Рішення № 74634673, 12.06.2018, Волноваський районний суд Донецької області

221/1975/18

2/221/575/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2018 року м. Волноваха

Волноваський районний суд Донецької області

у складі головуючого судді Безрук Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Чемезової Г.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Волноваха цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства Банк «ТРАСТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до укладеного Договору № R101/0015102 від 14 червня 2012 року банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 59000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,99 % на рік та 1,37% щомісячної комісії за супроводження, з кінцевим терміном повернення 15 червня 2015р.. Відповідач порушив умови укладеного договору в частині своєчасного погашення платежів, та відсотків, передбачених умовами кредитного договору, у зв'язку з чим, станом на 22 березня 2018 року за договором виникла заборгованість на загальну суму 47300 грн. 24 коп., з яких заборгованість за кредитом 18601 грн. 00 коп., заборгованість по процентам 435 грн. 66 коп., заборгованість комісією 2909 грн. 88 коп., за пенею – 25353 грн. 70 коп, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь та судовий збір у розмірі 1762 грн. 00 коп.

У судове засідання представник позивача не з'явився, надав суду заяву з проханням розглянути справу у його відсутність.

Відповідач у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження по справі строк відзив на позовну заяву не подав, однак надав суду заяву про розгляд справи без його присутності та про застосування строків позовної давності, оскільки на час звернення позивача до суду з даним позовом трирічний строк позовної давності сплинув, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають. Суд, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до укладеного Договору № R101/0015102 від 14 червня 2012 року банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 59000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,99 % на рік та 1,37% щомісячної комісії за супроводження, з кінцевим терміном повернення 15 червня 2015р. (а.с.18,20,21).

Банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачеві кредит у сумі 59000,00 грн (а.с.24).

Відповідно до п. 4.3 Умов надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі, які є невід'ємною частиною Кредитного договору, за несвоєчасне виконання зобов'язань з погашення заборгованості по кредиту, Відповідач зобов'язаний сплатити Позивачу пеню в розмірі 0,3% від суми прострочених зобов'язань за кожний день прострочення.

ОСОБА_1 свої зобов'язання за даним договором належним чином не виконує і це підтверджується наданим суду розрахунком заборгованості(а.с.19). Останній платіж ОСОБА_1 здійснила в грудні 2013 року в розмірі 99,58 гривень

Відповідач порушив умови укладеного договору в частині своєчасного погашення платежів, та відсотків, передбачених умовами кредитного договору, у зв'язку з чим, станом на 22 березня 2018 року за договором виникла заборгованість на загальну суму 47300 грн. 24 коп., з яких заборгованість за кредитом 18601 грн. 00 коп., заборгованість по процентам 435 грн. 66 коп., заборгованість комісією 2909 грн. 88 коп., за пенею – 25353 грн. 70 коп.

У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі ст.ст. 610, 611 ЦК України у разі неналежного виконання зобов’язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Стаття 625 ЦК України передбачає обов’язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1, не заперечуючи наявність боргових зобов'язань перед банком по кредитному договору, надав суду заяву про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності.

Так, згідно розрахунку заборгованості від 22.03.2018р. року ОСОБА_1 20 серпня 2014 року здійснив останній платіж по кредиту, сума платежу складала 1762,32 грн.. Після цього припинив вносити періодичні платежі для погашення кредиту, а тому саме з цієї дати у Банку виникло право на звернення до суду за захистом порушених прав і це право Банк мав реалізувати на протязі трьох років, тобто до – 20 серпня 2017 року.

Що стосується платежу, здійсненого відповідачем 06 березня 2018 р. на суму 1200,00 гривень суд вважає, що він не підтверджує виконання боржником свого зобов’язання перед кредитором в частині погашення кредиту, оскільки згідно доданого позивачем розрахунку дана сума не входила до суми погашення кредиту та сплачена на інший рахунок.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).

Таким чином початок перебігу строку давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно, тощо) положення п.7 ч.11 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовується і до додаткових вимог банку.

Стаття 266 ЦК України вказує на те, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Таким чином судом встановлено, що позивач, подавши позовну заяву в квітні 2018 року, звернувся в суд із пропуском трирічного строку позовної давності, який по даним правовідносинам сплив – 20 серпня 2017 року і який обчислюється з моменту останньої банківської операції до моменту пред'явлення позову, після вказаної дати відповідач перестав виконувати умови укладеного договору, не сплачувала борг, не вносив періодичних платежів з метою погашення кредиту. Поважних причин пропуску Банком строку звернення до суду судом не встановлено, заяви про поновлення строку на розгляд суду не надходило.

Частинами 4, 5 ст.267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не задоволено, що є самостійною підставою для цього.

Тому суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог ПАТ Банк «ТРАСТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості належить відмовити в зв'язку з пропуском Банком строку звернення до суду за захистом порушених прав, тобто строку позовної давності.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.257,258,261, 264, 266,267 ЦК України,, ст.ст.19, 81, 89, 263-265, 353,354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства Банк «ТРАСТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №R101.0015102 від 14.06.2012 р. в розмірі 47300,24 відмовити.

Повний текст рішення складений 12 червня 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення подається до апеляційного суду Донецької області через Волноваський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Безрук