Рішення № 74631965, 05.06.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.06.2018Справа № 910/3192/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РИБОКОНСЕРВНИЙ ЗАВОД "ЕКВАТОР"

до Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним рішення та зобов'язання вчинити дії

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Савінкова Ю.Б.

Представники

від позивача: Соловйова О.В. за посвідченням адвоката № 3743 від 12.01.2011

від відповідача: Кравченко О.К. за довіреністю № 300-122/02-1619 від 08.02.2018

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РИБОКОНСЕРВНИЙ ЗАВОД "ЕКВАТОР" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - відповідач, Комітет) про визнання недійсним рішення державного уповноваженого Антимонопольного комітету України від 02.01.2018 № 127-26/06-62 "Про залишення заяви без розгляду" (далі - Рішення № 127-26/06-62) та зобов'язання Антимонопольного комітету України розглянути заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "РИБОКОНСЕРВНИЙ ЗАВОД "ЕКВАТОР" про перегляд рішення Антимонопольного комітету України № 639-р від 23.12.2014 у справі № 127-26.4/104/14 (далі - Рішення № 639-р).

Позов мотивовано тим, що:

- 29.11.2017 Товариство звернулось до Комітету із заявою № 28 від 29.11.2017 про перегляд Рішення № 639-р та зміну даного рішення в частині зменшення розміру штрафу (далі - заява про перегляд рішення), додавши до вказаної заяви судові рішення у справі № 910/4172/15-г;

- листом від 02.01.2018 № 127-26/06-62 "Про залишення заяви без розгляду" Комітет відмовив Товариству у перегляді Рішення № 639-р;

- позивач стверджує, що за своєю правовою природою та суттю наведений лист від 02.01.2018 № 127-26/06-62 є рішенням Комітету (далі - Рішення № 127-26/06-62), право на оскарження якого повністю або частково до господарського суду встановлено приписами статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції";

- позивач вважає, що подана ним до Комітету заява про перегляд рішення повністю відповідала вимогам ст. 58 Закону України "Про захист економічної конкуренції", тоді як Комітетом (відповідачем) при прийнятті Рішення № 127-26/06-62 було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, та його висновки не відповідають обставинам справи, що відповідно до ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" є підставою для визнання недійсним оскаржуваного Рішення № 127-26/06-62;

- в якості підстави для перегляду Рішення № 639-р позивач вказує судові рішення у справі № 910/4172/15-г, якими встановлено законне право позивача користуватись належним йому на праві власності знаком для товарів ті послуг за свідоцтвом України № 189934;

- позивач вважає, що вчинення ним порушення (встановленого Рішенням № 639-р) відбулося внаслідок впливу рішення органу виконавчої влади України (Державної служби інтелектуальної власності України, яка видала позивачу свідоцтво України № 189934), що свідчать про відсутність у позивача вини у вчиненні цього правопорушення та, на думку позивача, є підставою для перегляду Рішення № 639-р в частині зменшення розміру штрафних санкцій.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2018 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "РИБОКОНСЕРВНИЙ ЗАВОД "ЕКВАТОР" залишено без руху; встановлено позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви та строк на усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення даної ухвали суду.

11.04.2018 через відділ діловодства суду від представника позивача на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 23.03.2018 надійшла заява про усунення недоліків. В якості додатку до вказаної заяви позивач, на усунення недоліків, додав позовну заяву в новій редакції від 05.04.2018 разом з доказами її направлення відповідачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2018 відкрито провадження у справі № 910/3192/18 призначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 14.05.2018 о 11:20 год.

02.05.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, яким відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке:

- Комітет за результатами розгляду заяви Товариства про перегляд рішення не приймав будь-яких рішень, які можуть бути оскаржені в порядку господарського судочинства;

- лист Комітету, яким залишено без розгляду заяву Товариства про перегляд рішення, не є рішенням Комітету, яке може бути оскаржене в порядку господарського судочинства. Зокрема, статтею 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено право на оскарження рішень Комітету по суті, проте не передбачено можливості оскарження до господарського суду окремих листів, дій чи бездіяльності органів Комітету. Крім того, для рішень Комітету встановлена відповідна письмова форма, порядок вручення та оприлюднення;

- відповідно до статті 58 Закону України "Про захист економічної конкуренції" питання щодо наявності підстав для перегляду рішень органів Комітету передбачає здійснення Комітетом певної дискреції (свободи розсуду), втручання будь-яких осіб у дискреційні повноваження Комітету, віднесені законом до його виключних функцій, є недопустимим;

- Комітетом було встановлено, що заява Товариства не відповідає вимогам статті 58 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та пункту 47 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 року № 5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 6 травня 1994 року за № 90/299 (у редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 29 червня 1998 року № 169-р) (із змінами) (далі - Правила), у зв'язку з чим вона не підлягала прийняттю до розгляду;

- твердження позивача щодо відсутності у його діях вини, а саме, порушення законодавства України про захист від недобросовісної конкуренції відповідач вважає необґрунтованими, оскільки постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2017 у справі № 910/4172/15-г скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2017 в частині визнання недійсними пунктів 1 та 2 резолютивної частини Рішення № 639-р, якими Комітет визнав вчинення Товариством порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладено штраф;

- твердження позивача, що стосуються порушення органами Комітету принципу співрозмірності (пропорційності) під час накладення штрафу на Товариство, на думку відповідача, не можуть братися до уваги, враховуючи, що чинним законодавством України Комітет наділений дискреційними повноваженнями та має право накладати штрафи за порушення, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції, у розмірах, визначених статтею 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та статтею 21 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", встановлення органами Комітету у діях суб'єктів господарювання порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, та накладення штрафу здійснюються на основі аналізу та оцінки доказів, зібраних під час розгляду кожної конкретної справи та виходячи з її фактичних обставин;

- відповідач вважає, що позивачем не було надано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував доводи позовної заяви або спростовував висновки Комітету, а тому, на думку відповідача, позовна заява не підлягає задоволенню.

14.05.2018 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач вважає, що:

- твердження відповідача про те, що лист Комітету від 02.01.2018 № 127-26/06-62 не є рішенням, яке можна оскаржити до суду, є хибними, оскільки:

такими твердженнями обмежується право позивача на доступ до суду;

будь-яке рішення органу державної влади, яке порушує права та інтереси заявника, підлягає перегляду судом, незалежно від того, в якій формі це рішення прийнято, якщо це рішення попереджує певні правові наслідки і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин;

лист Комітету від 02.01.2018 № 127-26/06-62, який був виданий в межах повноважень Комітету за результатом розгляду заяви позивача про перегляд рішення, по факту виключив можливість зміни розміру штрафних санкцій, на яку легітимно позивач розраховував, а тому це рішення, на думку позивача, може бути предметом оскарження в судовому порядку;

- твердження відповідача про те, що питання наявності підстав для перегляду рішень органів Комітету є виключною дискрецією Комітету і втручання будь-яких осіб у дискреційні повноваження Комітету є недопустимим, на думку позивача, не є вірними, оскільки саме до дискреції судових органів відноситься здійснення правосуддя, яке у спірних правовідносинах є проявом контролю за законністю прийнятих рішень органами державної влади.

У підготовче засідання, призначене на 14.05.2018, з'явилися представники позивача та відповідача.

У підготовчому засіданні, призначеному на 14.05.2018 суд ухвалив оголосити перерву до 22.05.2018 о 09:10 год.

У підготовче засідання, призначене на 22.05.2018, з'явилися представники позивача та відповідача.

У підготовчому засіданні суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу № 910/3192/18 до судового розгляду по суті на 05.06.2018 о 09:50 год.

У судове засідання, призначене на 05.06.2018, з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 05.06.2018 судом здійснювався розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

При розгляді справи по суті в судовому засіданні 05.06.2018 судом було заслухано вступне слово позивача та відповідача, з'ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до ст.ст. 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів (ст.ст. 217, 218 ГПК України).

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та у відповіді на відзив, поданій 14.05.2018 через відділ діловодства суду.

Представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, поданому 02.05.2018 через відділ діловодства суду.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 05.06.2018 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Заслухавши представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими сторони обґрунтовували відповідні обставини, суд

ВСТАНОВИВ:

23.12.2014 Антимонопольним комітетом України (далі - Комітет, відповідач) прийнято рішення № 639-р "Про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу" 2014 у справі № 127-26.4/104/14 (далі - Рішення № 639-р), яким:

- визнано дії Товариства з обмеженою відповідальністю "РИБОКОНСЕРВНИЙ ЗАВОД "ЕКВАТОР" (далі - Товариство, позивач) у вигляді використання без дозволу (згоди) ТОВ "ІНТЕРФЛОТ" оформлення етикетки рибних консервів "Сардина атлантична натуральна з добавленням олії", яке є схожим з оформленням етикетки рибних консервів "Сардини натуральні з добавленням олії", яке раніше почало використовувати у господарській діяльності ТОВ "ІНТЕРФЛОТ", що може призвести до змішування діяльності Товариства з діяльністю ТОВ "ІНТЕРФЛОТ", порушенням, передбаченим статтею 4 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 639-р);

- за порушення, вказане у пункті 1 рішення, накладено на Товариство штраф у розмірі 400 000,00 грн. (пункт 2 резолютивної частини Рішення № 639-р);

- зобов`язано Товариство припинити використання у господарській діяльності оформлення етикетки рибних консервів "Сардина атлантична натуральна з добавленням олії", яке є схожим з оформленням етикетки рибних консервів "Сардини натуральні з добавленням олії", яке раніше почало використовувати ТОВ "ІНТЕРФЛОТ" (пункт 3 резолютивної частини Рішення № 639-р).

Рішення № 639-р було предметом неодноразового його перегляду на відповідність вимогам чинного законодавства України господарськими судами у справі № 910/4172/15-г за позовом Товариства до Комітету, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ТОВ "ІНТЕРФЛОТ", про визнання недійсним Рішення № 639-р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2017 у справі № 910/4172/15-г, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2017, позов Товариства до Комітету задоволено повністю, визнано недійсним Рішення № 639-р.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2017 у справі № 910/4172/15-г від 09.11.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2017 у справі № 910/4172/15-г скасовано в частині задоволення позовних вимог Товариства стосовно визнання недійсними пунктів 1, 2 резолютивної частини Рішення № 639-р, а також у частині стягнення судового збору, у задоволенні позову в цій частині відмовлено, у решті рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2017 у справі № 910/4172/15-г залишено без змін.

Отже, наведеною постановою Вищого господарського суду України рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2017 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2017 у справі № 910/4172/15-г залишені без змін в частині визнання недійсним пункту 3 резолютивної частини Рішення № 639-р. Такий висновок Вищого господарського суду України обґрунтовано тим, що Товариство (позивач у справі № 910/4172/15-г) є власником чинного свідоцтва України на знак для товарів і послуг № 189934, яке надає йому виключні права на використання цього знаку, і таке використання має місце в даному випадку (на етикетку рибних консервів нанесено знак для товарів і послуг, належний Товариству).

В той же час, Рішення № 639-р у частині пунктів 1, 2 резолютивної частини цього рішення (якими визнано дії Товариства у вигляді використання без дозволу (згоди) ТОВ "ІНТЕРФЛОТ" оформлення етикетки рибних консервів "Сардина атлантична натуральна з добавленням олії", яке є схожим з оформленням етикетки рибних консервів "Сардини натуральні з добавленням олії", яке раніше почало використовувати у господарській діяльності ТОВ "ІНТЕРФЛОТ", що може призвести до змішування діяльності Товариства з діяльністю ТОВ "ІНТЕРФЛОТ", порушенням, передбаченим статтею 4 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"; за порушення, вказане у пункті 1 рішення, накладено на Товариство штраф у розмірі 400 000,00 грн.) Вищий господарський суду України визнав законним та обґрунтованим.

10.11.2017 Товариством було сплачено штраф у розмірі 400000,00 грн., накладений на Товариство Рішенням № 639-р, що підтверджується платіжним дорученням № 10430 від 10.11.2017 на вказану суму.

29.11.2017 Товариство звернулось до Комітету із заявою № 28 від 29.11.017 про перегляд Рішення № 639-р (далі - заява про перегляд рішення), враховуючи, що "судовими рішеннями встановлено безперечне право ТОВ "РКЗ "Екватор" на вільне використання своєї зареєстрованої торговельної марки, вважаючи, що це не порушує права інших осіб, відсутність вини товариства", визначивши в якості підстави свого звернення з даною заявою ст. 58 Закону України "Про захист від економічної конкуренції".

Відповідно до заяви про перегляд рішення Товариство просило Комітет: 1) здійснити перегляд Рішення № 639-р; 2) змінити Рішення № 639-р в частині зменшення розмір штрафу з 400000,00 грн. до символічного його розміру. В якості додатків до даної заяви Товариство додало копію фінансового звіту за дев'ять місяців 2017 року, копії судових рішень у справі № 910/4172/15-г.

За результатами аналізу заяви Товариства та доданих до неї документів Комітетом було встановлено, що Товариством не додано відповідних доказів на підтвердження підстав для перегляду Рішення № 639-р.

У зв'язку із зазначеним та відповідно до пункту 48 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 року № 5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 6 травня 1994 року за № 90/299 (у редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 29 червня 1998 року № 169-р) (із змінами) (далі - Правила розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції), Комітет листом від 08.12.2017 № 127-26/09-13461 залишив без руху заяву Товариства та запропоновував останньому у 10-денний строк з дня отримання цього листа надіслати Комітету інформацію та підтвердні документи, наявність яких саме підстав, передбачених законами України, призвело до прийняття, на думку Товариства, необгрунтованого Рішення № 639-р. При цьому Комітет зазначив, що відповідь слід надати з посиланням на відповідні норми чинного законодавства, зазначивши назву та реквізити таких нормативних актів.

Товариство надало відповідь № 17-2612 від 26.12.2017 на лист Комітету № 127-26/09-13461 від 08.12.2017, зазначивши при цьому, що по суті такий лист Комітету є рішенням суб'єкта владних повноважень про залишення без руху заяви Товариства про перегляд Рішення № 369-р. Згідно наданої відповіді Товариство не погодилось з висновком Комітету про залишення заяви без руху, зазначивши, зокрема, таке:

- доказами на підтвердження інших підстав для перегляду Рішення № 369-р є судові акти Господарського суду міста Києва, Київського апеляційного господарського суду, Вищого господарського суду у справі № 910/4172/15-г, які були долучені до заяви про перегляд рішення № 28 від 29.11.017, з яких вбачається, що Товариство мало право використання власної етикетки рибних консервів без будь-яких обмежень та мало легітимні сподівання на законне та вільне використання своєї власності без порушення прав та інтересів третіх осіб;

- факти щодо права Товариства на вільне використання свого об'єкту інтелектуальної власності не повинні знову підтверджуватись новими доказами, ці докази вже встановлені судами, такі преюдиційні докази є обов'язковими для суду або іншого органу, що вирішує спір;

- Комітет приймав Рішення № 639-р без врахування обставин щодо безперечного права Товариства на вільне та законне використання своєї власності і прийняв рішення щодо накладення штрафу у розмірі 400000,00 грн., який, зважаючи на наведені судові рішення у справі № 910/4172/15-г, не є співмірним, справедливим, пропорційним та розумним.

Листом від 02.01.2018 № 127-26/06-62 Комітет залишив заяву Товариства № 28 від 29.11.017 без розгляду на підставі пункту 48 Правил, зазначивши, що Товариство надіслало до Комітету лист № 17-2612, який не містить інформацію та підтвердні документи, наявність яких саме підстав, передбачених законами України, призвело до прийняття, на думку Товариства, необгрунтованого Рішення № 639-р.

Позивач вважає, що наведений лист від 02.01.2018 № 127-26/06-62 за своєю правовою природою та суттю є рішенням Комітету (далі - Рішення № 127-26/06-62), право на оскарження якого до господарського суду надано приписами статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Позивач вважає, що подана ним до Комітету заява про перегляд рішення повністю відповідала вимогам ст. 58 Закону України "Про захист економічної конкуренції", тоді як Комітетом (відповідачем) при прийнятті Рішення № 127-26/06-62 було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, та його висновки не відповідають обставинам справи, що відповідно до ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" є підставою для визнання недійсним оскаржуваного Рішення № 127-26/06-62.

За таких обставин, позивач звернувся з даним позовом до суду, вважаючи належним способом захисту свого порушеного права та інтересу визнання недійсним рішення Комітету від 02.01.2018 № 127-26/06-62 "Про залишення заяви без розгляду" та зобов'язання Комітету розглянути заяву Товариства про перегляд рішення Антимонопольного комітету України № 639-р від 23.12.2014 року.

Отже, причиною виникнення спору у даній справі стало питання щодо наявності підстав для визнання недійсним рішення Комітету № 127-26/06-62 "Про залишення заяви без розгляду" Як наголошує позивач, вказаний акт є саме рішенням Комітету, право на оскарження якого до господарського суду встановлено приписами статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Щодо тверджень відповідача про те, що лист Комітету № 127-26/06-62 не є рішенням Комітету, яке можна оскаржити до господарського суду.

Вказані твердження відповідача судом відхиляються з огляду на таке.

У статті 1 Конституції Україна проголошується правовою державою.

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Обов'язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Під правоздатністю пред'являти позови, вимагати відшкодування шкоди й домагатися рішення суду розуміється право подання позову до суду, який наділений повноваженнями розглядати питання фактів і права, що стосуються конкретного спору, з метою постановлення рішення, що матиме обов'язкову силу (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981 року у справі "Ле Конт, ВанЛевен і Де Мейєр проти Бельгії" (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), заяви № № 6878/75, 7238/75).

У своїх рішеннях ЄСПЛ, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі"Ашингдейн проти Великої Британії" (Ashingdane v. the. United Kingdom)).

У рішенні від 28 лютого 2008 року у справі "Церква села Сосулівка проти Україн" (Tserkva Sela Sosulivka v. Ukraine) (заява № 37878/02) ЄСПЛ зазначив, що заявник мав доступ до судів різної юрисдикції,

проте жодний з них не розглянув по суті його скарги, оскільки суди вважали, що вони не мають юрисдикції розглядати такі питання, незважаючи на те, що процедурних вимог прийнятності було дотримано. У цьому випадку ЄСПЛ дійшов висновку, що така відмова прирівнюється до відмови у здійсненні правосуддя, що порушує саму суть права заявника на доступ до суду, яке гарантується пунктом 1 статті 6 Конвенції.

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі "Безімянная проти Росії" (Bezymyannaya v. Russia) (заява № 21851/03) ЄСПЛ констатував порушення "самої суті права заявника на доступ до суду"», а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України, указавши, що "заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони".

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції" (Bellet v. France)).

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно частин 1, 2 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються зі статтею 20 Господарського кодексу України, визначено способи захисту прав та інтересів, одним з яких є визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси, зокрема, суб'єкта господарювання (ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України).

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Згідно зі статтею 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України).

Відповідно до статті 5 ГПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд відзначає, що акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Згідно ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України, адміністративні колегії Антимонопольного комітету України, державні уповноважені Антимонопольного комітету України, адміністративні колегії територіальних відділень Антимонопольного комітету України є органами Антимонопольного комітету України

Частиною 1 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявам і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, тощо.

За результатами розгляду справ про порушення економічної конкуренції та про недобросовісну конкуренцію Комітет може прийняти рішення по суті (ст. 28, 31, 48, 52, 53 Закону України "Про захист економічної конкуренції", ст. 30 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції").

Разом з тим, розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та про недобросовісну конкуренцію у певних випадках підлягає закриттю без прийняття рішення по суті (наприклад, ст.ст. 32, 49 Закону України "Про захист економічної конкуренції", ч. 3 ст. 30 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції").

