Постанова № 74633182, 13.06.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року м. ОдесаСправа № 915/1388/16Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Разюк Г.П.

суддів Савицького Я.Ф., Ярош А.І.

при секретарі судового засідання Полінецькій В.С.

за участю представників учасників справи:

від позивача - ОСОБА_1, посвідчення адвоката України № КВ4942 від 05.08.2015р.; довіреність № б/н, дата видачі : 17.01.18;

від відповідача: ОСОБА_2, посвідчення адвоката України № 224 від 23.04.2015р.; ордер серія МК № 92908 від 19.03.2018р.; довіреність б/н від 19.03.18( в судових засіданнях від 22.03.2018р., 31.05.2018р. та 06.06.2018р.)

/ /відповідач не використав законного права на участь у судовому засіданні 13.06.2018, хоча про час та місце його проведення повідомлений належним чином (див. - телефонограму від 11.06.2018р. та розписку складену в судовому засіданні 06.06.2018р.)/

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Миколаївський бізнес-центр «Олександрівський»

на рішення Господарського суду Миколаївської області

від 23.11.2017 року, проголошене суддею Мавродієвою М.В. о 09:35год. у м. Миколаєві, повний текст якого складений 28.11.2017

у справі №915/1388/16

за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія»

до відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Миколаївський бізнес-центр «Олександрівський»

про стягнення 31 032 418,89 грн,

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство /далі по тексту- ПАТ/ «Укрінком» (найменування ОСОБА_3 змінено на ПАТ «Українська інноваційна компанія» (ПАТ «УКР/ІН/КОМ») звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю /далі-ТОВ/ «Миколаївський бізнес-центр «Олександрівський» про стягнення заборгованості в сумі 25 553 848,12грн. В ході розгляду справи позивач неодноразово змінював розмір позовних вимог та згідно останньої заяви від 22.11.2017 просив суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 31 032 418,89 грн, а саме:

-за кредитним договором № 12-041037 від 28.10.2004:

3% річних в сумі 3 751,18грн.;

інфляційні втрати в сумі 36 898,70грн.;

-за кредитним договором № 12-061008 від 28.10.2006:

3% річних в сумі 1 176 947,44грн.;

інфляційні втрати в сумі 11 204 595,10грн.;

проценти за користування коштами в сумі 4 847 358,29грн.;

-за кредитним договором № 12-080201 від 22.02.2008:

3% річних в сумі 908 533,45грн.;

інфляційні втрати в сумі 8 649 280,52грн.;

проценти за користування коштами в сумі 4 205 054,21грн.

Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем прийнятих згідно кредитних договорів № 12-041037 від 28.10.2004, № 16-061008 від 25.10.2006, № 12-080201 від 22.02.2008 зобов’язань з повернення сум кредитних коштів, що встановлено судовими рішеннями у справі № 915/938/13.

22.11.2017 відповідачем подано заяву про застосування до вимог про стягнення нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 23.11.2017 позов ПАТ «Українська інноваційна компанія» (з урахуванням заяви від 22.11.2017) задоволено частково: з ТОВ «Миколаївський бізнес-центр «Олександрівський» на користь позивача стягнуто 8 653 686,09грн процентів за користування грошовими коштами, 1 869 440,98грн – 3% річних, 19 779 911,83грн – інфляційних втрат та 234360,00грн – судового збору. В решті позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване доведеністю обставин неналежного виконання відповідачем зобов’язань за кредитними договорами № 12-041037 від 28.10.2004, № 16-061008 від 25.10.2006, № 12-080201 від 22.02.2008 в частині повного та своєчасного повернення кредитних коштів та наявністю правових підстав нарахування плати за користування грошовими коштами, а також 3% річних та інфляційних втрат, як встановленої законом міри відповідальності боржника за прострочення виконання грошового зобов’язання. Водночас, зважаючи на заявлене відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності, місцевий господарський суд дійшов висновку про часткову відмову в позові, оскільки вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 11.07.2013 по 20.12.013, заявлені поза межами встановленого ст. 257 ЦК України строку позовної давності.

