Постанова № 74611865, 31.05.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/5169/16-ц Головуючий у І інстанції Жарікова О. В.Провадження № 22-ц/780/1812/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 31.05.2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Журби С.О.,

суддів Лівінського С.В., Сержанюка А.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2016 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з даним позовом, обґрунтовуючи його наступним:

18 червня 2010 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір без номера, відповідно до умов якого остання отримала кредит в розмірі 15000,00 грн. у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Зазначав, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою та тарифами банку, складає між нею і банком договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві.

Відповідач зобов’язання щодо повернення кредитних коштів за вказаним договором належним чином не виконувала, у зв’язку з чим за кредитом утворилася заборгованість. Станом на 29 лютого 2016 року загальна сума заборгованості становила 11405 грн. 96 коп., з яких: заборгованість за кредитом – 510 грн. 60 коп., заборгованість за процентами за користування кредитом - 6876 грн. 03 коп., заборгованість за пенею та комісією – 3000,00 грн., штраф (фіксована частина) –500,00 грн., штраф (процентна складова) – 519 грн. 33 коп. Зважаючи на наведене, просив суд стягнути з відповідача вказану заборгованість та судові витрати по справі.

Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2016 року позов публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, неправильне застосування судом норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції незаконно стягнуто з неї на користь банку заборгованість за кредитним договором, умови якого вона не підписувала та з банком не погоджувала. Всі отримані нею кошти за банківською карткою були нею повернуті, а підстави для нарахуванням комісій, пені, штрафів, тощо у банку відсутні.

У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що наведеним вимогам оскаржуване рішення не відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами було укладено кредитний договір на зазначених банком умовах, який відповідач виконувала неналежним чином, що й стало підставою для нарахування та стягнення з неї заборгованості за тілом кредиту, відсотками, пенею, комісією та штрафами. З наведеною позицією суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитися не може.

Свої позовні вимоги банк обґрунтовує кредитним договором без номера, який було укладено 18 червня 2010 рокушляхом підписання відповідачем відповідної анкети-заяви на видачу банківської карти. Згідно умов вказаного договору відповідачу була надана кредитна карта, за користування кредитними коштами за якою банком нараховуються відсотки на суму залишку заборгованості, а також штраф та пеню у разі несвоєчасного повернення кредиту. При цьому банк посилався на те, що підстави для здійснення таких нарахувань, строки платежів, їх умови, як і умови відповідальності за невиконання договірних зобов’язань, передбачені «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які містяться на інтернет-сайті банку, і вимоги яких відповідач зобов’язався виконувати при підписанні відповідної анкети-заяви.

З точки зору колегії суддів апеляційного суду така позиція не може бути прийнята судом, оскільки вона не відповідає матеріалам та обставинам справи.

У відповідності до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 червня 2010 рокувідповідачем було підписано лише відповідну заяву про видачу їй платіжної картки «Кредитка «Універсальна». Будь-які підписи відповідача на таких документах як «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» відсутні. Заперечує підписання таких документів й сама відповідач.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Зважаючи на викладені норми, представлені банком умови, правила та тарифи надання кредиту не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі умови/правила/тарифи не містять підпису позичальника, не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови/правила/тарифи розумів позичальник при підписанні відповідної заяви позичальника, що умови/правила/тарифи містили в момент підписання заяви позичальника саме заявлені банківською установою розміри та підстави для нарахування відсотків, комісій та пені, або ж в подальшому такі умови/правила/тарифи не змінювались. Вказана правова позиція була висловлена Верховним Судом України в ряді постанов, зокрема у справах №6-16цс15, № 6-698цс15, № 6-757цс15.

Ст. 10 ЦПК України в редакції, що діяла на час ухвалення оскаржуваного рішення, встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. Обов’язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. Аналогічні за своєю суттю процесуальні норми діють й на час розгляду справи апеляційним судом.

Враховуючи, що «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», на які посилався позивач, не містять підпису позичальника, такі умови/правила/тарифи не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору, відтак вони не можуть встановлювати зобов’язань сторін в рамках даних правовідносин. Не містить домовленості сторін щодо вказаних нарахувань й представлена до суду анкета-заява позичальника від 18 червня 2010 року. Окрім того, факт укладення кредитного договору на заявлених банком умовах заперечує й відповідач по справі.

Не може бути прийнята судом в якості доказу погодження сторонами договірних умов й представлена банком «довідка про умови кредитування». Як зазначено у вказаній довідці, вона стосується кредитного договору SAMDN № 55000034590250 та датована 06.07.2010 року, в той час як позов у даній справі пред’явлено на виконання зобов’язань за договором без номеру від 18.06.2010 року. За таких умов вказана довідка не стосується правовідносин, що є предметом розгляду даної справи, та не має доказового значення в даному випадку.

Зважаючи на викладене, підстави для прийняття позиції позивача щодо його вимог стосовно стягнення заявлених відсотків за кредитом, а також нарахованої пені та комісії, які банк ґрунтує на непідписаних позичальником документах, у суду відсутні. В той же час самим відповідачем не заперечується сам факт отримання банківської карти та отримання за її допомогою коштів, що у відповідності до положень ст. 82 ЦПК України є підставою для звільнення позивача від обов’язку доказування таких обставин.

З урахуванням викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що в ході розгляду справи знайшли своє підтвердження посилання позивача на отримання відповідачем за допомогою виданої їй банківської карти коштів у розмірі 15 000,00 грн. За таких умов, зважаючи на пред’явлені позивачем вимоги та недоведеність правових підстав для нарахування на суму кредиту заявлених відсотків, пені, комісії та штрафів, з відповідача на користь банку у разі безпідставного неповернення отриманих коштів могли бути стягнуті лише фактично видані кошти, без здійснення заявлених банком нарахувань на них. В той же час, з представленого до суду самим позивачем розрахунку заборгованості відповідача вбачається, що сума фактично виданих відповідачем коштів є меншою від загальної суми вже фактично сплачених відповідачем коштів, які банк зараховував не на повернення основної заборгованості, а на погашення тих видів платежів, підстави для нарахування яких не були передбачені договірними умовами, про що вже було вказано вище. Таким чином посилання позивача на невиконане відповідачем зобов’язання за кредитним договором не знайшло своє підтвердження в ході розгляду справи, відтак правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України серед підстав для скасування апеляційним судом судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. При цьому неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням вищевикладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2016 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення. У задоволенні позову публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 2067 гривень (дві тисячі шістдесят сім) 00 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, крім випадків передбачених ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий С.О. Журба

Судді: С.В. Лівінський

ОСОБА_3