Рішення № 74634874, 12.06.2018, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

12.06.2018 227/2297/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року м. Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого судді - Левченка А.М.,

секретаря с/з - ОСОБА_1,

заявника - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Добропільського міськрайонного суду Донецької області в порядку окремого провадження суду цивільну справу за заявою ОСОБА_2, заінтересована особа: Добропільський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про встановлення факту народження дитини, -

ВСТАНОВИВ:

12.06.2018 року заявник звернулася до суду із зазначеною заявою, в якій просила встановити факт народження 23 листопада 2015 року у м. Донецьк, Україна, дитини жіночої статі, ОСОБА_3. Батьків дитини записати: мати: ОСОБА_2 (13.03.1977 р.н.) громадянка України, батько – згідно ст.135 Сімейного кодексу України.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 23.11.2015 року о 10:00 год. народилася фізична особа – дитина жіночої статті вагою 3550,0 грамів. Назвала доньку – ОСОБА_3. В період вагітності, родів та по цей час заявниця не перебуває у шлюбі. Пологи відбулися у пологовому відділенні Донецького республіканського центру охорони матері та дитинства, тобто на території яка не підконтрольна уряду країни в зоні проведення антитерористичної операції, де вона фактично проживала до початку серпня 2017 року. Заявниця своєчасно не звернулася з питань державної реєстрації народження дитини у зв’язку з важкими життєвими обставинами : перебуванням на території не підконтрольній уряду країни, втратою документу, що посвідчує особу та неможливістю здійснити перетин лінії зіткнення, відновленням документів, браку коштів.

При зверненні до Добропільського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, отримала письмову відмову у проведенні державної реєстрації народження, у зв’язку з тим, що для реєстрації народження пред’явлено документ, форма якого не відповідає формі, визначеній наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08.08.2006 року №545 «Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 р. за №1150/13024.

Встановлення даного факту необхідно для подальшої державної реєстрації народження дитини та отримання свідоцтва про народження за зразками чинного законодавства України.

Заявник ОСОБА_2, у судовому засіданні заявлені вимоги підтримала повністю, просила їх задовольнити та згідно ст.234 ЦПК України була допитана у якості свідка. Пояснила суду, що вона з 2015 року мешкала у Донецькій області, 23.11.2015 року у м.Донецьк народила дитину жіночої статі. В зв’язку з відсутністю в неї документів не мала можливості повернутись на підконтрольну територію України та отримати свідоцтво про народження дитини. У зв’язку з цим вимушена була залишатись на території т.з. "ДНР", де прцювала на посаді повара-водія непередбаченого збройного формування. У 2017 році ознайомившись з умовами, вирішила скористатись програмою Служби Безпеки України “На тебе чекають вдома!” та прибула на підконтрольну українській владі територію, де повідомила правоохоронні органи про свою участь та діяльність у складі непередбаченого законом збройного формування та ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 29.09.2017 року була звільнена від кримінальної відповіджальності на підставі ст. 44 КК України.

З 2017 року проживає разом з дітьми в с.Криворіжжя, Добропільського району. На підтвердження народження 23.11.2015 року дитини мається медичне свідоцтво про народження № 1335 від 23.11.2015 р..

Представник заінтересованої особи у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, звернувся до суду з заявою, в якій просить розглянути справу без його участі, та повідомив суд про те, що за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян, актовий запис про народження дитини жіночої статі, народженої 23.11.2015 року матір’ю якої є ОСОБА_2, не виявлено.

Суд, заслухавши заявника, розглянувши справу у межах заявлених вимог, дослідивши письмові документальні докази, представлені в обґрунтування заяви, вважає, що подана заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦПК України, з заявами про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.

Судом встановлено, що згідно ксерокопії паспорту громадянина України №001122147, виданого 24.10.2017 р. та витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання, заявник ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Заявниця, яка є матір’ю народженої 23.11.2015 року дитини жіночої статі, має право звернутися до суду з відповідною заявою.

На підтвердження факту народження дитини заявницею додано до заяви: копію медичного свідоцтва про народження №1335 від 23.11.2015 року, згідно якого у громадянки ОСОБА_2, 23 листопада 2015 року о 10:00 год. народилася дитина – дівчинка, вагою 3550,0 граммів.

До матеріалів справи долучена відмова Добропільського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану у проведенні державної реєстрації народження дитини № 15.32-2111 від 22.11.2017 року.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про реєстрацію актів цивільного стану» підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження. За відсутності документа закладу охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.

