Рішення № 74609000, 30.05.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2018 року Чернігів Справа № 825/1281/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Житняк Л.О.,

за участі секретаря Стасюк Т.В.,

позивача ОСОБА_1,

представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника відповідача Труби А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій, вимоги про сплату боргу (недоїмки),

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - ГУ ДФС у Чернігівській області), в якому просить:визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Чернігівській області від 12.01.2018 №00001161309, від 12.01.2018 №00001091309, від 12.01.2018 №00001111309, від 12.01.2018 №00001211309, а також визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 12.01.2018 №00001151309 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.01.2018 №00001141309 (згідно уточнених позовних вимог т.2 а.с.82).

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що завищений відповідачем підрахунок розміру коштів за надані послуги та реалізовані товари відбувся внаслідок включення відповідачем до розрахунку розміру отриманої позивачем поворотної фінансової допомоги, згідно договору з ТОВ "ЕКО СОЯ ПРОДУКТ". При проведенні перевірки перевіряючи надавалися документи на підтвердження отримання поворотної фінансової допомоги у розмірі 39 000,00 грн, проте відповідачем при перевірці до уваги взяті не були. Також безпідставним є посилання відповідача на ненадання банківських виписок, оскільки їх перевірка відбувалась суцільним методом. Крім цього, помилковим є висновок відповідача про завищення валових витрат через віднесення до них суми коштів, витрачених на придбання насосної станції, оскільки вказана станція значиться в основних засобах позивача та постійно використовується в господарській діяльності. Оспорюючи розрахунки проведені відповідачем, позивач ні в якому разі не погоджується з висновками відповідача про завищення ним валових витрат, а також заниження оподатковуваного доходу за 2015-2016 роки. Проводячи розрахунок чистого доходу, який на думку відповідача мав бути заявлений в податковій декларації, відповідач рахує дохід за грудень та кошти, витрачені на насосну станцію без ПДВ, що була придбана у травні 2015 року та розбиває суму на 12 місяців. У такий самий спосіб відповідачем зроблено розрахунок, який на його думку мав бути заявлений у 2016 році, що суперечить положенням пп.2 п.5 розділу 4 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове страхування. Серед іншого, відповідачем при проведенні перевірки не було встановлено та доведено факт включення позивачем суми податку до податкового кредиту. Відповідач помилково трактував відсутність залишків дизельного палива та бензину, як їх нестачу. На протязі 2015-2016 років зазначені ПММ використані у господарській діяльності, що підтверджувалось позивачем при проведенні перевірки. Крім того, в акті перевірки, використовуючи банківські виписки, приходні документи, акти списання, відповідач визначив правильність занесення всієї суми на придбання пального до витрат позивача, що відобразив у відповідних таблицях. При цьому, позивач вказує, що при підрахунку кількості придбаного пального відповідачем не було враховано 21 891,49л дизельного палива, що було придбано у 2015-2016 роках. На думку позивача, придбання ТМЦ відповідач мав би рахувати не згідно даних податкових накладних, а згідно видаткових накладних.

Враховуючи наведене, позивач вважає висновки, викладені в акті перевірки, необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності, внаслідок чого податкові повідомлення-рішення, вимога про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій підлягають скасуванню.

Позивач та його представники в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, з наданням додаткових пояснень.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, зазначивши, що позивачем у звітах 1-ДФ за 1 квартал 2016 року та 4 квартал 2016 року невірно було відображено податкові номери ФОП. При цьому, суму одержаного доходу було визначено на підставі наданих на перевірку банківських виписок по розрахунковим рахункам. Відповідно до банківських виписок було встановлено що протягом 2016 року ФОП ОСОБА_5 на розрахунковий рахунок надійшли кошти за надані послуги та реалізовані товари в розмірі 3 413 976,75 грн, а відповідно до поданої ФОП ОСОБА_5 до Чернігівської ОДПІ податкової декларації про майновий стан та доходи за 2016 рік, платником задекларовано суму отриманого доходу в розмірі 3 374 976,75 грн. Тобто, ФОП ОСОБА_5 було занижено задекларований за 2016 рік дохід на 39 000,00 грн. Також, відповідно до зареєстрованих протягом перевіряємого періоду податкових накладних, не було встановлено подальшу реалізацію ФОП ОСОБА_1 насосної станції, яку згідно наданої ФОП ОСОБА_5 інформації, було придбано з метою подальшого перепродажу. Оскільки перевіркою було встановлено заниження ФОП ОСОБА_5 суми чистого доходу від здійснення підприємницької діяльності, в порушення пп.1.1 п.16-1 підр.10 Податкового кодексу України, позивачем занижено суму військового збору, що підлягає сплаті до бюджету за результатами 2015 рік на 54,61 грн та 2016 рік на 585,00 грн. Крім цього, позивачем в порушення пп.2 п.1 ст.7 Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" занижено суму чистого доходу, на яку нараховується єдиний внесок, з урахуванням мінімальної та максимальної величини за 2015 рік на 13 749,00 грн. та за 2016 рік на 39 000,00 грн. Також відповідач вказує, що в ході проведення перевірки ФОП ОСОБА_5 було надано акти інвентаризації ТМЦ, відповідно до яких, станом на 01.01.2017, ФОП ОСОБА_5 не має залишків дизельного палива та бензину. На підставі наданих на перевірку актів інвентаризації ТМЦ, актів списання та інших документів було встановлено, що ФОП ОСОБА_5 на порушення п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України не нарахував податкові зобов'язання за 2016 рік на суму нестачі придбаних товарів (дизельного палива та бензину) за результатами інвентаризації 993 369,55 грн. без ПДВ (ПДВ 198 673,91 грн.) в результаті чого занизив податкові зобов'язання за 2016 рік на 198 674,00 грн. Також, в ході проведення перевірки ФОП ОСОБА_5 було надано інформацію про наявність дебіторської/кредиторської заборгованості в розрізі контрагентів в тому числі станом на 31.12.2016. Відповідно до інформації, станом на 31.12.2016 передоплата ПП "ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ" становила лише 2 101,90 грн, а тому, придбане паливо було віднесено до складу податкового кредиту по даті відвантаження.

