Рішення № 74631801, 22.05.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2018Справа № 910/23672/17Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м.Київ, вул.ЛЕЙПЦИЗЬКА, будинок 1-А)доКомунального підприємства "Голосіївжитлосервіс" (03191, м. Київ, ВУЛИЦЯ В.КАСІЯНА, будинок 8)простягнення заборгованості у розмірі 1 733 690,31 грнПредставники сторін:

від Позивача: Авраменко О.А. (представник за довіреністю);

від Відповідача: не з'явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (надалі також - «Позивач») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Голосіївжитлосервіс" (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 1 733 690,31 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем зобов'язань з оплати заборгованості, стягнутої рішенням суду, за Договором № 08103/2-01 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 02.01.2008, у зв'язку з чим заявлено вимоги про стягнення 1 582 072,66 грн інфляційних та 151 617,65 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.01.2018 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Комунального підприємства "Голосіївжитлосервіс" про стягнення заборгованості у розмірі 1 733 690,31 грн. залишено без руху.

12.01.2018 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2018 відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.02.2018.

В підготовче засідання 14.02.2018 представники Сторін не з'явилися. Позивач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Судом встановлено, що конверт з ухвалою Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі від 22.01.2018, надісланий на адресу Відповідача, повернувся до суду з підстав неправильного зазначення адреси одержувача.

Відтак, Суд доходить висновку, що Відповідач не може вважатись належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи викладене, Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2018 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання на 05.03.2018.

05.03.2018 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли додаткові документи.

В підготовче засідання 05.03.2018 з'явився представник Позивача. Представник Відповідача в судове засідання не з'явився.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2018 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання на 22.03.2018.

22.03.2018 підготовче судове засідання не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Чинчин О.В. у відпустці за сімейними обставинами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2018 продовжено строк підготовчого провадження та призначено підготовче засідання на 17.04.2018.

17.04.2018 року з'явився представник Позивача. Представник Відповідача не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2018 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.04.2018 року.

24.04.2018 року з'явився представник Позивача. Представник Відповідача не з'явився.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено розгляд справи на 22.05.2018 року, у зв'язку із неявкою представника відповідача в судове засідання та відсутності доказів його належного повідомлення

В судовому засіданні 22 травня 2018 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поверненням до суду надісланого на адресу Відповідача конверту з ухвалою від 24.04.2018 року за заявою одержувача.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, якщо відмітка про відправку, зроблена у встановленому порядку на першому примірникові процесуального документа, оформлена відповідним чином, вона, як правило, є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначається про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.

Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Комунального підприємства "Голосіївжитлосервіс" є 03191, м. Київ, ВУЛИЦЯ В.КАСІЯНА, будинок 8.

Суд зазначає, що Ухвали Господарського суду міста Києва у справі № 910/23672/17 направлялись на адресу Комунального підприємства "Голосіївжитлосервіс", зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.

Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Відповідач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що Відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Відповідача не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 22.05.2018 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

02.01.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (постачальник) та Комунальним підприємством "Голосіївжитлосервіс "Голосіївської районної в м.Києві ради (абонент) укладено Договір на постачання питної води та прийняття стічних вод через приєднані мережі № 08103/2-01, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізації м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва, а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 року № 65, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 року за № 165/374 (далі - Правила приймання), правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 26.04.2002 року за № 403/6691, а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором. (а.с. 12-15)

Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.11.2010 у справі №37/92, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2011, позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "КИЇВВОДОКАНАЛ" задоволено частково; стягнуто з Комунального підприємства "Голосіївжитлосервіс" Голосіївської районної в м. Києві ради на користь Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "КИЇВВОДОКАНАЛ" 2 684 028,43 грн. основного боргу, 25 500,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 155,65 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті позовних вимог відмовлено. (а.с. 16-20)

Як зазначає Позивач, вказане судове рішення суду набрало законної сили, проте Відповідачем здійснено сплату стягнутої за ним заборгованості в період з 30.11.2015 по 02.12.2016, а тому, враховуючи неналежне виконання Відповідачем рішення суду, Позивач просить суд стягнути з Відповідача 3% річних у розмірі 151 617,65 грн та інфляційні у розмірі 1 582 072,66 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору на постачання питної води та прийняття стічних вод через приєднані мережі № 08103/2-01 від 02.01.2008 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду м. Києва від 22.11.2010 у справі №37/92, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2011, позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "КИЇВВОДОКАНАЛ" задоволено частково; стягнуто з Комунального підприємства "Голосіївжитлосервіс" Голосіївської районної в м. Києві ради на користь Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "КИЇВВОДОКАНАЛ" 2 684 028,43 грн. основного боргу, 25 500,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 155,65 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті позовних вимог відмовлено. (а.с. 16-20)

