Постанова № 74631086, 05.06.2018, Ізяславський районний суд Хмельницької області

Справа № 675/1439/17

Провадження № 2-а/675/29/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2018 р. м. Ізяслав

Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі: головуючого – судді Трасковського С.Л., за участю: секретаря судового засідання – Ящука О.І. позивача – ОСОБА_1, представника позивача – ОСОБА_2, представника відповідача – ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ізяслав в режимі відеоконференції справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до начальника державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» ОСОБА_4 про визнання незаконними дій та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до начальника ДУ «Замкова виправна колонія (№58)», яким просив визнати незаконними дії останнього щодо поміщення позивача у камеру, умови тримання в якій не відповідають вимогам національного законодавства та міжнародним стандартам. Також просив зобов’язати відповідача перевести його у приміщення, яке відповідає стандартам тримання засуджених, включаючи норму жилої площі, санітарні умови та психологічну сумісність з іншими засудженими, які утримаються в цьому приміщенні.

В обґрунтування позову вказує, що площа камери, в якій він утримується, не відповідає встановленій нормі, санвузол не відокремлений від житлової зони приміщення суцільною перегородкою, що позбавляє можливості справляти природні потреби в приватній обстановці. Також позивач зазначає, що був переведений до камери з іншими засудженими без перевірки на психологічну сумісність з ними.

В підтвердження позовних вимог посилається на документи Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, органів прокуратури, якими здійснювалися перевірки та контроль за дотримання законодавства при виконанні покарань в ДУ «Замкова виправна колонія (№58)».

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали повністю, просили їх задовольнити. Позивач при цьому вказав на те, що в Замковій виправній колонії (№58) відсутня робота щодо визначення психологічної сумісності засуджених. Так, протягом 2017 року позивач переводився та утримувався в камерах №№29, 5, 35, 36, 44, 33, 10, 43, 9, 14, 45 сектору довічного ув’язнення з різними засудженими, щодо психологічної сумісності з якими з ним не проводилась робота психолога. Крім того в лютому 2017 року він утримувався в одній камері із засудженими ОСОБА_5 та ОСОБА_6, між якими стався конфлікт, до виникнення якого вказані засуджені та позивач зверталися до адміністрації установи виконання покарань із заявою про їх розселення, яка залишилась без належного реагування. Вказане, на думку позивача, підтверджує не проведення належної роботи щодо визначення психологічної сумісності.

Крім того, позивач зазначив про невідповідність площі камер встановленим вимогами діючого кримінально-виконавчого законодавства, так як він неодноразово утримувався в камерах, площа якої була менше 4 кв.м на одного засудженого.

Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив. У поданому відзиві вказав, що засуджений ОСОБА_1 поміщався до камер з врахуванням психологічної сумісності з іншими засудженими, санітарно-гігієнічні норми в приміщеннях, де утримуються засуджені, відповідають встановленим нормам. Щодо невідповідності норм жилої площі, то в секторі довічного ув’язнення утримується більша кількість засуджених, ніж він розрахований. Дана обставина виникла не з вини відповідача, а через направлення центральним органом виконавчої влади для відбування покарання засуджених до довічного ув’язнення без врахування можливостей Замкової виправної колонії (№58) розмістити таку кількість засуджених.

В зв’язку із вищевикладеним, представник відповідача просив в позові відмовити.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши письмові матеріали, допитавши свідків, приходить до наступних висновків.

Відповідно до приписів ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно положень пункту 13-1 частини 1 статті 537, пункту 1 частини 2, частини 9 статті 539 КПК України, засудженим надане право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність адміністрації установи виконання покарання до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, в порядку адміністративного судочинства.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в державній установі "Замкова виправна колонія (№58)».

Згідно ч.1 ст.115 Кримінально-виконавчого кодексу України особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Засуджені, як правило, тримаються в приміщеннях блочного типу. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути менш як чотири квадратні метри, а у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі - п'яти квадратних метрів.

Відповідно до витягу із звіту за результатами моніторингового візиту працівників Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини до Замкової виправної колонії (№58) (а.с.29-34), вказівок заступника керівника Шепетівської місцевої прокуратури від 23.12.2016 року №72-13903 вих-16 та від 28.07.2016 року №72-8529 вих-16 (а.с.40-41, 48-49), вказівки Генеральної прокуратури України (а.с.53-55), висновків, затверджених начальником та в.о. начальника Замкової виправної колонії (№58) 19.01.2017 року, 07.03.2017 року та 05.08.2016 року відповідно (а.с.43-45, 57-59, 47) було виявлено порушення в окремих камерах сектору довічного ув’язнення норм житлової площі, що припадають на одного засудженого.

Відповідно до ст.ст.1, 6, 7 Закону України «Про Державну кримінально - виконавчу службу України», на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань утворюється, реорганізовується та ліквідовується Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.

