Постанова № 74635877, 13.06.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 236/918/17 Номер провадження 22-ц/775/644/2018

Головуючий у 1 інстанції: Саржевська І.В. Єдиний унікальний номер 236/918/17

Суддя – доповідач: Краснощокова Н.С. Номер провадження 22-ц/775/644/2018

Категорія: 27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Краснощокової Н.С.,

суддів: Азевича В.Б., Тимченко О.О.,

за участю секретаря Кіпрік Х.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

відповідачки ОСОБА_2 та її представника адвоката ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмуті Донецької області цивільну справу № 236/918/17

за позовом публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 25 січня 2018 року (суддя Саржевська І.В.),

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року позивач звернувся до суду з даним позовом.

Посилався на те, що 30.01.2008 року між ним та відповідачкою був укладений кредитний договір № 7638, згідно з яким ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 200 000,00 грн. зі сплатою 15% річних за користування кредитом із кінцевим терміном повернення 29.01.2018 року. Відповідач зобов’язалась щомісячно, до останнього числа місяця, наступного за звітним, здійснювати погашення кредиту рівними частинами в розмірі 1 666,67 грн. та сплачувати відсотки, нараховані банком за користування коштами, шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом безготівкових операцій з використанням рахунків АТ «Ощадбанк», починаючи з лютого 2008 року. Останній платіж в рахунок погашення кредиту та сплати відсотків за користування коштами позичальник має здійснити не пізніше 29.01.2018 року.

Відповідачка отримала кредит в обумовленому договором розмірі, однак з грудня 2011 року не виконує належним чином своїх зобов’язань за договором. Станом на березень 2017року утворилась заборгованість у розмірі 555 118,74 грн., що складається із основного боргу – 187 359, 89 грн., відсотків за користування кредитом – 60 387, 31 грн., пені - 73 435, 57 грн., інфляційного збільшення заборгованості – 202 863, 07 грн., 3% річних – 31 072, 90 грн.. Позивач просив стягнути з відповідачки на його користь заборгованість у вказаному розмірі та витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 25 січня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідачки на користь позивача суму основного боргу за кредитним договором 60 000,12 грн., відсотки за користування кредитом на суму 27 024, 71 грн., пеню в розмірі 283,50 грн., інфляційні втрати в розмірі 19 535,31грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 915,95 грн.. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Посилається на незаконність рішення. Зокрема, зазначає, що суд безпідставно зменшив суму основного боргу. Статтею 616 ЦК України передбачено право суду за певних умов зменшити розмір збитків та неустойки, але суму основного боргу на підставі вказаної норми закону суд самостійно змінити не може. Неправильно відмовлено у стягненні 3% річних, у разі порушення стороною грошових зобов’язань законодавство не виключає можливості одночасного стягнення з боржника пені (ч.3 ст. 549 ЦК України) та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Вказана правова позиція була викладена у постановах Верховного Суду України у справах №6-49цс12, №6-100цс14, №6-113цс14 від 01.10.2014 року. Суд невірно застосував ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» до відносин зі стягнення нарахованих на суму заборгованості інфляційних втрат, які за своєю правовою природою не є неустойкою (пенею чи штрафом). Також судом не враховано, що у січні 2012 року було відкрито виконавче провадження про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису, виданого 12.12.2011 року приватним нотаріусом Донецького нотаріального округу про звернення стягнення на житловий будинок за адресою: Донецька область, місто Красний Лиман, вул. Київська, 12 а, що належить на праві власності відповідачу та її чоловіку ОСОБА_3. Постановою Краснолиманського міського управління юстиції від 11.03.2016 року виконавчий напис було повернуто на підставі неможливості звернення стягнення на заставлене майно шляхом реалізації. 27 червня 2017 року позивачем було повторно направлено виконавчий напис для виконання до Лиманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Донецькій області, станом на теперішній час виконавчий напис знаходиться на виконанні. Пред’явлення виконавчого напису до виконання за своєю правовою природою ототожнюється із пред’явленням відповідного позову до суду, що, виходячи із змісту ст. 264 ЦК України, призводить до переривання строку позовної давності. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить при визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Оскільки позивач реалізував своє право щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом вчинення виконавчого напису в межах строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України та у подальшому звернувся до Лиманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Донецькій області строк позовної давності станом на сьогодні не сплинув.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення копію апеляційної скарги відповідач ОСОБА_2 отримала 06 квітня 2018 року, відзив на апеляційну скаргу не подала.

