Ухвала суду № 74605313, 06.06.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 163/1176/17 Провадження №11-кп/773/245/18 Головуючий у 1 інстанції:Гайдук А. Л. Категорія:ч.2 ст. 125 К України Доповідач: Лівандовська-Кочура Т. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі:

головуючого судді - Лівандовської-Кочури Т.В.,

суддів - Денісова В.П., Гапончука В.В.,

з участю секретаря - Лінік Т.В.,

прокурора - Грицюка Р.П.,

обвинуваченого - ОСОБА_1,

захисника обвинуваченого - Климович Т.Д.,

потерпілої ОСОБА_3,

представника потерпілої ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілої ОСОБА_3 на вирок Любомльського районного суду Волинської області від 18 січня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

Даним вироком суду ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, громадянина України, з загальною середньою освітою, непрацюючого, інваліда ІІ групи загального захворювання, одруженого, раніше несудимого, засуджено:

- за ч.2 ст.125 КК України та призначено йому покарання у виді арешту строком на 2 місяці.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто зі ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 3930 гривень 90 копійок у відшкодування заподіяної їй матеріальної шкоди та 6000 гривень у відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що він 17 квітня 2017 року приблизно о 22 годині, перебуваючи біля сільського магазину, що по вулиці Центральна в с.Гупали, Любомльського району, Волинської області, під час конфлікту, який виник на грунті особистих неприязних відносин з ОСОБА_3, умисно вкусив її зубами за нігтьову фалангу V пальця правої кисті, внаслідок чого спричинив останній тілесні ушкодження у вигляді вкушеної інфікованої рани нігтьової фаланги V пальця правої кисті, які відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я.

В поданих на вирок апеляційних скаргах:

- обвинувачений ОСОБА_1 вказує, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вважає, що його винуватість у інкримінованому йому злочині не доведена належними та допустимими доказами, ґрунтується виключно на показаннях свідків, двоє із яких є родичами потерпілої. Окрім того, потерпіла звернулась в лікарню лише через 5 днів з моменту події, і за цей час могла травму отримати в будь-якому іншому місці. Заперечує вирок в частині вирішення цивільного позову, не погоджується із визначеним судом до стягнення розміром майнової шкоди. Вказує, що у фіскальних чеках зазначені різні види медичних препаратів, проте потерпіла не надала доказів в підтвердження їх використання з метою лікування травми пальця. Просить вирок скасувати та ухвалити новий виправдувальний вирок щодо нього.

- потерпіла ОСОБА_3 оскаржує вирок через неправильність кваліфікації дій обвинуваченого та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та особі обвинуваченого ОСОБА_1 через м'якість. Вказує, що фактично її лікування тривало 4 місяці, у зв'язку із чим, просила суд призначити додаткову судово-медичну експертизу, висновок якої міг вплинути на кваліфікацію дій ОСОБА_1 Крім того, зазначає, що суд безпідставно врахував перебування на утримані обвинуваченого трьох неповнолітніх дітей, які разом із ним не проживають, участі в утриманні яких він не приймає. Просить вирок суду через неповноту судового розгляду скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку та доводи апеляційних скарг, доводи учасників процесу, які кожен окремо підтримали свої апеляційній скарги та заперечили інші скарги, думку прокурора, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційні скарги обвинуваченого та потерпілої задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судове рішення відповідно до положень ст.370 КПК України повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно зі ст. 94 КПК України суд, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Вказаних вимог закону місцевим судом при ухваленні вироку дотримано.

Висновки суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, вказаних у вироку, стверджуються зібраними в провадженні та перевіреними в судовому засіданні доказами, яким суд дав правильну юридичну оцінку, вірно кваліфікувавши його дії за ч.2 ст. 125 КК України.

Доводи обвинуваченого про відсутність його вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, апеляційний суд вважає безпідставним, оскільки вони спростовуються сукупністю наявних доказів, які досліджені судом першої інстанції.

Як встановлено в ході судового розгляду, винуватість ОСОБА_1 у вчиненому ним кримінальному правопорушенні повністю підтверджується наступними доказами.

Так, потерпіла ОСОБА_3 показала, що приблизно о 22 год. 17 квітня 2017 року в ході виниклого конфлікту між ОСОБА_1 та її сином ОСОБА_5, в той час коли вона відтягувала першого від її сина, обвинувачений схватив зубами за її палець (мізинець) правої кисті руки і не відпускав, поки вона сама не звільнила палець.Такими діями обвинуваченого, їй було завдано тілесних ушкоджень у вигляді вкушеної інфікованої рани 5-го пальця правої кисті, у зв'язку з чим вона була змушена проходити курс лікування.

Показання потерпілої є послідовними та логічними і узгоджуються з показаннями допитаних в суді свідків та дослідженими судом письмовими доказами у провадженні, які є достатніми для обґрунтування висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України.

Так, свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні показав, що під час того, як ОСОБА_3 розбороняла бійку між обвинуваченим та її сином ОСОБА_7, то перший укусив її за палець, від чого вона кричала, проте він не відпускав його приблизно двох хвилин.

Неповнолітній свідок ОСОБА_7 показав, що саме обвинувачений ОСОБА_1 вкусив його матір ОСОБА_3 за палець, під час того, як вона відтягувала обвинуваченого від нього та не хотів відпускати.

Крім того, свідок ОСОБА_8 підтвердив той факт, що укус пальця потерпілої мав місце саме у день і час, на які вказали потерпіла та вищевказані свідки.

