Постанова № 74609729, 05.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/12993/16 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Літвіної Н.М.

суддів Федотова І.В.

Сорочка Є.О.

при секретарі: Архіповій Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових рішень,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про: визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 28 березня 2016 року № Ф-000359 на суму 84136,50 грн.; визнання протиправним та скасування рішення від 28 березня 2016 року № 0003621201 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 11264,66 грн.; визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 28 березня 2016 року № Ф-000366 на суму 8419,96 грн.; визнання протиправним та скасування рішення від 28 березня 2016 року № 0003681201 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 1156,80 грн.; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 березня 2016 року № 0003531201; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 березня 2016 року № 0003541201; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 березня 2016 року № 0003551201.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального, неповне з'ясування судом обставин справи просить оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що під час проведення перевірки позивачем було надано перевіряючим особам податкового органу усі первинні документи, що підтверджують задекларовані витрати приватного нотаріуса в сумі, зазначеній у Книзі обліку доходів і витрат та податкових деклараціях. Апелянт зазначає, що нарахування приватним нотаріусам єдиного соціального внеску, враховуючи мінімальний страховий внесок та максимальну величину бази нарахування єдиного внеску, здійснювалось правильно та у відповідності до норм Податкового кодексу України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», чинних на час нарахування (2012 - 2014 роки). Апелянт вказує, що чинним законодавством не встановлено нормативної вимоги для само зайнятої особи, яка займається професійною незалежною діяльністю - приватного нотаріуса проводити обчислення суми єдиного внеску з середньомісячного чистого доходу, вирахуваного шляхом ділення річного чистого доходу на 12 місяців.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін. Відповідач зазначає, що приватний нотаріус неправомірно віднесла до складу валових витрат витрати, які не стосуються проведення нотаріальної діяльності, а саме в 2012 році розмір плати за електропостачання в сумі 3 455 грн. 05 коп., що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб на суму 518 грн. 25 коп. за 2012 рік та було підставою для нарахування штрафних санкцій. Апелянт стверджує, що позивач нараховувала, утримувала, однак несвоєчасно перерахувала на рахунок відповідача податок з доходу фізичних осіб з заробітної плати найманих працівників у сумі 2204 грн. 31 коп. при цьому, на переконання відповідача, зарахування вказаних коштів на рахунки іншої податкової інспекції не є свідченням належного виконання позивачем своїх зобов'язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та поданого письмового відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем у період із 26 січня 2016 року по 08 лютого 2016 року проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період із 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період із 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої 22 лютого 2016 року складено акт №97/26-53-13-06/НОМЕР_6, (далі - акт перевірки).

Згідно з висновками акту перевірки, позивачем порушено:

- п. 178.3 ст. 178 Податкового кодексу України, (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин);

- пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 ПК України;

- пп. 119.2 ст. 119 ПК України;

- абз. 1 п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 5, абз. 1 ч. 7, п. 11 ст. 8, ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

На підставі висновків акту перевірки, 28 березня 2016 року контролюючим органом складено оскаржувані:

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-000359-12-01, згідно з якою, заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску становить 84136,50 грн.;

- рішення № 0003621201 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, згідно з яким, у результаті донарахування єдиного внеску у розмірі 84136,50 грн., до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 11264,66 грн.;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-000366-12-01, згідно з якою, заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску становить 8419,96 грн.;

- рішення № 0003681201 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, згідно з яким, у результаті донарахування єдиного внеску у розмірі 8419,96 грн., до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 1156,80 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 0003531201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 510,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- податкове повідомлення-рішення № 0003541201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 2204,31 грн. за податковим зобов'язанням та у розмірі 551,08 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- податкове повідомлення-рішення № 0003551201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 518,25 за податковим зобов'язанням та у розмірі 129,56 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного (досудового) оскарження висновки акту перевірки та спірні рішення залишено без змін.

Не погоджуючись із правомірністю складення перелічених вище рішень, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у ході розгляду справи не надано суду доказів, які б спростували висновки контролюючого органу стосовно порушення позивачем вимог Податкового кодексу України та відсутності підстав для прийняття відповідачем відповідних рішень.

Однак, колегія суддів не погоджується з даним висновком, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 1, ч. 2 ст. 76 КАС України).

Згідно з ч. 3 ст. 77 КАС України, докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

З огляду на зазначені вище правові норми, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в межах розгляду адміністративної справи про визнання неправомірними дій та рішень суб'єктів владних повноважень суд не був позбавлений можливості витребувати в учасників справи докази, які необхідні для прийняття рішення по справі.

Натомість, суд першої інстанції при розгляді зазначеної справи такою можливістю не скористався, здійснивши розгляд справи у порядку письмового провадження та вказавши на достатність наявних в матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті.

Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Під час судового засідання суду апеляційної інстанції позивачем надано до суду докази, які, на його думку, підтверджують правомірність заявлених ним позовних вимог та обґрунтовано поважність їх ненадання до суду першої інстанції, які визнаються колегією суддів обґрунтованими.

Апелянт зазначає, що під час проведення перевірки, приватним нотаріусом було надано відповідачу книгу обліку доходів і витрат, а також усі первинні бухгалтерські документи, що підтверджують витрати приватного нотаріуса в сумі, зазначеній у Книзі обліку доходів і витрат та податкових деклараціях.

Відповідно до книг обліку доходів і витрат приватного нотаріуса за 2012 - 2014 роки та податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2012 - 2014 роки сума чистого оподаткованого доходу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 становила: за 2012 рік - 49 943 грн. 90 коп.; за 2013 рік - 167 528 грн. 66 коп.; за 2014 рік - 313 780 грн. 27 коп.

Разом з тим, у акті перевірки податковий орган дійшов висновку про безпідставність включення у 2012 році до витрат витрати на електропостачання у розмірі 3455,05 грн. Зазначене стало підставою для заниження податку на доходи фізичних осіб за 2012 році у розмірі 518,25 грн.

З матеріалів справи вбачається, що згідно договорів оренди нерухомого майна від 01 січня 2012 року та від 01 січня 2014 року, в оренді приватного нотаріуса перебувало нерухоме майно - приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 27.3 кв. м. Відповідно до умов зазначених договорів, зокрема п. 3.1 «Сторони домовилися, що в орендну плату не входять комунальні послуги, послуги за електроенергію, послуги телефонного зв'язку та Інтернету.

У зв'язку з вказаними обставинами, позивачем окремо сплачувались платежі в якості орендної плати та здійснювались платежі за електропостачання.

Відповідно до визначення витрат незалежної професійної діяльності, наведеного у п. 178.3 Податкового кодексу України, необхідно у кожному окремому випадку аналізувати здійснені витрати за критеріями можливості використання придбаних товарів (робіт, послуг) у незалежній професійній діяльності, ділової мети їх придбання, впливу цих витрат на отримання доходу, й за умови відповідності таким критеріям придбані товари (роботи, послуги) й здійснені витрати слід вважати такими, що необхідні для провадження незалежної професійної діяльності.

Згідно з ст. 25 Закону України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року № 3425-XII у редакції закону від 01 жовтня 2008 року № 614-VI, робоче місце приватного нотаріуса має знаходитись у межах нотаріального округу, в якому приватний нотаріус здійснює нотаріальну діяльність. Робоче місце має відповідати таким умовам: 1) забезпечувати дотримання нотаріальної таємниці; 2) давати можливість кожному приватному нотаріусу, який здійснює нотаріальну діяльність, одночасно та незалежно від іншого приватного нотаріуса здійснювати нотаріальну діяльність; 3) бути захищеним від несанкціонованого проникнення; 4) бути забезпеченим сейфом для зберігання печаток, штампів, металевою шафою для зберігання архіву нотаріуса; 5) кількість кімнат у приміщенні, де знаходиться робоче місце (контора) приватного нотаріуса, не може бути меншою, ніж кількість приватних нотаріусів, які здійснюють нотаріальну діяльність у його межах; 6) бути пристосованим для роботи технічного персоналу з документами у відокремленій від нотаріуса кімнаті. До початку нотаріальної діяльності приватним нотаріусом, а також у разі зміни адреси розташування робочого місця (контори) приватного нотаріуса, Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі протягом 15 днів з моменту отримання заяви про зміну адреси розташування робочого місця (контори) проводиться перевірка відповідності робочого місця (контори) приватного нотаріуса встановленим цим Законом умовам, за результатами якої складається акт про сертифікацію робочого місця (контори) приватного нотаріуса або акт про відмову у сертифікації робочого місця (контори) приватного нотаріуса. Приватний нотаріус може здійснювати нотаріальну діяльність лише за наявності акта про сертифікацію робочого місця (контори) приватного нотаріуса або рішення суду, яке набрало законної сили, яким визнано незаконним акт про відмову у сертифікації робочого місця (контори) приватного нотаріуса. Про зміну адреси робочого місця (контори) приватний нотаріус зобов'язаний протягом трьох робочих днів повідомити Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

