Постанова № 74615790, 12.06.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 462/1284/17 Головуючий у 1 інстанції: Постигач О.Б.

Провадження № 22-ц/783/6590/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1О.

Категорія: 53

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цапа П.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства «ОСОБА_2 Груп» на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 02 жовтня 2017 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 звернувся з позовом до Приватного підприємства «ОСОБА_2 груп» про встановлення факту перебування у трудових відносинах в період з 01.03.2015 року по 13.03.2017 року з відповідачем без оформлення трудових відносин; зобов’язання видати трудову книжку серії БТ-І № 8544572; стягнення заборгованості по заробітній платі та виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 55 348,18 грн., з яких нарахувати та сплатити податок на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за зазначений період роботи; стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку в розмірі 4 531,64 грн.; стягнення моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково, встановлено факт перебування ОСОБА_3 у трудових відносинах з ПП «ОСОБА_2 Груп» в період з 01.03.2015 року по 02.09.2015 року без оформлення трудових відносин.

- зобов’язано ПП «ОСОБА_2 Груп» видати ОСОБА_3 трудову книжку серії БТ-І №8544572;

- стягнуто з ПП «ОСОБА_2 Груп» на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі за період роботи з 01.03.2015 року по 02.09.2015 року в розмірі 14004,68 грн., з яких нарахуван та сплачено податок на доходи фізичних осіб та сума єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

- стягнуто з ПП «ОСОБА_2 Груп» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 1000,00 грн.

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати в межах платежів за один місяць.

Стягнуто з ПП «ОСОБА_2 Груп» в дохід держави 320,00 грн. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення в апеляційному порядку оскаржило ПП «ОСОБА_2 Груп»,вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що в позовній заяві ОСОБА_3 зазначив, що 01.10.2015 року та 20.11.2015 звертався із заявами до РУ МВС Дарницького району м. Києва, прокуратури Дарницького району м. Києва та ТДІ з питань праці м. Львова з заявами про порушення трудового законодавства, отже позивач ще в жовтні-листопаді 2015 року вважав, що його трудові права порушено, про те з позовною заявою до суду про захист трудових прав звернувся лише в березні 2017 року, відповідно пропустивши тримісячний строк на звернення до суду із позовом. Апелянт зазначає, що ОСОБА_3 до роботи не допускав, якщо ж позивач і виконував на вказаному ним об’єкті певну роботу, то відповідачу про це нічого не відомо, згоди на допуск зазначеної особи до роботи відповідач не надавав. Позивач був направлений на проходження відповідного навчання і на період проходження навчання трудовий договір не укладався. За результатами вказаних навчань, у зв’язку з неналежним їх проходженням, незадовільним проходженням атестації, ненаданням усіх документів, невідповідністю затвердженій програмі, позивач не був прийнятий на роботу до штату охоронників та не приступив до виконання трудових обов’язків. Дані обставини підтверджуються рапортом ОСОБА_4 від 25.05.2015 року та наказом про прийом охоронників від 02.06.2015 року. Вважає, що суд першої інстанції зобов’язав відповідача видати позивачу трудову книжку, однак дану вимогу виконати неможливо, оскільки трудова книжка була передана колишньому регіональному представнику відповідача для передачі позивачу, а також долучення позивачем до матеріалів позовної заяви копії своєї трудової книжки з останнім записом про визнання попереднього запису недійсним, внесеного ПП ««ОСОБА_2 Груп»» підтверджує факт наявності трудової книжки в позивача. Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, апелянт зазначає, що стягнення моральної шкоди в розмірі 1000,00 грн. є необгрунтованим, завдання моральної шкоди позивачем не доведено, а розмір жодним доказом не підтверджений. З вищенаведених підстав апелянт просить рішення суду в частині задоволення позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному розмірі. В решті рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК Україн, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поланим відповілно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06.11.92 року, укладання трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладанням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота проводилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органом.

Таким чином, фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.03.2015 року ПП «ОСОБА_2 груп» видано ОСОБА_3 посвідчення №232 про те, що він є охоронцем.

