Постанова № 74619333, 12.06.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №484/3465/17 12.06.2018

Провадження №22-ц/784/680/18

Провадження №22-ц/784/680/18

Категорія 23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12 червня 2018 року м. Миколаїв

колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Кушнірової Т.Б. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Цуркан І.І.

без участі осіб, які є учасниками справи і належним чином повідомлені про час та місце судового засідання,

розглянувши у спрощеному провадженні у відкритому судовому засідання цивільну справу №484/3465/17-ц за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» на рішення, яке постановив Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області під головуванням судді Панькова Дениса Анатолійовича о 10 годині 43 хвилині у приміщенні цього суду 20 лютого 2018 року, повний текст якого складений 28 лютого 2018 року, за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» про визнання договору оренди земельної частки (паю) недійсним,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2017 р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» (далі - ТОВ «Агрофірма Корнацьких») про визнання договору оренди земельної частки (паю) недійсним.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 червня 2003 р. є власником земельної частки (паю) розміром 4,78 га, що розташована в межах території Кам'янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області. Належну йому земельну частку (пай) у 2003 р. ОСОБА_1 передав у користування відповідачу без укладання договору оренди.

У липні 2017 р. з повідомлення відділу Головного управління Держгеокадастру у Первомайському районі Миколаївської області він дізнався, що між ним, в особі представника ОСОБА_2, який діяв на підставі довіреності від 10 вересня 2003 р., з відповідачем було укладено 01 січня 2007 р. договір оренди земельної частки (паю) строком на 50 років, який зареєстрований 23 квітня 2007 р. за № 653 в Кам'янобалківській сільській раді Первомайського району Миколаївської області.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2, укладаючи договір оренди земельної частки (паю) у 2007 р., не був уповноважений на таке представництво і не мав повноважень діяти від імені ОСОБА_1, оскільки видана ним довіреність припинила свою дію у 2006 р., позивач просив визнати вказаний договір недійсним.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову та просив відмовити у його задоволенні посилаючись на те, що позивач в 2016 р. особисто отримав орендну плату, чим схвалив даний правочин.

Також представник відповідача просив застосувати позовну давність до заявлених вимог, так як позивачем пропущено встановлений законом строк звернення до суду за захистом своїх прав. В обґрунтування такого він зазначав, що спірний договір укладено 01 січня 2007 р., позивач звернувся до суду 11 жовтня 2017 р., а до обов'язків останнього відноситься обізнаність про свій майновий стан, тому позивач зобов'язаний був знати, що земельна ділянка перебуває у користуванні відповідача і на якій підставі. Крім того позивач не надав доказів, що не мав можливості дізнатись про порушення свого права у межах строку позовної давності.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 лютого 2018 р. позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної частки (паю), укладений 01 січня 2007 р. між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма Корнацьких».

Застосовано наслідки недійсності правочину, зобов'язано ТОВ «Агрофірма Корнацьких» повернути позивачу ОСОБА_1 земельну ділянку, закріплену кадастровим планом земельних часток (паїв) в межах Кам'янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, переданих у користування ТОВ «Агрофірма Корнацьких».

Рішення суду мотивовано тим, що спірний договір оренди позивач не підписував, а ОСОБА_2, який підписав спірний правочин як його представник, не мав необхідний обсяг цивільної дієздатності на час вчинення правочину, так як довіреність, видана на його ім'я, закінчила свою дію. Таким чином правочин вчинено з порушенням ч.ч. 2, 3 ст. 203 ЦК України. Клопотання відповідача про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню, так як ним не доведено належними та допустимими доказами те, що позивач був обізнаний про порушення свого права та можливість останнім отримання інформації про порушення права раніше, а саме - у межах строку позовної давності.

В апеляційній скарзі ТОВ «Агрофірма Корнацьких» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду незаконне та необґрунтоване, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом не застосовано наслідки пропуску позивачем строку позовної давності, про що було заявлено представником відповідача, не враховано при цьому обізнаність позивача про те, що з 2003 р. спірна земельна ділянка перебуває у користуванні відповідача та можливість дізнатися про порушення своїх прав, а також судом не враховано практику Європейського Суду з прав людини щодо застосування строків позовної давності. Крім того, суд, визнавши договір оренди землі недійсним, не дав належної оцінки тому факту, що позивач отримував орендну плату на виконання умов цього договору.

В судовому засіданні колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність учасників справі, які були повідомлені про участь у справі відповідно до положень ст. 128, 130 ЦПК України. Позивач не повідомив суд про причини неявки в судове засідання.

11 червня 2018 р. до Апеляційного суду Миколаївської області надійшло клопотання представника відповідача - Філатова І.Л. про відкладення розгляду справи. При цьому представник посилався як на причину неявки - участь в Первомайському міськрайонному суді в іншій справі в якості представника третьої особи.

В силу ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно поштових повідомлень (а.с. 99, 100) учасникам справи завчасно (02 червня 2018 р.) вручені повістки про призначення судового засідання в суді апеляційної інстанції на 12 червня 2018 р.

Відповідачем не надано доказів того, що представник ТОВ «Агрофірма Корнацьких» Філатов І.Л. викликаний в судове засідання по іншій справі, відсутні також докази відсутності об'єктивної можливості направити до суду іншого представника, а тому колегія суддів вважає, що викладена у клопотанні причина неявки представника відповідача не є поважною, що є підставою для розгляду справи у відсутність учасників справи.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Суд першої інстанції встановив і таке вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 11 червня 2003 р. державним нотаріусом Першої Первомайської державної нотаріальної контори, належить земельна частка (пай) в розмірі 4,78 умовних кадастрових га, яка розміщена в межах земельної ділянки, закріпленої кадастровим планом земельних часток (паїв) в межах Кам'янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

За усною домовленістю у 2003 р. позивач передав земельну частку (пай) у користування відповідача.

01 січня 2007 р. між ОСОБА_1 (орендодавець), інтереси якого за нотаріально посвідченою довіреністю серії ВАО 481603 реєстраційний №7345 від 10 вересня 2003 р. представляв ОСОБА_2, та ТОВ «Агрофірма Корнацьких» (орендар) укладено договір оренди вищевказаної земельної частки (паю) терміном на 50 років, який зареєстрований 23 квітня 2007 р. у кнпизі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Кам'янобалківської сільської ради за № 653.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, що визначено п.1 ч. 1 ст.11 ЦК України.

За змістом ст.792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до ч.1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в поряду, передбачених ЗК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтями 16 ЗУ «Про оренду землі» оренда земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, а згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, наявність волевиявлення учасника правочину на укладання угоди, саме на зазначених в ній умовах, вільність такого волевиявлення і відповідність його внутрішній волі є необхідною умовою дійсності правочину. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Як визначено ст. 386 ЦК УРСР 1963 р., який був чинним на час видачі позивачем довіреності, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Повірений зобов'язаний виконати дане йому доручення відповідно до вказівок довірителя. Повірений вправі відступити від цих вказівок, якщо за обставинами справи це необхідно в інтересах довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав своєчасно відповіді на свій запит. В цьому разі повірений зобов'язаний повідомити довірителя про допущені відступи, як тільки повідомлення стало можливим ст. 388 ЦК УРСР 1963 р.).

Відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Згідно зі ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному.

Повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення (ч. 1 ст. 1004 ЦК України).

З аналізу наведених норм вбачається, що метою договору доручення є здійснення повіреним прав довірителя, набуття, зміна і припинення для нього прав та обов'язків шляхом здійснення угод, тому повірений має діяти в тих межах, які встановлені довірителем відповідно до змісту наданого йому доручення.

Згідно змісту оспорюваного договору від імені орендодавця ОСОБА_1 діяв його представник за нотаріально посвідченою 10 вересня 2003 р. довіреністю ОСОБА_2

Статтею 62 ЦК УРСР 1963 р., який діяв на час видачі позивачем довіреності ОСОБА_2, визначено, що угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку представляють.

Згідно із ч. 1 ст. 67 ЦК УРСР 1963 р. строк дії довіреності не може перевищувати трьох років. Якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення. Посвідчена державним нотаріусом довіреність, що призначається для вчинення дій за кордоном і не містить вказівки про строк її чинності, зберігає силу до її скасування особою, яка видала довіреність.

В силу п. 1 ч. 1 ст. 69 ЦК УРСР 1963 р. чинність довіреності припиняється закінченням строку довіреності.

Взявши до уваги зазначену у договорі оренди дату видачі довіреності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на час укладання цього договору строк її дії закінчився, а тому ОСОБА_2 не мав повноважень на представництво позивача, в тому числі і на укладання оспорюваного договору.

Такі висновки суду представником відповідача в апеляційній скарзі не оспорюються і узгоджуються з наведеними нормами закону та встановленими обставинами справи.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину, серед іншого, є недодержання в момент його вчинення стороною чи сторонами вимог, які встановлені зокрема частиною першою статі 203 ЦК України, згідно з якою правочин має відповідати волі сторін правочину.

За такого правильним є висновок суду про те, що оспорюваний договір оренди земельної частки (паю) укладений від імені позивача неуповноваженою на представництво його інтересів особою, тобто поза волею позивача, а тому є недійсним.

Також суд вірно не погодився з аргументами представника відповідача щодо схвалення позивачем оспорюваного правочину та застосування положень ст. 241 ЦК України через отримання ОСОБА_1 орендної плати.

Відповідно до частини першої статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Суд, аналізуючи положення закону та встановлені обставини справи, вірно виходив з того, що перевищення повноваження - це довільне збільшення представником обсягу права на здійснення правочинів, який встановлено вказівками того, кого представляють, або нормами права. При перевищенні повноважень представник зі своєї ініціативи розширює межі наданого йому повноваження, не погодивши такий відступ із довірителем. При визначенні обсягу повноважень слід ураховувати вказівки закону, зміст довіреності та інструкцій особи, яку представляють.

Між тим, судом встановлено, що у ОСОБА_2 на 01 січня 2007 р. взагалі були відсутні повноваження для укладення оспорюваного договору, а тому відсутні підстави для застосування положень ст. 241 ЦК України.

Щодо застосування судом строків позовної давності.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Суд установив, що позивач дізнався про порушення свого права, тобто про наявність договору оренди земельної частки (паю) в липні 2017 р. (з відповіді листа відділу у Первомайському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області), що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності, а тому дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у межах строку позовної давності.

Аргументи апеляційної скарги про те, що суд невірно дійшов такого висновку, оскільки не звернув уваги на те, що, передавши у користування відповідачеві земельну частку (пай), позивач мав можливість дізнатися про підстави користування земельною ділянкою, колегія судів відхиляє із таких підстав.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16 листопада 2016 р. у справі за № 6-2469цс16.

У даній справі позивач довів, що про порушення свого права дізнався лише у липні 2017 р., отримавши відповідь компетентного органу та копію оспорюваного договору, і не мав можливості до цього дізнатися про наявність оспорюваного договору, оскільки не був обізнаний про його існування. Доказів протилежного суду не надано.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що судом не встановлено порушення прав позивача у зв'язку із укладенням спірного правочину.

В силу ст. 14, 15 ЦК України особа має право на захист в судовому порядку лише порушеного права чи інтересу.

За такого і при вирішенні позову щодо наявності передбачених законом підстав для визнання договору недійсним з'ясуванню підлягає, чи порушені і які саме права позивача внаслідок укладання оспорюваного договору.

Оскільки внаслідок укладання договору оренди позивач був позбавлений прав щодо розпорядження належним йому правом на земельну частку (пай), його майнові права було порушено, отже суд вірно виходив того, що таке є підставою для їх захисту.

З урахуванням викладеного колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, яке постановлено судом з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» залишити без задоволення, рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Т.Б. Кушнірової

Ж.М. Яворська

____________

Повний текст постанови складено 12 червня 2018 року