В засіданні апеляційного суду представник позивача адвокат ОСОБА_1 підтримував апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні, відповідачка та її представник адвокат ОСОБА_3 проти скарги заперечували та просили рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення представника позивача адвоката ОСОБА_1, відповідачки ОСОБА_2, її представника адвоката ОСОБА_3, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду слід скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Згідно із ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України визначено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Із справи вбачається, що 30 січня 2008 року між сторонами у даній справі був укладений кредитний договір №7638, згідно з яким банк зобов’язався надати ОСОБА_2 на умовах цього договору грошові кошти в сумі 200 000 грн., а ОСОБА_2 зобов’язалась прийняти, належним чином використати та повернути кредит у вказаній сумі, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 15% річних в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором. Кредит надається на 120 місяців з терміном остаточного погашення не пізніше 29 січня 2018 року на придбання житла.

Згідно з пунктом 1.6.1. вказаного договору проценти нараховуються банком щомісячно на фактичний залишок заборгованості за кредитом, що був отриманий позичальником, починаючи з дати видачі кредиту до моменту закінчення терміну, на який надано кредит, або до моменту коли банк змушений звернутися до третіх осіб (судових органів, нотаріуса) з метою примусового стягнення боргу.

Виконання позичальником зобов’язань за цим договором забезпечується нотаріально посвідченим договором іпотеки нерухомого майна, що розташоване за адресою: Донецька область, місто Красний Лиман, вул. Київська, будинок 12 «а» (пункт 2.1. кредитного договору).

Відповідно до п.4.2.2 кредитного договору при виникненні простроченої заборгованості за кредитом чи процентами, а також в інших випадках, передбачених цим договором, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, нарахованих процентів та інших платежів за цим договором та стягнути заборгованість за цим договором у примусовому порядку, в тому числі, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 5.2 кредитного договору визначено, що за порушення взятих на себе зобов’язань по поверненню основної суми кредиту та своєчасній сплаті процентів за користування кредитом, комісійних винагород та інших платежів за цим договором, позичальник зобов’язується сплатити на користь банку пеню в розмірі 17% від суми несплаченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно з пунктом 7.8. кредитного договору сторони домовились про збільшення строків позовної давності відповідно до ч.1 ст.259 Цивільного Кодексу України до 3 років для всіх грошових зобов’язань позичальника ( в тому числі, але не виключно щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування ним, комісійних винагород, штрафів, пені, тощо), що передбачені умовами договору.

У забезпечення зобов’язань за кредитним договором №7638, а також за кредитним договором №7637 від 30.01.2008 року, що був укладений позивачем з ОСОБА_3, 30 січня 2008 року між позивачем, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір, згідно з яким банк має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавців, предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: житловий будинок та земельна ділянка, розташовані за адресою: вул. Київська, буд.12 «а» у місті ОСОБА_4 у Донецькій області (а.с.92-95).

12 грудня 2011 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5 вчинено виконавчий напис, яким звернуто стягнення на вказаний житловий будинок та земельну ділянку, за рахунок коштів, отриманих від реалізації, житлового будинку та земельної ділянки запропоновано задовольнити вимоги банку, зокрема, за кредитним договором №7638 від 30 січня 2008 року, за яким боржником є ОСОБА_2, у розмірі: непогашений залишок по кредиту 128 333, 19 грн., прострочена заборгованість по кредиту 59 026,70 грн., нараховані відсотки по кредиту 60 387,31 грн., пеня за несвоєчасні розрахунки по кредиту та відсоткам 18 317,66 грн., всього 266 064,86 грн.. (а.с.91).

Відповідачка не заперечувала факту отримання коштів за кредитним договором, під час розгляду справи в суді першої інстанції подала письмову заяву про застосування строку позовної давності, посилаючись на те, що останній платіж в погашення заборгованості за відсотками здійснено 01 квітня 2010 року, саме з цього часу у позивача виникло право на звернення до суду за захистом порушеного права, позивач звернувся з даним позовом у березні 2017 року, таким чином пропустив строк позовної давності.

Задовольняючи частково позовні вимоги банку суд виходив із того, що у позовній заяві вказано, що відповідачка не виконує зобов’язань за кредитним договором з грудня 2011 року, в судовому засіданні представник позивача пояснив, що оригінали документів, пов’язаних із виконанням кредитного договору від 30.01.2008 року зберігаються в колишньому приміщенні філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» у м. Донецьку, на території, тимчасово непідконтрольній державній владі України. Із наданої відповідачем виписки з особового рахунку № 22033504129878 вбачається, що за договором № 7638 позичальником здійснено останній платіж 01.04.2010 року – сплачені проценти за користування коштами на суму 538,98 грн.. Позовна заява складена та підписана 17.03.2017 року, отже, позивач пропустив строк позовної давності за період до березня 2014 року. Суд стягнув заборгованість за три роки до часу звернення позивача з даним позовом із розрахунку щомісячного платежу, обумовленого договором за три роки в сумі 60 000,12 грн. (1667,67 грн. х36 місяців); відсотки за користування кредитом за три роки до часу звернення позивача з даним позовом із розрахунку передбачених договором 15% річних в сумі 27 024,71 грн. (60 000,12 грн. х15 :100: 365х1096); пеню за період з березня 2014 року до 13.04.2014 року у розмірі 283,50 грн. (сума боргу за 26 днів прострочення платежу 1667,67 х 17:100= 283,50), врахувавши, що з 14.04.2014 року на відповідачку, як особу, що зареєстрована і проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1, поширюється дія мораторію на нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами на підставі ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Суд також стягнув інфляційне збільшення заборгованості за період з березня 2014 року по березень 2017 року в сумі 19 535,31 грн.. У задоволенні вимог про стягнення 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України суд відмовив, оскільки договором встановлено інший розмір процентів і питання про стягнення таких процентів з відповідача вже було вирішено при ухваленні цього рішення.

З вказаними висновками суду погодитись неможливо, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права.

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

У кредитному договорі сторони домовились про збільшення строків позовної давності до 3 років для всіх грошових зобов’язань позичальника що передбачені умовами договору, у тому числі для пені (п.7.8 кредитного договору). Отже, строк позовної давності за всіма вимогами позивача становить 3 роки.

Якщо в зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов’язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини п’ятої статті 261 ЦК України за зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання.

Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Як вбачається із справи за вимогою банку 12 грудня 2011 року вчинено виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки житловий будинок та земельну ділянку для погашення заборгованості за кредитним договором, за яким боржником є ОСОБА_2 у загальній сумі 266 064,86 грн., з яких непогашений залишок по кредиту 128 333, 19 грн., прострочена заборгованість по кредиту 59 026,70 грн., нараховані відсотки по кредиту 60 387,31 грн., пеня за несвоєчасні розрахунки по кредиту та відсоткам 18 317,66 грн..

Пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за його користування, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання й був зобов’язаний пред’явити позов до боржника протягом трьох років від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Аналогічний правовий висновок зроблено Верховним Судом України у постановах від 05 липня 2017 року у справі №6-509 цс 17, від 02 листопада 2016 року у справі №6-1174 цс16.

Оскільки позивач звернувся з даним позовом 27.03.2017 року (дата відправлення позовної заяви з додатками поштою - а.с.17), він пропустив трьохрічний строк позовної давності, встановлений законом та договором від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

У той же час з інформації про виконавче провадження вбачається, що виконавчий напис був своєчасно пред’явлений банком до виконання, 06 січня 2012 року державним виконавцем Лиманського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Донецькій області було відкрито виконавче провадження, 30 березня 2012 року було призначено експерта для визначення вартості майна. 11 березня 2016 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п.9 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв’язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, строк повторного пред’явлення виконавчого документа до 11.03.2017 року (а.с.173-174).

Банком було повторно пред’явлено виконавчий напис до виконання та постановою державного виконавця від 29.04.2016 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5 (а. с. 175).

Після повернення виконавчого документа він знову був пред’явлений до виконання та постановою головного державного виконавця Лиманського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Донецькій області від 20.07.2017 року було відкрито виконавче провадження (а.с.97-98).

Виконавчий напис до часу звернення позивача з позовом не виконано, що не оспорюється відповідачкою, яка проживає в будинку, що є предметом іпотеки, також відповідачка не заперечує, що кредитні кошти у повному обсязі нею не повернуті.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов’язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов’язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 13 березня 2017 року у справі №6-224цс17.

