Рішення № 74637605, 06.06.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2018 р. Справа№805/2632/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Галатіної О.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в у м. Краматорську Донецької області про визнання рішення від 26.02.2018 року та зобов’язання вчинити певні дії, суд –

В С Т А Н О В И В:

13 квітня 2018 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в у м. Краматорську Донецької області про визнання рішення від 26.02.2018 року та зобов’язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07.01.2016 року помер її чоловік ОСОБА_2. 12.03.2018 року нотаріусом Першої Краматорської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 на ім’я позивача видано свідоцтво про право на спадщину за померлим чоловіком. Спадщина складається з недоотриманої пенсії у розмірі 9471,00 грн. 14.02.2018 року представник позивача ОСОБА_4 звернулася до відповідача із заявою щодо отримання належної ОСОБА_1 суми недоотриманої пенсії померлого чоловіка. Листом № 4932/02 від 26.02.2018 року відповідачем відмовлено представнику позивача у виплаті суми недоодержаної пенсії, оскільки у позивача немає довідки внутрішньо переміщеної особи. Вважає відмову відповідача протиправною, а тому звернулася до суду із цим позовом.

Від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справ без її участі.

Представник відповідача у судове засідання не прибув. Через канцелярію суду надав відзив, відповідно до якого просить суд відмовити у задоволені позову.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до копії паспорта зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, відповідно до довідки внутрішньо переміщеної особи №12496 адреса перебування: АДРЕСА_1.

Відповідно до свідоцтво про одруження № 287066 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб.

16 листопада 2017 року ОСОБА_2 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть № 009220.

12.03.2018 року нотаріусом Першої Краматорської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 на ім’я позивача видано свідоцтво про право на спадщину за померлим чоловіком. Спадщина складається з недоотриманої пенсії у розмірі 9471,00 грн.

14.02.2018 року ОСОБА_4 (представник позивача за довіреністю) звернулася до відповідача із заявою щодо виплати недоодержаної пенсії ОСОБА_2

26.02.2018 року від відповідача надійшло рішення № 4932/02, яким позивачу відмовлено у виплаті недоотриманої пенсії за померлого чоловіка.

Позивач не погоджуючись із вищевказаним рішенням звернувся до Донецького окружного адміністративного суду за захистом свого порушеного права із цим позовом.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у осіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 46 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 24 Конституції України встановлено рівність конституційних прав і свобод усіх громадян, та неможливість їх обмеження за будь-якими ознаками. За їх змістом не може бути обмежено право громадян на отримання пенсій та інших соціальних виплат у залежності від місця х проживання та перебування.

Статтею 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Постановою Пленуму Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”, №9 від 01.11.1996, встановлено, що виходячи із зазначеного у ст. 8 Конституції в Україні принципу верховенства права, конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. При цьому судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про незалежність судової влади” № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Статтею 61 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992 року № 2262 визначено, що суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв’язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім’ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім’ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

При зверненні кількох членів сім’ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну.

Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

В разі смерті пенсіонера членам його сім’ї або особі, яка здійснила його поховання, виплачується для цього допомога в розмірі тримісячної пенсії, але не менше п’ятикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно п. 4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 р. N 3-1, заява про виплату недоодержаної пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера дається членом його сім'ї до органів, що призначають пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.

Як вже було зазначено, ОСОБА_2 помер 16.11.2017 року, а позивач звернулася до Управління пенсійного Фонду України в м. Краматорську Донецької області із заявою про виплату недоодержаної пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера 14.02.2017 року.

Тобто звернення відбулось у визначений законом строк.

Стосовно документів, необхідних, на думку відповідача, для підтвердження обставин, суд зазначає наступне. Звіривши перелік документів, наданих позивачем до заяв та той перелік, який вимагає пенсійний фонд, суд встановив, що ненаданими документами є довідка внутрішньо переміщеної особи.

У відповідності до ст. 1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно ст. 3 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.

Статтею 4 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” визначено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи видається на підтвердження факту внутрішнього переміщення.

Позивач є громадянином України, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, а тому не є внутрішньо переміщеною особою і не може бути примушений до внутрішнього переміщення, в тому числі з метою отриманням відповідних довідок.

Виходячи з вищевикладеного, невиплата відповідачем позивачу недоодержаної пенсії померлого чоловіка прямо суперечить ст.ст. 19, 24, 46 та 64 Конституції України і ст. 61 “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, а вимога щодо надання не передбачених законодавством додаткових документів, отримання яких неможливо без внутрішнього переміщення, - безпосереднім примусом до такого переміщення, який додатково суперечить нормам ст.ст. 1, 3 та 4 ЗУ “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”.

Згідно ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України “Про міжнародні договори України” і ст.8 Цивільного процесуального кодексу України суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Україною ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та протоколи до неї (ст. 1 Закону України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” від 17.07.1997 р.).

Відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 р. суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Отже, Україна визнала юрисдикцію Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) щодо всіх питань, пов’язаних із тлумаченням і застосуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та протоколів до неї.

Отже, враховуючи наведені норми, додатковим підтвердженням законності і обґрунтованості вимог позивача є рішення ЄСПЛ у справі “Пічкур проти України” та “Ілашку та інші проти Молдови та Росії”.

Зокрема, у першому з них слід звертатися до пункту 53, яким зазначено, що “підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати...”

У пункті 54 цього ж рішення ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

У справі “Ілашку та інші проти Молдови та Росії” ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем “Молдавської Республіки Придністров'я” (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов’язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: “Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією”.

Таким чином, зобов’язання відповідача виплатити позивачу недоодержану пенсії чоловіка випливає як із норм законодавства України, так і з відповідної практики ЄСПЛ, що є обов’язковою для застосування в Україні.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони з дотриманням певних принципів, зокрема, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

При цьому “у спосіб” означає, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Прийняття рішення, вчинення дій з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації - метою цього принципу є запобігання та усунення несправедливої (безпідставної) дискримінації. Суб’єкт владних повноважень повинен забезпечити рівне ставлення до осіб під час прийняття рішення або вчинення дії за однакових (схожих) обставин. А в даному випадку до позивача висунуті додаткові умови, не передбачені діючим законодавством у зв’язку з тим, що він мешкає у м. Донецьку на непідконтрольній українській владі території.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо невиплати недоодержаної пенсії та допомоги на поховання в розумінні вищенаведених норм Закону.

Суд зазначає, що однією із позовних вимог позивача є зобов’язання Управління пенсійного Фонду України у м. Краматорську Донецької області виплатити ОСОБА_4 як представнику ОСОБА_1, недоодержавну пенсію ОСОБА_2, на підставі свідоцтва про право на спадщину.

З цього приводу суд вбачає за необхідне зазначити, що ОСОБА_4 не є стороною по справі, а також те, що свідоцтво про право на спадщину видано саме ОСОБА_1, а тому суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання незаконною відмову Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області від 26.02.2018 року та зобов’язання Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області виплатити ОСОБА_1 недоодержану пенсію ОСОБА_2.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в у м. Краматорську Донецької області про визнання рішення від 26.02.2018 року та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати незаконною відмову Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області від 26.02.2018 року щодо невиплати ОСОБА_1 недоотриману пенсію ОСОБА_2.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області виплатити ОСОБА_1 недоодержану пенсію ОСОБА_2, на підставі свідоцтва про право на спадщину.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (84302, Донецька обл., м. Краматорськ, вул.. Поштова, буд. 5, код ЄДРПОУ 23346787) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) сплачений судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Галатіна О.О.