Постанова № 74635548, 13.06.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 219/10063/16-ц Номер провадження 22-ц/775/907/2018

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Єдиний унікальний номер 219/10063/16-ц

Номер провадження 22-ц/775/907/2018

13 червня 2018 року м.Бахмут

Апеляційний суд Донецької області в складі колегії:

судді-доповідача ОСОБА_1

суддів Никифоряка Л.П., Папоян В.В.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_2,

представник позивача – ОСОБА_3

відповідач – ОСОБА_4,

представник відповідача – ОСОБА_5

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Бахмуті цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про розпо-діл майна подружжя

- за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 05 березня 2018 ро-ку, повний текст якого ухвалене суддею Брежневим О.А. в м. Бахмут в приміщенні Арте-мівського міськрайонного суду Донецької області 5 березня 2018 року в 12 годин 40 хви-лин, -

ВСТАНОВИВ:

13 жовтня 2016 року позивач легуцька ОСОБА_6 звернулася до Артемівсь-кого міськрайонного суду Донецької області з позовом до ОСОБА_4 Степано-вича, про визнання права власності та просить виділити їй ? частки, а відповідачу ? част-ки квартири, що знаходиться за адресою: вул. Енергетиків, 31/6, м. Сіверськ, Бахмутсько-го району, Донецької області, та стягнути з відповідача на її користь вартість ? часток квартири, що знаходиться за адресою: вул. Енергетиків, 31/6, м. Сіверськ, Бахмутського району, Донецької області, в розмірі 90000 грн. припинивши після сплати відповідачем на її користь 90000 грн. право спільної часткової власності на вказану квартиру з передачею цієї квартири після зазначеної оплати в особисту приватну власність відповідача, визнати за нею право особистої приватної власності на пральну машину INDESIT WISN82 вартіс-тю 2030 грн., телевізор «Сатурн» вартістю 1500 грн., пилосос вартістю 600 грн., холоди-льник вартістю 3500 грн., мікрохвильову піч вартістю 800 грн., хлібопіч вартістю 700 грн., припинити право спільної сумісної власності на дане майно. Визнати за відповідачем право особистої приватної власності на газову плиту ВЕКО вартістю 1260 грн., витяжку кухонну ARDO вартістю 193 грн., фільтр до витяжки ARDO вартістю 38 грн., ноутбук Lenovo Idea Pad Z585A (59-351713), сумку для ноутбуку 16 LEX Поілестер, ПДО для ноутбуків на 24 місяці загальною вартістю 6987 грн.; пральну машину SAMSUNG вартістю 2500 грн., телевізор вартістю 300 грн., монітор комп’ютерний TFT 19 Philips 196V4LAB2 вартістю 1000 грн., стягнути з відповідача на її користь різницю між вартістю майна, яке відповідач набуває в особисту власність та майна яке набувається в особисту власність позивачем в сумі 5599,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач з 31 серпня 2002 року пере-бувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Артемівського міськра-йонного суду Донецької області від 09 грудня 2015 року було розірвано. Вказане рішення набрало законної сили 06 січня 2016 року. Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей – ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, які проживають разом з матір’ю. При цьому аліментів на користь позивача на утримання дітей відповідач до березня 2017 року не сплачував та діти знаходились на її утриманні. З березня 2017 року відповідач в примусовому порядку на підставі рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25 жовтня 2016 року почав сплачувати аліменти на утримання дітей в розмірі від 1211,91 грн. до 2375,06 грн. всього на обох дітей. В період шлюбу сторони придбали квартиру, що знаходиться за адресою: вул. Енергетиків, 31/6, м. Сіверськ, Артемівського (нині Бахмутського) району, Донецької області. На даний час сторони зареєстровані за однією адресою, але фактично проживають окремо: у спірній квартирі фактично проживає лише відповідач, а позивач разом з дітьми проживає у своїх батьків за адресою: вул. Землянова, 43, с. Верхньокам’янське, Бахмутського району, Донецької області. Між собою сторони перебувають у неприязних стосунках, оскільки відповідач створив умови неможливого спільного з ним проживання як фізичного так і психологічного характеру. Згідно з договором купівлі-продажу спірної квартири від 12 вересня 2006 року ця квартира є трикімнатною, має загальну площу 66,0 кв.