Не погоджуючись з означеним рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Миколаївський бізнес-цент «Олександрівський» звернулось Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд оскаржуване рішення скасувати, провадження у справі припинити без визначення підстав.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що поза увагою суду залишились питання щодо правового статусу позивача, який, як вважає скаржник, здійснює свою діяльність на підставі протиправно зареєстрованих установчих документів та з грубим порушенням вимог чинного законодавства. На думку скаржника, зазначені обставини, встановлені судовими рішенням у справах № 826/1162/16, № 913/850/17, і вони унеможливлюють встановлення належної правосуб’єктності позивача.

Також, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки й обставинам дійсного виконання боржником своїх зобов’язань за кредитними договорами за відсутності в матеріалах справи оригіналів таких договорів.

Додатково скаржник також вказує на необґрунтованість представленого позивачем розрахунку процентів за користування чужими грошовими коштами. З посиланням на правову позицію Верховного суду України, яка викладена в постанові від 07.09.2016 у справі № 6-1412цс16, скаржник зазначає, що нарахування процентів за користування коштами повинно здійснюватись з урахуванням ставки, яка визначена договором, а не на рівні облікової ставки НБУ, як вважає позивач.

Так само, на думку скаржника, не відповідає вимогам чинного законодавства й розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, оскільки судовими рішеннями у справі № 916/938/13 змінено строки повернення отриманих за договорами коштів та нарахованих на них процентів. За вказаних обставин, скаржник вважає, що нарахування інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України слід здійснювати з 31.03.2015 р.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач спростовує доводи апеляційної скарги та просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

20.03.2018 скаржником надане клопотання про долучення до матеріалів справи копії постанови Касаційного господарського суду Верховного суду від 27.11.2017 у справі № 910/7282/17.

22.03.2018 позивачем надане клопотання про долучення до матеріалів справи копій судових рішень на підтвердження власних доводів щодо правомірності зміни назви та набуття ПАТ «УКР/ІН/КОМ» всіх прав та обов’язків ПАТ «Укрінбанк».

Клопотання скаржника про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Верховним судом у касаційному порядку справи №910/8117/17, порушеної за позовом ПАТ «Українська інноваційна компанія» до ПрАТ "Оболонь" про стягнення заборгованості, колегією суддів відхилено на підставі ч.3 ст.195 ГПК України.

У задоволені заяв скаржника про відводи, заявлені судді Принцевскій Н.М. з попереднього складу колегії суддів та всім суддям нинішнього складу колегії відмовлено у встановленому чинним ГПК України порядку.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, вислухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія прийшла до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи між Акціонерним ОСОБА_3 «Український інноваційний банк» (правонаступником, якого є ПАТ «Український інноваційний банк», що в подальшому змінило назву на ПАТ «Українська інноваційна компанія») та ЗАТ «Алекс-Юг» (правонаступником якого є ТОВ «Миколаївський бізнес-центр «Олександрівський») було укладено:

- 28.10.2004 кредитний договір № 12-041037;

- 25.10.2006 кредитний договір № 12-061008;

- 22.02.2008 кредитний договір № 12-080201.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2014 у справі №915/938/13 з ТОВ «Миколаївський бізнес-центр «Олександрівський» на користь ПАТ «Український інноваційний банк» в особі Миколаївського центрального відділення ПАТ «Український інноваційний банк» стягнуто 16 664 903,52 грн. заборгованості за зазначеними кредитними договорами та 68820,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 рішення суду першої інстанції змінено та викладено його резолютивну частину в наступній редакції: уточнені заявою від 16.10.2014 позовні вимоги ПАТ «Український інноваційний банк» в особі Миколаївського центрального відділення ПАТ «Український інноваційний банк» задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ТОВ «Миколаївський бізнес центр «Олександрівський» на користь ПАТ «Український інноваційний банк» в особі Миколаївського центрального відділення ПАТ "Український інноваційний банк":

а) за кредитним договором №12-041037 від 28.10.2004:

- проценти за користування кредитними коштами в сумі 72790,0 грн.;

- пеню за порушення строків погашення кредиту в сумі 24141,90 грн.;

- пеню за порушення строків погашення процентів в сумі 5973,92 грн.

