Постанова № 74619045, 30.05.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/568/18

Номер справи місцевого суду: 500/3705/16-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сєвєрова Є. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2018 року м. Одеса

Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі :

головуючого – Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Калараша А.А.,

за участю секретаря – Сідлецької Ю.С.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_2

відповідач – Державний університет інфраструктури та технологій в особі Ізмаїльського вищого професійного училища Державного університету інфраструктури та технологій

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 листопада 2017 року в складі судді Жигуліна С. М.,

в с т а н о в и л а:

Позивач ОСОБА_3 просив визнати незаконним та скасувати наказ директора Ізмаїльського вищого професійного училища Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана ОСОБА_4 за № 121/ВК від 31 травня 2016року про звільнення ОСОБА_3 з посади керівника гуртка з 30 червня 2016 року у зв'язку зі скороченням штату за ст. 40 п.1 КЗпП України, а також поновити його на посаді керівника гуртка, оскільки звільнений він незаконно: без повідомлення про скорочення штату, без згоди на звільнення профспілкового комітету, без ознайомлення з наказом про звільнення. В зв’язку з незаконним звільненням є підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 52600,86 грн., а також моральної шкоди в розмірі 526008,60 грн. Крім того, просив визнати незаконним і скасувати наказ директора Ізмаїльського вищого професійного училища Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана ОСОБА_4 за № 70/ВК від 14 квітня 2016 року та стягнути на його користь компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період з вересня 2015 року до червня 2016 року в розмірі 332,18 грн.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 листопада 2017 року в задоволенні вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу про скасування рішення та ухвалення нового про задоволення вимог. Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що відповідачем не надано доказів про звернення до виборного органу первинної профспілкової організації про надання згоди на звільнення працівників через скорочення штату; питання про надання згоди вирішено без дотримання порядку за його відсутності; він не був ознайомлений з наказом про скорочення штату та не залишав підпис про ознайомлення із ним, тому порядок звільнення не відповідає вимогам закону; наказ про скорочення чисельності працівників є незаконним; судом не враховано подання ним заяви до Ізмаїльського ВП ГУ НП України в Одеській області про вчинення кримінального правопорушення посадовими особами відповідача і порушення кримінального провадження; судом безпідставно відмовлено у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку, відшкодування моральної шкоди, яка підтверджується квитанцією про оплату медикаментів на лікування.

Не погодившись із апеляційною скаргою, представник відповідача подав відзив на апеляційну скаргу, якою просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін, посилаючись на те, що звільнення відбулося з дотриманням порядку, про наступне звільнення ОСОБА_3 намагалися повідомити кілька разів, проте він відмовлявся ознайомитися з наказом, і вони вимушені були скласти про таке акт.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 30.05.2018 р. у якості правонаступника Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана ОСОБА_4 залучено Державний університет інфраструктури та технологій.

Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 28.08.2000 року працював на посаді художнього керівника на період відпустки ОСОБА_5, на посаді керівника гуртка по 10 тарифному розряду з 01 березня 2012 року за наказом №3/1ВК (а.с.8, 12 т.1).

Наказом № 121/ВК від 31 травня 2016 року позивача звільнено з посади керівника гуртка з 30 червня 2016 року у зв'язку зі скороченням штату за п.1 ст. 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення та компенсації за невикористану відпустку за 35 календарних днів за період роботи з 28 серпня 2015 року по 30 червня 2016 року (а.с.18 т.1).

Рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради за № 399 від 08 квітня 2016 року Ізмаїльське вище професійне училище Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана ОСОБА_4 включено до мережі відділу освіти Ізмаїльської міської ради та затверджено штатний розпис, в якому відсутня посада керівника гуртка (а.с.16 т.1).

На підставі вказаного рішення наказом директора Ізмаїльського вищого професійного училища Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана ОСОБА_4 за № 70/ВК від 14 квітня 2016 року окрім інших скорочена з 30 червня 2016 року посада керівника гуртка - 2 штатні одиниці (а.с.149-150 т.1).

