Рішення № 74634345, 13.06.2018, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 226/2268/17

Провадження № 2/226/97/2018

РІШЕННЯ

іменем України

08.06.2018 Димитровський міський суд Донецької області в складі:

головуючого – судді Салькової В.С.,

за участю секретаря судового засідання Трифонової І.О.,

представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Мирнограді в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання договору недійсним,

встановив:

Позивач публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та просив стягнути з відповідача заборгованість за укладеним кредитним договором б/н від 11.12.2008 в розмірі 71204,01 гривень, яка виникла станом на 31.10.2017 через неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором. Так, ОСОБА_2 отримано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 15000,00 гривень під 30,00% річних на суму залишкової заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії карти. Заборгованість за кредитним договором складається із заборгованості за кредитом 11177,09 гривень; заборгованості за відсотками за користування кредитом 53898,16 гривень; заборгованості за пенею і комісією 2500,00 гривень; штрафи 500,00 гривень (фіксована частина) і 3378,76 гривень (процентна складова). Просить стягнути вказані суми з відповідача, а також стягнути сплачений позивачем судовий збір в сумі 1600,00 гривень.

19.12.2017 ухвалою судді відкрите спрощене позовне провадження без виклику сторін.

19.01.2018 ухвалою судді призначено розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін на 02.02.2018.

16.02.2018 відповідачем пред’явлена зустрічна позовна заява про визнання договору недійсним, в якій він вказує, що банком не надано копії договору, укладеного між ними, а надана заява не є доказом укладення договору. У зв’язку з ненаданням банком договору кредиту такий договір він вважає неукладеним. Також вважає, що відсутні докази отримання ним кредиту в розмірах, вказаних банком. Просив суд поновити пропущений з поважних причин строк подання зустрічного позову і визнати недійсним договір б/н від 11.12.2008 між ним та ПАТ КБ «Приватбанк».

Ухвалою суду від 16.02.2018 визнана поважною причина пропуску ОСОБА_2 строку для пред’явлення зустрічного позову, строк поновлено, вимоги за зустрічним позовом об’єднані в одне провадження із первісним позовом. Здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, розпочате підготовче провадження і призначене підготовче засідання на 06.03.2018.

27.02.2018 представником відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 поданий відзив на позовну заяву.

21.03.2018 та 02.04.2018 позивачем подано відзиви на зустрічну позовну заяву.

Ухвалою суду від 03.04.2018 закрите підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 02.05.2018, за клопотанням відповідача витребувані докази у позивача – оригінал договору б/н від 11.12.2008, укладеного між банком і ОСОБА_2

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги первісного позову та наполягала на їхньому задоволенні. Пояснила, що між сторонами укладався договір приєднання, ОСОБА_2 заповнив відповідну заяву, в якій в тому числі розписався про ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг, та отримав кредитний ліміт на карту Універсальна, яка є різновидом кредитної карти. Відповідач отримував дві картки – першу, зі строком дії до останнього дня листопада 2012 року, другу – на заміну першої зі строком дії до останнього дня квітня 2017 року. Останній платіж за кредитом в сумі 1890,00 гривень ОСОБА_2 здійснив 28.08.2015. Оригіналів документів з кредитної справи позивач надати не в змозі, оскільки кредитні справи зберігалися у спеціальному сховищі банку в м. Донецьку, внаслідок втрати контролю владою над містом доступ до них наразі відсутній, всі кредитні справи ведуться банком в електронному форматі. Відсоткова ставка за договором підвищувалася двічі, про що відповідачеві надсилалися смс-повідомлення. Додатковою угодою підвищення відсотків не оформлювалось, листи про підвищення банк клієнтам не надсилає. Проти зустрічного позову заперечувала, оскільки укладений між сторонами договір є договором приєднання, для його укладення достатньо заповнення клієнтом заяви. Договір є дійсним, банк виконав всі умови договору. В задоволенні зустрічного позову просить відмовити.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що до «Приватбанку» звертався давно, можливо, у 2008 році, для оформлення зарплатної карти, разом з якою отримав ще якісь карти, які можливо переплутати. Договір йому не давали і він не знав, що має кредитну карту, хоча заяву заповнював і підпис у ній схожий на його підпис. Коли використовував карту, вважав, що це зарплатна, і лише в 2012 році, коли побачив на карті «мінус», зрозумів, що це кредитка. Потім він періодично поповнював кредитну карту, по ній була заборгованість близько 7000,00 гривень, і з цією сумою він був згодний. Вважає, що відсотки нараховувалися банком незаконно. Просив відмовити у первісному позові і задовольнити зустрічні вимоги.

Представник відповідача ОСОБА_3, посилаючись на наданий відзив, суду пояснив, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду. Також представником вказано, що ОСОБА_2 не був ознайомлений банком з Умовами та Правилами надання банківських послуг, крім того, позивачем в порушення закону в односторонньому порядку збільшувалася відсоткова ставка за договором, не надано підтверджень сповіщення ОСОБА_2 про це. Неприпустимим, на думку представника, є і стягнення з відповідача штрафів і пені, оскільки це є подвійна цивільно-правова відповідальність за одне й те ж саме порушення. Звертає увагу, що ОСОБА_2 зареєстрований і постійно мешкає в зоні проведення АТО, отже нарахування йому штрафів та пені з 14.04.2014 є неправомірним.

Надіслані банком відзиви на зустрічну позовну заяву суд не бере до уваги при ухваленні рішення, оскільки суду не надано доказів на підтвердження надсилання цих документів стороною, що їх подає, іншій стороні.

Суд, вислухавши сторін і дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають частковому задоволенню, а зустрічні – задоволенню не підлягають з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 11.12.2008 між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір б/н, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 15000,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Згода ОСОБА_2 на умови договору підтверджена його підписом на заяві, власна належність якого відповідачем не оспорюється.

Як виходить з положень ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як пояснено представником позивача і не заперечене відповідачем ОСОБА_2 в судовому засіданні, ОСОБА_2 отримував дві картки – першу, зі строком дії до останнього дня листопада 2012 року, другу – на заміну першої зі строком дії до останнього дня квітня 2017 року.

З виписки про рух коштів за карткою вбачається, що як під час дії першої картки, так і після отримання нової картки ОСОБА_2 активно використовував кредитні кошти.

За положеннями ст.ст.525,526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно зі ст.611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 612 ЦК України обумовлює, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов’язання у строк, встановлений договором.

З розрахунку заборгованості за договором вбачається, що відповідачем не виконувались умови кредитного договору, у зв’язку з чим станом на 31.10.2017 заборгованість ОСОБА_2, на думку позивача, становила 71204,01 гривень, яка складається із заборгованості за кредитом 11177,09 гривень; заборгованості за відсотками за користування кредитом 53898,16 гривень; заборгованості за пенею і комісією 2500,00 гривень; штрафи 500,00 гривень (фіксована частина) і 3378,76 гривень (процентна складова).

З огляду на встановлене судом порушення ОСОБА_2 зобов’язання перед банком з нього на користь позивача безумовно підлягає стягненню сума заборгованості за кредитом 11177,09 гривень.

В частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за користування кредитом, враховуючи твердження відповідача щодо незаконного підвищення відсоткової ставки, суд зазначає таке.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором в частині нарахування відсотків вбачається, що з моменту укладення договору 11.12.2008 процентна ставка за договором складала 30%, 01.09.2014 процентна ставка була збільшена до 34,8%, а з 01.04.2015 – до 43,2%.

Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частина перша ст.1048 ЦК України закріплює, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з п.5.3 Умов та правил надання банківських послуг, що діяли на момент укладення договору, банк має право здійснювати зміну Тарифів та інших умов обслуговування рахунків. При цьому банк, за виключенням випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов’язаний не менш, як за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема, у виписці по картрахунку згідно з п.4.9 цього договору. Якщо протягом 7 днів банк не отримав повідомлення від клієнта про незгоду із змінами, вважається, що клієнт прийняв нові умови.

Відповідно до ч.1 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

За частиною третьою ст.1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

В разі підвищення банком процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження повідомлення ОСОБА_2 про зміну процентної ставки за користування кредитом, а тому доводи відповідача щодо незаконності підвищення процентної ставки заслуговують на увагу.

Як виходить з матеріалів справи, дана позовна заява направлена банком до суду 23.11.2017.

Стороною відповідача заявлено в судовому засіданні про порушення позивачем строків позовної давності для звернення до суду.

Відповідно до вимог ст.256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права,а за зобов’язаннями із визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч.1 та 5 ст.261 ЦК України).

Судом встановлено, що дія другої кредитної картки, виданої ОСОБА_4, закінчилась у квітні 2017 року.

Кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінчення строку дії договору.

Оскільки дія картки закінчилась у квітні 2017 року, а позов подано в листопаді 2017 року, трирічний строк позовної давності на момент звернення до суду щодо основної вимоги не закінчився.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто, можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та відсотків за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Оскільки договором сплата процентів визначена періодичними щомісячними платежами, то розрахунок заборгованості за процентами повинен здійснюватися за три роки до дня подачі позовної заяви в суд, тобто з 23.11.2014 по 23.11.2017, при цьому встановлена судом дата останнього погашення в сумі 1890,00 гривень, яка була здійснена ОСОБА_2 28.08.2015, не впливає на висновки суду щодо періоду стягнення.

На підставі викладеного розрахунок заборгованості за відсотками повинен здійснюватися без підвищення процентної ставки із розрахунку 30,00% ставки таким чином: 11177,09 гривень Х 30,00% : 360 днів Х 1095 днів = 10199,10 гривень, а тому позовні вимоги в частині стягнення відсотків підлягають частковому задоволенню саме в цьому розмірі.

Суд вважає заяву сторони відповідача в частині застосування строку позовної давності до стягнення відсотків обґрунтованою та доходить висновку про зменшення суми відсотків, що підлягають стягненню, до 10199,10 гривень.