Враховуючи наведене, ГУ ДФС у Чернігівській області не погоджується з позовними вимогами, вважає їх безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах права.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Перевіряючи правильність проведення відповідачем перевірки ФОП ОСОБА_1 суд зазначає, що вона проведена відповідно до вимог п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, згідно якого органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Поняття та порядок проведення документальної планової виїзної перевірки, визначені пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 та ст.78 Кодексу, ГУ ДФС у Чернігівській області дотримано. Строки проведення виїзних перевірок, встановлені ст. 82 Кодексу, не порушено.

Тобто, судом встановлено, що на підставі повідомлення від 08.06.2017 №94/25-01-13-08-08, згідно із пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, ст.77, ст.82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755, Закону України від 08.07.2010 №2464 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відповідно до направлень від 27.10.2017 №2196 та від 08.11.2017 №2309, плану-графіка проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2016, про що складено Акт від 24.11.2017 № 656/13/НОМЕР_1 (а.с.13-51).

Перевірку проведено з відома ФОП ОСОБА_1 в приміщенні ГУ ДФС у Чернігівській області. В журналі реєстрації перевірок позивачем вчинено запис про проведення перевірки.

На підставі встановлених відповідачем порушень, ГУ ДФС у Чернігівській області, позивачу донараховано податку на доходи фізичних осіб за актом перевірки - 7 566,12 грн, донараховано єдиного соціального внеску у розмірі 13 350,90 грн, зменшено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за грудень 2016 року на 199 402,00 грн та донараховано військового збору від здійснення підприємницької діяльності - 639,61 грн, про що також зазначено в розділі "Висновок" Акту перевірки. До таких висновків відповідач дійшов у зв'язку із встановленням порушень, а саме:

п.3 розділу III Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за І квартал 2016 року та за ІV квартал 2016 року невірно відображено податковий номер фізичних осіб - підприємців;

п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України, а саме занижено суму доходу, яка надійшла на розрахункові рахунки від здійснення підприємницької діяльності протягом 2016 року на 39 000,00 грн.;

п.177.2, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, а саме завищено валові витрати за перевіряємий період на 3 640,83 грн., через віднесення до їх складу сум коштів, витрачених на придбання товару, який в подальшому реалізовано не було;

пп.2 п.7 Закону України від 08.07.2015 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а саме занижено суму чистого доходу, на яку нараховується єдиний внесок, з урахуванням мінімальної та максимальної величини за 2015 рік на 13 749,00 грн, за 2016 рік на 39 000,00 грн;

пп.2 п.1 ст.7, п.11 ст.8 Закону України від 08.07.2015 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" внаслідок чого платником було занижено суму єдиного соціального внеску за період 01.01.2015 по 31.12.2016 в розмірі 13 350,90 грн;

п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України, а саме позивач не нарахував податкові зобов'язання за 2016 рік на суму нестачі придбаних товарів (дизельного палива та бензину) за результатами інвентаризації на суму 993 369,90 грн без ПДВ (ПДВ 198 673,90 грн) в результаті чого занизив податкові зобов'язання за 2016 рік на 198 674,00 грн;

п.198.3, п.198.5 ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, а саме завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на 199 402,00 грн;

п.п.1.1. п.16-1 підрозділу 10 Податкового кодексу України, а саме занижено суму військового збору, що підлягає сплаті до бюджету.

На підставі вказаних висновків відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

від 12.01.2018 №00001091309, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати у розмірі 510,00 грн;

від 12.01.2018 №00001111309, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування за податковими зобов'язаннями 7 566,12 грн та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1 891,53 грн;

від 12.01.2018 №00001161309, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір за податковими зобов'язаннями 639,61 грн та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 159,90 грн;

від 12.01.2018 №00001211309, яким зменшено розмір від'ємного значення, суми податку на додану вартість на 199 402,00 грн;

рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного соціального внеску від 12.01.2018 №00001151309, яким нараховано штрафну санкцію у розмірі 1 812,18 грн;

вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.01.2018 №00001141309 на суму 13 350,90 грн.

Вказані рішення є предметом даного спору.