Відповідно до положень ч.1 ст.24 вказаного Закону, фінансування діяльності Державної кримінально - виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом. Частиною 1 статті 25 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу» встановлено, що забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань через державне оборонне замовлення та закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти.

Указом Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 року «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» із змінами та доповненнями було створено Державну пенітенціарну службу України.

Відповідно до Положення про Державну пенітенціарну службу України, затвердженого Указом Президента України №394/2011 від 06.04.2011 року, до функцій Державної пенітенціарної служби України зокрема входить організація обліку та реєстрації засуджених осіб і осіб, узятих під варту, визначення вид установи виконання покарань, у якій відбуватимуть покарання засуджені до позбавлення волі, здійснення їх розподілу, переведення засуджених і осіб, узятих під варту, з однієї установи до іншої (пункт 4).

Таким чином, питання направлення, переведення засуджених для відбування покарання у виді позбавлення волі вирішується Державною пенітенціарною службою України. При цьому відповідач не наділений діючим законодавством правом приймати рішення щодо направлення, переведення засуджених до позбавлення волі до Замкової виправної колонії (№58) та інших установ, а також щодо відмови від розміщення засудженого в колонії, направленого за рознарядкою центрального органу виконавчої влади.

Разом з тим, в матеріалах справи містяться листи Замкової виправної колонії (№58) №2476 від 24.05.2016 року та №3672 від 28.07.2016 року (а.с.50, 51, 121, 122), якими керівники останньої зверталися до управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області з повідомленнями про перенаповнення сектору довічного ув’язнення установи засудженими та проханням звернутися до Державної пенітенціарної служби України щодо призупинення направлення засуджених до колонії.

Таким чином, прийняття рішення про направлення засуджених до довічного позбавлення волі для відбування покарання до Замкової виправної колонії (№58) центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, без врахування наявності житлової площі, яка б відповідала приписам ст.115 КВК України, виключає існування протиправних дій (допущення бездіяльності) зі сторони відповідача щодо порушення права позивача на належне утримання в камері з врахуванням норми житлової площі не менше 4 кв.м на одного засудженого.

При цьому судом враховано, що заміна відповідача у справі або залучення співвідповідача - центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, потягнуло б за собою зміну підсудності адміністративної справи, що за правилами КАС України (ст.52 до 15.12.2017 року; ст.48 з 15.12.2017 року) не допускається.

Крім того, що стосується забезпечення санітарних умов тримання позивача, то зазначеним вище витягом із звіту за результатами моніторингового візиту працівників Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини до Замкової виправної колонії (№58) (а.с.29-34) встановлено порушення права особи на приватність: санвузли окремих камер для тримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, та камер штрафних приміщень, які розраховані для тримання двох осіб, не обладнанні дверцятами, а деякі ліжка у спальних приміщеннях гуртожитку для засуджених розміщені впритул. Тобто порушення приватності моніторами встановлено в окремих камерах установи.

Разом з тим, ст.115 КВК України покладає на відповідача обов’язок створити позивачу необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. При цьому норми Кримінально-виконавчого кодексу України та Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2014 року №2186/5,не містять приписів, які б розкривали поняття «необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни» та встановлювали б відповідні вимоги до влаштування санвузлів в камерах колонії. Тобто відсутність законодавчого врегулювання такого питання позбавляють суд надати оцінку діям (бездіяльності) відповідача щодо порушення вимог діючого законодавства, яке регулює порядок утримання засуджених в установах відбування покарання.

Крім того, позивачем не надано доказів того, що він утримувався в таких камерах, які, на його думку, влаштовані з порушенням правил гігієни та санітарії, що призвело б до недотримання його права на належне санітарно-побутове забезпечення.

Що стосується порушення права позивача на врахування його психологічної сумісності з іншими засудженими, з якими він утримується в одній камері, то слід зазначити наступне.

Відповідно до приписів, встановлених в пункті 1 розділу ХХХІІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, відбувають покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки та відповідних ізольованих секторах максимального рівня безпеки. Засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо від інших засуджених та осіб, узятих під варту, в окремих камерах залежно від жилої площі, психологічної сумісності проживання за визначенням адміністрації установи виконання покарань.

З метою забезпечення безпеки персоналу установ виконання покарань та засуджених, попередження вчинення з їхнього боку злочинів засуджені до довічного позбавлення волі, які схильні до втечі, нападу на адміністрацію установи виконання покарань та захоплення заручників, можуть переводитися до інших камер з обов’язковим врахуванням психологічної сумісності засуджених.

Тобто Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань передбачається обов’язкове врахування психологічної сумісності проживання засуджених.