Судом встановлено, що в період з 30.11.2015 по 02.12.2016 Комунальним підприємством "Голосіївжитлосервіс" на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 22.11.2010 у справі №37/92 було погашено заборгованість в загальному розмірі 2 709 684,08 грн, в тому числі основний борг в розмірі 2 684 028,43 грн, а саме: 30.11.2015 - 29 051,66 грн, 29.12.2015 - 26 461,16 грн, 29.01.2016 - 21 009,38 грн, 29.02.2016 - 19 523,72 грн, 31.03.2016 - 1 694,61 грн, 29.04.2016 - 1551,05 грн, 01.06.2016 - 3 420,98 грн, 30.06.2016 - 2 539,69 грн, 29.07.2016 - 5 848,65 грн, 01.09.2016 - 4 305,16 грн, 02.12.2016 - 2 594 278,02 грн., що підтверджується виписками по рахунку Позивача та відомостями про розподілені кошти на розрахунковий рахунок Позивача (а.с. 21-53). Тобто, основний борг було погашено Відповідачем у повному обсязі 02.12.2016.

Статтею 534 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Відповідно до норм статей 598 - 609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання. В той же час, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

Як вказано в ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2010 у справі № 37/92, яке набрало законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.

Відтак, не потребують доказуванню при розгляді цієї справи встановлений у вказаному судовому рішенні факт прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором на постачання питної води та прийняття стічних вод через приєднані мережі № 08103/2-01 від 02.01.2008 та факт наявності заборгованості Відповідача перед Позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, основний борг Відповідача перед Позивачем за Договором на постачання питної води та прийняття стічних вод через приєднані мережі № 08103/2-01 від 02.01.2008 становив 2 684 028,43 грн., що є підставою для нарахування Відповідачу 3% річних та інфляційних за період прострочки виконання ним грошового зобов'язання з 01.01.2015 по 01.12.2016 (з урахуванням здійснених Відповідачем оплат).

При цьому Суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. (п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20 грудня 2010 р. у справі № 3-57гс10, від 4 липня 2011 р. у справі № 3-65гс11, від 12 вересня 2011 р. у справі №3-73гс11, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 3-89гс11, від 14 листопада 2011 р. у справі №3-116гс11, від 23 січня 2012 р. у справі № 3-142гс11, від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 27 вересня 2017 року у справі № 6-2096цс16.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 01.01.2015 по 01.12.2016 у розмірі 151 617,65 грн та інфляційні за загальний період прострочки з 01.01.2015 по 01.12.2016 у розмірі 1 582 072,66 грн.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем оплати за Договором на постачання питної води та прийняття стічних вод через приєднані мережі № 08103/2-01 від 02.01.2008 за загальний період прострочки з 01.01.2015 по 01.12.2016 з урахуванням здійснених Відповідачем оплат вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача. Отже, позовні вимоги про стягнення з Відповідача 3% річних підлягають задоволенню частково на суму 151 617,64 грн.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов»язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, наданий Позивачем, вважає, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача інфляційних за загальний період прострочки з 01.01.2015 по 01.12.2016 з урахуванням здійснених Відповідачем оплат підлягають частковому задоволенню, оскільки Позивачем невірно здійснено розрахунок в частині визначення прострочених сум основного боргу та відповідно періодів прострочення їх сплати. Отже, позовні вимоги про стягнення з Відповідача інфляційних підлягають задоволенню частково на суму 1 464 856,84 грн.

Таким чином, з Комунального підприємства "Голосіївжитлосервіс" на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" підлягає стягненню 3% річних у розмірі 151 617,64 грн та інфляційні у розмірі 1 464 856,84 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Позов Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Голосіївжитлосервіс" (03191, м. Київ, ВУЛИЦЯ В.КАСІЯНА, будинок 8, ідентифікаційний код 33440974) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, ідентифікаційний код 03327664) 3% річних у розмірі 151 617 (сто п'ятдесят одна тисяча шістсот сімнадцять) грн. 64 (шістдесят чотири) коп., інфляційні у розмірі 1 464 856 (один мільйон чотириста шістдесят чотири тисячі вісімсот п'ятдесят шість) грн. 84 (вісімдесят чотири) коп. та судовий збір 24 386 (двадцять чотири тисячі триста вісімдесят шість) грн. 97 (дев'яносто сім) коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 29 травня 2018 року

Суддя О.В. Чинчин