Постанова № 74617048, 08.06.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

08.06.2018 року м. Кропивницький

Справа № 397/770/17

Провадження № 22-ц/781/899/18

Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

ОСОБА_1 (головуючий, суддя-доповідач), ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря судового засідання Тимошенко Т.О.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_4,

відповідачі: Голиківська сільська рада Олександрівського району Кіровоградської області, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області (суддя Пляка С.Л.) від 14 березня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

6 червня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Олександрівського районного суду Кіровоградської області з позовом до Голиківської сільської ради Олександрівського районну Кіровоградської області та Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області у якому, з урахуванням заяви від 3 жовтня 2017 року про доповнення позовних вимог (а.с. 48 – 50), просив суд поновити строк подачі позовної заяви, зобов’язати відповідачів включити його, ОСОБА_5, у список осіб на право отримання та видачі сертифікату на право на земельну частку (пай).

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що його, як члена КСП «Зоря», неправомірно не включено у список осіб, які мають право на земельну частку (пай), який являється додатком до виданого КСП державного акту на право колективної власності на землю від 4 лютого 1996 року серія КР № 0009. Про порушення свого права він дізнався з відповіді-повідомлення відділу Держгеокадастру в Олександрівському районі від 2 березня 2017 року. Він хворіє на психічне захворювання, має інвалідність 2-ї групи.

Рішенням Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 14 березня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд виходив з того, що на час паювання земель КСП «Зоря» Олександрівського району Кіровоградської області позивач являвся членом цього підприємства і мав право на отримання земельного паю. Проте право позивача не підлягає судовому захисту у зв’язку із спливом позовної давності. Крім того, суд вказав, що вирішення питання про внесення імені позивача до списку осіб, які мають право на земельну частку в КСП «Зоря» не відноситься до компетенції Держгеокадастру.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Обґрунтовуючи скаргу, позивач посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що мало наслідком ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення. Так висновок суду проте, що Головне управління Держгеокадастру не є належним відповідачем, внаслідок відсутності у нього повноважень на прийняття відповідних рішень, суперечить нормам законодавства, зокрема ст. 122 ЗК України, п. 4.18 положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Мінагрополітики України від 25 січня 2013 року № 540. Суд врахував перебіг позовної давності, але не задовольнив клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду. Суд не взяв до уваги пояснення позивача про те, що про порушення свого права він дізнався лише з листа Держгеокадастру від 2 березня 2017 року.

Відповідачі не скористалися своїм правом надати відзив на апеляційну скаргу.

Позивач, повідомлений про час, день та місце розгляду справи, особисто в судове засідання, у якому здійснювався розгляд справи, особисто не з’явився.

Представник позивача, адвокат ОСОБА_6, підтримав вимоги і доводи апеляційної скарги, просив задовольнити вимоги позивача.

Відповідачі, повідомлені про час, день та місце розгляду справи, не забезпечили явку своїх представників у судове засідання.

Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, законність і обґрунтованість судового рішення у якій перевіряється, суд першої інстанції встановив такі обставини.

1 вересня 1992 року позивач був прийнятий в члени колгоспу «Зоря» Олександрівського району Кіровоградської області.

Розпорядження Представника Президента України від 15 грудня 1992 року за № 203 «Про реєстрацію Статутів колективних сільськогосподарських підприємств» зареєстровано статут КСП «Зоря», згідно якого воно являлося правонаступником колгоспу «Зоря».

Позивач став членом КСП «Зоря» і залишався ним до моменту його виключення з членів цього підприємства рішенням загальних зборів від 19 лютого 2000 року.

4 лютого 1996 року КСП «Зоря» отримано Державний акт на право колективної власності на землю серії КР 0009 згідно якого передано у колективну власність 2387,3 гектарів землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництв. Додатком до державного акту є список громадян - членів КСП.

З листа відділу в Олександрівському районі Головного управління Держгеокадастра у Кіровоградській області від 2 березня 2017 року за № ДС-31-1118-99.3-414/15-17 вбачається, що ОСОБА_4 в списку громадян – членів КСП «Зоря», який є додатком до виданого КСП державного акту на право колективної власності на землю, не вказаний, сертифікат на право на земельну частку (пай) на його ім’я не виготовлявся.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЗК (1990 року) та ч. 1 ст. 10 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські акціонерні товариства можуть одержувати земельні ділянки у колективну власність, користування, у тому числі в оренду. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором.

Частиною 2 статі 8 вказаного Закону було передбачено, що право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

Пунктом 1 Указу Президента України від 10 листопада 1994 року № 666/94 «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» передбачено добровільність передачі земель у колективну та приватну власність для виробництва сільськогосподарської продукції, виходячи з того, що земля повинна належати тим, хто її обробляє.