б) за кредитним договором №12-061008 від 28.10.2006:

- борг в сумі 7238000,0 грн.;

- проценти за користування кредитними коштами в сумі 1923565,90 грн.;

- пеню за порушення строків погашення кредиту в сумі 51206,43 грн.;

- пеню за порушення строків погашення процентів в сумі 137681,84 грн.

в) за кредитним договором №12-080201 від 22.02.2008:

- борг в сумі 6278921,45 грн.;

- проценти за користування кредитними коштами в сумі 793262,13 грн.;

- пеню за порушення строків погашення кредиту в сумі 102207,36 грн.;

- пеню за порушення строків погашення процентів в сумі 37152,59 грн, а також

г) 68820,0 грн. – понесених витрат на сплату судового збору за подання позову.

Оскільки оскаржене в даній справі рішення прийнято 23.11. 2017, господарський суд підставно застосував норми ГПК України, які діяли до 15.12.2017., зокрема, ст.35, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, та визнав встановленими віще зазначені факти. Враховуючи, що ТОВ «Миколаївський бізнес-центр «Олександрівський» при розгляді цієї справи не було надано жодного доказу погашення боргу, наявність якого встановлено у справі №915/938/13, колегією не приймаються до уваги доводи скаржника стосовно того, що судом не досліджено відповідні обставини та відхиляється твердження скаржника про те, що відсутність в матеріалах справи оригіналів кредитних договорів за наявності належним чином засвідчених їх копій може вплинути на обґрунтованість висновків суду.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем зобов’язання щодо сплати заборгованості за кредитними договорами, позивачем нараховані відповідачу проценти за користування коштами на рівні облікової ставки НБУ за період з 11.07.2013 по 20.10.2017 у загальній сумі 9052412,50 грн., з яких:

за кредитним договором №12-061008 від 25.10.2006 на суму 4847358, 29 грн.;

за кредитним договором №12-080201 від 22.02.2008 на суму 4205054,21 грн.

На підставі ч.2 ст.625 ЦК України, позивач також просив стягнути з відповідача за невиконання грошових зобов’язань 3% річних та збитки від інфляції, а саме

- за договором кредиту №12-041037 від 28.10.2004 нараховані 3% річних у розмірі 3751,18 грн. та збитки від інфляції в розмірі 36898,70 грн. за період з 11.07.2013 по 30.03.2015 (дата повного погашення процентів за користування кредитом).

- за договорами кредиту №12-061008 від 25.10.2006 та №12-080201 від 22.02.2008 нараховано 3% річних у сумі 2085480,89 грн. та збитків від інфляції у сумі 19853875,62 грн. за період з 11.07.2013 по 20.10.2017.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 ГК України та ст.598 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, зобов’язання з повного та своєчасного повернення кредитних коштів за договорами № 12-041037 від 28.10.2004 (на суму 72790,00грн., яка погашена лише 30.03.2015) №12-061008 від 28.10.2006 (на суму 9161565,90 грн.), №12-080201 від 22.02.2008 (на суму 7072183,58грн.), позичальником належним чином не виконувались.

Таке невиконання грошових зобов'язань кваліфікується судом як їх порушення у розумінні норм ЦК України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні ч.1 ст.612 цього Кодексу.

При цьому, в контексті аргументів апеляційної скарги, судова колегія наголошує, що факти отримання відповідачем кредитних коштів та невиконання зобов’язань з їх повернення встановленні судовим рішенням у справі № 915/938/13, яке набрало законної сили 31.03.2015.

