Рішення № 74632345, 31.05.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2018 р. м. Київ Справа № 911/3742/17

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛОДЖИК УКРАЇНА”,

за участі третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Міністерство екології та природних ресурсів України

та за участі третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Національний природний парк “Голосіївський”,

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння

Секретар судового засідання (пом. судді): Мамчур А.О.

Представники сторін:

від прокуратури: ОСОБА_1 (посвідчення № 042853);

від позивача: ОСОБА_2 (довіреність № 7-5/99 від 11.01.2018 р.);

від відповідача: ОСОБА_3 (договір № 02-02/2018 від 16.02.2018 р., ордер КС № 178488 від 22.02.2018 р.);

від третьої особи 1: не з’явився;

від третьої особи 2: не з’явився.

Обставини справи:

Перший заступник прокурора Київської області (далі - прокурор) звернувся до господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛОДЖИК УКРАЇНА” (далі – ТОВ “ЛОДЖИК УКРАЇНА”, відповідач), за участі третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Міністерства екології та природних ресурсів України, та за участі третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Національного природного парку “Голосіївський”, про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Так, прокурор просить суд витребувати з незаконного володіння ТОВ “ЛОДЖИК УКРАЇНА” земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0105, розташовану по вул. Мальовничій, 39 в смт. Коцюбинське, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності поза волею держави на підставі рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 р. № 2080/25-5, яке у подальшому було визнано недійсним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30.07.2013 р., яке набрало законної сили. Оскільки на даний час спірна земельна ділянка знаходиться у неправомірному володінні відповідача, то, на переконання прокурора, існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ТОВ “ЛОДЖИК УКРАЇНА” на підставі ст. 388 ЦК України та повернення власнику в особі Кабінету Міністрів України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.12.2017 р. було порушено провадження у даній справі і розгляд справи був призначений на 18.01.2018 р.

15.12.2017 р. набрали чинності зміни до Господарського процесуального кодексу України, внесені Законом України № 2147–VIII від 03.10.2017 р., відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.01.2018 р. було постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та зі стадії підготовчого провадження, і підготовче засідання було відкладено на 01.03.2018 р.

20.02.2018 р. до господарського суду Київської області від третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Міністерства екології та природних ресурсів України, надійшли пояснення № 21/11-18 від 11.02.2018 р. (вх. № 3516/18 від 20.02.2018 р.) у справі, за змістом яких третя особа 1 позов прокурора підтримує та просить суд задовольнити його у повному обсязі, а також розгляд справи здійснювати за відсутності представника Міністерства.

23.02.2018 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання б/н від 23.02.2018 р. (вх. № 3881/18 від 23.02.2018 р.) про ознайомлення з матеріалами справи.

01.03.2018 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив б/н від 28.02.2018 р. (вх. № 4357/18 від 01.03.2018 р.), за змістом якого ТОВ “ЛОДЖИК УКРАЇНА” проти позовних вимог заперечує, у тому числі - з мотивів пропуску прокурором позовної давності при зверненні до суду з позовом у даній справі.

01.03.2018 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшла заява б/н від 28.02.2018 р. (вх. № 4359/18 від 01.03.2018 р.) про застосування позовної давності до вимог прокурора у даній справі.

01.03.2018 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання б/н від 28.02.2018 р. (вх. № 4358/18 від 01.03.2018 р.) про визнання доказів неналежними та недопустимими.

У судовому засіданні 01.03.2018 р. прокурор і позивач позовні вимоги підтримували; представник відповідача проти позову заперечував, підтримавши, водночас, клопотання про визнання доказів неналежними та недопустимими, а також заяву про застосування позовної давності. Представники третіх осіб у судове засідання не з’явились, про дату, час і місце судового засідання треті особи були повідомлені в порядку, передбаченому ГПК України.

Підготовче засідання відкладалось.

14.03.2018 р. до господарського суду Київської області від прокуратури Київської області було подано клопотання № 05/2-вих-18, б/д (вх. № 5102/18 від 14.03.2018 р.) про долучення документів до матеріалів справи, а саме – копії рішення Ірпінського міського суду від 30.07.2013 р. у справі № 367/4208/13.

14.03.2018 р. до господарського суду Київської області від прокуратури Київської області було подано відповідь на відзив № 05/2-вих-18, б/д (вх. № 5103/18 від 14.03.2018 р.), за змістом якої прокурор заперечує щодо доводів ТОВ “ЛОДЖИК УКРАЇНА”, викладених у відзиві, зокрема, щодо заяви відповідача стосовно пропуску прокурором строку позовної давності при зверненні до суду з позовом у даній справі.

22.03.2018 р. до господарського суду Київської області від ТОВ “ЛОДЖИК УКРАЇНА” були подані заперечення щодо відповіді прокурора на відзив б/н від 21.03.2018 р.

03.04.2018 р. до господарського суду Київської області від прокуратури Київської області було подано пояснення № 05/2-вих-18, б/д (вх. № 6545/18 від 03.04.2018 р.) на заперечення відповідача проти відповіді на відзив.

11.04.2018 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача було подано клопотання б/н від 11.04.2018 р. (вх. № 7149/18 від 11.04.2018 р.) про долучення до матеріалів справи доказів, а саме – отриманих на адвокатські запити від Адміністрації Президента України копій матеріалів, які були підставою для прийняття Указу Президента України від 01.05.2014 р. № 446 “Про зміну меж національного природного парку “Голосіївський”, а також листа Національного природного парку “Голосіївський” № 136/2-01 від 19.03.2018 р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.04.2018 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 07.05.2018 р. було оголошено перерву до 31.05.2018 р.

У судовому засіданні 31.05.2018 р. прокурор та представник позивача позовні вимоги підтримували; представник відповідача проти задоволення позову заперечував; представники третіх осіб у судове засідання не з’явились, про дату, час і місце судового засідання треті особи були повідомлені в порядку, передбаченому ГПК України.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У судовому засіданні 31.05.2018 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Рішенням Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 р. № 2080/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Мальовничій, 39 в смт. Коцюбинське» ОСОБА_4 було затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_4 був виданий державний акт серії ЯЖ № 922131 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0105, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29.09.2009 р., вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_5, про що на державному акті серії ЯЖ № 922131 на право власності на земельну ділянку було зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_5

Разом з цим, ОСОБА_5 було відчужено спірну земельну ділянку ТОВ «ЛОДЖИК УКРАЇНА» на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.01.2011 р., про що на державному акті серії ЯЖ № 922131 на право власності на земельну ділянку, виданому на ім’я ОСОБА_4 було зроблено відмітку про перехід права власності до ТОВ «ЛОДЖИК УКРАЇНА». Вартість земельної ділянки за вказаним договором купівлі-продажу становить 86000,00 грн.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30.07.2013 р. у справі № 367/4208/13-ц за позовом прокурора м. Ірпеня визнано недійсним вказане рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 р. № 2080/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Мальовничій, 39 в смт. Коцюбинське», визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922131, виданий на ім’я ОСОБА_4, з відмітками про перехід права власності до ОСОБА_5 і ТОВ «ЛОДЖИК УКРАЇНА», та скасовано його державну реєстрацію.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що на момент прийняття Коцюбинською селищною радою Київської області рішення від 25.12.2008 № 2080/25-5, межі смт. Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені, і що Коцюбинською селищною радою спірне рішення прийнято з порушенням п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, оскільки селищна рада розпорядилася земельною ділянкою, яка розташована за межами смт. Коцюбинське. Тому суд дійшов висновку, що Коцюбинською селищною радою при прийнятті оскаржуваного рішення від 25.12.2008 р. № 2080/25-5 було порушено вимоги ст. 39 Земельного кодексу України і Закону України “Про планування і забудову територій”.

Суд у вказаній справі встановив факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання першому власнику земельної ділянки будь-якої містобудівної чи іншої передбаченої законом документації, яка б встановлювала межі смт. Коцюбинське Київської області, а також на підставі ст.ст. 116, 122, ч. 1 ст. 155, п. 12 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України дійшов висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження спірною землею та про недійсність такого рішення селищної ради.

З огляду на викладене, неправомірність передачі у власність ОСОБА_4 як першому набувачу земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0105, яка розташована по вул. Мальовничій, 39 в смт. Коцюбинське Київської області, встановлена судом у цивільній справі, рішення в якій набрало законної сили, та є підтвердженою у встановленому законом порядку, у зв’язку з чим подальше розпорядження фізичними особами вказаною землею, у тому числі – відчуження її на користь відповідача, є незаконним.

Поряд з цим, слід зазначити, що статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Приписами ст. 328 ЦК України унормовано, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. За приписами наведеної норми позивач повинен довести в суді незаконність володіння відповідачем майном, що є предметом позову.

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту органом державної влади, Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акту (ч. 2 ст. 393 ЦК України).

За змістом ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього.

Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як слідує з матеріалів справи, Указом Президента України від 01.05.2014 р. № 446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський», його територію було розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об’єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд».

Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до Указу Президента України розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП «Святощинське лісопаркове господарство», а саме, в тому числі, кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 26, 27, 51 Святошинського лісництва.

Поряд з цим, за інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10.12.2014 р. № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку «Голосіївський» спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, та згідно з актом перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 24.09.2016 р. № 219/180 спірна земелька ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0105 відповідно до картосхеми території, перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП «Голосіївський» попереднього функціонального зонування, перебуває в 111 кварталі.

Отже, як зазначає прокурор у позовній заяві, на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме - Національного природного парку «Голосіївський», і, відповідно, витребування її в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України має відбуватися на користь держави в особі розпорядника цієї земельної ділянки на даний час, яким є Кабінет Міністрів України.

При цьому прокурор стверджує, що до прийняття Коцюбинською селищною радою скасованого у подальшому рішення про надання у власність першому набувачу спірної земельної ділянки, остання належала до земель державної власності, оскільки знаходилась на землях Святошинського лісопаркового господарства, тобто відносилась до земель лісогосподарського призначення. Так, згідно інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об’єднання ВО «Укрдержліспроект» від 08.10.2014 р., спірна територія була лісами ще з радянських часів. На підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 р. № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 р. № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га. Згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001 р. на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 р. № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об’єднання зеленого будівництва «Київзеленбуд» на Київське комунальне об’єднання зеленого будівництва та експлуатацій «Київзеленбуд»; державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство». Лісовпорядні роботи проводились у 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

З приводу належності спірної земельної ділянки до земель державної власності слід відзначити, що за приписами ст. 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до ст. 141 Господарського кодексу України до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об'єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу. Кабінет Міністрів України встановлює перелік державного майна, яке безоплатно передається у власність відповідних територіальних громад (комунальну власність). Передача об'єктів господарського призначення з державної у комунальну власність здійснюється в порядку, встановленому законом.

Поряд з цим, статтею 373 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Статтею 84 Земельного кодексу України визначається, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських районних державних адміністрацій відповідно до закону.

Також слід зазначити, що відповідно до ст.ст. 76, 77 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) землями лісового фонду визнавалися землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства. Землі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства.

Статтею 17 Лісового кодексу України (в редакції станом на час прийняття Коцюбинською селищною радою рішення № 2080/25-5 від 28.12.2008 р.) було передбачено, що у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.

Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

За змістом ст. ст. 35, 45, 47 цього ж Кодексу (в тій же редакції) організація лісового господарства передбачає, в тому числі, і проведення лісовпорядкування. Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України. Лісовпорядкування є обов’язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства.

Як передбачено у ст. 48 Лісового кодексу України (в редакції станом на час прийняття Коцюбинською селищною радою рішення № 2080/25-5 від 28.12.2008 р.), у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Прокурор стверджує, що з урахуванням інформації ВО «Укрдержліспроект» та наведених вище законодавчих положень, спірна територія була і залишається землями лісогосподарського призначення. Земельний кодекс України (в редакції від 18.12.1990 р.) передбачав лише державну, колективну та приватну форми власності на землю. Тобто, до прийняття нового Земельного кодексу України, який набрав чинності 01.01.2002 р., спірна земельна ділянка відносилась до земель лісогосподарського призначення державної форми власності.

У подальшому, Земельним кодексом України 2001 року (в редакції станом на час прийняття Коцюбинською селищною радою рішення № 2080/25-5 від 28.12.2008 р.) було встановлено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках (ст. 55 ЗК України).

Згідно зі статтею 56 Земельного кодексу України (в тій же редакції) землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Водночас, згідно зі ст. 57 ЗК України (в тій же редакції) земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Слід зазначити, що приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як слідує з матеріалів справи, прокурором до справи не подано належних та допустимих доказів належності спірної земельної до державних земель лісогосподарського призначення, у зв’язку з чим така земельна ділянка мала би витребовуватися з незаконного володіння саме на користь держави в особі відповідного органу, уповноваженого розпоряджатися нею.

Так, до матеріалів справи не надано доказів, які б свідчили про наявність права власності чи права користування спірною земельною ділянкою у КП «Святошинське лісопаркове господарство». Зокрема, до справи не надано ані державних актів про право власності або користування на земельну ділянку лісового фонду, ані матеріалів лісовпорядкування щодо відповідної земельної ділянки, про які йшлося вище.

Разом з тим, відповідно до п. 5 Перехідних положень Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

За таких обставин, дослідивши наявні у справі документи, суд вважає недоведеною прокурором обставину перебування спірної земельної ділянки на момент прийняття Коцюбинською селищною радою Київської області рішення від 25.12.2008 р. № 2080/25-5 у складі державних земель лісогосподарського призначення.

Відтак, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення вимоги прокурора про витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння ТОВ “ЛОДЖИК УКРАЇНА” на користь держави.

Решта доводів учасників процесу та долучених до матеріалів справи документів, у тому числі - щодо встановлення/невстановлення меж смт. Коцюбинське, включення/невключення спірної земельної ділянки до Національного природного парку «Голосіївський», на наведені вище висновки суду не впливають та не спростовують недоведеності позовних вимог прокурора у даній справі в частині належності спірної земельної ділянки до державних земель лісогосподарського призначення. Водночас, суд відзначає, що Указ Президента України від 01.05.2014 р. № 446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський», яким територію парку було розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об’єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд», був прийнятий майже через 6 років після прийняття Коцюбинською селищною радою Київської області рішення від 25.12.2008 р. № 2080/25-5, скасування якого спричинило звернення прокурора з даним позовом до суду. Окрім того, слід звернути увагу також на той факт, що Указом Президента України від 01.05.2014 р. № 446/2014 передбачалося включення земельних ділянок до складу парку без їх вилучення у постійних користувачів.

Щодо заяви ТОВ “ЛОДЖИК УКРАЇНА” про застосування наслідків спливу строків позовної давності до вимог прокурора у даній справі слід зазначити таке.

Відповідно до вимог ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Разом з тим, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Пунктом 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» установлено, що, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на викладене, оскільки суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог прокурора, то позовна давність у даному випадку не може бути застосована у зв’язку з відсутністю (недоведеністю) порушеного права, і заява відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, відповідно, залишається без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на прокурора.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 12.06.2018 р.

Суддя В.М. Бабкіна