З матеріалів справи вбачається, що при здійсненні перевірки та прийнятті спірних рішень працівники податкового органу керувались Узагальнюючою податковою консультацією щодо деяких питань оподаткування фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (приватних нотаріусів, адвокатів), затвердженою наказом Державної податкової служби України від 24 грудня 2012 року № 1185.

У вказаній консультації визначено, що з метою забезпечення дотримання загальних принципів оподаткування, передбачених ст. 4 Податкового кодексу України, при визначенні сукупного чистого доходу доцільно враховувати витрати приватних нотаріусів, які пов'язані з організацією нотаріальної діяльності та обумовлені вимогами Закону України «Про нотаріат», а також наведено невичерпний орієнтовний перелік витрат, які можуть бути віднесені до витрат, які враховуються при визначенні оподатковуваного доходу.

В Узагальнюючій податковій консультації щодо витрат приватного нотаріуса, затвердженої наказом ДФС України від 30 грудня 2013 року № 884 зазначено, що при визначенні сукупного чистого доходу приватних нотаріусів, крім витрат, перелічених у наказі ДПС України від 24 грудня 2012 року № 1185, можуть також враховуватись витрати на: комунальні витрати (електро-, газо-, тепло-, водопостачання) на утримання робочого місця приватного нотаріуса, у разі якщо це нежитлове приміщення є власністю приватного нотаріуса.

В ході перевірки відповідачем встановлено, що позивач не є власником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 27.3 кв. м., у зв'язку з на переконання перевіряючих, не мала права вносити витрати на електропостачання до витрат, пов'язаних з нотаріальною діяльністю. Відповідно, податковий орган зробив висновок, що в порушення вимог п. 178.3 ст. 178 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року, самозайнятою особою ОСОБА_3 занижено оподаткований дохід внаслідок завищення витрат за результатами діяльності в 2012 році на загальну суму 3455 грн. 05 коп.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком відповідача, з огляду на те, що вказана консультація має рекомендаційних характер, і наведений у ній перелік не є вичерпним, що свідчить про можливе віднесення до необхідних витрат незалежної професійної діяльності і інших витрат, якщо вони відповідають вимогам п. 178.3 ст. 178 Податкового кодексу України.

У цьому зв'язку, слід зазначити, що оскільки згідно з вимогами Закону України «Про нотаріат», організація роботи приватних нотаріусів, пов'язана з дотриманням вимог до її здійснення, а саме: вимог визначених ст. 25 вказаного закону. Так, нотаріус повинен мати робоче місце, яке має відповідати вимогам цієї статті - забезпечувати дотримання нотаріальної таємниці, бути захищеним від несанкціонованого проникнення та ін. При цьому, зазначений Закон не визначає правову підставу користування приміщенням - власність чи інше речове право (оренда, позичка). Виходячи з цього правовим титулом користування приміщенням може бути, як власність, так і найм (оренда), що, у свою чергу, може обумовлювати сплату комунальних послуг за обслуговування орендованого приміщення і віднесення таких витрат на видатки, що зменшують податкове навантаження.

Таким чином, колегія суддів вважає, що при вирішенні питання включення тих чи інших витрат приватного нотаріуса до таких, що зменшують його податковий обов'язок, необхідно керуватись принципом законності і враховувати те, що положення інформаційних листів Мін'юсту та фіскальних органів мають лише допоміжний характер, а закріплений ними перелік витрат, може бути розширено на підставі інтерпретації положень Податкового кодексу України.

Як вбачається з акта перевірки, позивач здійснює нотаріальну діяльність в орендованому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1, згідно договорів оренди б/н від 01 січня 2012 року, від 01 січня 2014 року, сплачуючи за оренду вказаного приміщення відповідну орендну плату. Відомості про фактичну сплату зазначених коштів підтверджується записами в Книгах обліку витрат та документами, що містяться в матеріалах справи. Відповідно до умов договорів оренди, у вказані виплати не внесено сплату позивачем витрат з електроенергії. Разом з тим, колегія суддів вважає, що зазначені витрати входять до витрат нотаріуса, пов'язаних із здійсненням останнім нотаріальної діяльності, оскільки за умови не підключення робочого приміщення нотаріуса до електроенергії, фактичне здійснення нотаріальної діяльності є неможливим, що не було враховано податковим органом під час здійснення перевірки.

Первинні документи підтверджують витрати нотаріуса здійснені ним у зв'язку з необхідністю забезпечення робочого приміщення електроенергією. Враховуючи те, що Податковий кодекс України не передбачає конкретного переліку витрат для фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, основним критерієм для обґрунтування витрат як таких, що зменшують дохід для визначення об'єкта оподаткування, є їх належність та необхідність для провадження незалежної професійної діяльності.

Відповідно, висновки податкового органу щодо безпідставності включення у 2012 році до витрат витрати на електропостачання у розмірі 3455,05 грн. є необґрунтованими.

Вказані вище обставини свідчать про обґрунтованість позовних вимог позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва від 28 березня 2016 року № 0003551201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування» за податковими зобов'язаннями на суму 518 грн. 25 коп. та за штрафними санкціями на суму 129 грн. 56 коп..

Перевіркою також встановлено, що приватний нотаріус у періоді, що перевірявся податок з доходів найманих працівників нараховувала, утримувала, проте до Управління Державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Києва не перераховувала. Загальна сума не перерахованого податку за 2013 - 2014 роки склала 2204,31 грн.

З приводу вказаних обставин матеріали справи містять інформацію про те, що у період із 01 жовтня 2013 року по 30 червня 2014 року податок перераховувався до Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва, що підтверджується копіями квитанцій, які додано до позову. Вказані дії позивач обґрунтовує тим, що вона не була належним чином повідомлена податковим органом про те, що вже знаходиться на обліку в інспекції іншого району.

На підставі листа позивача від 23 червня 2014 року №23.06-1, сплачені кошти у розмірі 5251,12 грн. перераховані до Управління Державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Києва.

Відповідно до пп.168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету ( пп.168.1.2 п.168.1 ст.168 ПК України).

Відповідно до п. 171.1 ст. 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Згідно з пп. «а» п. 171.2 ст.171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обов'язок приватного нотаріуса по сплаті утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, виконано, оскільки сплату здійснено в повному обсязі, що підтверджується наданими до суду платіжними документами.

При цьому, здійснення оплати частини коштів на рахунки УДСКУ у Печерському районі м. Києва мотивовано перебуванням позивача на обліку в ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, оскільки позивач не була своєчасно повідомлена про те, що 01 вересня 2013 року її поставлено на облік в ДПІ за місцем реєстрації: м. Київ, вул. Луначарського, буд. 47. відповідно до листа позивача від 23 червня 2014 року № 23.6-1 (а.с. 38, 3 том).

В акті перевірки податковим органом зазначено, що самозайнятою особою ОСОБА_3 податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма 1 ДФ) до ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві за II-VI кв. 2013 року та за II - VI кв. 2014 року подавались вчасно.

Згідно з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду України від 16 червня 2015 року по справі № 21-377а15, яка згідно з вимогами КАС України є обов'язковою для врахування, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений п. 57.1 ст. 57 ПК України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що сплачений податковим агентом із доходів платника податку у вигляді заробітної плати на суму 2204 грн. 31 коп. та застосування штрафних санкцій на суму 551 грн. 08 коп.» та збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів у вигляді заробітної плати» та застосування штрафних санкцій на суму 510 грн.

Таким чином, враховуючи, що сплачені позивачем у встановлених строк суми податку були зараховані на єдиний казначейський рахунок, то помилкова сплата позивачем зазначених коштів на рахунки УДСКУ у Печерському районі м. Києва під час сплати суми зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений ПК України строк.

При цьому, судом враховано, що помилково сплачені кошти на підставі листа позивача від 23 червня 2014 року № 23.6-1 були перераховані на рахунки відповідача.

Вказані обставини свідчать про протиправність прийняття та необхідність скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва від 28 березня 2016 року № 0003541201 та №000353201.

Стосовно правильності нарахування та сплати позивачем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є, зокрема, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Визначення недоїмки міститься у п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що передбачає суму єдиного внеску, своєчасно не нарахованої та/або не сплаченої у строки, встановлені цим Законом, обчисленої органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

В силу п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

За змістом ч. 3 ст. 7 вищенаведеного Закону (в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин) нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Визначення максимальної величини бази нарахування єдиного внеску міститься в ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та означає максимальну суму доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п'яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Пунктом 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України обумовлено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Відповідно до п. 178.3 ст.178 Податкового кодексу України оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.

Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міндоходів від 09 вересня 2013 року № 455 (далі - Інструкція, що діяла в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п. 2.1 вищевказаної Інструкції платниками єдиного внеску є особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме: науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями.

За приписами п.п. 3 п. 4.5 Інструкції платники, визначені п.п. 4 п. 2.1 розділу II цієї Інструкції, сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 01 травня наступного року на підставі даних річної податкової декларації.

Сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Особливості процедури звітування платників єдиного соціального внеску передбачені Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства доходів та зборів № 454 від 09 вересня 2013 року, відповідно до пункту 3.4 якого фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, у тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями, самі за себе формують та подають до органів доходів і зборів звіт один раз на рік до 1 травня року, наступного за звітним періодом. Звітним періодом для них є календарний рік. Звіт подається за формою згідно з таблицею 3 додатка 5 до Порядку № 454.

Аналогічне положення міститься в Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України № 22-2 від 08 жовтня 2010 року, що діяла до 03 грудня 2013 року.

Приписами ч. 1 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Аналізуючи обставини справи, між сторонами виник спір щодо законності направленої контролюючим органом вимоги та рішення про застосування штрафних санкцій, а також правомірність визначення органом доходів і зборів порушень вимог чинного законодавства, виявлених в ході проведеної перевірки стосовно обставин нарахування суми єдиного соціального внеску.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» у 2012 році був встановлений наступний прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 01 січня - 1073, 00 грн., з 01 квітня - 1094,00 грн., з 01 липня - 1102,00 грн., з 01 жовтня - 1118,00 грн., з 01 грудня - 1134,00 гривні.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2013 році становив: з 01 січня - 1147,00 грн., з 01 грудня - 1218,00 гривень.

Ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 1218,00 гривень.

Враховуючи п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин), в якому передбачено, що максимальна величина бази нарахування єдиного соціального внеску дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок, максимальна величина бази нарахування єдиного соціального внеску у 2012 році визначалась на рівні 19278,00 грн. (1134,00 грн. х 17), у 2013 році - 20706,00 грн. (1218,00 грн. х 17), у 2014 році - 20706,00 грн. (1218,00 грн. х 17).

Аналогічної правової позиції стосовно здійснення нарахування єдиного внеску, дотримувався Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 21 червня 2017 року по справі № 810/2069/16.

З матеріалів справи вбачається, що у звіті про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого внеску за 2012 рік позивачем визначено суму доходу, на яку нараховується єдиний внесок, з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, в розмірі 36 196 грн. 82 коп. з якої й була обчислена сума єдиного внеску в розмірі 12 560 грн. 31 коп.

Зі звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого внеску за 2013 рік вбачається, що позивачем визначено суму доходу, на яку нараховується єдиний внесок, з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, в розмірі 41 176 грн. 45 коп. з якої й була обчислена сума єдиного внеску в розмірі 14 288 грн. 23 коп.

Відповідно до звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого внеску за 2014 рік позивачем визначено суму доходу, на яку нараховується єдиний внесок, з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, в розмірі 34 104 грн. з якої була обчислена сума єдиного внеску в розмірі 11 834 грн. 13 коп.

З огляду на зазначені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку про неправомірність визначення органом доходів і зборів бази нарахування єдиного внеску, всупереч положенням Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», не врахувавши суму чистого оподатковуваного доходу, відображеної у податкових деклараціях. У зв'язку з чим, підлягають визнанню протиправними та скасуванню: вимога Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва про сплату боргу (недоїмки) від 28 березня 2016 року № Ф-000359, рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва від 28 березня 2016 року № 0003621201.

Стосовно правильності нарахування та утримання позивачем єдиного внеску роботодавцем - самозайнятою особою, яка використовує працю інших осіб, необхідно зазначити наступне.

Відповідно до даних акту перевірки вбачається що перевіркою правильності нарахування єдиного внеску з сум заробітної плати, на які нараховується єдиний внесок, а також утримання єдиного внеску із сум заробітної плати, нарахованої особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту) порушень не встановлено. В ході проведення перевірки встановлено, що приватним нотаріусам ОСОБА_3 єдиний внесок із сум заробітної плати за 2013 рік нараховано, проте, не перераховано до бюджету, а за 2014 рік перераховано не в повному обсязі, таким чином, встановлено заниження суми сплати єдиного соціального внеску. У зв'язку з чим перевіряючим органом донараховано до сплати: єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як платника єдиного соціального внеску фізичної особи - підприємця в загальній сумі 8419 грн. 96 коп.

ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві, за результатами проведення документальної планової перевірки приватного нотаріуса, також не надала жодних розрахунків щодо нарахованого єдиного внеску із сум заробітної плати за 2013 рік, нарахованого, але начеб то не перерахованого до бюджету держави та перерахованого не в повному обсязі, на думку перевіряю чого органу, єдиного внеску за 2014 рік.

Позивач, на обґрунтування своєї позиції, у позові зазначила, що нею за 2012 - 2014 роки сплачено єдиний внесок: згідно з платіжним дорученням від 17 квітня 2013 року № 31 - 12560,31 грн. за 2012 рік; згідно з платіжним дорученням від 25 квітня 2014 року - 14288,24 грн. за 2013 рік; згідно з платіжним дорученням від 24 квітня 2015 року №51 - 11834,13 грн. за 2014 рік.

Копії вказаних платіжних доручень додано до позову та підтверджують, що приватним нотаріусам у законодавчо встановлені строки були подані всі звіти за період з 01 жовтня 2013 року по 30 вересня 2013 року до Пенсійного фонду України, що здійснював в цей період адміністрування єдиного соціального внеску, а також квитанції, які підтверджують сплату та перерахування внесків за період з 01 жовтня 2013 року по 30 червня 2014 року у законодавчо встановлені терміни до УДКСУ у Печерському районі м. Києва.

Вказані вище обставини, свідчать про те, що підлягають визнанню неправомірними і скасуванню: вимога Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва про сплату боргу (недоїмки) від 28 березня 2016 року № Ф-000366; рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва від 28 березня 2016 року № 0003681201.

З огляду на встановлені під час судового розгляду справи обставини, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року зазначене судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У відповідності до вимог п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з п. 1 п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог, необхідно також здійснити розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Враховуючи, що під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір за подання позову та за подання апеляційної скарги на оскаржуване рішення суду у загальному розмірі 2722 грн. 42 коп. (1088 грн. 92 коп. + 1633 грн. 50 коп.). Вказана сума підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 132, 143, 243, 250, 317, 321, 322, 325 КАС України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким адміністративний позов приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва про сплату боргу (недоїмки) від 28 березня 2016 року № Ф-000359.

Визнати протиправним та скасування рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва від 28 березня 2016 року № 0003621201.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва про сплату боргу (недоїмки) від 28 березня 2016 року № Ф-000366.

Визнати протиправним та скасування рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва від 28 березня 2016 року № 0003681201.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва від 28 березня 2016 року № 0003531201.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва від 28 березня 2016 року № 0003541201.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва від 28 березня 2016 року № 0003551201.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва на користь приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 2722 (дві тисячі сімсот двадцять дві) грн. 42 (сорок дві) коп.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Літвіна

Судді І.В. Федотов

Є.О. Сорочко

Повний текст постанови виготовлено 11 червня 2018 року.