Рішення № 74609257, 08.06.2018, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 822/1445/18

РІШЕННЯ

іменем України

08 червня 2018 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Майстера П.М.

за участі:секретаря судового засідання Нетичай Ю.В. представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника відповідача Столаби Ю.М. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Укртрансбезпеки у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Управління Укртрансбезпеки у Хмельницькій області, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Управління Укртрансбезпеки у Хмельницькій області від 15.03.2018 року, якою ОСОБА_4 був визнаний винним в скоєнні адміністративного правопорушення і підданий адміністративному стягненню у вигляді адміністративно - господарського штрафу в розмірі 1700 грн.

- стягнути з відповідача понесені ОСОБА_4 судові витрати та витрати по наданню професійної правничої допомоги.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Згідно з адміністративним позовом позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що постановою заступника начальника управління Укртрансбезпеки в Хмельницькій області від 15.03.2018 року позивач був визнаний винним в скоєнні адміністративного правопорушення і підданий адміністративному стягненню у вигляді штрафу в розмірі 1 700 грн. за те, що 13.02.2018 року в 08 год. 35 хв. по вул.Хотовицького, 8 в м.Хмельницький допустив порушення, за яке встановлена відповідальність, передбачена абз.3 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт". Зазначає, що він є власником автомобіля НОМЕР_1 та використовував його для здійснення пасажирських перевезень по одному з міських маршрутів. Вказує, що 01.06.2017 року передав автомобіль в оренду ОСОБА_2, уклавши з ним відповідний договір оренди терміном на 5 місяців, після чого став використовувати належний позивачу автомобіль для власних потреб, не пов'язаних з здійсненням підприємницької діяльності.

Зазначає, що оскаржувана постанова заступника начальника Управління Укртрансбезпеки у Хмельницькій області від 15.03.2018 року не містить опис обставини адміністративного правопорушення, порядок та строки оскарження, тому не може вважатись законною і підлягає скасуванню.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні, наданому відзиві на позовну заяву, просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначила, що 13.02.2018 року посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Тернопільській області було проведено рейдову перевірку транспортного засобу "Mersedes Benz Sprinter 311" державний номер НОМЕР_2, який за свідоцтвом про реєстрацію належить позивачу. Під час перевірки виявлено порушення вимог ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за дане порушення передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Вказує, що здійснюючи перевірку транспортного засобу "Mersedes Benz Sprinter 311" державний номер НОМЕР_2, водій надав документи, які зафіксовані в акті, однак не всі необхідні та визначені ЗУ «Про автомобільний транспорт». А саме, у водія на момент здійснення перевезення був відсутній договір з замовником транспортних послуг, список пасажирів та інформаційний лист.

Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судовому засіданні надали свідчення про те, що із позивачем користуються однією парковкою, яка знаходиться за адресою: м.Хмельницький, вул.Інститутська,12/2 та зазначили, що 13.02.2018 року позивач прийшов на парковку та на транспортному засобі "Mersedes Benz Sprinter 311" від'їхав з парковки, в автомобілі крім нього не було нікого.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ:

13.02.2018 року посадовими особами відповідача було проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, за результатами якої було складено акт ВХ № 0211390 від 13.02.2018 року, яким зафіксовано порушення вимог ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме у водія транспортного засобу відсутній договір з замовником транспортних послуг, інформаційний лист, список пасажирів.

Постановою Управління Укртрансбезпеки у Хмельницькій області про застосування адміністративно-господарського штрафу №033662 від 15.03.2018 року позивача визнано винним у скоєнні правопорушення та застосовано до нього адміністративно-господарський штраф в розмірі 1700 грн., за порушення визначене абз. 3 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 Закону України "Про автомобільний транспорт".

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ:

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень врегульовані Законом України "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 року N 2344-III.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про автомобільний транспорт" основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Згідно пункту 15 Порядку здійснення контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567, під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

За правилами частини 1 статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» нерегулярні пасажирські перевезення - перевезення пасажирів автобусом, замовленим юридичною або фізичною особою з укладанням письмового договору на кожну послугу, в якому визначають маршрут руху, дату та час перевезень, інші умови перевезень та форму оплати послуги, або перевезення за власний кошт.

