Постанова № 74612707, 30.05.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/5692/17

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Кравченко М.М.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Крусян А.В.,

ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 Таіба на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2018р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 Таіба до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення за №197 від 18.10.2017р., зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2017р. ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ГУ ДМС України в Одеській області, в якому просив

- визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС за №197 від 18.10.2017р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов’язати прийняти рішення про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що у жовтні 2017р. ОСОБА_2 звернувся із заявою до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Однак, рішенням ГУ ДМС України в Одеській області за №197 від 18.10.2017р. йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач вважає вказаний наказ незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню. ОСОБА_2 зазначає, що ГУ ДМС України в Одеській області не прийняло до уваги реальні побоювання за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності до Алжиру, а також акцентує увагу на те, що у випадку повернення до Алжиру його життю на свободі буде загрожуватиме небезпека, що суперечить вимогам ст.3 Європейської Конвенції «Про захист прав людини та основних свобод» від 4.11.1950p., де вказано, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Посилаючись на зазначені обставини просив позов задовольнити.

Справа розглянута в порядку спрощеного провадження.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2018р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі апелянт просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм права.

Сторони були сповіщенні про час і місце судового розгляду справи у встановленому законом порядку, проте сторони в судове засідання не прибули, про причини неявки не повідомили.

З урахуванням належного сповіщення сторін, про час і місце розгляду справи, судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті та відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, постанови суду без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення за №197 від 18.10.2017р. прийнято ГУ ДМС України в Одеській області в межах своїх повноважень та у спосіб визначений діючим законодавством, а позивач не надав будь-яких доказів, які могли бути підставою для надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Вирішуючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об’єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи і не спростовано сторонами, що ОСОБА_2 Таіб 10.02.2017р. прибув до м.Одеси авіарейсом Алжир (Алжир) - Стамбул (Туреччина) - ОСОБА_1 (Україна) на підставі національного паспорту та візи.

У жовтні 2017р. позивач звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Одеській області.

За результатами розгляду вказаної заяви ГУ ДМС України в Одеській області 18.10.2017р. складено висновок та прийнято наказ за №197 про відмову ОСОБА_2 Таібу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач не погодився із зазначеним рішенням та звернувся в суд із відповідним позовом.

Перевіряючи правомірність рішення ГУ ДМС України в Одеській області та підстави, за яких позивач просить визнати його незаконним, судова колегія виходить з наступного.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Приписами п.1 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що біженець – особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

За правилами п.13 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951р. і Протоколу щодо статусу біженців 1967р. та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Конвенцією про статус біженців 1951р. і Протоколом 1967р. визначено, що поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Згідно ч.1 ст.5 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У відповідності до ч.5 ст.5 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в п.п.1 чи 13 ч.1 ст.1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Процедура розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначається «Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» (далі - Правила), що затверджені наказом МВС України за №649 від 7.09.2011р..

За правилами п.3.1 Правил у разі відсутності підстав для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: а) забезпечує можливість для заявника особисто або за допомогою законного представника скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи у журналі реєстрації заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) ознайомлює заявника або його законного представника під їхній власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами і обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; г) у разі потреби направляє заявника на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; ґ) заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; д) приймає від заявника на зберігання документи: національний паспорт або інший документ, який посвідчує особу заявника, а також документи, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що оформлюється розпискою; е) оформлює особову справу згідно з описом документів, що знаходяться в особовій справі заявника); є) долучає до справи по чотири фотокартки заявника та членів його сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, відомості про яких внесено до заяви, а також інші, передбачені Законом та цими Правилами, документи; ж) призначає дату та час співбесіди та повідомляє цю інформацію заявникові та його законному представникові (за наявності) під підпис в особовій справі; з) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

За приписами п.4.1, під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви: а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону; б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень: а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, п.4.3 Правил.

Приписами п.4.6 Правил встановлено, що у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття територіальний орган ДМС надсилає або видає під підпис заявнику або його законному представнику письмове повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення, про що робить відповідний запис в журналі реєстрації видачі повідомлень.

У відповідності до ч.6 ст.8 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені п.п.1 чи 13 ч.1 ст.1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п.п.1 чи 13 ч.1 ст.1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Апеляційний суд зазначає, що вищевказаними нормами визначено правовий статус біженців, осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, порядок звернення таких осіб до відповідних органів, а також порядок та підстави прийняття уповноваженим органом відповідного рішення.

У відповідності до ст.4 ОСОБА_3 Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту» від 29.04.2004р. у разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Крім того, відповідно до п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951р. та Протоколом щодо статусу біженців 1967р.), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Як вбачається із матеріалів справи, за результатами аналізу матеріалів клопотання позивача ГУ ДМС прийшло до висновку, що історія переслідування ОСОБА_2 Абдельмака Таіба є необґрунтованою, а заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить умов, передбачених п.1 чи п.13 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Із вказаним висновком погоджується і апеляційний суд з урахуванням наступних обставин: відповідно до анкетування виїзд за межі країни громадянської належності був пов’язаний не з ймовірною небезпекою на території Алжиру, а у пошуках роботи та кращого життя; щодо причин звернення за міжнародним захистом, то позивач повідомив про відсутність документів для легального перебування в Україні та пов’язану з цим неможливість офіційного працевлаштування; в країні громадянської належності залишились проживати близькі родичі, а саме батько, матір, брат та сестра, будь-якої дискримінації або переслідування вони не зазнавали та не зазнають станом на теперішній час та не збираються змінювати регіон постійного проживання; під час опитування шукач захисту зазначив, що у випадку повернення до країни громадянської належності йому нічого не загрожує, однак не бажає повертатися до Алжиру через економічні проблеми; під час проведення співбесіди позивач зазначив, що в регіоні постійного проживання працював в декількох ресторанах на посаді повара, але його не задовольняла заробітна плата, тому вирішив виїхати з країни в пошуках кращої долі, а на Батьківщині дуже тяжко знайти роботу з великим доходом без вищої освіти, водночас він не бажає навчатися у ВНЗ через те, що йому це не цікаво; під час співбесіди було також повідомлено, що будь-яких переслідувань в країні громадянської належності за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань не було.

Крім того, аналізуючи актуальну інформацію по країні походження, апеляційний суд вважає, що соціально-політична ситуація в Алжирі є задовільною. За інформацією МЗС України загальна ситуація в країні є цілком контрольованою, завдяки соціальним та політичним заходам, що здійснюються алжирським урядом. Важливу роль в цьому відіграють силові структури (поліція, жандармерія, армія, служба безпеки), які досить ефективно контролюють ситуацію, зокрема у великих містах країни. Крім того, великі алжирські компанії мають власні підрозділи безпеки, які також контролюють ситуацію в районах великих будівництв. До найбільш безпечних регіонів АНДР можна віднести великі міста ОСОБА_1, Арзев, Мостаганем, Константина, а також столицю країни місто Алжир.

Дослідження матеріалів особової справи, разом з наданими позивачем відомостями і з наявною інформацією по країні походження дають підстави вважати, що звернення особи за наданням статусу біженця є необґрунтованим та не відповідає вимогам чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд прийшов до висновку, що ГУ ДМС правомірно відмовило ОСОБА_2 Таібу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки заява є очевидно не обґрунтованою, у ній відсутні умови, визначені п.п.1 чи 13 ч.1. ст1. ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 Таіба.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

За таких обставин, судова колегія вважає, що постанова суду ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,316 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 Таіб – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2017р. – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття остаточна та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: А.В. Крусян

ОСОБА_1