Згідно з частиною 4 статті 75 ГПК (в редакції, чинній з 15.12.2017), обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Інфляційне нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є наслідком прострочення боржником грошового зобов'язання і способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.

Наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 у справі №3-57гс10, від 04.07.2011 у справі №3-65гс11, від 12.09.2011 у справі №3-73гс11, від 24.10.2011 у справі №3-89гс11, від 14.11.2011 у справі №3-116гс11, від 23.01.2012 у справі №3-142гс11 зі спорів, що виникли з подібних правовідносин.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи заявника апеляційної скарги, щодо необхідності здійснення розрахунку визначених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум з 31.03.2015 (дати винесення Одеським апеляційним господарським судом постанови у справі № 915/938/13), оскільки постанова суду апеляційної інстанції у згаданому контексті не можна розцінювати як підставу зміни строків виконання боржником грошового зобов’язання. Момент виникнення права вимоги опосередкований умовами договору (щодо простроченої заборгованості) та датою пред’явлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредитних коштів (щодо строкової заборгованості). Нарахування відповідних сум 3% річних та інфляційних втрат здійснювалось позивачем за період з 11.07.2013 по 20.10.2017 (за виключенням періоду прострочення, який вже був предметом розгляду у справі № 915/938/13).

Розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 20.12.2013 по 20.10.2017 (з урахуванням часткового погашення боргу) перевірений як судом першої, так і апеляційної інстанції, та визнаний обґрунтованим щодо 3% річних на суму 1869440,98грн., щодо інфляційних втрат на суму 19779911,83грн.

При цьому, як правомірно зазначено судом першої інстанції, вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 11.07.2013 по 19.12.2013, заявлені позивачем поза межами встановленого ст. 257 ЦК України трирічного строку позовної давності.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідна заява про застосування строку позовної давності подана відповідачем 22.11.2017 р.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав – учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п.570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Вказана правова позиція викладена в постанові Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 16.09.2015 року по справі № 6-68цс15.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно зі ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. У відповідності до ч.1 ст.254 ЦК України, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Як вбачається з матеріалів справи даний позов подано до суду лише 20.12.2016, поважних причин пропуску строку позовної давності позивачем не наведено.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Правила договору позики застосовуються до кредитних зобов’язань, якщо інше не визначено положеннями про кредитний договір і не суперечить самій суті відповідних зобов’язань.

Згідно умов кредитних договорів (п. 4.2.2. та п.6.2.), якщо виникла та триває подія невиконання зобов’язань, сума кредиту, нараховані проценти, а також інші суми, нараховані згідно з цим договором, підлягають достроковому поверненню (сплаті), про що банк письмово повідомляє позичальника.

З урахуванням наведених положень закону та враховуючи той факт, що укладеними між сторонами кредитними договорами, не було встановлено розмір процентів, що підлягає нарахуванню після закінчення строку їх дії, зокрема, у разі пред’явлення банком вимоги про дострокове повернення суми кредиту, нарахованих процентів тощо (що було в даному випадку), місцевий господарський суд прийняв до уваги представлений позивачем розрахунок сум процентів за користування кредитним коштами виходячи з облікової ставки Національного банку України згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України, задовольнивши позов ПАТ «Українська інноваційна компанія» в цій частині на суму 8653686,09грн. з урахуванням строків позовної давності.

За змістом апеляційної скарги, апелянт посилаючись на правову позицію Верховного суду України, яка висловлена у постанові від 07.09.2016 у справі №6-1412цс16, наполягає на тому, що розрахунок сум процентів за користування кредитними котами здійснений невірно.На думку апелянта, відповідний розрахунок процентів до моменту граничного терміну повернення коштів згідно кредитних договорів № 12-060108 від 25.10.2006 та № 12-080201 від 22.08.2008 слід здійснювати за ставкою, яка обумовлена п.п. 3.4.1 договорів (з урахуванням змін, внесених додатковими угодами до них) та дорівнює 19%.