Положення Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачають, що рішення органів Комітету можуть бути переглянуті ними за заявами осіб чи з власної ініціативи у разі наявності підстав, передбачених частиною першою статті 58 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Згідно абз. 1 п. 47 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, заява особи про перегляд рішення (далі - заява про перегляд), прийнятого адміністративною колегією територіального відділення Комітету, подається до відповідного відділення. Заява про перегляд рішень інших органів Комітету подається до Комітету.

Як вбачається з абз. 4 п. 48 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо заявник в установлений строк не усунув недоліки поданої ним заяви про перегляд, державний уповноважений або голова територіального відділення Комітету залишають заяву без розгляду, про що письмово повідомляють заявника, разом з тим, якщо заява про перегляд відповідає вимогам, установленим в пункті 47 цих Правил, державний уповноважений, голова територіального відділення Комітету приймають розпорядження про прийняття заяви до розгляду, про що протягом трьох робочих днів письмово повідомляються особи, які брали участь у справі (абз. 1 п. 49 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції).

Таким чином, у разі якщо заява про перегляд відповідає вимогам, установленим в пункті 47 цих Правил, державним уповноваженим приймається відповідний акт у формі розпорядження про прийняття заяви до розгляду, тоді як у разі залишення заяви про перегляд без розгляду - здійснюється письмове повідомлення про це заявника, без визначення при цьому певної форми такого акта. Разом з тим, наведені акти - розпорядження про прийняття заяви до розгляду та письмове повідомлення про залишення заяви про перегляд без розгляду - незважаючи на те, що до них визначені різні форми, породжують певні правові наслідки, спрямовані на регулювання відповідних відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Враховуючи наведене у сукупності, суд дійшов висновку, що оскільки акти органів Антимонопольного комітету України, видані в межах їх компетенції за результатами розгляду заяв і справ про захист економічної конкуренції, спрямовані на регулювання окремого виду відносин у суспільстві і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин, то вони можуть бути предметом оскарження в судових інстанціях.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх підсудності.

Згідно частини першої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України.

Спірне рішення Комітету від 02.01.2018 № 127-26/06-62, яке видане в межах повноважень Комітету за результатом розгляду заяви позивача про перегляд рішення, породжує певні правові наслідки, спрямоване на регулювання відносин, пов'язаних із захистом від недобросовісної конкуренції, і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин, у зв'язку з чим є рішенням Комітету, яке відповідно приписів статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" може бути оскаржене до господарського суду.

Отже, спір у даній справі відноситься до юрисдикції господарських судів і підлягає вирішенню за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.

По матеріалам справи судом встановлено, що позивач звернувся до Господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення Комітету від 02.01.2018 № 127-26/06-62 "Про залишення заяви без розгляду" в межах строку, встановленого ч. 1 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" для оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України.

Щодо наявності або відсутності підстав для визнання оскаржуваного Рішення Комітету № 127-26/06-62 недійсним.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Частиною 1 статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначені підстави для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України, а саме:

неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи;

недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;

невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;

порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На твердження позивача, подана ним до Комітету заява про перегляд Рішення № 639-р повністю відповідала вимогам ст. 58 Закону України "Про захист економічної конкуренції", тоді як Комітетом (відповідачем) при прийнятті Рішення № 127-26/06-62 було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, та його висновки не відповідають обставинам справи.

Натомість, такі твердження позивача спростовуються матеріалами справи, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України "Про захист економічної конкуренції" органи Антимонопольного комітету України з власної ініціативи чи за заявами осіб можуть переглянути рішення, прийняті ними у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та у заявах, справах про узгоджені дії, концентрацію, у разі:

якщо істотні обставини не були і не могли бути відомі органам Антимонопольного комітету України, що призвело до прийняття незаконного або необґрунтованого рішення;

якщо рішення було прийнято на підставі недостовірної інформації, що призвело до прийняття незаконного або необґрунтованого рішення;

невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлене рішення органів Антимонопольного комітету України щодо узгоджених дій, концентрації відповідно до частини другої статті 31 цього Закону;

якщо обставини, на підставі яких було прийняте рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання, вже не існують;

наявності інших підстав, передбачених законами України.