Відповідно до частини 4 статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» документи для нерегулярних пасажирських перевезень:

для автомобільного перевізника - ліцензія, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, інші документи, передбачені законодавством України.

Згідно ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

ПОЗИЦІЯ СУДУ, ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

З наведених вище норм законодавства вбачається, що за відсутності документів, на підставі яких виконуються пасажирські та вантажні перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

При цьому, як зазначено частиною 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт є автомобільний перевізник.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Позивач стверджує, що 13.02.2018 року не здійснював перевезення пасажирів, а використовував свій власний транспортний засіб для власних потреб, не пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності.

Суд погоджується з твердженням позивача про те, що позивач має право використовувати власне майно у власних цілях та на власний розсуд.

Відповідно до ч. 10 статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» документи на перевезення пасажирів автобусами для власних потреб:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, список пасажирів, яких перевозять, завірений підписом перевізника, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на автобус, список пасажирів, яких перевозять, завірений підписом перевізника, інші документи, передбачені законодавством України.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 КАС України).

В той же час згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про правомірність його рішень.

Представник відповідача не надав суду належних доказів того, що ОСОБА_4 здійснював саме перевезення пасажирів, як автомобільний перевізник.

Також, в Акті перевірки не зазначено про ознаки, які свідчили б про перевезення пасажирів під час здійснення господарської діяльності, як фізичною особою-підприємцем.

Суд звертає увагу на те, що інспекторами проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, фактично з порушенням норм статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки не встановлено статус ОСОБА_4 як автомобільного перевізника, який здійснював господарську діяльність.

Оскільки постанова про накладення адміністративно-господарського штрафу прийнята на підставі акту перевірки, який не носить доказової бази про вчинене правопорушення ОСОБА_4 як автомобільним перевізником, суд дійшов висновку, що така постанова прийнята безпідставно та підлягає скасуванню.

Таким чином, позивач у спірних відносинах не мав статусу автомобільного перевізника, а тому не може бути суб'єктом відповідальності, передбаченої абз. 3 частиною 1 статті 60 «Про автомобільний транспорт».

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, відповідають вимогам чинного законодавства, а тому адміністративний позов необхідно задовольнити.

Звертаючись до суду із даним адміністративним позовом позивачем сплачено 1762,00 грн. судового збору.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З врахуванням положень ст. 139 КАС України, у зв'язку з задоволенням позовних вимог ОСОБА_4 в повному обсязі, суд приходить до висновку, що на користь позивача необхідно стягнути судові витрати в розмірі 1762,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління Укртрансбезпеки у Хмельницькій області.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.2 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч.ч.3,4,5 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу в адміністративних справах, в яких така компенсація виплачується суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно п.2 ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

На підтвердження понесених витрат по наданню правової допомоги позивач надав суду розрахунок витрат по наданню юридичної допомоги, договір про надання юридичних послуг № 3 від 28.03.2018 року між позивачем та адвокатом ОСОБА_1

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що справа є незначної складності, суд приходить до висновку щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Управління Укртрансбезпеки у Хмельницькій області на користь позивача витрати по наданню юридичної допомоги у розмірі - 500,00 грн.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Управління Укртрансбезпеки у Хмельницькій області від 15.03.2018 року №033662.

Присудити на користь позивача судові витрати: судовий збір в сумі 1762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві грн. 00 коп. ) та витрати по наданню юридичної допомоги в сумі 500 (п'ятсот грн) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Укртрансбезпеки у Хмельницькій області.

Позивач: ОСОБА_4 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний код - НОМЕР_3).

Відповідач: Управління Укртрансбезпеки у Хмельницькій області (вул. Соборна, 75, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29000, код ЄДРПОУ - 39816845).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з його проголошення, а у випадку, якщо в судовому засіданні були проголошені вступна та резолютивна частини рішення суду, - з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 12 червня 2018 року

Головуючий суддя П.М. Майстер