За приписами ч. 1 ст. 294 ЦПК України, під час розгляду справ окремого провадження суд зобов’язаний роз’яснити учасникам справи їхні права та обов’язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об’єктивного з’ясування обставин справи.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

З огляду на наведену норму закону, надана заявником копія медичного свідоцтва про народження № 1335 від 23.11.2015 року, видане Донецьким республіканським центром охорони матері та дитинства, згідно якого у громадянки ОСОБА_2, 23 листопада 2015 року народилася дитина – дівчинка, є недійсним та не створює правових наслідків, оскільки видане на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.

Крім цього, форма даного медичного документу не відповідає формі, визначеній Наказом Міністерства охорони здоров’я України «Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження та смерті» від 08.08.2006 року №545.

Положеннями ст. ст. 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Втім, згідно консультативному висновку «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» від 21 червня 1971 року Міжнародного суду ООН документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Суд приймає до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.

Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, "Loizidou v. Turkey", "Cyprus v. Turkey"), проти Молдови та Росії (зокрема, "Mozer v/ the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Others v. Moldova and Russia"), грунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі "Cyprus v. Turkey", ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, органами реєстрації актів цивільного стану, закладами охорони здоров'я), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом із іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку, зокрема, під час розгляду справ у порядку статті 317 ЦПК України.

Згідно ч.3 ст.2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18 січня 2018 року, діяльність збройних формувань Російської Федерації та окупаційної адміністрації Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що суперечить нормам міжнародного права, є незаконною, а будь-який виданий у зв'язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, які додаються відповідно до заяви про державну реєстрацію народження особи та заяви про державну реєстрацію смерті особи.

З урахуванням викладеного, оцінивши усі зібрані по справі докази, які у їх сукупності підтверджують факт народження, приймаючи до уваги наявність об'єктивних перешкод для проведення державної реєстрації факту народження та з метою захисту прав і свобод заявника, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення заяви в частині встановлення факту народження дитини, оскільки в даному випадку це єдиний спосіб отримати свідоцтво про народження, виданого державним органом України.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про громадянство України", особа, батьки якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

Згідно ч. 1 ст. 144 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану, а Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованою постановою Верховної ради України №789-ХІІ від 27.02.1991 року, встановлено, що дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Відповідно до ч. 3 ст. 317 ЦПК України, у рішенні про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, зокрема, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків.

При цьому суд звертає увагу заявника на позицію Верховного суду України, викладену в п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 31 березня 1995 року, згідно якої рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не змінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.

Разом з тим, суд вважає, що в задоволенні заяви в частині визначення походження дитини слід відмовити. При розгляді справ даної категорії до компетенції суду не входить вирішення даного питання, а є компетенцією органів реєстрації актів цивільного стану при виконанні судового рішення.

Статтею 135 Сімейного кодексу України передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Таким чином, рішення суду про встановлення факту народження дитини є підставою для проведення державної реєстрації акта про народження за відсутності відповідного документа закладу охорони здоров'я. Питання про визначення походження дитини від батька вирішуються в позасудовому, встановленому законом порядку, шляхом подання відповідних заяв батьками, або шляхом пред'явлення позову про визнання батьківства.

Рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для органів, які реєструють такі факти або оформлюють права, що виникають у зв'язку із встановленим судом фактом.

В разі встановлення у судовому порядку факту реєстрації акту громадянського стану орган державної реєстрації актів громадянського стану провадить відповідний запис на підставі рішення суду.

У порядку ч.4 ст. 317 ЦПК України, рішення суду підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст.ст. 81, 263, 264, 273, 293, 315-319,354 ЦПК України, ст..135, 144 СК України, суд -

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_2, заінтересована особа: Добропільський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про встановлення факту народження дитини – задовольнити частково.

Встановити факт народження у ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянки України у м. Донецьк, Донецької області, Україна 23 листопада 2015 року дитини жіночої статі.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Рішення суду підлягає негайному виконанню, оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Апеляційного суду Донецької області або через Добропільський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Копію рішення невідкладно надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для державної реєстрації народження особи.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:

Заявник: ОСОБА_2, місце реєстрації: Донецька область, Добропільський район, с.Криворіжжя, вул.Маяковського, буд.2, НОМЕР_1 від 24.10.2017 р., РНОКПП НОМЕР_2;

Заінтересована особа: Добропільський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, місце знаходження: 85000, Донецька область, м.Добропілля, вул.Першотравнева, буд.83, ЄДРПОУ 23356225.

Повний текст рішення складено 12.06.2018 року.

Суддя А.М. Левченко

12.06.2018