Відповідно до пункту 47 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, заява про перегляд подається в письмовій формі й повинна містити вимоги заявника, у тому числі очікувані ним рішення за результатами перегляду, які передбачені частиною третьою статті 58 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а також зазначення підстав для перегляду рішення, передбачених частиною першою статті 58 Закону України "Про захист економічної конкуренції", та доказів на їх підтвердження.

Згідно пункту 48 Правил, у разі коли заяву про перегляд подано без додержання вимог, установлених в пункті 47 цих Правил, державний уповноважений, голова територіального відділення Комітету залишають її без руху, про що письмово повідомляють заявника і надають йому строк для усунення недоліків.

Оскаржуваним Рішенням № 127 - 26/06-62 Комітет залишив заяву позивача від 29.11.2017 № 28 (про перегляд Рішення № 639-р) без розгляду на підставі пункту 48 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, оскільки заява позивача не відповідала вимогам статті 58 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та пункту 47 наведених Правил.

В обґрунтування такого висновку Комітет зазначив, що Товариство надіслало до Комітету лист № 17-2612, який не містить інформацію та підтвердні документи, наявність яких саме підстав, передбачених законами України, призвело до прийняття, на думку Товариства, необгрунтованого Рішення № 639-р.

Матеріалами справи підтверджується, що Рішенням Комітету № 639-р визнано дії Товариства у вигляді використання без дозволу (згоди) ТОВ "ІНТЕРФЛОТ" оформлення етикетки рибних консервів "Сардина атлантична натуральна з добавленням олії", яке є схожим з оформленням етикетки рибних консервів "Сардини натуральні з добавленням олії", яке раніше почало використовувати у господарській діяльності ТОВ "ІНТЕРФЛОТ", що може призвести до змішування діяльності Товариства з діяльністю ТОВ "ІНТЕРФЛОТ", порушенням, передбаченим статтею 4 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції". За вказане порушення на Товариство накладено штраф у розмірі 400 000,00 грн. (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення Комітету № 639-р).

Постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2017 у справі № 910/4172/15-г скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2017 у справі № 910/4172/15-г в частині визнання недійсними пунктів 1,2 резолютивної частини Рішення Комітету № 639-р.

Тобто, Вищий господарський суд України від 09.11.2017 у справі № 910/4172/15-г підтвердив правомірність винесення Комітетом Рішення № 639-р в частині визнання вчинення Товариством порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу на Товариство.

Отже, Рішення Комітету № 639-р є законним та відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та ст. 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" є обов'язковим до виконання.

Відтак, твердження позивача щодо відсутності у його діях вини, а саме, порушення законодавства України "Про захист від недобросовісної конкуренції" є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відповідні факти встановлені Рішенням Комітету № 639-р, дійсність якого в частині пунктів 1, 2 його резолютивної частини встановлена постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2017 у справі № 910/4172/15-г, яка набрала законної сили.

Щодо підставності накладення штрафу Комітетом у спірному випадку.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 21 Закону України "Про захист економічної конкуренції" вчинення суб'єктами господарювання дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладення штрафу у розмірі до п'яти відсотків доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) суб'єкта господарювання за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. Накладення штрафу здійснюється відповідно до частин третьої - сьомої статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

За результатами розслідування у справі № 127-26.4/104-14 про порушення Товариством законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, Комітетом було встановлено, що дохід (виручка) Товариства від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за 2013 році становить 155 789 826 (сто п'ятдесят п'ять мільйонів сімсот вісімдесят дев'ять тисяч вісімсот двадцять шість) гривень.

Під час визначення розміру штрафу Комітетом були враховані такі обставини: порушення вчинено Товариством вперше; порушення не припинено.

Враховуючи викладене, а також керуючись статтями 21, 27 та 30 Закону України "Про захист економічної конкуренції" на Товариство було накладено штраф у розмірі 400 000,00 грн., що не перевищує до п'яти відсотків доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) Товариства за 2013 рік.