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що здійснюючи розрахунок процентів за користування коштами з урахуванням наведених відповідачем обставин, розмір плати виходячи із заявленого позивачем періоду склав би значно більші суми, зокрема:

за договором № 12-060108 від 25.10.2006 р. – 6937651,50грн. (у тому числі за період з 11.07.2013 по 30.10.2016 виходячи зі ставки 19% - 5757032,27грн., за період з 31.10.2016 по 20.10.2017 виходячи з облікової ставки НБУ – 1180619,23грн.);

за договором № 12-080201 від 22.08.2008 р. – 5300576,98грн. (у тому числі за період з 11.07.2013 по 19.02.2016 – 3511562,82грн., за період з 20.02.2016 по 20.10.2017 виходячи з облікової ставки НБУ – 1789014,16грн.), а всього на суму 12238228,48грн., у той час, як розмір заявлених позивачем вимог в цій частині складає 9052412,50 грн. (у тому числі за договором № 12-060108 від 25.10.2006 р. - 4847358,29грн., за договором № 12-080201 від 22.08.2008 р. – 4205054,21грн.).

У той же час, сума процентів за користування коштами з урахуванням наведених відповідачем обставин, з урахуванням строків позовної давності, складає:

за договором № 12-060108 від 25.10.2006 р. – 6937651,50грн. (у тому числі за період з 20.12.2013 по 30.10.2016 виходячи зі ставки 19% - 4984448,72грн., за період з 31.10.2016 по 20.10.2017 виходячи з облікової ставки НБУ – 1180619,23грн.);

за договором № 12-080201 від 22.08.2008 р. – 5300576,98грн. (у тому числі за період з 20.12.2013 по 19.02.2016 – 2915174,29., за період з 20.02.2016 по 20.10.2017 виходячи з облікової ставки НБУ – 1789014,16грн.), а всього на суму 10869256,40грн., у той час, як розмір задоволених позовних вимог в цій частині складає 8653686,09грн.

Стаття 2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства відносить диспозитивність.

В силу приписів ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Звертаючись до суду, позивач просив суд стягнути з відповідача проценти за користування коштами в загальній сумі 9052412,50грн., що є його правом, яке він реалізує на власний розсуд.

Згідно ч.1 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.14 ЦК України особа не може бути примушена (в тому числі і судом) до виконання необов’язкових для неї в силу закону чи договору дій.

Частиною 5 статті 269 ГПК України встановлено, що у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

За вказаних обставин, враховуючи, що заявлена до стягнення / стягнута судом сума процентів не перевищує наведеного вище розміру процентів, обчисленого з урахуванням доводів скаржника, колегія суддів не вбачає підстав для зміни або скасування рішення суду в цій частині.

Доводи заявника апеляційної скарги стосовно того, що ПАТ "Українська інноваційна компанія" не є правонаступником прав й обов'язків ПАТ "Український інноваційний банк" ("Укрінбанк"), відхиляються судовою колегією з огляду на наступне.

Постановою Національного банку України №934 від 24.12.2015 ПАТ "Укрінбанк" було віднесено до категорії неплатоспроможних та згідно з рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №239 від 24.12.2015 було запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації.

На підставі рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національним банком України 22.03.2016 було винесено постанову №180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Укрінбанк". Цього ж дня Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №385 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку". Згідно з зазначеним рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №385 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Укрінбанк", призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Укрінбанк".

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.11.2016 у справі №826/5325/16 було визнано:

– протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 22.03.2016 №180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_4» з моменту її прийняття.

– протиправним та скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.03.2016 №385 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_4» та делегування повноважень ліквідатора банку» з моменту його прийняття.