В ДУ «Замкова виправна колонія (№58)» засуджені до довічного ув’язнення переводяться з камери в камеру, відповідно до затверджених графіків по камерного переміщення засуджених ізольованого сектора довічного позбавлення волі, що підтверджується їх копіями, наданими представником відповідача.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка начальник відділу нагляду і безпеки Замкової виправної колонії (№58) ОСОБА_7 підтвердив складання ним таких графіків переміщення засуджених до довічного позбавлення волі. При цьому зазначив, що складення таких графіків відбувається без врахування того, хто із засуджених в якій камері утримується. Графіки не стосуються індивідуального переводу засуджених з камери в камеру. Роботу щодо можливості утримання різних засуджених в одній камері виконують працівники оперативного відділу та психолог установи.

Начальник оперативного відділу колонії ОСОБА_8, допитаний в якості свідка, в судовому засіданні підтвердив, що при індивідуальному переведенні засудженого з камери в камеру, а також при утриманні засуджених в одній камері, оперативним відділом враховується наявна інформація щодо можливих конфліктів між ними. При цьому свідок охарактеризував ОСОБА_1 як людину, яка не мала та не має конфліктів з іншими засудженими.

В судовому засіданні був допитаний в якості свідка психолог установи ОСОБА_9, який повідомив, що при індивідуальному переведенні засуджених та при утриманні засуджених в одній камері він надає усні рекомендації щодо психологічної сумісності засуджених. При прибутті в колонію кожного засудженого, з ним психологом проводиться бесіда, психологічні тести та щодо нього складається психологічна характеристика. В своїй роботі та при наданні висновку про сумісність засуджених, психолог використовує результати таких тестів та психологічні характеристики. ОСОБА_9 повідомив, що за час його перебування на посаді психолога з липня 2017 року до нього скарг від ОСОБА_1 щодо психологічної несумісності з іншими засудженими не надходило. При переведенні позивача до інших засуджених він надавав усні рекомендації щодо психологічної сумісності. Будь-яких фактів щодо психологічної несумісності ОСОБА_1 з іншими засудженими, з якими він утримувався в одній камері, психологом не було встановлено. Також свідок повідомив, що психологом установи ведеться щоденник індивідуальної роботи із засудженим ОСОБА_1, в якому робляться записи щодо бесід з останнім та його психологічного стану.

В щоденнику індивідуальної роботи із засудженим ОСОБА_1 (а.с.91-95) наведено психологічну характеристику останнього. Також в ньому містяться записи про проведенні з позивачем бесіди психотерапевтичного характеру, остання з яких відбулася 04.08.2017 року.

Також психологом надано у справу письмові психологічні характеристики на ОСОБА_1, а також на засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, з якими позивач в різний час, за його словами, відбував покарання в одній камері.

Крім того позивач в своїх письмових поясненнях по справі, а також в судовому засіданні акцентував увагу на конфлікті, який відбувся в лютому 2017 року між засудженими ОСОБА_5 та ОСОБА_6, з якими позивач в той час відбував покарання в одній камері.

Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтвердили факт існування в лютому 2017 року між ними конфлікту, при цьому зазначили, що кожен з них будь-якого конфлікту не мав із ОСОБА_1, вважали психологічно комфортним перебування з останнім в одній камері.

Тобто при розгляді справи судом не встановлено фактів існування будь-яких конфліктів ОСОБА_1 з іншими засудженими, як і те, що при переведенні та перебуванні позивача в одній камері з іншими засудженими, не враховувалась його психологічна сумісність з останніми.

Враховуючи зазначене, судом не встановлено фактів допущення відповідачем протиправних дій чи бездіяльності по відношенню до позивача, а тому відсутні підстави для зобов’язання відповідача вчинити певні дії або утриматись від вчинення певних дій.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, надані суб'єктом владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про відмову у задоволені адміністративного позову.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що ухвалою від 18.08.2017 року при відкритті провадження у справі судом було відстрочено позивачу сплату судового збору до винесення судового рішення.

Разом з тим, відповідно до п.17 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк та до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, а також особи, взяті під варту, - у справах, пов’язаних із питаннями, які вирішуються судом під час виконання вироку відповідно до статті 537 Кримінального процесуального кодексу України, у разі відсутності на їхніх особових рахунках коштів, достатніх для сплати судового збору.

Відповідно до довідки ДУ «Замкова виправна колонія (№58)» №347 від 21.09.2017 року, станом на 21.09.2017 року на особовому рахунку ОСОБА_1 не було достатніх коштів для сплати судового збору.

Таким чином, позивач при зверненні до суду із позовом у справі, пов’язаної із питаннями, які вирішуються судом під час виконання вироку відповідно до статті 537 Кримінального процесуального кодексу України, був звільнений від сплати судового збору в силу Закону.

Тобто підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст.241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 (утримується в ДУ «Замкова виправна колонія (№58)», Хмельницька область, м.Ізяслав, вул.Гагаріна, 2) до начальника державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» ОСОБА_4 (Хмельницька область, м.Ізяслав, вул.Гагаріна, 2, код ЄДРПОУ - 08564771) про визнання незаконними дій та зобов’язання вчинити певні дії відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 11.06.2018 року.

Суддя: С.Л.Трасковський