Дослідивши фактичні обставини нарахування податкового зобов'язання, судом враховано, що згідно пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи із врахуванням визначення терміну "податкове зобов'язання", вказаного в пп.14.1.156 п.14.1 ст.14 Кодексу.

Також суд враховує п.138.2 ст.138 Кодексу (чинного на момент періоду що перевірявся), яким встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Перелік витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку наведений в ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI.

При цьому, враховуючи п.177.4 ст.177 Кодексу якими визначено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу, суд також враховує пп.2 п.1 ст.7, п.11 ст.8, п.5, п.8 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", що для платників, зазначених у п.4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та п.5 ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; Єдиний внесок для платників, зазначених у п.4 та п.5 ч.1 ст.4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної п.2 та п.3 ч.1 ст.7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску; Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у п.4 і п.5 ч.1 ст.4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Вказані норми Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" повністю кореспондуються із нормами Податкового кодексу України.

Так, враховуючи п.177.2 та п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, суд зазначає, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу. А отже, підставою для визначення витрат у податковому обліку є первинні документи, оформлені належним чином. Первинні документи повинні мати певний перелік обов'язкових реквізитів, які визначені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". При цьому, наявність у платника податку актів прийому-здачі виконаних робіт/послуг, які складені на виконання договорів та доказів оплати вартості отриманих робіт/послуг, є достатніми підставами для формування таких витрат.

Суд також враховує, що згідно п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Крім того, із врахуванням пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 та ст.139 Податкового кодексу України, якими визначені поняття "господарська діяльність" та перелік витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, в т.ч. витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, слід зазначити п.44.1 ст.44 Кодексу, яким встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Отже, складання первинних документів здійснюється з врахуванням сутності господарської операції (відносин); відповідності змісту операції, що зафіксовані в документах, реальним обставинам; прийняття до обліку та виконання лише документів на операції, що не суперечать нормативно - правовим актам, не завдають шкоди державі, підписаних уповноваженими на те особами; ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності з обов'язковим врахуванням вимог, встановлених відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Згідно ст.2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996 (далі - Закон №996) дія цього Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Виходячи з вимог п.2 ст.3 цього ж Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 Закону №996 встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документи; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображенню у податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, а не та, зміст якої лише був відображений на первинних документах. Тому, така господарська операція спрямована лише на формування платником валових витрат та податкового кредиту у зв'язку із відображенням її змісту у первинних документах.

Відповідно, враховуючи визначення виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту, встановленого абз."а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, необхідно врахувати п.198.2 ст.198 Кодексу, якою встановлено дату виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту.

При цьому, слід зазначити п.198.3 ст.198 Кодексу, яким визначається податковий кредит звітного періоду. Також врахувати пп.198.5 ст.198 Податкового кодексу України, за яким платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п.189.1 ст.189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

За визначенням п.198.6 ст.198 Кодексу не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. При цьому, відповідно до п.201.7 ст.201 Кодексу податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 Кодексу).

Сукупний аналіз вищезазначених норм Податкового кодексу України свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 12.01.2018 №00001111309, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування за податковими зобов'язаннями 7 566,12 грн та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1 891,53 грн встановлено наступне.

По першому епізоду щодо поворотної фінансової допомоги встановлено, що до висновку про заниження суми доходів на 39 000 грн відповідач дійшов провівши самостійний підрахунок коштів, що надійшли на розрахункові рахунки позивача за надані послуги та реалізовані товари за 2016 рік згідно банківських виписок, приходних документів, актів списання, тощо, врахувавши, що ФОП ОСОБА_1 на перевірку не було надано Книгу обліку доходів і витрат.

Так, згідно підрахунку відповідача розмір коштів за надані послуги та реалізовані товари у 2016 році склав 3 413 976,75 грн. Проте, в акті перевірки відсутній перелік дат надходження платежів, сум та реквізитів контрагентів взятих відповідачем при підрахунку, а тому встановити, з яких саме платежів складається сума 3 413 976,75 грн не вбачається за можливе. Натомість в матеріалах справи містяться банківські виписки за 2016 рік, а також розрахунок коштів що надійшли на розрахункові рахунки позивача за надані послуги та реалізовані товари за 2016 рік. Згідно поданої позивачем податкової декларації про майновий стан та доходи за 2016 рік, позивачем було задекларовано отриманого доходу в розмірі 3 374 976,75 грн. При цьому, згідно банківських виписок розмір коштів, що надійшли складає:

- ПУАТ Фідобанк - 1 646 816,80 грн з ПДВ;

- ПАТ "Кредобанк" - 797 798,10 грн з ПДВ;

- АТ ОЩАД - 1 603 876,20 грн з ПДВ.

Судом було встановлено, що завищений відповідачем підрахунок розміру коштів за надані послуги та реалізовані товари, відбувся внаслідок включення розміру отриманої позивачем поворотної фінансової допомоги, згідно договору з ТОВ "ЕКО СОЯ ПРОДУКТ" від 27.05.2016 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги (т.1 а.с.68).

При проведенні перерахунку поворотної фінансової допомоги ТОВ "ЕКО СОЯ ПРОДУКТ" помилково в призначенні платежу було зазначено "оплата за перевезення згідно договору №12/09-1 від 12.09.2014 в т.ч. ПДВ 20%". В свою чергу, надання фінансової допомоги здійснювалось згідно платіжних доручень від 07.07.2016 №1184 на суму 19 200,00 грн та від 27.07.2016 №1234 на суму 20 620,00 грн.

Оскільки на момент виявлення помилки, кошти були списані з рахунку, що унеможливило зміну реквізитів призначення платежу, ТОВ "ЕКО СОЯ ПРОДУКТ" на адресу позивача надіслало листи про заміну платежів від 07.07.2016 вих. №07/07-1, та від 27.07.2016 вих. №27/07-1. Між сторонами також було проведено акти звірки на дату здійснення платежів, що підтверджує відсутність заборгованості ТОВ "ЕКО СОЯ ПРОДУКТ" перед позивачем за укладеними договорами станом на 07.07.2016 та 27.07.2016 (т.1 а.с.66,67,73-74).

Правомірність дій сторін договору, у разі виявлення помилки в реквізиті призначення платежу, підтверджуються листом Національного банку України від 09.06.2011 №25-111/1438-7141 Про заміну інформації у реквізиті "Призначення платежу", згідно якого "після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті "Призначення платежу", вирішується між сторонами без участі банку", що і було виконано сторонами договору (т.1 а.с.72).

До кінця 2016 року безвідсоткова поворотна фінансова допомога у розмірі 39 000,00 грн була повернута позикодавцю, що також підтверджується платіжними дорученнями від 21.10.2016 №105, від 21.12.2016 №183, від 21.12.2016 №184 (т.1 а.с.69,70,71).

Крім цього, 16.02.2016 на адресу ТОВ "ЕКО СОЯ ПРОДУКТ", був надісланий адвокатський запит, щодо надання інформації, чи було ТОВ "ЕКО СОЯ ПРОДУКТ" відображено у податковому розрахунку формі № 1 ДФ розмір отриманої позивачем поворотної фінансової допомоги.

22.02.2018 директор ТОВ "ЕКО СОЯ ПРОДУКТ" Костирко А.О. повідомив, що "ТОВ "ЕКО СОЯ ПРОДУКТ" було відображено розмір отриманої поворотної фінансової допомоги ФОП ОСОБА_7 по договору від 27.05.2016 згідно якого була перерахована поворотна фінансова допомога 07.07.2016 на суму 19 200,00 грн та 27.07.2016 на суму 20 620,00 грн. у податковому розрахунку формі № 1 ДФ під кодом ознаки доходу "153" - сума поворотної фінансової допомоги.

Сторонами не заперечується, що при проведенні перевірки перевіряючим надавались документи на підтвердження отримання поворотної фінансової допомоги у розмірі 39 000,00 грн., а саме договір від 27.05.2016 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, листи про заміну платежу від 07.07.2010, 27.07.2017 та акти звірки, натомість, зазначені документи до уваги перевіряючими прийняті не були, внаслідок чого відповідачем у висновку Акту перевірки зроблено протиправний висновок про порушення позивачем п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України, оскільки надана поворотна фінансова допомога, що надійшла згідно платіжних доручень від 07.07.2016 №1184 на суму 19 200,00 грн та від 27.07.2016 №1234 на суму 20 620,00 грн не може бути віднесена до складу доходу позивача у 2016 році.

Отже, податкове повідомлення-рішення від 12.01.2018 №00001111309, яким донараховано грошове зобов'язання в цій частині, є неправомірним та підлягає скасуванню.

По другому епізоду щодо придбання насосної станції Sprut польової заправочної встановлено, що відповідач у Акті перевірки дійшов до висновку про завищення позивачем валових витрат за 2015 рік на 3 640,83 грн через віднесення до їх складу сум коштів, витрачених на придбання насосної станції Sprut польової заправочної та про заниження оподаткованого доходу на 3 640,83 грн.

Судом встановлено що ФОП ОСОБА_5 протягом 2015 року було придбано насосну станцію Sprut польову запрвочну RSD-36,0,6 кВт,36л/мин вартістю 3 640,83 грн у ТОВ "ВПК-СЕРВІС" (податкова накладна №93 від 13.05.2015, сплачено по розрахунковому рахунку 13.05.2015).

В ході проведення перевірки ФОП ОСОБА_5 було вручено лист від 15.11.2017, №708/ФОП/25-01-13-09-12, з проханням надати пояснення щодо подальшого використання придбаної насосної станції або її реалізації. Згідно наданої ФОП ОСОБА_1 відповіді (від 17.11.2017, вих. №26), насосну станцію Sprut польову запрвочну RSD-36,0,6 кВт, 36л/мин було придбано з метою подальшого перепродажу. Натомість, відповідно до зареєстрованих протягом перевіряємого періоду податкових накладних, не було встановлено подальшу реалізацію ФОП ОСОБА_1 вказаної насосної станції. Внаслідок наведеного, відповідачем зроблено висновок про завищення ФОП ОСОБА_5 валових витрат за 2015 рік на 3640,83 грн., через віднесення до їх складу суми коштів, витрачених на придання насосної станції Sprut польової заправочної.

Зазначений висновок, на думку суду, є помилковим оскільки насосна станція Sprut польова заправочна RSD-36,0,6 кВт,36л/мин. була придбана 13.05.2015 у ТОВ "ВПК- СЕРВІС" згідно видаткової накладної №РНВ-002856 і значиться в основних засобах позивача згідно наказу від 27.05.2015 №5 про введення в експлуатацію та постійно використовується в господарській діяльності позивача на протязі 2015, 2016, 2017 pоків, для заправки транспортних засобів пальним, що підтверджується відомостями про нарахування амортизації за 2015-2017 роки.

Факт використання наносної станції в господарській діяльності також підтверджується тим, що після її придбання, а саме 26.05.2015 був укладений договір №368 поставки паливно-мастильних матеріалів з ПП "Фонтекс-Агро", 03.12.2015 з ПП "Торговий дім "Фонтекс-Агро", додаткова угода №2 до договору №041 від 03.12.2015. Згідно даних договорів паливно-мастильні матеріали поставлялись позивачу, а після їх поставки транспортні засоби заправлялись пальним з використанням саме насосної станції Sprut.

Суд зауважує, що відповідач, як на правомірність свого висновку, посилається виключно на інформацію надану ФОП ОСОБА_5 ( лист від 17.11.2017, вих. №26) про намір реалізувати в подальшому зазначену станцію.

Водночас, на думку суду, придбання насосної станції з метою її подальшого перепродажу жодним чином не забороняє використовувати її у власній господарській діяльності відповідача та відносити суму коштів, витрачених на придання насосної станції Sprut польової заправочної до складу валових витрат, внаслідок чого, висновок ГУ ДФС у Чернігівській області про завищення валових витрат є протиправним.

Отже, податкове повідомлення-рішення від 12.01.2018 №00001111309, яким донараховано грошове зобов'язання в цій частині, є також неправомірним та підлягає скасуванню.

Враховуючи наведене, висновки контролюючого органу є протиправними, а винесене на їх підставі податкове повідомлення-рішення від 12.01.2018 №00001111309 є таким, що підлягає скасуванню повністю. Одночасно, суд враховує, що оскільки перевіркою було встановлено заниження ФОП ОСОБА_5 суми чистого доходу від здійснення підприємницької діяльності за 2015 рік на 3 640,83 грн та 2016 рік на 39000,00 грн, які судом визнані протиправними, порушення позивачем пп.1.1 п.16-1 підрозділу 10 Податкового кодексу України не відбулося, а тому податкове повідомлення-рішення від 12.01.2018 №00001161309, яким визначено суму військового збору, що підлягає сплаті до бюджету за результатами 2015 року на 54,61 грн та 2016 року на 585,00 грн також належить скасувати.

Крім цього, рішення про застосування штрафних санкцій по єдиному соціальному внеску від 12.01.2018 №00001151309 також підлягає скасуванню як похідне, оскільки прийнято на підставі висновку про заниження ФОП ОСОБА_5 суми чистого доходу від здійснення підприємницької діяльності за 2015 рік на 3 640,83 грн та 2016 рік на 39 000,00 грн, який визнано судом протиправним. Відповідно також є неправомірною та підлягає скасуванню, як похідна, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12.01.2018 №00001141309 на суму 13 350,90 грн.

Суд також звертає увагу, що до суми завищення від'ємного значення в податковому повідомленні-рішенні від 12.01.2018 №00001211309 включена сума податкового кредиту за 2015 рік з ПДВ на 728,17 грн, у зв'язку з придбанням насосної станції Sprut польову заправочну RSD-36,0,6 кВт,36л/мин (ПДВ 728,17 грн) у ТОВ "ВПК-СЕРВІС". Вказане визнано судом протиправним також. Отже, вказане податкове повідомлення-рішення в цій частині, є також неправомірним та підлягає скасуванню.

Щодо повідомлення-рішення від 12.01.2018 №00001091309, яким нараховано штрафну санкцію у розмірі 510,00 грн суд зазначає наступне.

Як вбачається з Акту перевірки та сторонами не заперечується та обставина, що 24.11.2017 позивачем було подано податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за І квартал 2016 року, в якому було допущено помилку в коді фізичної особи ОСОБА_8, а саме вказано реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, замість вірного НОМЕР_3, та за ІV квартал 2016 року в якому було допущено помилку в коді фізичної особи підприємця ОСОБА_9, а саме вказано реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4, замість вірного НОМЕР_5.

При цьому позивач вказує, що п.119.2 ст.119 Податкового кодексу України не встановлює відповідальність за невірно відображений податковий номер фізичних осіб - підприємців або допущену помилку в коді фізичної особи-підприємця. Крім того норми даної статті, містить вичерпний перелік помилок у податкові звітності за які передбачена відповідальність, а саме: помилки, що стосуються сум доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), що не відповідає його ситуації, внаслідок чого, прийняте за результатами перевірки податкове повідомлення-рішення належить скасувати.

Втім, суд не погоджується з такою думкою та зазначає, що згідно вимог п.119.2 ст.119 Податкового кодексу України, неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов'язань платника податку та/або до зміни платника податку тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 грн.

Одночасно, відповідно до п.3 розділу ІІІ "Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку", затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 №1020 (зі змінами та доповненнями), у графі 2 "Податковий номер або серія та номер паспорта" відображається реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта фізичної особи (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті), про яку надається інформація в податковому розрахунку.

З системного аналізу наведених положень слідує, що зазначення податковим агентом невірного реєстраційного номера облікової картки платника податків призводить до подання податкової звітності з недостовірними відомостями, оскільки в порушення зазначених вимог п.3 розділу III Порядку заповнення та подання податковим агентом розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку зазначається податковий номер особи, щодо якої не подається інформація в податковому розрахунку.

Тобто, зазначеним положенням чітко регламентовано обов'язок зазначати номер облікової картки платника податків особи, щодо якої надається інформація в податковому розрахунку, і відповідно порушення зазначених вимог тягне за собою накладення штрафу у розмірі 510 грн.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 12.01.2018 №00001091309 є обґрунтованим та скасуванню не підлягає.

Щодо повідомлення-рішення від 12.01.2018 №00001211309, яким нараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму (в т.ч. штрафні санкції у розмірі) суд зазначає наступне.

В ході проведення перевірки було встановлено, що протягом 2015-2016 років для надання автотранспортних послуг з перевезення ФОП ОСОБА_5 було використано 276 501,30 л дизельного палива та 17 940 л бензину. При цьому, відповідно до податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН, позивачем протягом 2015-2016 років було придбано 39 940,182 л бензину та 318 326,874 л дизельного палива.

Провівши розрахунок, відповідач вказав, що ФОП ОСОБА_5 протягом перевіряємого періоду для здійснення транспортних послуг не було використано 22 000,182 л бензину (39 940,182 л - 17 940 л) та 41 825,574 л дизельного палива (318 326,874 л - 276 501,30 л). Підрахувавши середню вартість 1 літра бензину протягом перевіряємого періоду, яка становила 17,32 грн, та середню вартість 1 літру палива - 14,64 грн, відповідач дійшов висновку, що станом на 01.01.2017 ФОП ОСОБА_5 повинен мати залишки палива на суму 993 369,55 грн без ПДВ (22 000,182 л*17,32 грн + 41 825,574 л*14,64 грн).

В Акті перевірки відповідач послався на те, що ФОП ОСОБА_5 було надано акти інвентаризації ТМЦ, та пояснення позивача, за якими зроблено висновок, що станом на 01.01.2017 ФОП ОСОБА_5 не має залишків дизельного палива та бензину (т.1 а.с.43). На підставі наданих на перевірку актів інвентаризації ТМЦ, актів списання та інших документів відповідач прийшов до висновку, що ФОП ОСОБА_5 на порушення п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України не нарахував податкові зобов'язання за 2016 рік на суму нестачі придбаних товарів (дизельного палива та бензину) за результатами інвентаризації 993 369,55 грн без ПДВ (ПДВ 198 673,91 грн.) в результаті чого занизив податкові зобов'язання за 2016 рік на 198 674,00 грн.

Як вбачається з розрахунку структури витрат при здійсненні господарської діяльності позивачем за 2015-2016 роки основну статтю витрат складає паливо яке і утворює основу для надання послуг з перевезення.

Так, згідно норм п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України, на які посилається відповідач у акті перевірки, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з ПДВ (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 01.07.2015, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту.

Підпунктом "д" п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податків".

Натомість такий висновок є неправомірним, оскільки в даному пункті йде мова про виявлення нестачі, згідно акту вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу органу. При проведенні документальної планової виїзної перевірки позивачем інвентаризація не проводилась та не складався акт вибіркової (часткової) інвентаризації.

Відповідно до п.1 ч.II Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань (надалі Положення) затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 №879 для проведення інвентаризації на підприємстві розпорядчим документом керівника підприємства створюється інвентаризаційна комісія з представників апарату управління підприємства, бухгалтерської служби (представників аудиторської фірми, централізованої бухгалтерії, суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, яка здійснює ведення бухгалтерського обліку на підприємстві на договірних засадах) та досвідчених працівників підприємства, які знають об'єкт інвентаризації, ціни та первинний облік (інженери, технологи, механіки, виконавці робіт, товарознавці, економісти, бухгалтери). Інвентаризаційну комісію очолює керівник підприємства (його заступник) або керівник структурного підрозділу підприємства, уповноважений керівником підприємства.

Пунктом 5 ч. І Положення, інвентаризація проводиться з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства. Під час інвентаризації активів і зобов'язань перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан, відповідність критеріям визнання і оцінка. При цьому забезпечуються:

- виявлення фактичної наявності активів та перевірка повноти відображення зобов'язань, коштів цільового фінансування, витрат майбутніх періодів;

- встановлення залишку або нестачі активів шляхом зіставлення фактичної їх наявності з даними бухгалтерського обліку;

- виявлення активів, які частково втратили свою первісну якість та споживчу властивість, застарілих, а також матеріальних та нематеріальних активів, що не використовуються, невикористаних сум забезпечення;

- виявлення активів і зобов'язань, які не відповідають критеріям визнання.