З актів від 14 квітня 2016 року, 18 квітня 2016 року, та пояснень свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вбачається про повідомлення позивача з 14 квітня 2016 року з наказом про скорочення штату та його відмову від підпису про ознайомлення (а.с.104, 106, 110, 111 т.1).

Актом від 31 травня 2016 року підтверджено, що ОСОБА_3 відмовився ознайомитися з наказом про звільнення (а.с.107 т.1).

Витягом з протоколу №7 засідання профкому первинної профспілкової організації «Ізмаїльське вище професійне училище Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана ОСОБА_4» від 26 червня 2017 року підтверджено про отримання згоди на звільнення позивача з посади керівника гуртка (а.с.35-38 т.2).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для поновлення ОСОБА_3 на попередній посаді, з таким висновком по суті справи погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Рішенням Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 08.04.2016 р. №399 «Про включення до мережі відділу освіти Ізмаїльської міської ради професійно – технічних закладів», яке було розрахованим на виконання протягом 2016-2017 р. років, передбачено включення до мережі відділу освіти Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського вищого професійного училища Київської державної академії водного транспорту імені ОСОБА_8 – Сагайдачного, що передбачало зміни до штатного розкладу училища та здійснення дій в зв’язку з обмеженістю бюджетного фінансування (а.с.16-17 т.1).

Встановлено, що зміни до штатного розкладу та скорочення чисельності працівників були обумовлені передачею ІВПУ КДАВТ на фінансування з місцевих бюджетів, змінами в бюджеті на 2016 рік, зменшенням контингенту учнів.

Зміст наказу відповідає рішенню Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 08.04.2016 р. №399 «Про включення до мережі відділу освіти Ізмаїльської міської ради професійно – технічних закладів» із визначенням порядку його виконання протягом 2016/17 навчальних років.

Факт скорочення чисельності штату, скорочення посади керівника гуртка і відсутності цієї посади в наступних штатних розкладах, починаючи з часу скорочення і до звільнення ОСОБА_3, підтверджується штатними розкладами за 2016 рік: з 01.05.2016 р., з 01.07.2016 р., з 01.09.2016 р. (а.с.58-63т.3), дійсність яких не спростована позивачем. Відсутня така посада і в штатному розкладі на 2018 рік (а.с.58-65).

Отже, доводи про невідповідність наказу №70/ВК від 14.04.2016 р. вимогам закону є неспроможними, тому до уваги не приймаються.

Вбачається зі справи про відсутність вільних посад, окрім посади юриста на 0,5 ставки з вимогою повної юридичної освіти, які б могли бути запропоновані ОСОБА_3 Не оспорювалось, що ОСОБА_3, який не має юридичної освіти, посада юриста запропонована бути не могла, тому у частині необхідності запропонування інших посад наявність порушень не встановлено, доказів на спростування викладеного не наведено.

Відсутність вакантних посад та скорочення посад керівників гуртків не дає підстав вважати доведеним можливість врахувати переважне право на залишення на роботі.

На підтвердження дотримання порядку про обов’язкове попередження за 2 місяці про наступне вивільнення відповідачем надані акти від 14 квітня 2016 року, 18 квітня 2016 року, які свідчать про відмову ОСОБА_3 ознайомитися з попередженням про звільнення.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 підтвердив про відмову ознайомитися з повідомленням про наступне звільнення 14 квітня та 18 квітня 2016 року, оскільки, на його думку, вручення та ознайомлення відбувалося у непередбачений законом спосіб - без надання обов’язкових додатків до наказу, та не у встановлений для цього час, що збігається з відомостями складених актів (а.с.152,153,т.1).

Таким чином, незалежно від мотивів відмови, зміст яких на суть питання не впливає, оскільки правове значення має повідомлення, ОСОБА_3 підтвердив виконання обов’язку власника або уповноваженого ним органу попередити про звільнення, і відмову від отримання попередження.

Виходячи з свідомої відмови позивача ОСОБА_3 від ознайомлення з попередженням, обізнаність про факт скорочення штату, та відсутність в законі іншого порядку повідомлення у разі відмови працівника з ним ознайомитися, правових підстав вважати порушеним процедуру попередження немає, тому такі доводи апеляційної скарги підставою для поновлення на роботі бути не можуть.

В свою чергу, не можуть бути підставою скасування рішення суду, задоволення вимог про поновлення на роботі доводи ОСОБА_3 про те, що відносно посадових осіб відповідача порушено кримінальну справу за ознаками ч.1ст.366 КК України.

З наказу №121/ВК від 31.05.2016 р., підписаного Т.в.о. директора ОСОБА_7, оригінал якого оглядався в судовому засіданні апеляційної інстанції, і за поясненнями відповідача був підставою звільнення, вбачається, що ОСОБА_3 звільнений з посади керівника гуртка з 30.06.2016 р. в зв’язку зі скороченням штату за п.1ст.40 КЗпП України (а.с.77,т.3).

З ксерокопії наказу від 31.05.2016 р. №121/ВК за підписом директора ОСОБА_9, наданого ОСОБА_3 вбачається про тотожні підстави та час звільнення – в зв’язку зі скороченням штату за п.1ст.40 КЗпП України з 30.06.2016р. (а.с.161,т.2).

Пояснюючи існування ксерокопії наказу, в якому зазначено про його підписання директором, представник відповідача наполягала на тому, що такий директором ОСОБА_9 ніколи не підписувався, підписи належать ОСОБА_7, яка на час вирішення питання тимчасово виконувала обов’язки директора і мала право підпису.

Факт тимчасового виконання обов’язків директора саме ОСОБА_7 на час видачі оспорюваного наказу підтверджений листом від 06.06.2017 р. (а.с.157,т.2).

Надаючи оцінку таким обставинам, колегія суддів виходить з того, що наявність оригіналу наказу за підписом Т.в.о. директора ОСОБА_7, підтвердження її повноважень на виконання обов’язків на той час, та ненадання оригіналу інших наказів, які за поясненнями відповідача не були підставою звільнення ОСОБА_3, в межах наданих доказів та вимог ст.ст. 76,77,78 ЦПК України не дають підстав вважати представлений наказ неналежним доказом, та піддавати сумніву його справжність в межах цивільної справи при тому, що ані час звільнення, ані правова підстава звільнення (п.1 ст.40КЗпП України) не спростовані.

Предметом спору є законність звільнення працівника, тому істотним є наявність правових підстав для звільнення, дотримання порядку звільнення, про існування таких доведено, а оцінка правомірності дій посадових осіб щодо оформлення документів може бути надана правоохоронними органами по наслідкам вирішення кримінального провадження.

На час вирішення цієї справи жодні висновки по суті порушення та винних у них осіб у кримінальному провадженні відсутні, пам’ятка про права та обов’язки потерпілого у кримінальному провадженні про такі обставини не свідчить, сам факт порушення кримінального провадження в силу презумпції невинуватості підставою вважати особу винною бути не може, навіть за наявності листа про ймовірність ознак кримінального правопорушення (а.с.73,т.3), і доказування та рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях згідно ч.6ст.81 ЦПК України. Отже, наведені доводи в межах наданих доказів на час вирішення спору не дають підстав встановити наявність таких порушень по суті звільнення, які б надали можливість для поновлення працівника на роботі.

Суд першої інстанції вважав встановленим, що при звільненні роботодавцем не було отримано згоду профспілкового комітету, що є обов’язковою умовою звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (а.с.221,т.1), а тому застосував правила щодо надання згоди під час вирішення спору, передбачені на випадок піддання сумніву дотримання процедури або висновку по суті питання.

Так, відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу. Встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду. Аналогічним чином вирішується спір про поновлення на роботі, якщо згоду профспілкового органу на звільнення визнано такою, що не має юридичного значення. Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

На виконання вимог закону судом першої інстанції було запитано згоду на звільнення і така була надана 26.06.2017 р. (а.с.235-236т.1,35-38,т.2).