Окрім показань потерпілої та свідків, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення об'єктивно підтверджується також:

-протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 22 квітня 2018 року, відповідно до якого, ОСОБА_3 повідомила правоохоронний орган про спричинення їй тілесних ушкоджень ОСОБА_1 під час виниклого конфлікту 17 квітня 2017 року (а.с.42);

- повідомленням чергового лікаря №34 від 22 квітня 2017 року, адресованого Любомльському відділу поліції, згідно якого у потерпілої ОСОБА_3 при зверненні в Любомльську ЦРЛ встановлено наявність травми: «вкушена рана нігтьової фаланги 5-го пальця правої кисті» (а.с.41);

- висновком експерта № 59 від 24 квітня 2017 року, відповідно до якого у ОСОБА_3 виявлено легкі тілесні ушкодження: «вкушена інфікована рана нігтьової фаланги 5-го пальця правої кисті», які можуть бути віднесені до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я, оскільки для свого лікування і створювання окріплого рубця потрібен час не менше 7-8 діб (а.с.43).

З врахуванням наведеного, суд першої інстанції, оцінивши зібрані під час досудового розслідування та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, обґрунтовано дійшов висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні умисних протиправних дій, які виразились в заподіянні умисному легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я потерпілої ОСОБА_3, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, повністю доведена в ході судового розгляду.

А тому, заперечення обвинуваченого ОСОБА_1 щодо відсутності його вини у спричинені ним тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_3 не заслуговують на увагу суду, оскільки спростовуються вищенаведеними доказами, які в своїй сукупності повно відтворюють картину подій.

Окрім того, сам обвинувачений ОСОБА_1 не заперечував факт своєї присутності на місці події за обставин викладених в обвинувальному акті.

Не заслуговують на увагу суду і посилання обвинуваченого про те, що тілесні ушкодження, які були виявлені у ОСОБА_3, вона могла отримати в будь-якому іншому місці та за інших обставин, оскільки вони також спростовуються дослідженими судом доказами, і при цьому жодних фактів заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень іншою особою, окрім як обвинуваченим, в інший час та за інших обставин, судом встановлено не було.

Також не заслуговують на увагу твердження обвинуваченого в частині вирішення цивільного позову щодо розміру майнової шкоди (витрат на лікування), оскільки враховуючи характер тілесних ушкоджень у потерпілої, види медичних препаратів і розхідних матеріалів та період їх придбання, апеляційний суд вважає, що вони використовуватись ОСОБА_3 саме на лікування травми пальця, отриманої в ході вчинення кримінального правопорушення щодо якого розглядається дане провадження.

Крім цього, не приймається судом до уваги і твердження обвинуваченого щодо безпідставності стягнення моральної шкоди, оскільки вину ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення доведено повністю. При цьому, апеляційний суд погоджується з висновок місцевого суду про те, що потерпіла внаслідок протиправних дій обвинуваченого, зазнала фізичного болю та душевних страждань, які фактично призвели до порушення її звичного способу життя та негативних наслідків, у зв'язку з чим обвинувачений повинен їй відшкодувати моральну шкоду в розмірі 6000 грн.

Щодо твердження потерпілої ОСОБА_3 про неправильну кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_1 за ч.2 ст.125 КК України, апеляційній суд зазначає наступне.

Як вбачається з висновку експерта №59 від 22 квітня 2017 року, у ОСОБА_3 виявлена «вкушена інфікована рана нігтьової фаланги 5-го пальця правої кисті», яка може бути віднесена до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я, оскільки для свого лікування і створення окріплого рубця потрібен час не менше 7-8 діб. Даний висновок в судовому засіданні підтвердив судово-медичний експерт.

Оскільки судово-медична експертиза проведена кваліфікованим експертом Волинського обласного бюро судово-медичної експертизи, який попереджений про відповідальність за дачу неправдивого висновку, то підстав не довіряти чи не брати до уваги такий висновок, як належний та допустимий доказ про заподіяння тілесних ушкоджень певної категорії тяжкості, в апеляційного суду підстав немає.

Диспозиція частини 2 ст.125 КК України передбачає заподіяння умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності.

Твердження потерпілої ОСОБА_3 про необхідність застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 найсуворішого покарання, передбаченого санкцією ч.2 ст.125 КК України, а саме у виді двох років обмеження волі, не ґрунтується на вимогах Закону.

Згідно з пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватись вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

У відповідності до вимог ст.65 КК України, суд, призначаючи покарання, повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання з тим, щоб особі за вчинений нею злочин, було призначено покарання необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів.

Дані вимоги Закону були повністю дотримані судом першої інстанції.

Так, відповідно до ч.2 ст. 12 КК України злочин, передбачений ч.2 ст. 125 КК України відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_1, суд першої інстанції у відповідності до вимог статей 50, 65 КК України, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, особи обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, є інвалідом ІІ групи загального захворювання, посередньо характеризується за місцем проживання, має на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей, відсутність пом'якшуючих і обтяжуючих покарання обставин, а також позицію потерпілої, дійшов правильного висновку, що покарання у виді арешту строком 2 місяці буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

З огляду на вищевикладене, доводи потерпілої ОСОБА_3, наведені в апеляційній скарзі, про неправильну кваліфікацію дій обвинуваченого та невідповідність призначеного покарання обвинуваченому є безпідставними та необґрунтованими.

Усі інші доводи, як обвинуваченого, так і потерпілої, викладені в поданих ними апеляційних скаргах, не спростовують висновків місцевого суду та не дають підстав для їх задоволення.

Будь-яких порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, апеляційним судом не встановлено.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілої ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а вирок Любомльського районного суду Волинської області від 18 січня 2018 року щодо ОСОБА_1 - без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення апеляційним судом.

Головуючий

Судді: