Рішення № 74631867, 31.05.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.05.2018Справа № 910/3160/18

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Мазур В.М.

розглянувши справу № 910/3160/18

За позовом публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації

«Дніпропетровськгаз»;

до публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія

«Нафтогаз України»;

про визнання укладеним договору на експлуатацію складових газорозподільної

системи.

За участю представників сторін:

від позивача: Архангельська Ю.С., довіреність № 007.1Др-138-0418 від 16.04.2018р.;

від відповідача: Ільмухіна Т.Ф., довіреність № 14-208 від 20.12.2017р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання укладеним договору на експлуатацію складових газорозподільної системи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" є власником побудованого підвідного газопроводу с. Нововознесенівка Синельниківського району Дніпропетровської області, а ПАТ "Дніпропетровськгаз" є оператором газорозподільних систем та проводить свою діяльність на підставі ліцензії на розподіл природного газу згідно постанови НКРЕКП № 844 від 29.06.2017р. Відповідно до частини 2 розділу ІІІ Кодексу розподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП № 2494 від 30.09.2015р., власники газової мережі зобов'язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем. Отже, ПАТ "НАК "Нафтогаз України", за твердженнями позивача, зобов'язаний в силу закону укласти з ПАТ "Дніпропетровськгаз" договір на експлуатацію газорозподільної системи. Проте, відповідач не підписав договір на експлуатацію газорозподільної системи в редакції,запропонованій позивачем, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2018р. відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження з огляду на складність справи та обставини, що унеможливлюють розгляд справи у спрощеному позовному провадженні.

11.04.2018р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення справи №910/12181/15 та відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить в позові відмовити, посилаючись на безпідставність заявлених позовних вимог.

Присутній у судовому засіданні 19.04.2018р. представник позивача просив оголосити перерву в судовому засіданні та надати час ознайомитись з клопотанням про зупинення провадження у справі та відзивом на позовну заяву, який на адресу відповідача станом на день розгляду справи не надійшов, та підготувати відповідь на відзив.

Представник відповідача не заперечував щодо відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні на підставі ч. 5 ст. 183 ГПК України, оголошено перерву до 17.05.2018р.

14.05.2018р. через загальний відділ господарського суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Присутній у судовому засіданні 17.05.2018р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та не заперечував щодо зупинення провадження у справі.

Представник відповідача підтримав клопотання про зупинення провадження у справі та заперечив проти задоволення позовних вимог.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, відмовив у його задоволенні, оскільки предмет і підстави позову у справі № 910/12181/15 та № 910/3160/18 не є тотожними і в суду наявна можливість прийняти рішення у справі №910/31601/18 за наявними доказами.

Інших заяв та клопотань учасники судового процесу не заявляли.

Оскільки у підготовчому засіданні 17.05.2018р. були вирішені всі питання, зазначені у ч.2 ст.182 Господарського процесуального кодексу України, а також здійснені усі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 31.05.2018р.

25.05.2018р. через загальний відділ господарського суду від відповідача надійшли заперечення в порядку ст. 167 ГПК України.

До початку судового засідання 31.05.2018р. через загальний відділ господарського суду від відповідача повторно надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

Присутній у судовому засіданні 31.05.2018р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, з посиланням на правові підстави та докази, зазначені у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив, а також просив задовольнити клопотання про зупинення провадження у справі.

Суд залишив без розгляду клопотання відповідача про зупинення провадження у справі на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 31.05.2018р., відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" є оператором газорозподільних систем та проводить свою діяльність на підставі ліцензії на розподіл природного газу згідно постанови НКРЕКП № 844 від 29.06.2017р. «Про видачу ліцензії на розподіл природного газу».

Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» є власником побудованого у 2004 році підвідного газопроводу середнього тиску до с. Нововознесенівка Синельниківського району Дніпропетровської області. З урахуванням того, що через газові мережі відповідача природний газ розподіляється іншим споживачам природного газу, зокрема, мешканцям с. Нововознесенівка, то частина газопроводу протяжністю 9,912 км є складовою газорозподільної системи.

Отже, за твердженнями позивача, що відповідач і позивач зобов'язані відповідно до п.2 глави 1 розділу ІІІ Кодексу ГРС врегулювати договірні відносини щодо використання газорозподільних мереж, які належать відповідачу, шляхом укладення договору на експлуатацію складових газорозподільної системи, форма якого визначена додатком № 3 Кодексу ГРС. У зв'язку з чим позивач з листом від 17.01.2018р. № Dp02.2-СЛ-1177-0118 надіслав відповідачу проект Договору № SDp545-18 на експлуатацію складових газорозподільної системи з метою його укладення, проте відповідачем не підписано запропоновану позивачем редакцію договору.

