Постанова № 74624885, 06.06.2018, Апеляційний суд Хмельницької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________

Справа № 683/1462/15-ц

Провадження № 22-ц/792/337/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 року м. Хмельницький

Апеляційний суд Хмельницької області у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

ОСОБА_1 (суддя-доповідач),

ОСОБА_2, ОСОБА_3,

секретаря: Дубової М.В.,

учасники справи: представник апелянта ОСОБА_4,

представник банку ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 13 листопада 2017 року (суддя - Завадська О.П.) за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_6 про стягнення кредитної заборгованості та за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсним договору кредитного ліміту,

в с т а н о в и в :

У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі – ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк) звертаючись до суду з вказаним позовом зазначало, що відповідно до укладеного договору N б/н від 20.01.2010 року ОСОБА_6 отримав кредитну картку «Універсальна». Пізніше 08.11.2013 року ОСОБА_6 було переоформлено кредитну картку на престижну кредитну картку «Універсальна Gold» за тарифами якої відповідач отримав кредит в розмірі 16 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, що відповідає терміну дії картки.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку» складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов’язання за договором виконало в повному обсязі, а ОСОБА_6 зобов’язався повернути банку кредит протягом строку дії платіжної картки та сплатити йому проценти за користування кредитними коштами.

Проте, відповідач належним чином не виконав своїх зобов’язань за кредитним договором, унаслідок чого станом на 26.03.2015 року виникла заборгованість у розмірі 28 493 грн. 66 коп., яка складається з наступного: 14 913 грн. 89 коп. – заборгованість за кредитом, 10 981 грн. 64 коп. – заборгованість по процентам за користування кредитом, 765 грн. 10 коп. – пеня та комісії, 500 грн. – штрафу (фіксована частина), 1 333 грн. 03 коп. - ________________

Головуючий у першій інстанції: ОСОБА_7 Категорія: 27

Доповідач: Янчук Т.О.

штрафу (процентна складова).

В ході розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги.

З урахуванням уточнення позовних вимог, позивач просив суд стягнути заборгованість за кредитним договором №б/н від 20.01.2010 року, яка складається з 15 020 грн. 00 коп. – заборгованість за кредитом, 43 949 грн. 74 коп. – заборгованість по процентам за користування кредитом, 1200 грн. – пеня та комісії, 500 грн. – штрафу (фіксована частина), 3008 грн. 49 коп. - штрафу (процентна складова), а всього в розмірі 63 678 грн. 23 коп.

В березні 2017 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», в якому вказував, що з 2010 року є клієнтом банку, оскільки 20.01.2010 року отримав на договірних умовах в користування кредитну картку «Універсальна». Під час користування кредитною карткою у нього виникли фінансові труднощі у зв’язку з чим він звернувся до банку з проханням про збільшення кредитного ліміту. Однак працівником банку йому було запропоновано отримати престижну кредитну картку «Універсальна Gold» з встановленим кредитним лімітом в розмірі 16 000 грн.

Вважає, що уклав 08.11.2013 року договір кредитного ліміту під впливом обману, оскільки працівник банку не ознайомив його з істотними умовами по кредитній картці «Універсальна Gold», що призвело до порушення прав та інтересів, як споживача. На його думку оспорюваний правочин не відповідає вимогам Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» та є недійсним в силу ст.ст. 203, 215, 230 ЦК України.

За таких обставин, просив визнати недійсним договір кредитного ліміту укладений 08.11.2013 року між ним та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду від 10 травня 2017 року справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_6 про стягнення кредитної заборгованості та за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсним договору кредитного ліміту об’єднано в одне провадження.

Рішенням Старокостянтинівського районного суду від 13 листопада 2017 року позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість станом на 30 червня 2016 року в розмірі 60 169 грн. 74 коп., яка складається з 15 020 грн. – заборгованість за кредитом, 43949,74 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом, 1200 грн. – пеня. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судового збору.

В задоволенні позову ОСОБА_6 до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсним договору кредитного ліміту відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить частково скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про стягнення з нього на користь банку заборгованості по тілу кредиту в розмірі 9470 грн. тільки на погашення несплаченого тіла кредиту, в іншій частині відмовити у задоволенні позову. Позовні вимоги ОСОБА_6 про визнання недійсним договору кредитного ліміту задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими.

Зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не враховано в розмір заборгованості по сплаті тіла кредиту сплачені ним у липні 2015 року 5500 грн.

Також на його думку суд не належним чином дослідив обставини укладання спірного договору кредитного ліміту від 08.11.2013 року, посилаючись на неналежне ознайомлення його з істотними умовами договору , вказує, що вчинення будь - якого правочину, що не відповідає внутрішній волі сторони правочину недопустиме в силу ст.203 ЦК України.

Крім того, зазначає, що жодного нового рахунку по оспорюваному договору банк йому не видавав, а всі нарахування проводилися по картці «Універсальна», при цьому ним було отримано лише 8500 грн. кредитного ліміту, замість 16 000 грн. заявлених при отримані кредитної картки «Універсальна Gold».

В судовому засіданні представник ОСОБА_6, ОСОБА_4 підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Представник банку ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила її відхилити.

Заслухавши доповідача, доводи представників сторін, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав:

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд вважає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

Судом встановлено, що 20.01.2010 року ОСОБА_6 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» уклали договір №б/н про надання банківських послуг, за умовами якого ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» надало відповідачеві кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку під 30% річних, які мали нараховуватися на залишок заборгованості виходячи з розрахунку 360 календарних днів у році. При цьому банк видав ОСОБА_6 кредитку картку «Універсальна» для обслуговування карткового рахунку та перерахував кредитні кошти на вказаний рахунок.

ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_6, уклали кредитний договір шляхом приєднання останнього до запропонованих відповідачем ОСОБА_8 і Правил надання банківських послуг, які разом із заявою від 20.01.2010 року, Пам’яткою клієнта і Тарифами становлять укладений між сторонами договір про надання банківських послуг.

Укладаючи цей договір, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» і ОСОБА_6 визначили право банку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» змінювати тарифи та інші умови обслуговування рахунку.

Підписання цього договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.

08 листопада 2013 року за звернення ОСОБА_6 щодо збільшення кредитного ліміту на платіжну картку, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» було видано ОСОБА_6 кредитку картку «Універсал Gold», відповідно до тарифів якої отримав кредит в розмірі 16 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 30% річних на суму залишку заборгованості. Строк дії картки по 31 липня 2017 року.

ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі надавши відповідачу кредит, у розмірі встановленому договором.

ОСОБА_6 не виконує належним чином грошового зобов’язання за кредитним договором, внаслідок чого станом на 30 червня 2016 року заборгованість складає: 15 020 грн. 00 коп. – заборгованість за кредитом, 43 949 грн. 74 коп. – заборгованість по процентам за користування кредитом.

Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до положень статей 525, 526, 530, 1048, 1050, 1054 ЦК України позичальник ОСОБА_6 не виконав зобов’язання за кредитним договором, отже, банк вправі стягнути з нього неповернутий кредит і нараховані проценти та пеню за порушення строків виконання грошових зобов’язань. У стягненні штрафу за порушення строків виконання грошових зобов’язань суд відмовив, оскільки таке стягнення призведе до подвійної відповідальності за одне і те саме порушення.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання недійсним договору кредитного ліміту, суд першої інстанції виходив з того, що останній не надав належних та допустимих доказів на підтвердження передбачених ст.203, 215, 229, 230 ЦК України та Законом України «Про захист прав споживачів» правових підстав для визнання такого договору недійсним.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Оцінивши в сукупності надані докази, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що ОСОБА_6 не виконав грошового зобов’язання за кредитним договором, внаслідок чого ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» вправі вимагати від боржника сплати неповернутого кредиту та нарахованих процентів, а також пені за порушення строків виконання грошового зобов’язання.

Виписки по рахунках позичальника та наданий ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» розрахунок заборгованості є зрозумілими та достатніми для висновку, що ОСОБА_6 не виконує належним чином узяті на себе грошові зобов’язання, тому виникла вказана заборгованість.

Розрахунок банку відповідає іншим матеріалам справи та є правильним. Натомість, ОСОБА_6 не спростував цей розрахунок належними та допустимими доказами.

Твердження ОСОБА_6, про те, що судом першої інстанції в розмір заборгованості по сплаті тіла кредиту не враховано сплачені ним в липні 2015 року 5500 грн. не спростовують зазначені висновки, оскільки як вбачається із розрахунку заборгованості наданим ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» 13.07.2015 року ОСОБА_6 було сплачено на погашення заборгованості по кредиту 5500 грн., однак відповідно до ст.534 ЦК України та за умовами кредитного договору зазначена сума в порядку черговості віднесена на сплату процентів і неустойки.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання недійсним договору кредитного ліміту суд першої інстанції на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені (стаття 89 ЦПК України), обґрунтовано виходив із того, що позивач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраного ним банку, а саме - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», отримавши від останнього всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору, що відповідає положенням статей 19, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Крім того, судом першої інстанції правильно встановлено, що кредитний договір б\н сторонами укладено 20.01.2010 року, 08 листопада 2013 року було тільки переоформлено ОСОБА_6 вид карточки на престижну кредитну карту «Універсальна Gold» з встановленим кредитним лімітом в розмірі 16 000 грн., на строк по 31.07.2017 року, інший договір між сторонами не укладався. Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору та виконував його умови, що свідчить про прийняття ним таких умов.

При цьому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання кредитного договору недійсним відповідно до положень статей 203, 215, 230 ЦК України - як укладених унаслідок введення в оману позичальника з боку банку та положень статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливих умов договору, оскільки ці норми є самостійними підставами визнання договорів недійсними, а позивач не довів введення його в оману під час укладення кредитного договору, оскільки перед його підписанням він мав можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та власноручно його підписав.

Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, не спростовують висновків суду першої інстанції, фактично апелянт наводить ті ж аргументи, що є підставою позову та яким дана оцінка судом в мотивувальній частині рішення, а тому такі доводи апелянта слід відхилити.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389 ,390 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 13 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11 червня 2018 року.

Судді /підписи/

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду Т.О. Янчук