З аналізу вищезазначених положень вбачається, що при проведенні інвентаризації встановлюється фактична наявність матеріальних цінностей, а тому законодавством не передбачено проведення інвентаризації за минулий період.

Пунктом 1 ч.5 Положення зазначено, що висновки щодо виявлених розбіжностей між фактичною наявністю активів і зобов'язань і даними бухгалтерського обліку, які наводяться в звіряльних відомостях, та пропозиції щодо їх врегулювання відображаються інвентаризаційною комісією у протоколі, що складається після закінчення інвентаризації і передається на розгляд та затвердження керівнику підприємства. При цьому, судом встановлено, що протокол з висновками про нестачу придбаних товарів (дизельного палива та бензину) не складався.

Як було встановлено, в ході проведення перевірки ФОП Танцерєвим.B. було надано акти інвентаризації ТМЦ, та пояснення (т.1 а.с.57-58, 61-62). При цьому судом встановлено, що пославшись на такі документи, відповідач помилково прийшов до висновку, що станом на 01.01.2017, ФОП ОСОБА_10 не має залишків дизельного палива та бензину. На думку суду, відповідач помилково трактує відсутність залишків дизельного палива та бензину, як їх нестачу, з посиланням на п.7 відповіді позивача (лист №25 від 17.11.2017 (вх2362/ФОП) та вважає, що перевірив всі Акти інвентаризації, надані на перевірку. На противагу зазначеному, суд встановив, що на протязі 2015-2016 років дизельне паливо та бензин були використані у господарській діяльності позивача, що підтверджується актами списання, наданих на перевірку та долученими до матеріалів справи. Крім того, факт використання палива саме в господарській діяльності позивача був підтверджений самим відповідачем при проведенні перевірки. Відповідач в акті перевірки (абз.3 стр.16) використовуючи банківські виписки по розрахунковим рахункам, приходні документи, акти списання визначив правильність занесення всієї суми на придбання пального до витрат позивача, про що відображено в таблицях 20.22. При цьому, неспростовним доказом є те, що відповідач не врахував залишки по скреч-картках на отримання пального, про що позивачем було проведено Акт звірки з ПП "ОККО-Бізнес Контракт" (т.3 а.с.1), а також надано Акти інвентаризації ТМЦ, отриманих від ПП "ОККО-Бізнес Контракт" (т.3 а.с.т.20 а.с.129,130).

Не вдається встановити, яким чином відповідач прийшов до висновку, що протягом 2015 - 2016 років для надання автотранспортних послуг з перевезення позивачем було використано 276 501,30 л. дизельного палива та 17 940 л. бензину, оскільки в Акті містяться загальні посилання на акти списання, товарно-транспортні накладні, акти здачі-прийняття наданих послуг без відображення конкретних даних, відсутнє зазначення точної назви документу, з відображенням посилання на дату конкретної події та кількість використаного палива на зазначену дату, що є порушенням Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 №395.

Відповідно до п.1.7. Порядку №395 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів. В зв'язку з відсутністю посилань на конкретні документи, в цій частині, висновки акту не носять жодної доказової інформації.

Відповідач в акті перевірки посилається на розмір середньої вартості 1 л бензину протягом перевіряємого періоду - 17,32 грн. і середню вартість 1 л палива -14,64 грн., не вказавши як саме із врахуванням яких показників було зроблено розрахунок середньої вартості палива та бензину.

Втім, при підрахунку кількості придбаного дизпалива за 2015-2016 роки відповідачем одночасно не враховується 21 891,49 л дизельного палива. Згідно даних перевірки було придбано 318 326,874 л, а згідно первинних бухгалтерських документів, фактично отримано 340 217,36 (340217,36 - 318326,874 = 21890,486), а бензину згідно даних перевірки було придбано 39 940,182, а згідно первинних бухгалтерських документів 39 608,33 різниця складає 331,852 л (39940,182 - 39608,33).

Як вбачається з акту перевірки від 24.11.2017 кількість придбаного бензину та дизельного палива була встановлена відповідачем відповідно податкових накладних. Натомість позивач вважає, що придбання товарно-матеріальних цінностей відповідач мав рахувати не згідно даних податкових накладних, а згідно даних видаткових накладних.

Проте, такий висновок позивача є помилковим, оскільки саме податкова накладна є підставою для формування податкового кредиту, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

При цьому, в судовому засіданні встановлено, що позивач мав взаємовідносини із ТОВ "Арис-Юг" на підставі договору про надання послуг, згідно якого придбавав у свого контагента дизельне паливо та послуги. За результатами цих взаємовідносин, на адресу позивача було виписано податкові накладні, які не містять коди УКТ ЗЕД, а саме: від 31.01.2015 № 18390, від 28.02.2015 № 18560, від 31.03.2015 № 18763, від 30.04.2015 № 18950, від 31.05.2015 № 19144 та від 31.10.2015 № 20016 (т.20 а.с.209, 231, 248, т.21 а.с.27, 50, 155), сума ПДВ по яким складає 77 075,66 грн., та віднесена позивачем до податкового кредиту.

Так, відповідно до вимог п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), "Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше двадцяти календарних днів, наступних за датою їх виписки.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до Державної податкової адміністрації України є дата та час, зафіксовані у квитанції. Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно п.201.1 ст.201 та/або п.192.1 ст.192 Податкового кодексу України, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Відсутність факту реєстрації платником податку-продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Згідно вимог п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями) "Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або поштова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України)".

Відповідно до Порядку затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 №1379 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1333/20071) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для-"підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) зазначається у графі 4 "Код товару згідно з УКТ ЗЕД" податкової накладної.

Крім того, згідно абзаців 1, 2 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

А отже, відповідно до ст.185, ст.198 ст.201 Податкового кодексу України лише факт отримання від постачальника належним чином оформлених податкових накладних та їх реєстрація у Єдиному реєстрі податкових накладних у сукупності, дає право позивачу на віднесення відповідних сум ПДВ до податкового кредиту відповідного періоду.

Відтак, порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Враховуючи наведене, можна дійсно погодитись з висновками відповідача, що у 2015 - 2016 роках позивачем протиправно до податкового кредиту було віднесено суму ПДВ до сум ПДВ, витрачених на придбання дизельного палива та бензину, які використовувались в його господарській діяльності, лише в частині яка не підтверджена належним чином оформленими податковими накладними у сумі 77 075,66 грн (т.20 а.с.209, 231, 248, т.21 а.с.27, 50, 155), що є порушенням п.198.6, ст.198 Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення від 12.01.2018 №00001211309 належить скасувати в частині визначення суми завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту у розмірі 122 326,34 грн (199 402,00 грн-77 075,66 грн).

Отже, суд прийшов до висновку, що наданими ФОП ОСОБА_1 документами спростовується заперечення відповідача щодо правомірності висновку зробленого за результатами перевірки та прийнятих рішень в частині.

Крім того, суд також зазначає, що юридична оцінка встановлених обставин свідчить про завищення податковим органом суми чистого оподатковуваного доходу. Це потягло за собою помилкове визначення бази оподаткування і як наслідок - неправильне нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

При цьому необхідно також врахувати, що за усталеною судовою практикою, суд не наділений дискреційними повноваженням суб'єкта владних повноважень щодо нарахування податкових зобов'язань на підставі перевірки належних документів первинного бухгалтерського обліку, тому наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний Акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі. Отже, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень. Разом з тим, приймаючи до уваги те, що рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд вважає, що обставини, на які посилається відповідач як підставу своїх правомірних дій, повністю не знайшли свого обґрунтування в ході судового розгляду та не підтверджуються матеріалами справи.

Тому суд частково погоджується із обґрунтуваннями позивача про те, що висновки ГУ ДФС у Чернігівській області, викладені в Акті перевірки - є безпідставними, в частині заниження суму доходу, яка надійшла на розрахункові рахунки від здійснення підприємницької діяльності протягом 2016 року на 39 000,00 грн, як результат, завищення валових витрат за перевіряємий період на 3 640,83 грн., через віднесення до їх складу сум коштів, витрачених на придбання товару, який в подальшому реалізовано не було, заниження сум чистого доходу, на яку нараховується єдиний внесок, з урахуванням мінімальної та максимальної величини за 2015 рік на 13 749,00 грн, за 2016 рік на 39 000,00 грн, заниження сум єдиного соціального внеску за період 01.01.2015 по 31.12.2016 в розмірі 13 350,90 грн та військового збору, і відповідно заниження податкових зобов'язань за 2016 рік на 122 326,34 грн із завищенням суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на вказану вище суму, та такими, що не ґрунтуються на дійних обставинах.

Так, враховуючи ст. 19 Конституції України, ст.ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, оскільки прийняті на підставі висновків Акту перевірки, які визнані судом як помилкові, та зроблені без врахування всіх дійсних обставин. Відповідно, сукупний аналіз вищезазначених норм Податкового кодексу України, Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" свідчить про протиправність винесення за результатами перевірки вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.01.2018 №00001141309, рішення від 12.01.2018 №00001151309, податкових повідомлень-рішень від 12.01.2018 №00001111309 і №00001161309 повністю та податкового повідомлення-рішення від 12.01.2018 №00001211309 в частині визначення суми завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту у розмірі 122 326,34 грн.

При цьому, згідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною 3 вказаної статті встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Отже, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Чернігівській області на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 1 482,58 грн відповідно до частини задоволених вимог.

Керуючись ст. ст.227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Чернігівській області від 12.01.2018 №00001111309.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Чернігівській області від 12.01.2018 №00001161309.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Чернігівській області від 12.01.2018 №00001211309 в частині визначення суми завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту у розмірі 122 326,34 грн (сто двадцять дві тисячі триста двадцять шість гривень 34 коп).

Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій Головного управління ДФС у Чернігівській області від 12.01.2018 №00001151309.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Чернігівській області від 12.01.2018 №00001141309.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДФС у Чернігівській області (вул.Реміснича, 11, м.Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 39392183) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 1 482,58 грн (одна тисяча чотириста вісімдесят дві гривні 58 коп.) судових витрат, відповідно до частини задоволених вимог.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повне рішення суду складено 12 червня 2018 року.

Суддя Л.О. Житняк