Рішення № 74616197, 29.05.2018, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/4316/17

Провадження № 2-а/487/70/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2018 року Заводський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Біцюка А.В., за участю секретаря Попович В.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (який проживає за адресою: 54058, АДРЕСА_1) до Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради (юридична адреса: 54001, м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 19) про визнання дій протиправними та нарахування недоплачених виплат,

В С Т А Н О В И В:

17 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради, в якому, посилаючись на протиправні дії відповідача по виплаті йому грошової допомоги, просив визнати протиправним рішення Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради, викладене у відповіді №Д-5-2522-1/3 від 28.07.2016 року на його заяву від 18.07.2016 року, та зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату щорічної грошової допомоги відповідно до законодавства України у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком за 2016 рік з урахуванням виплаченої суми.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року №367, йому, як інваліду війни 2 групи, щорічно до 5 травня повинна виплачуватись грошова допомога у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком, що у 2016 році складала 9040 грн. Проте, вказана грошова допомога була виплачена позивачу в значно меншому розмірі, а саме в сумі 2600 грн. (в 2016 році). На заяву до Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради про здійснення нарахувань у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком, відповідно до Закону, позивач отримав відповідь, що для проведення вказаних ним нарахувань немає законних підстав. Вказані дії відповідача ОСОБА_1 вважає протиправними та просить суд зобов'язати Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради провести нарахування та виплату щорічної грошової допомоги відповідно до законодавства України у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком за 2016 рік з урахуванням виплаченої суми.

Позивач ОСОБА_1 до судового засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся вчасно належним чином, суду надав заяву, в якій зазначав, що не може з'явитись на судове засідання у зв'язку з сімейними обставинами та просить перенести розгляд справи на іншу дату.

Представник відповідача Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради до судового засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся вчасно належним чином, суду надав заперечення на позовну заяву, в яких заявлені позовні вимоги не визнавав, суду пояснював, що положеннями постанови КМУ від 02.03.2016 року №141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги», передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» установлена у 2016 році виплата щорічної разової грошової допомоги у розмірі 2600,00 грн. Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради виплатив позивачу вказану допомогу в повному обсязі в розмірі 2600,00 грн. до 5 травня 2016 року, відповідно до вимог чинного законодавства. Крім того, Департамент є бюджетною неприбутковою установою, яка повністю утримується за рахунок місцевого бюджету, та власних коштів Департамент не має. Відповідно до п.1 ст. 48 Бюджетного кодексу України Департамент як розпорядник бюджетних коштів здійснює платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Нецільове використання бюджетних коштів є їх витрачанням на цілі, що не відповідають бюджетним асигнуванням. Департамент як бюджетна установа уповноважений лише на отримання бюджетних асигнувань, які визначаються бюджетними призначеннями і є у даному випадку тільки виконавцем, якому доведені обсяги бюджетних асигнувань. таким чином, Департамент здійснив виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги в повному обсязі у розмірі 2600,00 грн., відповідно до закону, а тому вважає позовні вимоги безпідставними, у зв'язку з чим просить суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Дослідивши надані сторонами докази, судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_1 та має право на пільги, встановлені законодавством України, для ветеранів війни інвалідів війни.

Відповідно до ч.5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", як інвалід війни 2 групи, позивач має право на отримання щорічної до 5-го травня разової грошової допомоги.

Позивачу у 2016 році було виплачено разову грошову допомогу до п'ятого травня у розмірі 2600,00 грн.

Позивач з вказаним розміром виплаченої разової грошової допомоги не погоджується, зазначивши, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року №367, йому, як інваліду війни 2 групи, щорічно до 5 травня повинна виплачуватись грошова допомога у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком.

Згідно п. 63 (1) Закону України від 28.12.2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення » Бюджетного кодексу України доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення ст.ст. 12,13,14,15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Зазначені норми щодо змін бюджетного законодавства неконституційними не визнавались, а отже підлягають застосуванню органом при вирішенні питань щодо надання відповідних пільг.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року №141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»» установлено, що у 2016 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої, зокрема, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які через відділення зв'язку або через установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання), а саме інвалідам війни 2 групи у розмірі 2600,00 грн.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин діяли два нормативно-правових акти, які мають однакову юридичну силу, але по різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 05 травня учасникам бойових дій: Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Закон України від 28.12.2014 року № 79-VI11 «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи між бюджетних відносин», яким розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнений пунктом 26.

Конституційний суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 03.10.1997 № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив про те, що конкретна сфера суспільних відносин не може водночас бути врегульована однопредметними нормативно-правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачене самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012р. встановлено, що положення ст. 1. ч. 1, 3 ст. 95 Конституції України у системному зв'язку з положеннями ст. 3, ч.1 ст. 17, ч.3 ст. 22, ст.ст. 46, 48 Конституції України треба розуміти так, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Крім того, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державі, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.

Також Рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012 р. було встановлено, що ч.2 ст. 96, п.2, 3, 6 ст. 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

У Рішенні Конституційного суду України від 27 листопада 2008 року N 26-рп/2008 у справі про збалансованість бюджету Конституційний Суд України вказав, що положення частини третьої статті 95 Конституції України щодо прагнення держави до збалансованості бюджету України у системному зв'язку з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України треба розуміти як намагання держави при визначенні законом про Державний бюджет України доходів і видатків та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну і видаткову частини бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально- економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Отже, зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист.

За такого, відповідно до ст. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України, а отже у відповідача були всі правові підстави для застосування змін у законодавстві, передбачені іншими законами, з питань соціального забезпечення учасника бойових дій.

Таким чином, проаналізувавши докази, що містяться в матеріалах справи, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради виплатив позивачу разову грошову допомогу до п'ятого травня у розмірі 2600,00 грн., що відповідає вимогам чинного законодавства, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання дій протиправними та нарахування недоплачених виплат задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 5-9, 77, 194, 211, 241, 242, 245, 246, 250, 287 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання дій протиправними та нарахування недоплачених виплат - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Одеського апеляційного адміністративного суду або до того ж суду через Заводський районний суд міста Миколаєва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 08.06.2018 року.

Суддя Біцюк А.В.