Щодо стягнення з відповідача комісії за послуги та законності її нарахування суд дійшов таких висновків.

З положень пунктів 22,23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України вбачається, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління НБУ від 10.05.2007 №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

З наведеного виходить, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, але, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, позивач не конкретизував, які саме послуги за вказану комісію надаються відповідачеві. При цьому позивач нарахував, а відповідач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме, за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок відповідача, що є незаконним.

Отже, сума заборгованості за комісією 2500,00 гривень не підлягає стягненню з відповідача.

Щодо нарахованих банком сум штрафів суд зазначає, що ОСОБА_4 нараховані банком штрафи відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250,00 гривень – штраф (фіксована частина), 3378,76 гривень – штраф (процентна складова).

Згідно зі ст.2 Закону України №1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14.04.2014 громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14.04.2014 з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам-підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку де проводилась антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

На виконання цього Закону 30.10.2014 Кабінет Міністрів України прийняв Розпорядження №1053-р, яким було затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Згідно з п.8 ч.1 цього Розпорядження м. Димитров (нині – м. Мирноград) Донецької області входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. 05.11.2014 Кабінет Міністрів України прийняв Розпорядження №1079-р про зупинення дії Розпорядження від 30.10.2014 №1053-р, яке в подальшому постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2015 було визнано нечинним (справа №826/18330/14).

Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р, яким визнано такими, що втратили чинність, розпорядження №1053-р від 30.10.2014 та №1079-р від 05.11.2014, місто Димитров Донецької області відноситься до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Крім того, згідно зі ст.1 Закону України «Про боротьбу із тероризмом» район проведення антитерористичної операції – це визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Згідно з наказом керівника Антитерористичного центру при СБУ від 07.10.2014 №33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» районами проведення АТО визначені всі населені пункти Донецької та Луганської області (без виключень).

Національний банк України своїми листами від 13.10.2014 №47-411/58939 та від 05.11.2014 №18-112/64483 наголошував банкам України про неухильне дотримання вимог Закону України №1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 щодо ненарахування пені та штрафів за договорами кредиту під час антитерористичної операції.

Як проголошено в ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи.

Згідно зі ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У п.3.4. рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01.12.2004 №18-рп/2004 (справа №1-10/2004)) зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Як вбачається зі справи, позивач просить стягнути з відповідача штрафи, що нараховані у період дії ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Згідно з наданим паспортом та особистими поясненнями з 2012 року і по т.ч. ОСОБА_2 зареєстрований і мешкає за адресою: Донецька область, м. Мирноград, вул. Некрасова, 16.

Отже, враховуючи те, що відповідач є громадянином України, який зареєстрований та постійно проживає в населеному пункті, де проводилась антитерористична операція, на підставі ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», штрафні санкції за укладеним з ним кредитним договором нараховувати заборонено, а тому позов банку в частині стягнення штрафів є необґрунтованим.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає сума заборгованості в загальному розмірі 21376,19 гривень, з яких: 11177,09 гривень – заборгованість за кредитом, 10199,10 гривень – заборгованість по відсоткам за користування кредитом. В іншій частині позову в задоволенні позовних вимог має бути відмовлено.

Згідно з ч.1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

В судовому засіданні документально підтверджені витрати позивача на сплату судових витрат у розмірі 1600,00 гривень, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати за сплату судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 480,32 гривень.

Що стосується вимог зустрічного позову, то, відмовляючи в його задоволенні, суд виходить з такого.

Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

В заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 11.12.2008 ОСОБА_2 своїм підписом погодився з тим, що ця заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Як вбачається з розрахунку заборгованості та виписки про рух коштів, ОСОБА_2 протягом тривалого часу, починаючи з моменту отримання кредитної карти, активно користувався картою, частково сплачував заборгованість за договором.

Згідно із ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони.

Суд вбачає, що зазначений договір є укладеним між сторонами, оскільки сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, відповідач підписав заяву, згідно з якою він ознайомлений з умовами надання банківських послуг та згоден з тим, що підписана ним заява разом із пам'яткою, правилами надання банківських послуг та тарифами є договором про надання банківських послуг між ним та банком, та у відповідності до п.14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 зазначений правочин не є нікчемним.

Наявності підстав, які б вказували на наявність ознак недійсності договору, визначених ст.215 ЦК України, ОСОБА_2 суду не доведено.

З огляду на викладене суд відмовляє у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,13,81,141,263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, Донецька область, м. Мирноград, вул. Некрасова, 16) – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитом в сумі 11177 (одинадцять тисяч сто сімдесят сім) гривень 09 копійок, заборгованість за відсотками в сумі 10199 (десять тисяч сто дев’яносто дев'ять) гривень 10 копійок, а всього 21376 (двадцять одну тисячу триста сімдесят шість) гривень 19 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір пропорційно до задоволених судом вимог в сумі 480 (чотириста вісімдесят) гривень 32 копійки.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

У задоволенні вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання договору недійсним – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складене 13.06.2018.

Суддя: В.С. Салькова