– зобов’язано Національний банк України (в особі його відповідальних осіб, до повноважень яких відноситься вчинення відповідних дій) вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування ПАТ «Український ОСОБА_4» в якості банківської установи – в обсязі та стані, який існував до прийняття Постанови Правління Національного банку України №180 від 22 березня 2016 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «УКРІНБАНК» (в т.ч., але не виключно – дозволити усі початкові платежі Публічному акціонерному товариству «УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_4» у системі електронних платежів (СЕП) та відновити роботу ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_4» у системі обміну інформацією та виконання платежів SWIFT. Національному банку України повідомити усі банки про відновлення роботи ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_4» у зазначених вище системах).

Згідно зі ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, ліквідаційна процедура стосовно ПАТ «УКРІНБАНК» рішенням суду була визнана незаконною з моменту її встановлення.

Рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Український інноваційний банк" (ПАТ "Укрінбанк"), оформленим протоколом №3 від 22.11.2016, змінено найменування товариства як юридичної особи з ПАТ "Український інноваційний банк" на " ПАТ "Укрінком" та затверджено статут в новій редакції.

Згідно з п.1.1 Статуту ПАТ "Укрінком", затвердженого рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрінком", протокол №3 від 22.11.2016, ПАТ "Укрінком" продовжує свою діяльність на підставі цього Статуту шляхом зміни найменування з ПАТ "Український інноваційний банк", перереєстрованого Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією 05.06.2015, номер запису 10741050116038947, ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 05839888, на ПАТ "Укрінком", яке є правонаступником усіх прав та обов'язків ПАТ "Український інноваційний банк".

Рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрінком", оформленим протоколом №6 від 28.03.2017, змінено найменування товариства як юридичної особи з " ПАТ "Укрінком" на " ПАТ "Українська інноваційна компанія", затверджено статут в новій редакції.

У відповідності до п. 1.1 Статуту ПАТ "Укрінком", затвердженого рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрінком", оформленим протоколом №6 від 28.03.2017, ПАТ "Українська інноваційна компанія" продовжує свою діяльність на підставі цього Статуту шляхом зміни найменування з ПАТ "Укрінком", перереєстрованого приватним нотаріусом ОСОБА_5 13.07.2016, номер запису 10741050116038947, ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 05839888, на ПАТ "Українська інноваційна компанія", яке є набувачем всіх прав та обов'язків ПАТ "Український інноваційний банк" та ПАТ "Укрінком".

На момент розгляду даної справи, ПАТ "Українська інноваційна компанія" має ідентифікаційний код юридичної особи 05839888, тобто такий же, що й мало ПАТ "Укрінбанк" до зміни найменування, а відповідно до п.1.1 Статуту ПАТ "Українська інноваційна компанія", затвердженого рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрінбанк", оформленим протоколом №6 від 28.03.2017, ПАТ "Українська інноваційна компанія" продовжує свою діяльність на підставі цього Статуту шляхом зміни найменування з ПАТ "Укрінбанк" на " ПАТ "Українська інноваційна компанія", яке є набувачем всіх прав та обов'язків ПАТ "Український інноваційний банк" та ПАТ "Укрінком".

Питання правомірності проведення реєстраційних щодо зміни назви ПАТ «УКРІНБАНК» на ПАТ «УКРІНКОМ» було предметом розгляду в адміністративній справі № 826/11199/16. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.04.2017 в задоволені позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо визнання недійсними реєстраційних записів щодо державної реєстрації змін до установчих документів ПАТ «УКРІНБАНК» було відмовлено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2017 постанову першої інстанції залишено без змін.

За таких обставин апеляційна скарга ТОВ «Миколаївський бізнес-центр «Олександрівський» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.11.2017 року слід залишити без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.11.2017 року у справі №915/1388/16 залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Миколаївський бізнес-центр «Олександрівський» – без задоволення.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 13.06.2018 о 14.45

Головуючий суддя Г.П. Разюк

суддя Я.Ф. Савицький

суддя А.І. Ярош