Рішення № 74605810, 11.06.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2018 р. Справа№805/2540/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Логойди Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначала, що перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії за віком. З 01 січня 2018 року виплату пенсії припинено. На звернення з цього питання надана відповідь, щодо виплату пенсії припинено їй як внутрішньо переміщеній особі.

Вважала, що діями відповідача порушено її право на пенсійне забезпечення, крім того вона не є внутрішньо переміщеною особою.

У зв'язку з наведеним просила:

- визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області щодо припинення виплати їй пенсії з 01 січня 2018 року;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області поновити виплату їй пенсії та сплатити заборгованість з 01 січня 2018 року.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що позивач перебуває на обліку у відповідача, і їй по 31 грудня 2017 року виплачено пенсію, а з 01 січня 2018 року виплату пенсії призупинено у зв'язку з тим, що Пенсійний фонд України проводить перевірку наявності підстав для виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам. Для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно особисто звернутися до органу Пенсійний фонд України та надати відповідні документи. Між тим з питанням поновлення виплати пенсії позивач до відповідача не звертався. Просив в задоволенні позову відмовити.

Позивач подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином. Неявка у судове засідання таких осіб не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи наведене суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером, місце проживання якої було зареєстровано на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (м. Донецьк), а з 21 вересня 2016 року - на підконтрольній українській владі території (с.Олександрівка Лиманського р-ну Донецької обл.), про що в паспорт поставлена відповідна відмітка.

Перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області як отримувач пенсії за віком (розпорядження про призначення пенсії від 30 серпня 2016 року №66333).

Розпорядженням Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області від 01 січня 2018 року з 01 січня 2018 року виплату пенсії припинено.

12 лютого 2018 року до відповідача подано адвокатський запит №02-аз щодо підстав припинення виплати пенсії.

На запит надана відповідь від 27 лютого 2018 року №1837/03, в якій повідомлено про нормативно-правові акти, які регулюють питання виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з тимчасово окупованих територій, та перелік документів, які позивачу необхідно надати для подальшого поновлення виплати пенсії. Правових підстав для припинення виплати пенсії зазначено не було.

При цьому після припинення виплати пенсії позивачу щомісячно нараховувалася пенсія, що підтверджується розрахунком пенсійних нарахувань та виплат по пенсійній справі позивача.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 вказаного Закону визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно зі ст. 5 вказаного Закону виключно цим Законом, визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Право позивача на отримання пенсії відповідачем не заперечується.

Підстави для припинення виплати пенсії визначені 1 ст. 49 вказаного Закону, згідно з якою виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, припинення виплати пенсії можливе лише на підставі відповідного рішення, що прийнято органом Пенсійного фонду або судом, і лише з підстав визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перелік яких є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав виключно у випадках, передбачених законом.

В судовому порядку виплата пенсії позивачу не припинялася.

Припинення виплати пенсії відбулося на підставі розпорядження органу Пенсійного фонду України, яке не містить підстав, що встановлені законом.

Посилання відповідача на нормативно-правові акти, які регулюють питання виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з тимчасово окупованих територій, та перелік документів, які необхідно надати для подальшого поновлення виплати пенсії таким особам, є неприйнятними, оскільки органом Пенсійного фонду України не враховано, що позивач, хоча і змінила місце проживання з території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, на підконтрольну українській владі територію, зареєструвавши відповідні зміни, між тим, вона не вчиняла передбачені законодавством дії для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а тому не набула статусу внутрішньо переміщеної особи (ст. 1, ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»), як помилково вважав відповідач.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Враховуючи наведене, орган Пенсійного фонду безпідставно не виплачує позивачу пенсію.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 8, ч.2 ст. 19 Конституції України).

Верховний Суд України 06 жовтня 2015 року ухвалив постанову в справі №608/1189/14-а, де зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право (право на отримання пенсії) незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Європейський суд з прав людини зазначив, що в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття «майно» охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п. 74 рішення від 02 березня 2005 року у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»). Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Таким чином, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань».

Припиненням виплати пенсії з підстав, що не передбачені законом, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії, на що позивач мав законні очікування.

Оскільки на час звернення до суду з позовом про визнання протиправними дій відповідача позивачу не було відомо про наявність розпорядження органу Пенсійного фонду України про припинення виплати пенсії, яке і створює правові наслідки, тому з огляду на наведене з метою ефективного захисту порушених прав позивача розпорядження суб'єкта владних повноважень про припинення виплати пенсії підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а порушені права - захисту шляхом зобов'язання відповідача поновити виплату позивачу пенсії зі сплатою заборгованості по пенсії з дня припинення її виплати.

Щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року сплату судового збору в сумі 704,80 грн. за подання до суду позовної заяви відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 вказаного Кодексу, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки сплату судового збору, що підлягав оплаті відповідно до положень цього Кодексу, відстрочено до ухвалення судового рішення у справі, і судовий збір не оплачено, тому відповідно до наведених вимог процесуального законодавства при задоволенні позову такий судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб'єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ІПН НОМЕР_1) до Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області (84406, Донецька обл., м.Лиман, вул.Незалежності, 15, код ЄДРПОУ 20388259) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області від 01 січня 2018 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 та сплатити їй заборгованість з 01 січня 2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області (84406, Донецька обл., м.Лиман, вул.Незалежності, 15, код ЄДРПОУ 20388259) на користь державного бюджету України (Державна судова адміністрація України, розрахунковий рахунок: 31215256700001, отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача 37993783, банк отримувача ГУДКСУ у м. Києві, код банку отримувача 820019, код класифікації 22030106) судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 (вісімдесят) коп.

Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення судом складено 11 червня 2018 року.

Суддя Логойда Т. В.