Рішення № 74619998, 11.06.2018, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/6605/17

Провадження № 2/520/2569/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2018

Київський районний суд м.Одеси у складі головуючого судді Бескровного Я.В., при секретарі Бундєвій Я.І., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини, третя особа орган опіки та піклування Київська районна адміністрація Одеської міської ради, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 07.06.2017р. звернулася до суду з даним позовом, який обґрунтувала тим, що знаходячись у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 народила ІНФОРМАЦІЯ_1 року дочку ОСОБА_4, яка проживає з нею. Оскільки сторони фактично разом не проживають, просить суд визначити місце проживання дитини з нею за адресою АДРЕСА_1.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити, не проти заочного розгляду справи.

Відповідач до суду повторно не явився, відповідно до вимог ст.128 ч.8 ЦПК України повідомлявся належним чином про час та місце судового засідання.

У разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову, з наступних підстав.

Згідно ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст.3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства, дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Відповідно до ч.1 ст. 14 СК України здійснення сімейних прав є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.

В контексті викладеного слід розуміти, що право матері на утримання - це лише її право. Воно не може бути передане іншій особі, а тому здійснення сімейних прав не може полягати у їх відчуженні іншим особам.

Згідно ст.160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини, яка не досягла десяти років.

З конструкції даної статті убачається, що батьки можуть домовитися про те, що дитина житиме з одним із них, бабусею, іншим родичем чи в спецшколі-інтернаті. Такий договір, як і будь-який інший, не може бути змінений за волею одного з батьків.

Частиною 1 ст. 161 СК України передбачено, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися судом.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

В положенні принципу 6 «Декларації прав дитини» Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959 p., зазначено, що «дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння; вона повинна, коли це можливо, зростати під піклуванням і відповідальністю своїх батьків, у всякому випадку в атмосфері любові і морального та матеріального забезпечення; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю».

Судом встановлено, що позивач перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, 29 березня 2013 року народила дочку ОСОБА_4, яка мешкає з нею. Батьком дитини записаний відповідач.

16.12.2014р. рішенням Суворовського районного суду м.Одеси шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.

Третя особа надала суду висновок №1339/01-20 від 5.06.2018р. згідно якого вважає за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що дитина не досягла такого віку та рівня розвитку, в якому б усвідомлювала сутність спірного питання, суд не вбачає необхідності з'ясовувати думку дитини в суді щодо визначення її місця проживання, і, приходить до висновку, що місце проживання дитини має бути визначено з матір'ю.

Відповідно до ч. 1 ст.29 ЦК місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Але при визначенні місця проживання дитини за Сімейним кодексом поняття місця проживання має інший зміст. Це не конкретна адреса і не конкретний населений пункт, а саме особа, з якою має проживати дитина, тому суд задовольняючи позов не повинен вказувати конкретну адресу проживання.

Отже доводи позивача про те, що місцем проживання малолітньої доньки слід визначити певне конкретне місце проживання позивача не можуть бути задоволені оскільки визначення конкретної адреси не є передбаченим законом способом захисту порушеного права.

Відповідно до ст.141 ЦПК України стороні, на користь якої постановлено рішення, суд присуджує з другої сторони всі судові витрати, відповідно до суми задоволених вимог. По даній справі відповідач має сплатити на користь позивача документально підтверджені понесені судові витрати в розмірі 1140 грн.

Керуючись ст.ст. 4-13,76-89,258-273,280-289 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю ОСОБА_1 за її місцем проживання.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати 1140 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача протягом 30 днів з дня отримання копії рішення.

Заочне рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області протягом 30 днів з дня його проголошення через суд першої інстанції.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Бескровний Я. В.