м., та житлову площу 39,9 кв.м. Разом з тим, оскільки дана квартира знаходиться на другому поверсі п’ятиповерхового будинку, то виділ в натурі належної позивачу частки із вказаної квартири технічно неможливо. За таких обставин вона вважає за необхідне реалізувати своє право на одержання від відповідача грошової компенсації вартості відповідної частки спірної квартири, яка має бути виділена позивачу з урахуванням відступлення від засад рівності часток з урахуванням того, що діти знаходяться на її утриманні та відповідач не сплачує аліменти на їх утримання в достатньому для забезпечення їхнього фізичного та духовного розвитку. Вартість спірної квартири вона оцінює в 120000 грн., що не оспорювалось відповідачем, у зв’язку з чим вартість ? часток квартири становить: 120000 грн. * ? = 90000 грн. Крім того, за час шлюбу сторонами за спільні кошти було придбано також певне рухоме майно, частина якого після розірвання шлюбу залишилась у позивача, а саме: пральна машина INDESIT WISN82 вартістю 2030 грн., телевізор «Сатурн» вартістю 1500 грн., пилосос вартістю 600 грн., холодильник вартістю 3500 грн., мікрохвильова піч вартістю 800 грн., хлібопіч вартістю 700 грн., припинити право спільної сумісної власності на дане майно. А інша частина за відповідачем право особистої приватної власності на газову плиту ВЕКО вартістю 1260 грн., витяжку кухонну ARDO вартістю 193 грн., фільтр до витяжки ARDO вартістю 38 грн., ноутбук Lenovo Idea Pad Z585A (59-351713), сумку для ноутбуку 16 LEX Поілестер, ПДО для ноутбуків на 24 місяці загальною вартістю 6987 грн.; пральну машину SAMSUNG ва-ртістю 2500 грн., телевізор вартістю 300 грн., монітор комп’ютерний TFT 19 Philips 196V4LAB2 вартістю 1000 грн., стягнути з відповідача на її користь різницю між вартістю майна, яке відповідач набуває в особисту власність та майна яке набувається в особисту власність позивачем в сумі 5599,50 грн. Просить позов задовольнити.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 05 березня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4, про визнання права власності – задоволено частково.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю колишнього подруж-жя ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину кварти-ри №6 будинку 31 по вул. Енергетиків в м. Сіверськ, Бахмутського району, Донецької об-ласті і залишено цю квартиру у сумісному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на пральну машину INDESIT WISN82 вартістю 2030 грн., телевізор «Сатурн» вартістю 1500 грн., пилосос вартістю 600 грн., холодильник вартістю 3500 грн., мікрохвильову піч вартістю 800 грн., хлібопіч вартістю 700 грн., та припинено право спільної сумісної власності на дане майно.

Визнано за ОСОБА_4 право особистої приватної власності на газову плиту ВЕКО вартістю 1260 грн., витяжку кухонну ARDO вартістю 193 грн., фільтр до витяжки ARDO вартістю 38 грн., ноутбук Lenovo Idea Pad Z585A (59-351713), сумку для ноутбуку 16 LEX Поілестер, ПДО для ноутбуків на 24 місяці загальною вартістю 6987 грн.; пральну машину SAMSUNG вартістю 2500 грн., телевізор вартістю 300 грн., монітор комп’ютерний TFT 19 Philips 196V4LAB2 вартістю 1000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 різницю між вартістю майна, яке відповідач набуває в особисту власність та майна яке набувається в особисту власність позивачем в сумі 5599 (п’ять тисяч п’ятсот дев’яносто дев’ять) грн. 50 коп.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 551 (п’ятсот п’ятдесят одну) грн. 20 коп.

В огрунтування прийнятого рішення суд зазначив, що оскільки зазначена неподільна річ, а саме квартира не може бути поділена між сторонами відповідно до їх часток, він вважає, що відповідно до вимог ст.70 Сімейного кодексу України з урахуванням п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. №11 “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя”, не має підстав для відступу від принципу рівності часток подружжя, оскільки в судовому засіданні не було доказано позивачем виняткові обставини, вагомі доводи і суттєві докази, які б давали безперечні підстави для відступу від принципу рівності часток подружжя у спірній квартирі, оскільки ані позивачем, ані її представником у судовому засіданні не було доказано того факту, що відповідач під час шлюбу не дбав про матеріальне забезпечення своєї сім’ї, ухилявся від участі в утриманні дітей, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, або те, що він витрачав його на шкоду інтересам сім’ї, а тому, слід визнати за сторонами право власності на ідеальні частки квартири по ? частини за кожним без його реального поділу та залишити квартиру, що знаходиться за адресою: вул. Енергетиків, 31/6, м. Сіверськ, Бахмутського району, Донецької області у їх спільній частковій власності.

На вказане рішення ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 05 березня 2018 року в частині вирішення позовних вимог про поділ квартири та стягнення вартості частки квартири скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити. Виділити ОСОБА_2 ?, а ОСОБА_4 ? частку квартири за адресою: вул.Енергетиків, 31/6, м.Сіверськ Бахмутського району Донецької області та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 вартість ? часток квартири за адресою: вул.Енергетиків, 31/6, м.Сіверськ Бахмутського району Донецької області в розмірі 90 000 грн., припинивши після сплати ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 90 000 грн. право суспільної власності сторін на вказану квартиру з передачею цієї квартири в особи-сту приватну власність ОСОБА_4 після здійснення ним зазначеної оплати.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач ОСОБА_2 зазначає, що оскаржуване рішення суду підлягаєс касуванню через неправильне застосування судом норм матеріального права. Зазначає, що суд не вирішивши питання про задоволення позо-ву чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог, ухвалив рішення щодо тих позовних вимог, які позивачем не заявлялись, залишивши поза увагою фактично заявлені позовні вимоги. Звертає увагу суду на те, що у позові вона не заявляла вимог про набуття нею права власності на спірну квартиру чи її частку, а ставила питання саме про надання їй грошової компенсації замість частки у праві власності з попереднім виділенням цих часток на підставі ч.2 ст.364 ЦК України. Крім того, зауважує, що суд при ухваленні рішення послався на п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 р. №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним, та поділ спільного майна подружжя», який роз’яснює порядок вирішення питання щодо реального поділу майна, в той час як у справі питання про реальний поділ спірної квартири внатурі на порушувалося, а напроти, позивачкою ставилося питання про стягнення на її користь грошової компенсації саме у зв’язку із неможливістю виділу в натурі частки зі спільного майна, оскільки спільна квартира є неподільною.

Вважає необґрунтованими й висновки суду про відсутність підстав про відступлення від принципу рівності часток. Вказує, що суд при ухваленні рішення взагалі не дослідив доводи позивачки на обґрунтування відступлення від рівності часток. Зазначає, що з урахуванням проживання з нею двох неповнолітніх синів та того факту, що відповідач не сплачує аліменти на утримання дітей в достатньому для забезпечення їхнього фізичног та духовного розвитку розмірі вона має право в даному випадку реалізувати своє право співвласник, передбачене ст. 364 ЦК України на отримання компенсації частки майна, що перебуває у спільній власності, з урахуванням положень ч.3 ст.70 СК України (тобто з відступленням від рівності часток, виходячи з віднесення по ? частці на сторони та на кожну дитину) з припиненням права спільної власності на це майно і переданням цього майна в особисту власність відповідачу після здійснення ним відповідної виплати.