Зі змісту долучених до матеріалів справи копій рапортів, вбачається, що ОСОБА_3, як старший зміни, здійснював чергування на охоронюваному об’єкті із наданими спецзасобами 02.03.2015 р., 03.03.2015 р., 05.03.2015 р., 06.03.2015 р., 09.03.2015 р., 11.03.2015 р., 13.03.2015 р., 14.03.2015 р., 18.03.2015 р., 19.03.2015 р., 21.03.2015 р., 22.03.2015 р., 25.03.2015 р., 26.03.2015 р., 29.03.2015 р., 31.03.2017 р., 02.04.2015 р., 04.04.2015 р., 06.04.2015 р., 08.04.2015 р., 10.04.2015 р., 11.04.2015 р., 14.04.2015 р., 16.04.2015 р., 19.04.2015 р., 20.04.2015 р., 22.04.2015 р., 24.04.2015 р., 26.04.2017 р., 27.04.2016 р., 30.04.2015 р., 02.05.2015 р., 04.05.2015 р., 06.05.2015 р., 08.05.2015 р., 09.05.2015 р.

Згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_3 серії БТ-І № 8544572, 27.02.2015 р. позивача наказом №13 –к від 26.02.2015 р. звільнено з роботи з ПП «Охоронно-юридична фірма «АУТПОСТ-3»/запис №37/. 02.06.2015 р. наказом №13-К від 02.06.2015 р. прийнято на роботу на охоронником в ПП «ОСОБА_2 груп»/запис №38/, однак, 02.06.2015 р. зроблено запис, про те, що запис за №38 від 02.06.2015 р. вважати недійсним.

Відповідно до табелю відпрацьованого часу за березень 2015 р., на об’єкті по вул. Любінська, 217 працював ОСОБА_3

Як ствердив позивач, що також підтверджено матеріалами справи, зокрема, листками непрацездатності, з 16.05.2015 р. по 02.07.2015 р. ОСОБА_3 знаходився на стаціонарному лікуванні, з 03.07.2015 р. по 01.09.2015 р. знаходився на амбулаторному лікуванні.

Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААВ № 889570 від 01.09.2015 р. підтверджено, що ОСОБА_3 встановлено ІІІ групу інвалідності.

Заявами від 29.07.2015р. позивач вимагав від ПП «ОСОБА_2 груп» усунути допущення порушення законодавства про працю, а саме виплатити йому допомогу по тимчасовій непрацездатності згідно поданих лікарняних листків.

З долученої до матеріалів справи копії заяви ОСОБА_3 керівнику ПП «ОСОБА_2 груп» від 02.09.2015 р. вбачається, що позивач просив звільнити його з роботи з 02.09.2015 р. по стану здоров’я, а 22.09.2015 року звернувся до відповідача з вимогою про повернення йому трудової книжки.

Суд першої інстанції підставно не взяв до уваги посилання представника відповідача, як на підставу своїх заперечень, заяву про проходження навчання з подальшим працевлаштуванням, яка, зі слів представника відповідача, була підписана позивачем, оскільки згідно з висновком криміналістичної експертизи з дослідження підписів № 3275 від 22.08.2-17 р. підпис від імені ОСОБА_3, розташований у рядку «підпис» у нижній лівій частині заяви від його імені директору ПП «Шериф» від 10.02.2014, виконаний не самим ОСОБА_3, а іншою особою з намаганням наслідувати справжні підписи ОСОБА_5, такий висновок експертизи спростовує покликання відповідача про перебування позивача на безоплатному навчанні, а інших доказів, які б підтвердили покликання відповідача в цій частині відповідач суду не надав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції вірно взяв до уваги встановлені ним вищезазначені обставини, показання свідка ОСОБА_4, що працював на посаді регіонального представника компанії ПП «ОСОБА_2 груп» у Львівській області та був керівником осіб, що працювали на посадах охоронців на даному підприємств ствердив, що в лютому 2015 року керівництво ПП «ОСОБА_2 груп» прийняло рішення про офіційне працевлаштування 10-12 працівників, що раніше працювали на ПП «Охоронно-юридична фірма «АУТПОСТ-3», серед яких був і ОСОБА_3 Вказав, що після такого рішення, працівники, які погодилися на працевлаштування у ПП «ОСОБА_2 груп», надали йому свої трудові книжки, заяви та інші необхідні документи, які останній направив в м. Київ для їх оформлення. Пояснив, що ОСОБА_3 працював охоронцем на посту №1 «Украерорух», для чергування йому видавали форму, засоби зв’язку та спецзасоби. Після закінчення чергування старший зміни складав рапорт чергування. Всі чергування заносились до книги здачі чергувань. Крім того, зазначив про те, що на підприємстві вівся табель обліку робочого часу, у який вносились відповідні дані про роботу охоронників, які в подальшому скеровувались до головного офісу у Київ, і вже за даними цих табелів охоронникам виплачувалась заробітна плата, яка зараховувалась на картку «Приватбанку».

Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що сукупність цих фактів свідчить про постійний характер роботи ОСОБА_3 на посаді охоронника в ПП «ОСОБА_2 груп», з відома та зі згоди керівництва вказаного підприємства, отже, позивач дійсно перебував з ПП у трудових відносинах, хоча прийняття на роботу належним чином оформлене не було, а відтак підставно частково задовольнив позовну вимогу про встановлення факту перебування ОСОБА_3 у трудових відносинах з ПП «ОСОБА_2 Груп» в період з 01.03.2015р. по 02.09.2015р., оскільки як вбачається із матеріалів справи позивач звернувся до відповідача із заявою про його звільнення з посади охоронника саме з 02.09.2015р.

Згідно ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Задовольняючи позовну вимогу про зобов’язання відповідача видати трудову книжку, суд першої інстанції вірно керувався п. п. 4.1, 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника, і встановивши, що відповідачем не дотримано вимог про порядок повернення трудової книжки ОСОБА_3, не додано доказів того, що відповідач отримав письмову згоду працівника про пересилання трудової книжки поштою, суд підставно задовольнив позовну вимогу про зобов’язання видати позивачу трудову книжку.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 зазначеного Закону визначено структуру заробітної плати, яка складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Згідно ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору, на підставі укладеного трудового договору.

Враховуючи дані Головного управління статистики у Львівській області, згідно яких середня заробітна плата за відповідним видом економічної діяльності у березні 2015 р. становила 2265,82 грн., у квітні 2015р. – 2326,69 грн, у травні 2015р. – 2252,55 грн., у червні 2015р. – 2392,89 грн., у липні 2015р. – 2462,42 грн., у серпні 2015р. – 2304,31 грн., правильним є розрахунок заборгованості по заробітній платі, зроблений судом першої інстанції за період перебування позивача у трудових відносинах з 01.03.2015 р. по 02.09.2015 р., в розмірі 14004,68 грн. .

З врахуванням положень ч. 6 ст. 235 КЗпП України, в новій редакції, суд першої інстанції вірно вважав за необхідне із суми заборгованості нарахувати та сплатити податок на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов»язкове державне соціальне страхування за зазначений період роботи.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористану щорічну відпустку в розмірі 4531,64 грн. та в частині відмови у виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності, позивачем не оскаржується, а відтак законність та обґрунтованість рішення суду в цій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Відповідно до ст. 237-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган відшкодовує працівнику моральну шкоду у випадку, якщо з його вини були порушені законні права працівника, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди та стягуючи на відшкодування моральної шкоди 1000.00 грн., суд першої інстанції виходив з положень ч.3 ст. ст. 23 ЦК України, відповідно до якої розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Крім того, врахував роз»яснення п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 який передбачає, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Встановиши, що діями відповідача позивачу була заподіяна моральна шкода, оскільки його звернення про виплату належної йому заробітної плати, видачу трудової книжки відповідач ігнорував, що призвело до моральних переживань позивача, тобто спричинили моральну шкоду та дійшов висновку про підставність вимоги про стягнення моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який суд не погодився з розміром відшкодування моральної шкоди, яка була визначена позивачем, вважав такий розмір значно завищеним та вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

За змістом ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У зв'язку з вищенаведеним, суд першої інстанції вірно не взяв до уваги посилання відповідача на пропуск строку на звернення до суду з позовом, оскільки частина позовних вимог стосується стягнення заробітної плати, стягнення якої не обмежено будь - яким строком, а щодо інших вимог, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що оскільки відповідач на момент розгляду справи судом першої інтсанції не врегулював і не привів у відповідність до норм законодавства про працю трудові відносини з позивачем, то таке порушення законодавства є триваючим.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що оскаржуване рішення суду постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу ПП «ОСОБА_2 Груп» залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

апеляційну скаргу Приватного підприємства «ОСОБА_2 Груп» - залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 02 жовтня 2017 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Постанова складена 12.06.2018 року.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Ванівський О.М.

ОСОБА_6