При цьому доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про порушення порядку надання згоди через надання її за його відсутності не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки врахуванню підлягає наступне.

Очевидно, що розгляд подання відбувався під час порушеного судового провадження, відтак ОСОБА_3 був обізнаний про можливість взяти участь у засіданні профкому, надати свої заперечення, і, крім того, 06.06.2017 р. отримав повідомлення про запрошення на засідання профкому 12.06.2017 р. (а.с.11,12,т.2).

ОСОБА_3, як вбачається з протоколу від 12.06.2017 р., з’явившись на засідання, продемонстрував поведінку, яка унеможливила розгляд питання по суті, в зв’язку з чим вирішення питання про надання згоди було відкладено на 19.06.2017 р. (а.с.15-18,т.2). При цьому отримати повідомлення про наступне засідання він відмовився, що підтверджено поштовим повідомленням (а.с.19,20 т.2).

19.06.2017 р. ОСОБА_3 на засідання профкому не з’явився, не повідомив про причини, в зв’язку з чим розгляд питання був відкладений до 26.06.2017 р., про наступне засідання було направлено повідомлення, яке він отримати також відмовився, але про час та місце засідання був проінформований за телефоном (а.с.29,30,т.2).

26.06.2017 р. ОСОБА_3 на засідання профкому не з’явився, і питання про надання згоди профспілкового комітету на звільнення позивача було вирішено за його відсутності (а.с.35-38,т.2).

З огляду на дотримання порядку повідомлення працівника про час, місце засідання та суть питання, яке підлягало вирішенню, відсутність об’єктивних перешкод у ОСОБА_3 для того, щоб взяти участь у засіданні і в такий спосіб реалізувати свої права та надати докази на підтвердження своїх доводів, розгляд подання за його відсутності неможна поставити у провину профспілкового комітету, оскільки ОСОБА_3 на власний розсуд обрав спосіб участі у вирішенні питання, і кожна сторона повинна добросовісно користуватися своїми правами.

Зважаючи на такі обставини, виконання судом вимог закону щодо перевірки наявності згоди, отримання такої згоди, ненадання ОСОБА_3 доказів унеможливлення взяти учать у засідання профспілкового комітету з поважних причин, підстави для поновлення на роботі з таких мотивів відсутні.

Виходячи з того, що правове значення для вирішення спору має наявність згоди на звільнення по суті, і законом допускається її отримання навіть під час судового розгляду, то доводи про відсутність такої на час вирішення про скорочення посад правого значення не мають, тому не приймаються до уваги. Саме виходячи з таких мотивів не приймається до оцінки копія подання про необхідність проведення засідання профкому, на якій відсутні підпис посадової особи ІВПУ КДАВТ, надана ОСОБА_3

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Право на відшкодування моральної шкоди є похідним від встановлення факту порушення трудових прав працівника, так само як і вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, і оскільки таких не встановлено, суд першої інстанції законно відмовив у задоволенні вимог про їх відшкодування, доводи апеляційної скарги в цій частині до уваги не приймаються.

Відповідно до ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В межах доводів апеляційної скарги підстави для поновлення на роботі відсутні, в частині інших висновків щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку доводи у скарзі відсутні, і право на отримання компенсації на законність звільнення не впливає.

Незважаючи на те, що по суті справи висновок суду про відмову у задоволенні позову є таким, що відповідає вимогам закону, рішення суду в повній мірі не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, оскільки судом першої інстанції не було вирішено питання правонаступництва за наявності для цього правових підстав, тому рішення суду підлягає зміні.

Повний тест судового рішення складений 12.06.2018 року.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України,

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 листопада 2017 рокузмінити шляхом доповнення та змін.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Державного університету інфраструктури та технологій в особі Ізмаїльського вищого професійного училища Державного університету інфраструктури та технологій про поновлення на роботі, визнання наказу незаконним, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану частину відпустки, відшкодування моральної шкоди – відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:

Судді: