Постанова № 74601459, 07.06.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2018 р. Справа № 922/77/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Довбиш А.Ю.

за участю представників сторін:

позивач – ОСОБА_1;

відповідач – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача за первісним позовом – фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (вх. № 746Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 28.03.18 (повний текст якої підписано 02.04.18, суддя Присяжнюк О.О.) у справі № 922/77/18

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мідас Оіл", м. Харків

про стягнення коштів

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мідас Оіл", м. Харків

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Харків

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мідас Оіл" про стягнення 613 085,75 грн, з яких: 570 000,00 грн - заборгованість за договором оренди № 190117ДО від 19.01.17, 33 060,00 грн - інфляційні втрати, 10 025,75 грн - 3% річних. Судові витрати позивач просив покласти на відповідача, посилаючись на невиконання відповідачем умов договору оренди спеціалізованих транспортних засобів № 190117 ДО від 19.01.17 в частині оплати за надані послуги.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мідас Оіл" звернулось до господарського суду Харківської області з зустрічною позовною заявою до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, в якій просило суд визнати недійсним договір оренди спеціалізованих транспортних засобів № 190117ДО від 19.01.17, укладений між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ "Мідас Оіл"; застосувати наслідки недійсності правочину: стягнути з ОСОБА_3 на користь ТОВ "Мідас Оіл" грошові кошти у розмірі 176 035,00 грн та стягнути з ОСОБА_3 на користь ТОВ "Мідас Оіл" судовий збір у розмірі 4 402,55 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 28 березня 2018 року (суддя О.О. Присяжнюк) в задоволенні первісних позовних вимог відмовлено. Зустрічні позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір оренди спеціалізованих транспортних засобів №190117ДО від 19.01.17, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та ТОВ "Мідас Оіл". Вирішено застосувати наслідки недійсності правочину: стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мідас Оіл" грошові кошти у розмірі 176 035,00 грн та стягнути з ОСОБА_3 на користь ТОВ "Мідас Оіл" судовий збір у розмірі 4 402,55 грн.

Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_3, з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 28 березня 2018 року у справі №922/77/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити в повному обсязі позовні вимоги ФОП ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором оренди № 190117ДО від 19.01.17 в сумі 613 085,75 грн.

Ухвалою від 25.04.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача за первісним позовом – фізичної особи-підприємця ОСОБА_3. Відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Мідас Оіл" в строк до 14 травня 2018 року запрпоновано надати суду відзив на апеляційну скаргу у відповідності до вимог ч. 2 ст. 263 ГПК України, а також докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи. Позивачу – ФОП ОСОБА_3 встановлено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з моменту отримання відзиву на апеляційну скаргу.

Через канцелярію суду від відповідача за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з тих підстав, що оскаржуване рішення прийняте при повному та всебічному з’ясуванні обставин справи, воно є обґрунтованим і відповідає як фактичним обставинам, так і вимогам чинного законодавства. На цій підставі просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

До відзиву на апеляційну скаргу відповідачем додано докази надсилання копії відзиву позивачу.

Ухвалою суду від 16 травня 2018 року призначено справу до розгляду на 07 червня 2018 року на 11:00 год.

У судовому засіданні 07.06.2018 року позивач підтримав вимоги апеляційної скарги, відповідач проти її задоволення заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши представників сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 19 січня 2017 р. між ФОП ОСОБА_3 (орендодавець) та ТОВ “Мідас оіл” (орендар) укладено договір оренди спеціалізованих транспортних засобів №190117ДО.

Відповідно до п.1.1 Договору, сторонами визначено, що у порядку та на умовах, визначених цим Договором, орендодавець зобов'язується передати орендарю в тимчасове строкове платне володіння та користування спеціалізований напівпричеп, визначений у цьому Договорі, а Орендар зобов'язується прийняти в тимчасове володіння та користування Спеціалізований транспортний засіб орендодавця і зобов'язується сплачувати йому орендну плату, встановлену Договором.

Під Спеціалізованим транспортним засобом розуміється:

Спеціалізований вантажний сідловий тягач - Е, марки МАN модель ТGХ 18.400.

- Реєстраційний номер: АХ7142ЕМ

- Рік випуску: 2012

-ОСОБА_2: червоний

- Номер шасі, кузова: WMA06ХZZ0СРО36102

- Право власності Орендодавця підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу СХО№535912 виданим “ 02” вересня 2016р.

Спеціалізований напівпричеп Н/ПР-ЦИСТЕРНА-Е марки LDS модель МG-43L -

- Реєстраційний номер: АХ9916ХР ,

- Рік випуску: 2005

- ОСОБА_2: білий

- Номер шасі, кузова: SU9NG43L05WBK1633

- Право власності Орендодавця підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу СХО №536047 виданим “ 7” вересня 2016р.

Згідно з п.1.3 Договору сторонами передбачено, що спеціалізовані транспортні засоби не перебувають в заставі.

У відповідності до п.3.1. Договору, спеціалізований транспортний засіб передається орендарю на підставі акту приймання – передачі.

Розділом четвертим Договору сторонами передбачено строк оренди, зокрема, п. 4.1., п. 4.2., п .4.3., сторонами передбачено наступне.

Строк оренди становить один рік.

Якщо Орендодавець у строк 10 днів до закінчення строку оренди не заявить про намір припинити Договір, то строк оренди автомобіля продовжується на такий же строк.

Строк оренди може бути скорочено за згодою Сторін, що оформляється додатковою угодою до договору.

Розділом п'ятим договору сторонами передбачено порядок розрахунків, зокрема, п.5.1.,.5.3., розмір орендної плати становить: 190 000,00 грн. (сто дев'яносто тисяч гривень 00 копійок) без ПДВ.

Орендна плата вноситься за поточний місяць не пізніше 05 числа поточного місяця оренди шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Орендодавця.

Як встановлено місцевим судом, між позивачем та відповідачем були підписані акти здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.01.2017 р. на суму 79678,00 грн., акт здачі-приймання робіт від 28.02.2017 р. на суму 190000,00 грн., акт здачі-приймання робіт від 31.03.2017 р. на суму 190000 грн., акт здачі- приймання робіт (надання послуг) від 30.04.2017 р. на суму 190000 грн., акт здачі- приймання робіт (надання послуг) від 31.05.2017 р. на суму 190000,00 грн., а всього на суму 570000,00 грн.

ФОП ОСОБА_3 зазначає, що відповідач (за первісним позовом) неналежним чином виконував свої зобов'язання щодо оплати за надані послуги оренди спеціалізованого транспортного засобу, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 613085,75 грн., з яких: 570000,00 грн. - заборгованість за договором оренди № 19017ДО від 19.01.2017, 33060,00 грн. - інфляційні втрати, 10025,75 грн. - 3% річних.

Причиною виникнення спору зі справи за первісним позовом є питання стосовно наявності чи відсутності підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мідас Оіл" 570000,0грн. заборгованості за договором оренди спеціальних транспортних засобів №190117ДО від 19.01.2017 року.

Причиною виникнення спору за зустрічним позовом є питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання Договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, шляхом стягнення з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мідас Оіл" грошових коштів у розмірі 176035,00 грн.

Проаналізувавши висновки господарського суду першої інстанції на предмет відповідності обставинам справи та нормам чинного законодавства, судова колегія, зазначає наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладений між позивачем та відповідачем правочин за своєю правовою природою є договором оренди.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк

Статтею 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Суд вважає за необхідне зазначити, що належним та допустимим доказом надання послуг оренди спеціалізованого транспортного засобу за Договором оренди № 19017ДО від 19.01.2017, може бути акт приймання-передачі (п.3.1 Договору), який би підтверджував передачу спеціалізованих транспортних засобів орендарю.

В матеріалах справи відсутні докази, зокрема акт приймання-передачі (п.3.1 Договору), який би підтверджував передачу спеціалізованих транспортних засобів орендарю.

Колегія суддів підтримує висновок господарського суду, що, оскільки позивачем до суду не подано належних та допустимих доказів, які б підтверджували надання відповідачу за первісним позовом послуг оренди спеціалізованого транспортного засобу за договором оренди №19017ДО від 19.01.2017 року, у задоволенні первісного позову слід відмовити.

Стосовно зустрічного позову, колегія суддів зазначає наступне.

Предметом зустрічного позову є, зокрема, вимога про визнання недійсним договору оренди спеціалізованих транспортних засобів №190117ДО від 19.01.2017, укладеним між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мідас Оіл", з підстав ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України та застосування наслідків недійсності правочину про стягнення з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мідас Оіл" грошових коштів у розмірі 176035,00 грн.

За спірним Договором ТОВ “Мідас Оіл” в особі директора ОСОБА_3 перерахувало на користь ФОП ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 399 278,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №3166 від 15 лютого 2017 року на суму 1600,00грн., платіжним дорученням №3364 від 23 березня 2017 року на суму 129600,00грн., платіжним дорученням №3363 від 23 березня 2017 року на суму 268 078,00грн.

Слід звернути увагу на те, що спірний договір оренди №190117ДО від 19 січня 2017 року укладено з порушенням норм ч. 3 ст. Цивільного кодексу України, від імені орендодавця та орендаря однією і тією ж особою ОСОБА_3, тобто договір направлений на реалізацію інтересів однієї особи.

Крім того, договором оренди встановлено розмір орендної плати за оренду транспортних засобів у розмірі 190 000,00грн.

Відповідно до листа ДФС від 13.10.2016 № 22286/6/99-99-15-03-02-15 під ринковою ціною розуміється ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах (підпункт 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПКУ).

Законом України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначені загальні правові, економічні та соціальні засади створення торгово-промислових палат в Україні, встановлено організаційно-правові форми і напрями їх діяльності, а також принципи їх взаємовідносин з державою.

Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що торгово-промислові палати мають право, зокрема, проводити на замовлення українських та іноземних підприємців експертизу, контроль якості, кількості, комплектності товарів (у тому числі експортних та імпортних) і визначати їх вартість.

Наявний в матеріалах справи висновок експерта №9-ЦЗ від 25.01.2018 року Харківської торгово- промислової палати, згідно якого вартість оренди сідлового тягача -марки МАN модель ТGХ 18.400, 2012 року випуску складає 30 000, 00 грн. на місяць, вартість оренди напівпричепу н/пр. -ЦИСТЕРНА-Е марки LDS модель МG-43L - 2005 року випуску на місяць складає 7 210, 00 грн.

Господарським судом у рішенні зазначено, що експертний висновок може бути прийнятий судом в якості належного та допустимого доказу в підтвердження позовних вимог позивача за зустрічним позовом та свідчить про завищену ринкову вартість оренди тягача та причепу, переданого в оренду.

Як вбачається зі спірного договору, від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Мідас Оіл" виступав ОСОБА_3, який на час укладання Договору був директором підприємства, тобто договір укладено від імені орендодавця та орендаря однією і тією ж особою, та направлений на реалізацію інтересів однієї особи.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

У відповідності до вимог статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Статтею 238 Цивільного кодексу України встановлено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Цивільне процесуальне представництво - це такі юридичні відносини, за якими одна особа - представник виконує на підставі повноваження, наданого йому законом, статутом, положенням або договором, процесуальні дії в цивільному судочинстві на захист прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи, державних і громадських інтересів.

Представництвом, яке ґрунтується на адміністративному акті, вважається таке представництво, коли представник зобовязується діяти від імені особи, яку він представляє, на підставі адміністративного розпорядження особи, яку представляють. У ролі особи, яку представляють, виступає організація, що є юридичною особою, а функції представника виконують її працівники, які по роду своєї діяльності повинні представляти організацію у відносинах з третіми особами, якщо вони перебувають з роботодавцем у трудових правовідносинах та їх прийняття на посаду оформлено наказом або розпорядженням. Цим же актом визначаються і повноваження представника.

Різновидом представництва за законом є статутне представництво, коли відповідно до статуту чи положення керівник (директор, ректор, начальник, голова) наділений повноваженнями виступати від імені юридичної особи.

Юридична особа бере участь у цивільному обігу через своїх працівників, завдяки діям яких вона не тільки здійснює свої права і виконує обов'язки, а й набуває і припиняє їх. Дії цих працівників вважаються згідно із законом діями самої юридичної особи.

Відповідно до ст. 239 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Відповідно до ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.ч. 1, 2, 4 ст. 203 ЦК України).

При цьому, статтею 215 Цивільного кодексу України визначені підстави недійсності правочину, зокрема: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.

Водночас, згідно із ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, органи чи інші особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Як уже зазначалось вище, оспорюваний договір укладено між ФОП ОСОБА_3, як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мідас Оіл", як орендарем, від імені останнього було підписано його директором - ОСОБА_3, тобто однією і тією ж особою, та направлений на реалізацію інтересів однієї особи.

З огляду на це, колегія суддів вважає висновок господарського суду про визнання недійсним спірного Договору законним і обґрунтованим з підстав порушення вимог ст. 238 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

З урахуванням наведеного, колегія суддів підтримує висновок господарського суду про визнання недійсним договору оренди спеціалізованих транспортних засобів №190117ДО від 19 січня 2017 року на підставі ст. 215 ЦК України та задоволення зустрічного позову.

Враховуючи те, що вимога позивача за первісним позовом про стягнення заборгованості, нарахованих 3% річних та інфляційних є вимогою, яка виникла, на підставі спірного Договору, який визнано судом недійсним, то, як наслідок, вказана вимога задоволенню не підлягає.

Стаття ст. 216 Цивільного кодексу України покладає обов’язок на кожну із сторін, у разі недійсності правочину, повернути другій стороні внатурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, що існують на момент відшкодування.

Тобто, визнання недійсним договору оренди транспортних засобів №190117ДО від 19 січня 2017 року є підставою для застосування наслідків недійсності правочину.

За Договором ФОП ОСОБА_3 отримав від ТОВ “Мідас Оіл” в особі директора ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 399278,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №3166 від 15 лютого 2017 року на суму 1600,00грн., платіжним дорученням №3364 від 23 березня 2017 року на суму 129600.00грн., платіжним дорученням №3363 від 23 березня 2017 року на суму 268 078,00грн.

Відповідно до висновку експерта №9-ЦЗ від 25.01.2018 року, виготовленого Харківською торгово-промисловою палатою, вартість оренди сідлового тягача -марки МАN модель ТGХ 18.400, 2012 року випуску складає 30 000, 00 грн. на місяць, вартість оренди напівпричепу н/пр. -ЦИСТЕРНА-Е марки LDS модель МG-43L - 2005 року випуску на місяць складає 7 210, 00 грн.

Загалом, вартість оренди тягача та причепу разом становить 37210,00 грн., тобто, вартість послуг за договором оренди складає 163243,00 грн.

Отже, грошові кошти, сплачені за оренду спеціалізованих транспортних засобів, підлягають поверненню позивачу. Отже, в цій частині позов також підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги щодо належності доказів. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову та наявність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог.

Частина 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв’язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення має бути залишене без змін.

Керуючись статтями 269, п.1, ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача за первісним позовом – фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Харківської області від 28 березня 2018 у справі № 922/77/18 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 28 березня 2018 у справі № 922/77/18 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287, ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 12.06.2018 року.

Головуючий суддя Ільїн О.В.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Хачатрян В.С.