Чинним законодавством України Комітет наділений дискреційними повноваженнями та має право накладати штрафи за порушення, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції, у розмірах, визначених статтею 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та статтею 21 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"

Встановлення органами Комітету у діях суб'єктів господарювання порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, та накладення штрафу здійснюються на основі аналізу та оцінки доказів, зібраних під час розгляду кожної конкретної справи та виходячи з її фактичних обставин.

При цьому суд наголошує, що Вищим господарським судом України у постанові від 09.11.2017 у справі № 910/4172/15-г підтверджено правомірність винесення Комітетом Рішення № 639-р в частині як визнання вчинення Товариством порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, так і в частині накладення штрафу на Товариство, а відповідно, і визначеного Комітетом розміру такого штрафу.

Зокрема, у наведеній постанові Вищий господарський суд України дійшов такого висновку: "отже, за відсутності доказів спростування встановленої АМК першості (багаторічної) Товариства (примітка суду - мається на увазі Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРФЛОТ") (яке відповідного дозволу (згоди) не надавало) у використанні в господарській діяльності етикетки рибних консервів "Сардини натуральні з добавленням олії", схожим із зовнішнім оформленням якої є оформлення етикетки рибних консервів Заводу Товариства (примітка суду - мається на увазі Товариство з обмеженою відповідальністю "РИБОКОНСЕРВНИЙ ЗАВОД "ЕКВАТОР") "Сардина атлантична натуральна з добавленням олії", що може призвести до змішування діяльності Заводу з діяльністю Товариства, місцевий та апеляційний господарські суди помилково задовольнили позовні вимоги Заводу в частині визнання недійсними пунктів 1 і 2 Рішення АМК стосовно наявності з боку позивача зазначеного порушення (акта недобросовісної конкуренції) та накладення за його вчинення штрафу (розмір якого АМК визначено без порушення вимог чинного законодавства)".

Таким чином, врахувавши наведене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд дійшов висновку про те, що відповідач в оскаржуваному Рішенні № 127 - 26/06-62 зробив обґрунтований та висновок про те, що "Товариство надіслало до Комітету лист № 17-2612, який не містить інформацію та підтвердні документи, наявність яких саме підстав, передбачених законами України, призвело до прийняття, на думку заявника, необгрунтованого Рішення Комітету", такий висновок Комітету відповідає обставинам справи та зроблений Комітетом при повному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи, у зв'язку з чим правомірно оскаржуваним рішенням № 127 - 26/06-62 залишив заяву позивача від 29.11.2017 № 28 (про перегляд Рішення № 639-р) без розгляду на підставі пункту 48 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, оскільки заява позивача не відповідала вимогам статті 58 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та пункту 47 наведених Правил.

При цьому судом встановлено, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення дотримано вимог Конституції України, Законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист економічної конкуренції", Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Натомість, доводи позивача, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду даної справи по суті.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.ст. 76-79 ГПК України).

Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ "РИБОКОНСЕРВНИЙ ЗАВОД "ЕКВАТОР" до Антимонопольного комітету України не підлягають задоволенню як в частині вимоги про визнання недійсним рішення державного уповноваженого Антимонопольного комітету України від 02.01.2018 № 127-26/06-62 "Про залишення заяви без розгляду", так і в частині вимоги про зобов'язання Антимонопольного комітету України розглянути заяву ТОВ "РИБОКОНСЕРВНИЙ ЗАВОД "ЕКВАТОР" про перегляд рішення Антимонопольного комітету України у справі № 127-26.4/104/14 від 23.12.2014, яка є похідною від вимоги про визнання недійсним вказаного рішення № 127-26/06-62. Отже, у задоволенні позову належить відмовити повністю.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Перелік витрат, пов'язаних з розглядом справи, містить ч. 3 ст. 123 ГПК України.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Сторонами в порядку ст. 124 ГПК України подано попередній (орієнтовний) розрахунок сум судових витрат, які вони понесли і які очікують понести у зв'язку із розглядом справи (позивачем - в якості додатку № 18 до позовної заяви, відповідачем - безпосередньо у відзиві на позовну заяву).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду наведені приписи п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України та відмову в позові повністю, судовий збір повністю покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку, передбаченому ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 12.06.2018.

Суддя О.В.Гумега