На апеляційну скаргу позивачки від відповідача ОСОБА_4 надійшов відзив, в якому він просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 05 березня 2018 року залишити без змін. Об-грунтовуючи заперечення на апеляційну скаргу, відповідач вказує, що заявлені відповіда-чем у позові та апеляційній скарзі вимоги не ґрунтуються на фактичних обставинах спра-ви, не відповідають вимогам діючого законодавства України, та викладені обставини не підтверджені належними доказами. Зазначає, що посилання позивачки на обставини щодо недостатнього розміру аліментів для забезпечення фізичного, духовного розвитку та ліку-вання дітей, відповідно до яких позивачка має намір отримати ? частки оспорюваної ква-ртири є безпідставними оскільки з нього на користь позивачки стягуються аліменти на утримання 2-х неповнолітніх синів до їх повноліття у розмірі 1/3 частки від усіх видів за-робітку, починаючи з 19.09.2016 року, діти декілька днів щотижня проводять із ним, що потребує додаткових матеріальних затрат, крім сплачених аліментів, діти, як він і позива-чка зареєстровані у оспорюваній квартирі і він не чинити ніяких перепон для їхнього про-живання в ній. Крім того зазначає, що відповідно до ст. 47 ЖК УРСР норма жилої площі встановлюється у розмірі 13,65 м2 на одну особу і при запропонованому позивачкою варі-анті розділу квартири йому дістанеться житлова площа в розмірі 9,975 м2, що менше зако-нодавчо встановленої норми.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи проводиться без повідомлен-ня учасників справи.

Рішення суду першої інстанції в частині визнання за позивачем та відповідачем пра-ва особистої приватної власності на рухоме майно, а також в частині стягення з відповіда-ча на корист позивача судових витрат та різниці між вартістю майна, яке відповідач набу-ває в особисту власність та майна яке набувається в особисту власність позивачем сторо-нами не оскаржується, тому відповідно до положень ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеля-ційної інстанції не перевіряє його законність і обґрунтованість в цій частині.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши ма¬теріали справи та перевірив-ши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає, а оска¬ржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвале-не судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує ви-сновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обста-вин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші.

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, сторони з 31 серпня 2002 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Артемівського міськра-йонного суду Донецької області від 09 грудня 2015 року було розірвано (а.с.9-10).

Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 12 вересня 2006 року (а.с.27-28) ОСОБА_4 будучі у шлюбі з позивачем придбав квартиру за номером 6, що в будин-ку за номером 31 по вулиці Енергетиків в місті Сіверськ Артемівського (нині Бахмутсько-го) району, Донецької області, право власності відповідача на вказану квартиру також під-тверджується копією правовстановлюючих документів, які на запит суду надав директор КП «БТІ» (а.с.127-136).

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції на під-ставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 89 ЦПК України), дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відступу від принципу рівності часток подружжя та про необхідність визнання за сторонами права власності на ідеальні частки квартири по ? частини за кожним без її реального поділу із залишенням у спільній частковій власності позивача та відповідача.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції з таких пі-дстав.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього госпо-дарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Згідно пункту 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику за-стосування при розгляді справ про шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя” №11 від 21 грудня 2007 року, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 Сімейного кодексу України та статтею 372 Цивільного кодексу України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дій-сної його вартості на час розгляду справи.

Відповідно до пункту 23 вказаної постанови вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припи-нення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спіль-ною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 Сімейного кодексу України, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Частина 1 ст. 70 СК України зазначає, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спо-ру про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпе-чення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошко-див спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до статті 71 Сімейного кодексу України, майно, що є об'єктом права спі-льної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбаче-них Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенса-ції можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до пункту 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про прак-тику застосування при розгляді справ про шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недій-сним та поділ спільного майна подружжя” №11 від 21 грудня 2007 року, вирішуючи пи-тання про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокре-ма неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 статті 71 Сімейного кодексу України щодо обов’язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Положеннями статті 365 Цивільного кодексу України передбачено підстави, за наяв-ності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спіль-ному майні: частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спі-льне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істот-ної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Тобто для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встанови-ти наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 Цивільного кодексу України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, сторони не дійшли згоди щодо реального поділу вищевказаного оспорюваного майна. Сторони запе-речували проти внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової компенсації один одному. Зазначене, потягло за собою відмову суду першої інстанції у задоволенні позову в частині припинення права особи (позивача) на частку у спільному майні та отри-мання грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду оскільки відповідно до час-тини третьої статті 370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній влас-ності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу, частиною дру-гою якої передбачено, що якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвлас-ник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Згідно із частиною пятою статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя від-повідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Наявність цієї умови дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвла-сників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості част-ки в разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не тільки припиня-ється право, але й набувається право на частку іншим співвласником.

Отже, процедура внесення суми відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпе-чення виконання однією стороною у справі своїх зобов'язань перед іншою.

У пункті 25 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» Пленум Верховного суду України розяснив, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, пятої статті 71 СК України щодо обовязкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з під-став, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 цього Кодексу) та попереднього внесення на депозит-ний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бу-ти реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подруж-жя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій влас-ності.

Отже, в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною пятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Беручи до уваги те, що спірне майно, а саме квартира вважається неподільною річ-чю, враховуючи той факт, що сторони не дійшли згоди з приводу розміру компенсації на користь іншого і така компенсація не вносилась на депозитний рахунок суду, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції правильно відмовлено позивачу у призначенні грошової компенсації та визнано ідеальні частки подружжя в цьому майні

Крім того, судом першої інстанції встановлено та враховано під час ухваленні рі-шення те, що 27 січня 2009 року народився ОСОБА_9, його батьками вказані: батько – ОСОБА_4, ОСОБА_2, 30 січня 2003 року народився ОСОБА_7, його батьками вказані: батько – ОСОБА_10, ОСОБА_2, що підтверджується копіями свідоцтв про народження на аркушах справи 29-30. Згідно копії довідки №462 від 16 лис-топада 2017 року (а.с.146) ОСОБА_7 з 03 листопада 2017 року зареєстрований та мешкає за адресою: Донецька область, м. Бахмут, вул. Благовіщенська, 43 та перебуває на повному забезпечені держави (а.с.147). Відповідно до довідки (а.с.149) від 09 грудня 2017 року ОСОБА_4 з червня 2017 року по листопад 2017 року сплатив аліменти у розмі-рі 11285,86 грн.

Тобто, ОСОБА_4 після розірвання шлюбу має двох синів, один з яких перебу-ває на повному державному забезпеченні, а інший проживає разом із позивачкою ОСОБА_11, сплачує аліменти на їх утримання.

Апеляційний суд вважає, що самого факту проживання однієї дитини з одним з под-ружжя недостатньо для збільшення його частки.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що в судовому засіданні не було доказано пози-вачем виняткові обставини, вагомі доводи і суттєві докази, які б давали безперечні підста-ви для відступу від принципу рівності часток подружжя у спірній квартирі. Позивачем у судовому засіданні не було доказано того факту, що відповідач під час шлюбу не дбав про матеріальне забезпечення своєї сім’ї, ухилявся від участі в утриманні дітей, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, або те, що він витрачав його на шкоду інтересам сім’ї.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку визна-вши за сторонами право власності на ідеальні частки квартири по 1/2 частини за кожним без його реального поділу та залишив квартиру, що знаходиться за адресою: вул. Енерге-тиків, 31/6, м. Сіверськ, Бахмутського району, Донецької області у їх спільній частковій власності.

Доводи апеляційної скарги позивачки стосовно неврахування судом першої інстанції її доводів щодо наявності підстав для відступу від принципу рівності часток подружжя та можливості призначення грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно спростовуюься вищенаведеним.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну ска-ргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ух-валив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 05 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Судді Никифоряка Л.П. Папоян В.В.