Відповідачем був складений протокол розбіжностей до запропонованого позивачем проекту договору та направлений позивачу з листом від 09.02.2018р. № 50/05-133. В цьому листі відповідач відзначив, що наведений у додатку 3 до Кодексу ГРМ Договір про експлуатацію складових газорозподільної системи, який покладено в основу запропонованого проекту договору, не визначений як типовий та Кодексом ГРМ не встановлено обов'язковості дотримання його форми. Отже, сторони при укладенні Договору про експлуатацію складових газорозподільної системи та її об'єктів мають право викласти свій зміст цього договору, відмінний від додатку 3 до Кодексу ГРМ, що не суперечить чинному законодавству. При цьому, відповідач також зазначив, що Додатки №№ 1,2 містять неповну інформацію про майно, яке є предметом договору, а також є неприйнятними перелік та вартість послуг з експлуатації.

Як зазначалось вище, відповідач проти позову заперечував, посилаючись на відсутність у нього обов'язку укладати Договір № SDp545-18 на експлуатацію складових газорозподільної системи саме в редакції, запропонованій позивачем.

Отже, на час розгляду справи в суді, згоди щодо укладення договору сторони так і не дійшли.

Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Одним зі способів захисту прав та законних інтересів, зокрема, є: установлення, зміни і припинення господарських правовідносин (ч.2 ст. 20 Господарського кодексу України).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про укладення про експлуатацію газорозподільних систем повинно бути доведено наявність дійсних обставин, з якими закон пов'язує можливість укладення відповідного правочину.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно з приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1 - 4 ст. 179 Господарського кодексу України встановлюється, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Загальний порядок укладання господарських договорів передбачений ст.181 Господарського кодексу України.

Згідно вимог ч. 1- 3 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін (ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України "Про ринок природного газу", права та обов'язки оператора газорозподільної системи визначаються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, кодексом газотранспортної системи, кодексом газорозподільних систем, а також договором розподілу природного газу.

Так, на виконання вищезазначеного закону був розроблений Кодекс газорозподільних систем, який затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015р. № 2494 (Кодекс ГРС).

Відповідно до п. 1 глави 1 розділу III Кодексу ГРС, експлуатацію газорозподільних систем здійснюють виключно Оператори ГРМ. Оператор газорозподільної системи - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.

Пунктом 2 цієї ж глави цього ж розділу Кодексу ГРС передбачено, що власники газової мережі, яка згідно з розділом II цього Кодексу кваліфікується як газорозподільна система (крім газорозподільної системи, що відноситься до державного майна), що не є Операторами ГРМ, та Оператор ГРМ, до мереж якого підключені належні власникам газорозподільні системи (або на території ліцензованої діяльності якого знаходяться споживачі, підключені до цих газорозподільних систем), зобов'язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному Оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу).

Договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).

У спірних правовідносинах відповідач виступає власником відповідних об'єктів газопостачання (власник), а позивач - оператором газорозподільних систем (оператор).

Відповідно до ст. 187 Господарського кодексу України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом; інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

В інших випадках, згідно зі ст. ст. 6 та 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Проаналізувавши умови спірного проекту договору та протоколу розбіжностей до нього, положення Кодексу ГРС та наведені норми Господарського кодексу України, суд дійшов висновку, що договір на експлуатацію складових ГРС, визнання укладеним якого є предметом спору у даній справі, не базується на державному замовленні, не є обов'язковим для укладання в силу прямої норми закону, жодних попередніх домовленостей щодо укладення спірного договору сторони не заключали, істотні умови договору залишилася непогодженими сторонами, тому відсутні законні підстави зобов'язувати відповідача укласти вказаний договір або визнавати його укладеним в запропонованій позивачем редакції.

Зазначений в додатку №3 до Кодексу ГРС договір на експлуатацію складових газорозподільної системи не визначений як типовий або примірний. Тому сторони при укладенні такого договору можуть відступити від дотримання його форми та визначити умови такого договору за взаємною згодою і узгодження всіх істотних умов.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018р. у справі № 911/2354/17.

Враховуючи, що судом не встановлено жодних підстав, в силу яких у відповідача виникає обов'язок укласти договір з позивачем на запропонованих ним умовах, з огляду на законодавчо встановлений принцип свободи договору, позов задоволенню не підлягає.

Інші доводи сторін суд відхиляє, оскільки вони не впливають на встановлені судом обставини.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 11.06.2018р.

СуддяА.І. Привалов