділу) Позивач користувався повноваженнями слідчого, діяльність якого відноситься до роботи у галузі права, по-четверте, навчання в аспірантурі в силу ст. 35 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» зараховується до стажу роботи Позивача у галузі права.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати його у повному обсязі і прийняти нове рішення, яким адміністративний позов залишити без задоволення. В обґрунтування своєї позиції посилається на те, що, по-перше, листом від 20.11.2017 року №1042 не приймалося жодного рішення про відмову у зарахуванні стажу Позивача до стажу роботи у галузі права, а лише роз'яснено, які посади враховуються при обчисленні такого стажу, по-друге, посилання на ст. 41 КПК України є помилковим, оскільки оперативні підрозділи здійснюють слідчі дії за письмовим дорученням слідчого або прокурора, по-третє, згідно листа Міністерства юстиції України від 04.03.2014 року №2755-0-33-14/13.1 роботи у сфері права передбачають розробку або постійне застосування норм права і мають системний характер, по-четверте, наявність юридичної освіти не є підставою для зарахування роботи в органах внутрішніх справ з 1998 року до юридичного стажу, по-п'яте, в силу положень ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» повноваженнями Національної поліції не охоплюються питання щодо зарахування стажу роботи у сфері права. Крім того, Апелянт наголошує на тому, що питання роз'яснення змісту нормативних актів належить до компетенції законодавця та Міністерства юстиції України.

Після усунення визначених в ухвалі від 26.03.2018 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.05.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.05.2018 року призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.05.2018 року, яке було відкладено на 12.06.2018 року.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить у її задоволенні відмовити, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва - залишити без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що твердження Відповідача про те, що лист від 20.11.2017 року №1042 є роз'ясненням, а не рішенням суб'єкта владних повноважень, є безпідставним, адже він відповідає вимогам індивідуального акту та порушує права Позивача на зарахування стажу. Крім того, підкреслює, що лист Міністерства юстиції України від 04.03.2014 року №2755-0-33-14/13.1, на який посилається ГУ НП в Київській області у своєму листі, не містить вичерпного переліку посад, робота на яких зараховується до стажу роботи у галузі права. Поряд з цим, наголошує, що користування повноваженнями слідчого свідчить про необхідність зарахування даного періоду роботи до діяльності у галузі права, а набуття статусу кандидата юридичних наук свідчить про необхідність зарахування періоду наукової діяльності Позивача до роботи у галузі права.

У судовому засіданні представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю з викладених у ній підстав.

Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з викладених у відзиві на апеляційну скаргу підстав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 15.04.2016 року працює на посаді начальника відділу оперативних розробок і боротьби з незаконним обігом зброї та вибухівки Управління карного розшуку ГУ НП в Київській області, що підтверджується копією довідки заступника начальника ВК УКЗ ГУ НП в Київській області (а.с. 14). Крім того, зі змісту вказаної довідки вбачається, що Позивач перебуває на службі в органах внутрішніх справ з 14.08.1998 року.

На підставі рішення Атестаційної колегії від 11.10.2017 року отримав диплом кандидата наук серії ДК №043771, захистивши дисертацію за спеціальністю «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність» (а.с. 15).

ОСОБА_1 12.10.2017 року (вх. №4312/109/03/14-17) направив начальнику ГУ НП в Київській області звернення, в якому просив надати роз'яснення щодо наявності у нього юридичного стажу за час служби в органах внутрішніх справ та Національної поліції у період з 1998 року по теперішній час (а.с. 45).

Листом від 20.11.2017 року №1042 відділ правового забезпечення ГУ НП в Київській області за результатами розгляду згаданого звернення повідомив Позивача про те, що до стажу роботи у галузі права зараховується тільки діяльність на посадах судді, прокурора, слідчого, юрисконсульта, нотаріуса, а також інших посадах, які відповідно до кваліфікаційних вимог потребують наявності вищої юридичної освіти, як підстави для зайняття таких посад (а.с. 13). Крім іншого, у даній відповіді з посиланням на лист Міністерства юстиції України від 04.03.2014 року №2755-0-33-14/13.1 зазначено, що робота у сфері права передбачає розробку або постійне застосування норм права і носить систематичний характер. У зв'язку з викладеним, як зазначено у згаданому листі Відповідача, посади, які Позивач обіймав у період служби в органах Міністерства внутрішніх справ України та Національній поліції України з 1998 року по теперішній час не підлягають зарахуванню до стажу роботи в галузі права, так як вони не відносяться до кваліфікаційних вимог, відповідно до яких нараховується юридичний стаж. При цьому зауважено, що наявність юридичної освіти не є підставою для зарахування зазначеного часу до юридичного стажу, а відтак відлік останнього розпочнеться з моменту зайняття посади, яка передбачає застосування знань у галузі права.

На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 1, 17 Закону України «Про Національну поліцію», ст. 41 Кримінального процесуального кодексу України, ст. 35 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», а також вивчення змісту листів Мін'юсту України від 30.09.2009 року №31-32/310 та від 04.03.2014 року №2755-0-33-14/13.1, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки, перебуваючи на посадах оперативного працівника, Позивач користувався повноваженнями слідчого, робота на посаді якого належить до роботи у галузі права. Крім того, суд зазначив, що час навчання в аспірантурі також повинен зараховуватися до роботи у галузі права як наукова робота.

З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.

Чинне законодавство не містить визначення поняття «робота у галузі права». У своєму листі від 04.03.2014 року №2755-0-33-14/13.1 Міністерство юстиції України зазначило, що, за своїм змістом робота у сфері права передбачає розробку або застосування норм права і носить систематичний характер. Це період роботи в органах державної влади (у тому числі судах, органах юстиції, прокуратури), нотаріату, адвокатури, місцевого самоврядування, у профспілкових комітетах та інших громадських організаціях, на підприємствах, в установах, організаціях будь-якої форми власності.

При цьому, у згаданому листі Міністерство юстиції України посилається й на власний лист від 30.09.2009 року № 31-32/310, в якому зазначено, що до стажу роботи у сфері права зараховується період роботи на посадах з реалізацією повноважень, пов'язаних з правоохоронними, правовиконавчими, правоустановчими функціями.

І хоча попри те, що згадані роз'яснення Міністерства юстиції України викладені у межах правового поля координат Закону України «Про нотаріат», останні, за відсутності відповідного нормативного регулювання, застосовуються на практиці й іншими органами.

Викладене, на переконання судової колегії, свідчить про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про те, що період роботи ОСОБА_1 на посадах оперуповноваженого, старшого оперуповноваженого, заступника начальника управління, начальника відділу в органах внутрішніх справ, а в подальшому у Національній поліції, свідчить про наявність правових підстав для віднесення його до стажу роботи у галузі права.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що в силу положень ч. ч. 1, 2 ст. 41 Кримінального процесуального кодексу України оперативні підрозділи органів Національної поліції, органів безпеки, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового і митного законодавства, органів Державної кримінально-виконавчої служби України, органів Державної прикордонної служби України здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора, а підрозділ детективів, оперативно-технічний підрозділ та підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України - за письмовим дорученням детектива або прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого. Співробітники оперативних підрозділів (крім підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України) не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора.

Указуючи на помилковість посилання суду першої інстанції на приписи вказаної статті КПК України при вирішенні питання щодо віднесення періоду роботи Позивача оперуповноваженим до роботи у сфері права, Апелянт не врахував, що виконання співробітником оперативного підрозділу будь-якого доручення слідчого, прокурора наділяє його повноваженнями слідчого, тобто особи, посада якого прямо належить до таких, період служби на якій зараховується до стажу роботи у галузі права.

Крім того, відповідно до п. п. 3, 5 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» до стажу наукової роботи зараховується, зокрема, час роботи осіб, які мають науковий ступінь, за спеціальністю відповідно до групи спеціальностей галузі науки, за якою присуджено науковий ступінь, з дня зайняття посади за цією спеціальністю; час навчання в аспірантурі, ад'юнктурі чи докторантурі за денною (очною) формою навчання випускникам аспірантури, ад'юнктури, докторантури.

Отже, законодавцем передбачено, що час навчання в аспірантурі зараховується до наукового стажу. При цьому, на переконання судової колегії, нормативна закріплена можливість зарахування часу навчання в аспірантурі до спеціального стажу свідчить і про наявність правових підстав для зарахування такого періоду і до стажу роботи у галузі права, адже наукова діяльність у правничій сфері безпосередньо переплітається з практичною юридичною діяльністю.

Як було встановлено раніше, у 2017 році ОСОБА_1 захищено у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого дисертацію за спеціальністю: «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність» та здобуто науковий ступінь кандидата юридичних наук на підставі рішення Атестаційної колегії від 11.10.2017 року, про що видано диплом серії ДК №043771.

З урахуванням наведеного судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для зарахування часу навчання Позивача в аспірантурі до стажу роботи у галузі права. Крім того, відповідні висновки суду першої інстанції Відповідачем в апеляційній скарзі під сумнів не ставилися.

При цьому колегія суддів погоджується з твердження Апелянта про те, що сама по собі наявність юридичної освіти у працівника не зумовлює виникнення в останнього права на зарахування періоду служби до стажу роботи у галузі права. Водночас, встановлені вище обставини у розрізі специфіки та особливості служби ОСОБА_1 надають обґрунтовані підстави вважати, що вона є такою, яка відповідає ознакам роботи у галузі права.

Надаючи оцінку посиланню ГУ НП в Київській області на те, що сам по собі лист від 20.11.2017 року №1042 не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а містить у собі виключно роз'яснення щодо посад, проходження служби на яких враховується при обчисленні стажу роботи у галузі права, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Приписи ч. ч. 1, 2 ст. 5 КАС України визначають, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Тобто, право кожної особи на звернення до суду у випадку, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси є беззаперечним та не може бути піддане сумніву. Водночас, визначені такою особою способи захисту або інші способи, які самостійно можуть визначатися судом, на переконання судової колегії, повинні передусім відповідати підставам позову та його змісту.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено раніше, у своєму зверненні Позивач порушував питання щодо наявності в останнього юридичного стажу за час служби в органах внутрішніх справ та Національній поліції з 1998 року.

За результатами розгляду такого звернення ГУ НП в Київській області надало ОСОБА_1 листом від 20.11.2017 року №1042 роз'яснення, виходячи з позиції Міністерства юстиції України, викладеної у листі 04.03.2014 року №2755-0-33-14/13.1, а також повідомило, що юридичний стаж останнього розпочнеться з часу зайняття посади, яка передбачає застосування знань у галузі права.

Викладене, на переконання судової колегії, свідчить, що суд першої інстанції обґрунтовано відніс викладену у листі від 20.11.2017 року №1042 позицію Відповідача до рішення суб'єкта владних повноважень з огляду на таке.

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

У межах спірних правовідносин викладені у листі від 20.11.2017 року №1042 відомості за своєю правовою природою містять ознаки акта індивідуальної дії, адже включають у себе правову позицію суб'єкта владних повноважень щодо прав та інтересів конкретно визначеної особи, яка, як було встановлено раніше, об'єктивно вважає згадане рішення Відповідача таким, що не узгоджується з положеннями чинного законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За таких обставин, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, обґрунтовано зазначивши про наявність правових підстав для віднесення певного періоду служби ОСОБА_1 до періоду роботи у галузі права, та, зважаючи на положення ч. 2 ст. 5 КАС України, прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність покладення обов'язку на Відповідача зарахувати Позивачу стаж перебування останнього на посадах в органах внутрішніх справ (Національної поліції) з 14.08.1998 року і по теперішній час до стажу роботи в галузі права, адже такий спосіб захисту є найбільш прийнятним у розрізі спірних правовідносин.

При цьому посилання Апелянта на вичерпність повноважень ГУ НП в Київській області, які визначені у ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», та неможливість надання останнім роз'яснень з правових питань, у тому числі щодо зарахування стажу роботи у галузі права, судовою колегією оцінюється критично, оскільки жодним чином не узгоджується зі змістом оскаржуваного рішення, викладеного у листі від 20.12.2017 року №1042, в якому Відповідачем було вказано про неможливість зарахування до такого стажу періоду служби Позивача із наданням тлумачення змісту листа Мін'юсту України від 04.03.2014 року №2755-0-33-14/13.1.

З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку про відсутність правових підстав стверджувати, що Відповідачем було правомірно відмовлено Позивачу у зарахуванні до юридичного стажу останнього періоду служби у органах внутрішніх справ та Національної поліції, що у свою чергу виключає можливість задоволення вимог апеляційної скарги. Доводів, які б спростували відповідні твердження суду першої інстанції, Апелянтом не наведено.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді Я.М. Василенко

В.В. Кузьменко

Повний текст постанови складено « 12» червня 2018 року.