Пунктом 1 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Пунктом 2 цього ж Указу передбачено, що право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Аналіз вказаних нормативно-правових актів та роз’яснень Пленуму ВС України дає підстави для висновку про те, що право колективної власності на землю та право та земельну частку (пай) мають громадяни України, які являлися члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Тобто право на земельну частку (пай) особа набуває за наявності трьох умов: 1) перебування в членах колективного сільськогосподарського підприємства; 2) отримання цим підприємством державного акта на право колективної власності на землю; 3) включення особи до списку, доданого до цього акта.

На підставі наявних у справі та досліджених у судовому засіданні доказів суд встановив, що КСП «Зоря» Олександрівського району Кіровоградської області отримало 4 лютого 1996 року державний акт на право колективної власності на землю серія КР № 0009. Суд також встановив, що на той час позивач являвся членом КСП «Зоря», але не був включений до списку, доданого до цього акта.

Правильність встановлення судом цих обставин не оскаржується.

Встановивши вказані обставини, суд дійшов правильного висновку про доведеність позивачем факту порушення його права на земельну частку (пай) із земель колективної власності КСП «Зоря».

За змістом статей 15, 16 ЦК України, статей 5, 13 ЦПК України право обирати спосіб захисту прав, свобод чи інтересів, належить позивачу.

Звертаючись до суду, позивач обрав такий спосіб захисту свого права: зобов’язання відповідачів включити його до списку осіб. які мають право на земельну частку (пай).

Право уточнення списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) належить загальним зборам КСП.

Враховуючи, що КСП «Зоря» Олександрівського району Кіровоградської області припинило своє існування, позивач пред’явив свої вимоги до Голиківської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області та Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (наїв)» сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай). Сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Пунктом 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженому наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333, до повноважень територіальних органів Держгеокадастру уточнення списків осіб, які мають право на земельну частку (пай) не віднесено.

Отже суд обґрунтовано зазначив, що вимога про включення позивача до списку громадян - членів КПС «Зоря», які мають право на земельну частку (пай) пред’явлена позивачем до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області безпідставно.

Посилання позивача на наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 січня 2013 року № 540 «Про затвердження положень про територіальні органи Держземагенста» є помилковим так, як наказом того ж міністерства від 16 лютого 2015 року № 49 вказаний наказ втратив чинність.

Крім того, суд правильно встановив, що порушення права позивача мало місце станом на 1996 рік, а з позовом до суду він звернувся 6 червня 2017 року, тобто більш ніж через три роки.

Позовна давність ? це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 71 ЦК УРСР, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено трирічний строк позовної давності.

За загальним правилом, сформульованим у ст. 76 ЦК УРСР, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що діяльність КСП є публічною і член такого підприємства має право знати про всі рішення, які ним приймаються, в тому числі щодо затвердження списку громадян - членів КСП, який є додатком до державного акту на право колективної власності на землю.

З часу передачі КСП «Зоря» земель у колективну власність, тобто з часу коли було видано державний акт на право колективної власності на землю з додатком до нього, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права. Дані про існування перешкод для позивача бути обізнаним з тим, що він невключений у список членів КПС «Зоря», за якими визнається право на земельний пай, відсутні. Таким чином перебіг позовної давності для звернення позивача з відповідним позовом до суду розпочався у 1996 році.

Твердження позивача про те, що про порушення свого права він дізнався лише у 2017 році не заслуговує на увагу так, як він мав довести суду не лише факт, коли йому достеменно стало відомо про порушення свого права, а й наявність обставин, які перешкоджали йому бути обізнаним про його порушення і що саме з цих причин він не звертався до суду за його захистом.

Позивач у позовній заяві послався на наявність у нього психічного захворювання, проте суд, на підставі наданих позивачем доказів, обґрунтовано визнав, що факт такої хвороби у позивача підтверджено лише з 2003 року.

З архівної довідки (а.с. 12) вбачається, що протягом січня, липня і серпня 1996 року а також протягом 1997 – 1999 років позивач працював в КСП «Зоря».

Наявність поважних причин, які б перешкоджали зверненню до суду в період з 1996 по 2002 роки позивач не обґрунтував і не підтвердив відповідними доказами.

Крім того, звертаючись до суду, він просив поновити йому строк позовної давності, тобто він усвідомлював, що такий строк ним пропущено.

Згідно ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові.

Враховуючи, що позивач не довів наявність поважних причин пропуску ним позовної давності, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні пред’явленого позову.

Аргумент апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обгрнтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та не спростовують законність і обґрунтованість рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 - 384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Залишити вимоги апеляційної скарги ОСОБА_4 без задоволення, а рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 14 березня 2018 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду з підстав передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлено 8 червня 2018 року.

Головуючий О.Л. Карпенко

Судді: Т.М. Авраменко

ОСОБА_3