Отже, позивач має право вимагати стягнення заборгованості за кредитним договором в судовому порядку.

Згідно із ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суд, в порушення вимог ст.ст. 263,264 ЦПК України не з’ясував причини пропуску позивачем строку на звернення до суду з даним позовом, не врахував, що банк своєчасно після припинення відповідачкою сплати щомісячних платежів у повернення кредиту звернувся за вчиненням виконавчого напису та своєчасно пред’явив його до виконання, а після повернення виконавчого документу державним виконавцем повторно пред’являв його до виконання.

Всупереч доводам апеляційної скарги стягнення коштів на підставі виконавчого напису нотаріуса є примусовим, а отже не перериває перебігу строку позовної давності ( правова позиція Верховного Суду України у праві № 6-509цс17 від 05.07.2017).

Однак, своєчасне звернення за вчиненням виконавчого напису, пред’явлення його до виконання державному виконавцю, правомірне очікування виконання виконавчого документа та звернення до суду після повернення виконавчого документа без виконання є поважною причиною пропуску строку позовної давності, у зв’язку із чим відмова у позові про стягнення заборгованості за кредитом за період до березня 2014 року у зв’язку із пропуском строку позовної давності є неправильною.

Крім того, стягуючи відсотки за користування кредитом в сумі 27 024,71 грн. за період з березня 2014 року по березень 2017 року суд не врахував, що банк припинив нараховувати відсотки за користування кредитом станом на час пред’явлення вимоги про дострокове повернення кредиту, що відповідає п.1.6.1 кредитного договору.

Із виконавчого напису вбачається, що звернуто стягнення на предмет іпотеки для погашення заборгованості за кредитним договором, за яким боржником є ОСОБА_2 у загальній сумі 266 064,86 грн., з яких непогашений залишок по кредиту 128 333, 19 грн., прострочена заборгованість по кредиту 59 026,70 грн., нараховані відсотки по кредиту 60 387,31 грн., пеня за несвоєчасні розрахунки по кредиту та відсоткам 18 317,66 грн..

У даній справі позивач просив стягнути основний борг – 187 359, 89 грн., що відповідає боргу, визначеному у виконавчому напису (непогашений залишок по кредиту 128 333, 19 грн. та прострочена заборгованість по кредиту 59 026,70 грн.), а також відсотки за користування кредитом – 60 387, 31 грн., тобто у тому ж розмірі, що і зазначений у виконавчому написі.

Стягнувши заборгованість за відсотками за інший період, а саме за три роки до часу звернення позивача до суду з даним позовом, із розрахунку щомісячного платежу, обумовленого договором, за три роки в сумі 60 000,12 грн. суд вийшов за межі позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України у зв’язку із тим, що договором встановлено інший розмір процентів і питання про стягнення таких процентів з відповідача вже було вирішено при ухваленні цього рішення суд не врахував, що інший розмір процентів, встановлений договором та застосований судом є розміром процентів за користування кредитними коштами.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

При цьому індекс інфляції, 3% річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні 3 % річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.

Враховуючи зазначене, 3 % річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов’язання, складовою якого, зокрема, є також нараховані проценти за користування кредитними коштами, строки сплати яких передбачено договором.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 19 жовтня 2016 року у справі №6-2129 цс 16.

З урахуванням викладеного, рішення суду, як таке, що не відповідає фактичним обставинам справи та ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання про можливість задоволення позовних вимог колегія суддів виходить із наступного.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачкою факт отримання кредиту за договором №7638 від 30.01.2008 року в сумі 200 000 грн..

Відповідачка також не заперечує того, що кредит у повному обсязі нею не повернуто та що вона припинила сплачувати щомісячні платежі у повернення кредиту 01 квітня 2010 року.

Зі слів відповідачки вона звернулась до суду у м. Донецьку з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню з підстав незгоди з розміром заборгованості, справа по суті не була розглянута у зв’язку з проведенням антитерористичної операції, припиненням роботи судів у м. Донецьку.

З новим позовом на території, підконтрольній державній владі України, вона не зверталась.

Доказів сплати кредиту та залишку заборгованості за кредитом у іншому розмірі, ніж вказано у позовній заяві банку та у наданому ним розрахунку заборгованості, відповідачкою не надано.

