Ухвала суду № 74608918, 15.05.2018, Вишгородський районний суд Київської області

"15" травня 2018 р. Справа № 363/574/18

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року Вишгородський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Рудюка О.Д.,

за участю секретаря Клименко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгороді цивільну справу за скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Актив-Банк» на бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України, заінтересована особа – ОСОБА_1,

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «КБ «Актив-Банк» звернувся до суду зі скаргою про визнання неправомірною бездіяльність державного виконавця ВПВР ДДВС МУЮ ОСОБА_2 по виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області; зобов’язання державного виконавця ВПВР ДДВС МУЮ ОСОБА_2 здійснити примусове виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області №363/2030/15-ц від 02.07.2016 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Актив-Банк» заборгованості в розмірі 130 036 071,31 грн. Обґрунтовуючи скаргу тим, що на підставі рішення Вишгородського районного суду Київської області справа №363/2030/15-ц, 02.07.2016 року отримано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Актив-Банк» заборгованості в розмірі 130 036 071,31 грн. Старшим державним виконавцем Мурихіним С.В., 03.08.2016 року відкрито виконавче провадження №51828419 про примусове виконання рішення, а також 03.08.2016 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Однак, станом на день звернення зі скаргою до суду, в рамках виконавчого провадження рішення суду не виконане, банку не відомо жодної інформації про хід виконавчого провадження, не було отримано жодних постанов державного виконавця про розшук майна боржника/повернення виконавчого документу стягувачу, тощо. Таким чином, державний виконавець порушує права та законні інтереси заявника.

Ухвалою суду від 23.02.2018 року прийнято до розгляду скаргу та призначено до розгляду.

Представник скаржника в судове засідання не з’явився, про день та час розгляду скарги повідомлений належним чином, однак в просильній частині скарги просив скаргу розглядати без участі представника.

Заінтересована особа ОСОБА_1 в судове засідання не з’явився, про день та час розгляду скарги повідомлявся в установленому законом порядку причини неявки суду невідомі.

Представник заінтересованої особи відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в судовому засіданні заперечував щодо поданої скарги, пояснивши, що вважає подану скаргу не об’єктивною такою, що не відображає фактичні обставини справи, а зазначені порушення права стягувача на отримання інформації, виникли внаслідок невиконання представниками вимог закону щодо порядку реалізації учасниками виконавчого провадження своїх повноважень, щодо отримання інформації про хід виконавчого провадження, а тому просив відмовити в задоволенні скарги.

Відповідності до приписів статті 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Таким чином, суд вважає, що скаргу за можливе розглядати у відсутність представника скаржника та заінтересованої особи ОСОБА_1

Заслухавши пояснення представника заінтересованої особи відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, дослідивши письмові матеріали скарги, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду скарги і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ст.447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Частиною 2 статті 1 Закону України «Про державну виконавчу службу» передбачено, що завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Згідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Як вбачається, з копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 03.08.2016 року ВП №51828419, винесеною старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2, відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №363/2030/15-ц виданого 02.07.2016 року Вишгородським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Актив-Банк» заборгованості у сумі 130 036 071,31 грн.

Крім того, як вбачається, з копії постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03.08.2016 року ВП №51828419, винесеною старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2, накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1

17.01.2018 року ПАТ «КБ «Актив-Банк» направлено на адресу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, інформаційний запит про хід виконавчого провадження №51828419, оскільки станом на день звернення з даним запитом ПАТ «КБ «Актив-Банк», не володіє інформацією щодо примусового виконання рішення, а також в авторизованій системі виконавчого провадження інформація відсутня.

Крім того, з наданої копії виконавчого провадження №51828419, а саме постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 22.12.2016 року старшого державного виконавця Мурихіна С.В. встановлено, з інформації на запит державного виконавця органами (установами) встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого безрезультатними. Відповідно до п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійсненні державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними. Копію постанови направити стягувачу.

Отже, суд погоджується з доводами викладеними в скарзі, з наступних підстав.

Пунктом 5 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з’ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, у зв’язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника).

Частиною 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» визначено вичерпний перелік для повернення виконавчого документа стягувачу, а саме якщо: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа; у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з’ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, у зв’язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника); у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі; боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, у зв’язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася; законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення; відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.

Разом з тим, відповідно до частин 1,2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов’язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз’яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов’язки.

Отже, враховуючи вищевикладене та аналізуючи норми закону, суд приходить до висновку, що вимога про визнання неправомірною бездіяльність державного виконавця ВПВР ДДВС МУЮ ОСОБА_2 по виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області підлягає задоволенню, оскільки державним виконавцем не вжиті всі заходи передбачені статтями 17, 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч.2 ст.451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Разом з тим, відносно вимоги щодо зобов’язання державного виконавця ВПВР ДДВС МУЮ ОСОБА_2 здійснити примусове виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області №363/2030/15-ц від 02.07.2016 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Актив-Банк» заборгованості в розмірі 130 036 071,31 грн., не підлягає задоволенню оскільки, неправомірною бездіяльність державного виконавця ВПВР ДДВС МУЮ ОСОБА_2 по виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області, зобов’язує державного виконавця усунути порушення прав заявника.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення скарги.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1, 17, 37, 47 Законом України «Про виконавче провадження», статтями 4, 12, 13, 447-451 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Актив-Банк» на бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України – задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України ОСОБА_2 по виконанню рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02.07.2016 року.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено 18 травня 2018 року.

Суддя О.Д. Рудюк