Постанова № 74620167, 29.05.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4422/18

Номер справи місцевого суду: 523/12855/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого: Драгомерецького М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Дрішлюка А.І.,

ОСОБА_2,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу заапеляційною скаргою Громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2018 року за позовом ОСОБА_3 до Громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

13 вересня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» (далі – ГО «Комбі-2») про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що він з 03 січня 2013 року працював охоронником ГО «Комбі-2». Останній день його роботи був 01 червня 2017 року. На чергову зміну повинен був заступити 04 червня 2017 року, втім на робочому місці був новий охоронник, та його до роботи не було допущено. Згодом він дізнався, що його було звільнено з роботи з 01 травня 2017 року на підставі наказу №7 від 26 квітня 2017 року за ст. 38 КЗпП України. Позивач зазначає, що він дійсно за вимогою голови правління ГО «Комбі-2» ОСОБА_4, який погрожував звільненням, писав заяву про його звільнення за власним бажанням. Позивач стверджує, що після 01 травня 2017 року він продовжив працювати охоронником до 01 червня 2017 року, тобто був допущений до роботи, а відтак його недопущення на роботу 04 червня 2017 року є протиправним, а як наслідок звільнення з роботи є незаконним.

На підставі зазначеного, ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом та просив його задовольнити з наведених у позовній заяві правових підстав.

Представник відповідача ОСОБА_5 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, зазначивши, що вони задоволенню не підлягають в повному обсязі, так як під час звільнення ОСОБА_3 будь-яких порушень трудового законодавства з боку ГО «Комбі-2» допущено не було. На думку представника відповідача звільнення ОСОБА_3 було проведено на підставі його заяви з проставленням резолюції головою правління про дату такого вивільнення, тобто з 01 травня 2017 року. Під час звільнення позивачу було сплачено заробітну плату за квітень 2017 року, з урахуванням премії та компенсації за невикористану відпустку. Відсутність запису про звільнення ОСОБА_3 у трудовій книжці представник пояснив тим, що колишній голова правління ОСОБА_6 не передав трудові книжки працівників організації новопризначеному голові ОСОБА_4, що змусило останнього звертатися до самого ОСОБА_6, державних та правоохоронних органів. З метою внесення відомостей до трудової книжки про звільнення ОСОБА_3 йому 28.08.2017р. направлявся лист про необхідність з’явитися до організації з трудовою книжкою, однак з часу вручення вказаного листа тобто з 01.09.2017р., позивач так і не надав трудової книжки. Представник вважає, що не вручення наказу про звільнення ОСОБА_3 з посади не є порушенням ст. 47 КЗпП, оскільки останній з таким проханням не звертався. На думку представника ОСОБА_3 був пропущений строк повної давності про поновлення на роботі. Посилаючись на зазначені обставини просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 15 лютого 2018 року позов задоволено частково.

Скасовано наказ №7 від 26 квітня 2017 року Громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» про звільнення ОСОБА_3 з роботи.

Поновлено ОСОБА_3 на посаді охоронника громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2».

Стягнуто з Громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» невиплачену заробітну плату за травень 2017 року у розмірі 3 200 гривень, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.06.2017р. по 15.02.2018р. в розмірі 36 550 гривень, завдану моральну шкоду в розмірі 3 000 гривень.

Стягнуто з Громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» на користь держави судовий збір в розмірі 2 114,40 гривень.

В апеляційній скарзі ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процессуального права.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа виникає з трудових відносин, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 29.05.2018 року.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення за таких підстав.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст.38 КЗпП працівник, має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

При розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові (п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Підставою для звільнення стала заява Богдана А.Б. про його звільнення за власним бажанням від 26.04.2017р. без зазначення останнім дати свого звільнення (а.с.106).

Так судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 з 03.01.2013р. був прийнятий на роботу охоронцем ГО «Комбі-2» (а.с.5 оборот).

Згідно наказу №7 від 26.04.2017р., виданого головою правління ГО «Комбі-2» ОСОБА_7, ОСОБА_3 було звільнено з займаної посади з 01.05.2017р. за ст.38 КЗпП України, за власним бажанням (а.с.107).

Копія наказу ОСОБА_3 не вручалась. Запис в трудовій книжці про таке звільнення проведений не був, у зв’язку з знаходженням трудової книжки у ОСОБА_3, яка була передана йому колишнім головою правління ОСОБА_6.

Також судом першої інстанції встановлено, що після звільнення ОСОБА_3, останній продовжував працювати охоронцем до 01 червня 2017 року. Після виходу на чергову зміну 04 червня 2017 року, до робочого місця він допущенний не був з мотивів його звільнення.

На підставі вищевикладеного, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_3 було звільнено з порушенням порядку передбаченого ст.38 КЗпП України. Оскільки аналіз вказаної норми дає підстави дійти висновку, що працівник має право в будь-який час розірвати трудовий договір, письмово попередивши власника про звільнення за два тижні. За відсутності вимоги працівника про його звільнення до закінчення двотижневого строку, з поважних причин, перелік яких зазначений у вказаній нормі, власник не вправі звільнювати працівника до закінчення двотижневого строку після подачі працівником заяви про звільнення. Порушення такого порядку є безумовною підставою для поновлення звільненого працівника на роботі.

Доводи апеляційної скарги ГО «Комбі-2» про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не заслуговують на увагу, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи, оскільки якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Інші докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд першої інстанції дотримавшись вимог норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» залишити без задоволення, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 29 травня 2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М.Драгомерецький

ОСОБА_8

ОСОБА_2