Наявність виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки, не виконаного у встановленому законом порядку, за умови відсутності доказів повернення боржником кредитних коштів у повному обсязі не перешкоджає зверненню банком до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Банк своєчасно звернувся до нотаріуса за зверненням стягнення на предмет іпотеки, отримавши виконавчий напис, своєчасно звернувся за його примусовим виконанням, правомірно чекав від державної виконавчої служби примусового виконання виконавчого напису, після повернення виконавчого напису без виконання звернувся до суду із пропуском трьохрічного строку для звернення до суду з позовом з моменту невиконання вимоги банку про дострокове повернення кредитних коштів, однак, вказані вище дії, вчинені банком, свідчать про поважність причин пропуску строку, тому він підлягає поновленню, внаслідок чого не підлягає задоволенню заява відповідачки про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитом та процентами за користування кредитом підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, заявлені на підставі ст. 625 ЦК України у розмірі, заявленому позивачем.

Позивач надав розрахунки сум інфляційних втрат та 3% річних за період з 30.01.2008 року по 08.03.2017 року, відповідачем заперечень щодо неправильності розрахунку не надано. Тому підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача суми інфляційного збільшення заборгованості у розмірі 202 863, 07 грн. та 3% річних у розмірі 31 072, 90 грн..

У задоволенні вимог банку про стягнення пені слід відмовити з наступних підстав.

Відповідачка ОСОБА_2 з 13.06.2014 року зареєстрована та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, до цього часу була зареєстрована у м. Донецьку.

Міста Донецьк та Лиман (до перейменування ОСОБА_4), розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року № 1053-р та від 02.12.2015 року № 1275-р віднесені до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась АТО.

Згідно із ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2 вересня 2014 року № 1669-VII на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов’язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Тому в період з 14 квітня 2014 року пеня з відповідачки стягнута бути не може.

За період до 14 квітня 2014 року позовні вимоги про стягнення пені, що визначена сторонами у пункті 5.2 кредитного договору у розмірі 17% від суми несплаченого платежу за кожен день прострочення підлягають відхиленню через ненадання позивачем доказів на підтвердження розміру пені.

Згідно із ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Позивач у позовній заяві просив стягнути пеню у розмірі 73 435, 57 грн., однак, розрахунків не привів. Позивачем не зазначено період, за який розрахована пеня, у якому розмірі та до яких платежів вона застосована.

Апеляційним судом при розгляді даної справи оголошувалась перерва за клопотанням представника позивача для з’ясування обставин щодо можливості укладення мирової угоди та узгодження розрахунку заборгованості, однак після перерви розрахунок пені не надано, на питання суду про складові розрахунку пені, а саме – період, суми представник позивача відповіді не надав.

Тому у задоволенні цієї вимоги слід відмовити через її недоведеність.

Згідно з частинами 1,13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивач сплатив судовий збір при подачі позову 8326,78 грн., при подачі апеляційної скарги 12 490,17 грн., всього 20 816,95 грн. (а. с. 2, 188).

Позовні вимоги задовольняються частково у розмірі 481 683,17 грн. (заборгованість за кредитом в сумі 187 359, 89 грн., відсотки за користування кредитом – 60 387, 31 грн., інфляційне збільшення заборгованості – 202 863, 07 грн., 3% річних – 31 072, 90 грн.), позивач просив стягнути 555 118,74 грн., тобто позов задоволено на 86,8%.

Тому з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 18 069,11 грн. про пропорційно до задоволених вимог.

Згідно з частинами 3,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» задовольнити частково.

Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 25 січня 2018 року скасувати.

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором № 7638 від 30.01.2008 року станом на березень 2017 року у розмірі 481 683,17 грн. (чотириста вісімдесят одна тисяча шістсот вісімдесят три гривні сімнадцять копійок), що складається із заборгованості за кредитом в сумі 187 359, 89 грн., відсотків за користування кредитом – 60 387, 31 грн., інфляційного збільшення заборгованості – 202 863, 07 грн., 3% річних – 31 072, 90 грн..

У задоволенні позовних вимог про стягнення пені відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» судовий збір в сумі 18 069,11 грн. (вісімнадцять тисяч шістдесят дев’ять гривень одинадцять копійок).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Н.С. Краснощокова

Судді: В.Б. Азевич

ОСОБА_6

Повний текст постанови складено 13 червня 2018 року.

Суддя: Н.С. Краснощокова