Рішення № 74611290, 11.06.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 червня 2018 року № 826/2426/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомУкраїнсько-Іспанського Спільного підприємства «Іберус Київ»до третя особа Державної фіскальної служби України Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві провизнання протиправним, скасування рішення В С Т А Н О В И В:

Українсько-Іспанське Спільне підприємство «Іберус Київ» (далі по тексту - позивач) звернулось до Державної фіскальної служби України (далі по тексту - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - третя особа) в якому просить суд визнати протиправними дії Державної фіскальної служби України по винесенню рішення від 19 січня 2018 року № 1912/6/99-99-11-01-01-25 про результати розгляду скарги після закінчення строку прийняття та надсилання рішення за результатами розгляду скарги платника податків та скасувати рішення Державної фіскальної служби України по винесенню рішення від 19 січня 2018 року № 1912/6/99-99-11-01-01-25 про результати розгляду скарги платника податків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено строки розгляду скарг платників податків, а тому дії Державної фіскальної служби України по винесенню рішення від 19 січня 2018 року № 1912/6/99-99-11-01-01-25 про результати розгляду скарги після закінчення строку прийняття та надсилання рішення за результатами розгляду скарги платника податків є протиправними.

22 травня 2018 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) надійшов відзив на адміністративний позов, який обґрунтований тим, що рішенням Державної фіскальної служби України від 15 грудня 2017 року продовжено строк розгляду скарги до 25 січня 2018 року, відповідно рішення складено 19 січня 2018 року тобто без порушення строків розгляду скарги.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

На підставі акту перевірки від 13 жовтня 2017 року № 441/26-15-14-01-01 «Про результати документальної планової виїзної перевірки Українсько-Іспанського Спільного підприємства «Іберус Київ» податкового законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, валютного - за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року», Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкові повідомлення - рішення від 27 жовтня 2017 року № 0008771401 та № 0008781401.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями - рішеннями, Українсько-Іспанським Спільним підприємством «Іберус Київ» розпочато адміністративне оскарження, зокрема, подано до Державної фіскальної служби України скаргу від 27 листопада 2017 року № 62734/6.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 15 грудня 2017 року № 30144/6/99-99-11-01-01-25 вирішено продовжити строк розгляду скарги до 29 грудня 2017 року (включно).

Листом Державної фіскальної служби України від 28 грудня 2017 року № 32068/6/99-99-11-01-01-25 позивача повідомлено, що в абзаці першому рішення від 15 грудня 2017 року № 30144/6/99-99-11-01-01-25 замість « 29 грудня 2017 року» слід читати « 25 січня 2018 року».

Таким чином, вищезазначеним листом позивача повідомлено, що строк розгляду скарги продовжено до 25 січня 2018 року.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 19 січня 2018 року № 1912/6/99-99-11-01-01-25 податкові повідомлення - рішення від 27 жовтня 2017 року № 0008771401 та № 0008781401 залишені без змін, скарга - без задоволення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що лист Державної фіскальної служби України від 28 грудня 2017 року № 32068/6/99-99-11-01-01-25 про виправлення описки позивачем отримано лише 02 січня 2018 року, тобто не у строк до 29 грудня 2017 року як зазначено у рішенні Державної фіскальної служби України від 15 грудня 2017 року № 30144/6/99-99-11-01-01-25 про продовження строку розгляду скарги.

Таким чином, з метою правильного вирішення адміністративної справи, суду слід встановити чи дотримано відповідачем строки та порядок розгляду скарг платників податків.

Порядок оскарження рішень контролюючих органів та розгляду скарг платників податків визначено статтею 56 Податкового кодексу України.

Зокрема, встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Відповідно до пунктів 56.8 та пунктів 56.9 статті 56 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

В даному випадку, судом встановлено, що позивачем подано до Державної фіскальної служби України скаргу від 27 листопада 2017 року № 62734/6; рішенням Державної фіскальної служби України від 15 грудня 2017 року № 30144/6/99-99-11-01-01-25 вирішено продовжити строк розгляду скарги до 25 січня 2018 року, проте у вказаному рішенні допущено помилку, замість 25 січня 2018 року зазначено 29 грудня 2017 року; вказану помилку виправлено листом Державної фіскальної служби України від 28 грудня 2017 року № 32068/6/99-99-11-01-01-25; відповідно рішенням Державної фіскальної служби України від 19 січня 2018 року № 1912/6/99-99-11-01-01-25 скаргу розглянуто, податкові повідомлення - рішення від 27 жовтня 2017 року № 0008771401 та № 0008781401 залишені без змін, скарга - без задоволення.

Наведене свідчить, що Державною фіскальною службою України дотримано порядок та строки розгляду скарги, зокрема розглянуто скаргу строк, визначений у пункті 56.8 статті 56 Податкового кодексу України та не більше 60 календарних днів, повідомлено про продовження строку розгляду скарги у в межах 20-ти денного строку.

Позивач зазначає, що у строк до 29 грудня 2017 року рішення про результат розгляду скарги не отримав, разом з тим, листом Державної фіскальної служби України від 28 грудня 2017 року № 32068/6/99-99-11-01-01-25 (тобто до 29 грудня 2017 року) позивача повідомлено про допущення помилки у рішенні, а саме зазначено замість дати « 25 січня 2018 року» вважати дату « 29 грудня 2017 року», а тому такі твердження позивача не приймаються судом як доказ порушення його прав та інтересів.

Крім цього, факт отримання позивачем листа Державної фіскальної служби України від 28 грудня 2017 року № 32068/6/99-99-11-01-01-25 лише 02 січня 2018 року не свідчить про порушення відповідачем стоків розгляду скарги.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині визнання протиправними дії Державної фіскальної служби України по винесенню рішення від 19 січня 2018 року № 1912/6/99-99-11-01-01-25 про результати розгляду скарги після закінчення строку прийняття та надсилання рішення за результатами розгляду скарги платника податків.

Щодо вимоги про рішення Державної фіскальної служби України по винесенню рішення від 19 січня 2018 року № 1912/6/99-99-11-01-01-25 про результати розгляду скарги платника податків суд зазначає наступне.

Водночас, як встановлено частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Тобто, спірним правовідносинам, що можуть бути предметом розгляду в адміністративних справах, повинні бути притаманні такі ознаки як порушення прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, що вчинені обов'язково у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, що відносяться до сфери публічно-правових відносин та порушують права, свободи та інтереси фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Слід зазначити, що право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантується кожному (в тому числі юридичним особам) статтею 55 Конституції України.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до частини 1 статті 6 цього ж Закону усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним і неупередженим судом.

Зазначений принцип полягає у захисті порушеного права від порушення, що вже відбулося, тобто в наявності матеріально - правового інтересу позивача відносно дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень

З огляду на викладене вище, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Отже, рішення Державної фіскальної служби України по винесенню рішення від 19 січня 2018 року № 1912/6/99-99-11-01-01-25 не є юридично значеним для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, а, відтак, вказане рішення безпосередньо не порушує права та інтереси позивача, з огляду на що суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 77, 78, 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Українсько-Іспанського Спільного підприємства «Іберус Київ» відмовити в повному обсязі.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова