Постанова № 74601448, 12.06.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2018 р. Справа № 922/3623/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А., суддя Тарасова І. В.

при секретарі судового засідання Міракові Г.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ “Мотор-Січ” (вх. №729 Х/2) та апеляційну скаргу ПАТ “Мотор-Банк” (вх. №732 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 19.03.2018 у справі № 922/3623/17 (ухвалену суддею Яризько В.О. у приміщенні Господарського суду Харківської області, повний текст ухвали складено 26.03.2018),

за заявою Публічного акціонерного товариства “Мотор-Банк”, м.Запоріжжя,

до Приватного науково-виробничого підприємства “Інтеравіасервіс”, м.Харків,

про визнання банкрутом,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.03.2018 відмовлено у задоволенні клопотання ПАТ “Мотор Січ” про заміну кредитора.

ПАТ “Мотор-Січ” з ухвалою господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на те, що ухвала є незаконною та необґрунтованою, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про задоволення заяви АТ “Мотор Січ” про заміну кредитора ПАТ “Мотор-Банк” в частині кредиторських вимог до боржника, що випливають з кредитного договору №04/К/49/13 від 18.11.2013, правонаступником – ПАТ “Мотор Січ”.

ПАТ “Мотор-Банк” з ухвалою господарського суду першої інстанції також не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову про задоволення заяви АТ “Мотор Січ” про заміну кредитора ПАТ “Мотор-Банк” в частині кредиторських вимог до боржника, що випливають з кредитного договору №04/К/49/13 від 18.11.2013, правонаступником – ПАТ “Мотор Січ”.

Скарги обґрунтовані тим, що договір про відступлення прав не є договором факторингу, тому апелянти вважають, що вказана ухвала суду про відмову в задоволенні клопотання про заміну кредитора правонаступником є необґрунтованою та незаконною.

Як зазначають заявники, зміст вказаного договору не містить такої умови, як обов’язок первісного кредитора сплачувати новому кредитору винагороду за надання послуг фінансування, а така умова є однією з суттєвих, яка дозволяє кваліфікувати правочин саме як договір факторингу.

Крім того, на думку ПАТ “Мотор-Січ” та ПАТ “Мотор-Банк”, підтвердженням того, що вказаний договір відступлення права вимоги є договором цесії, а не договором факторингу є те, що вартість вказаного договору дорівнює розміру заборгованості за кредитним договором №04/К/49/13 від 18.11.2013, а саме: 23825446,39 грн. Відтак між ПАТ “Мотор-Січ” та ПАТ “Мотор-Банк” виникли правовідносини з договору купівлі-продажу права вимоги і до таких правовідносин мають застосовуватись положення цивільного законодавства про відступлення права вимоги.

Представник ПАТ “Мотор-Січ” та ПАТ “Мотор-Банк” у судовому засіданні підтримав вимоги зазначених вище апеляційних скарг та просив суд їх задовольнити.

Представник ТОВ фірма "Промпостачсервіс" у судовому засіданні проти апеляційних скарг заперечував.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.11.2017 порушено провадження у справі про банкрутство приватного науково-виробничого підприємства "Інтеравіасервіс", визнано розмір безспірних вимог ПАТ "Мотор-Банк" в сумі 9 784 360,61 грн, введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна призначено ОСОБА_1.

30.11.2017 на офіційному веб - сайті Вищого господарського суду України оприлюднено повідомлення про порушення справи про банкрутство боржника, в якому зазначено, в тому числі, відомості про розпорядника майна, граничний строк на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника - протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

07.02.2017 до суду від ПАТ "Мотор Січ" надійшло клопотання (вх.№3475) про заміну кредитора правонаступником, в якому ПАТ "Мотор Січ" просило замінити кредитора ПАТ «Мотор-Банк» у справі №922/3623/17, в частині кредиторських вимог до боржника, що випливають з кредитного договору №04/К/49/13 від 18.11.2013, правонаступником – ПАТ «Мотор Січ».

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ч.1 ст. 21 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (надалі Закон про банкрутство) у разі вибуття чи заміни кредитора у справі про банкрутство господарський суд за заявою правонаступника або іншого учасника (учасників) справи здійснює заміну такої сторони на будь-якій стадії провадження у справі її правонаступником.

Згідно положень ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як свідчать матеріали справи, заборгованість, яка визнана судом, виникла у боржника ПНВП "Інтеравіасервіс" перед ПАТ "Мотор-Банк" у зв'язку з невиконанням боржником умов кредитного договору № 04/К/49/13 від 18.11.2013 з додатковими угодами до нього у розмірі 23 654 693,80 грн.

28.12.2017 між ПАТ "Мотор-Банк", первісним кредитором, та ПАТ "Мотор Січ", новим кредитором, укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором.

Пунктом 1 договору визначено наступні поняття:

«кредитний договір» - кредитний договір № 04/К/49/13 від 18.11.2013 з додатками та додатковими угодами до нього.

«права вимоги» - право грошової вимоги первісного кредитора до боржника щодо погашення заборгованості по кредиту, процентам за користування кредитом, комісій, неустойок та інших платежів, визначених кредитним договором. Розрахунок заборгованості боржника за кредитним договором складається станом на дату відступлення права вимоги та оформлюється додатком №1 до договору.

«дата відступлення прав вимоги» - дата укладення цього договору та внесення новим кредитором першого платежу в розмірі та порядку відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 2.1. договору в порядку та на умовах, визначених договором, первісний кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором, а новий кредитор заміняє первісного кредитора як сторону - кредитора у кредитному договорі та приймає на себе всі його права та обов'язки за кредитним договором. Новий кредитор сплачує первісному кредитору вартість прав вимоги, що відступаються (відчужуються), в порядку та на умовах, передбачених договором. При цьому, новий кредитор набуватиме статус правонаступника первісного кредитора відповідно до чинного законодавства України, у виконавчому провадженні, пов’язаного з правом вимоги.

Згідно з п.2.2. договору в дату відступлення прав вимоги первісний кредитор вважається таким, що відступив, а новий кредитор таким, що набув права вимоги до боржника та набув усіх прав та обов’язків сторін – кредитора за кредитним договором та за договором забезпечення.

Пунктом 2.6. договору визначено, що вказаний договір відступлення прав вимоги не є договором факторингу, на нього не розповсюджуються положення глави 73 Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 3.1 договору загальна вартість прав вимоги за договором становить 23 825 446,39 грн.

Оплата по договору здійснюється наступним чином: в день підписання цього договору новий кредитор сплачує первісному кредитору перший платіж у розмірі 15 600 000,00 грн, а другий платіж у розмірі 8 225 446,39 грн новий кредитор сплачує первісному кредитору до 01.02.2019. Новий кредитор має право достроково здійснити первісному кредитору оплату, передбачену п.3.1., 3.2. цього договору (п.3.2.).

Відповідно до акту приймання-передачі документації за договором відступлення права вимоги від 28.12.2017, за договором передано оригінали кредитного договору № 04/К/49/13 від 18.11.2013 з додатковими угодами до нього.

На підтвердження перерахування грошових коштів по договору до клопотання додані платіжні доручення: №11418891 від 28.12.2017 на суму 15 600 000,00 грн, №429829 від 19.01.2018 на суму 3 000 000,00 грн, №1429888 від 19.01.2018 на суму 3 000 000,00 грн, №429837 від 22.01.2018 на суму 2 225 446,39 грн.

Договір, за яким здійснюється в даному випадку відступлення права вимоги, є кредитним договором. Сторони в договорі про відступлення права вимоги зазначили, що даний договір не є договором факторингу.

Однак, як вірно зазначено судом першої інстанції, відступлення грошової вимоги відбулось щодо кредитного договору, укладення якого містить певні вимоги до кредитодавця, при цьому АТ "Мотор Січ" не є фінансовою установою.

Як свідчить аналіз змісту договору, він містить ознаки договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Зокрема, договором передбачено, що грошова вимога до боржника уступається первісним кредитором (ПАТ «Мотор-Банк») в обмін на грошові кошти, які новий кредитор (ПАТ «Мотор Січ») зобов'язався сплатити останньому, тобто за умовами договору фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останньому грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника).

Правовідносини стосовно фінансування під відступлення права грошової вимоги урегульовано главою 73 ЦК України.

Так, частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

При цьому, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (частина перша статті 1084 ЦК України).

Разом із тим щодо суб'єктного складу таких правовідносин частина третя статті 1079 ЦК України визначає, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” (далі - Закон) встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Зокрема, у пункті 1 частини першої статті 1 Закону визначено, що фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За пунктом 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.

У частині першій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.

Таким чином, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до державного реєстру фінансових установ.

За своєю природою договір факторингу є оплатним, тобто договором, в якому обов'язок однієї сторони вчинити певну дію з надання певного блага кореспондує такий самий зустрічний обов'язок іншої сторони. Оплатність договору факторингу має імперативний характер, що зумовлюється змістом гл. 73 ЦК України. Тобто, фактор за надання фінансової послуги завжди має отримувати від клієнта плату.

Договір факторингу передбачає, передусім, обов'язковість платності за відступлення права грошової вимоги та мету отримання додаткового доходу.

Відплатність договору факторингу має вирішальне значення як ознака визначення виду договірного правовідношення, який відповідає договірній конструкції договору факторингу. При цьому, договір факторингу фактично передбачає купівлю-продаж грошових зобов'язань.

Договору факторингу, порівняно з іншими договорами, притаманні: - допустимість відступлення тільки права грошової вимоги. Натомість інші договори можуть опосередковувати відступлення й інших негрошових прав вимоги; - специфічна сфера застосування. Договір факторингу орієнтований на його укладення у сфері підприємництва. Тобто, його сторони, як фактор, так і клієнт, є суб'єктами господарювання (підприємницькими товариствами). Стосовно інших договорів вказані обмеження відсутні;- отримання клієнтом фінансування від фактора, адже відступлення права грошової вимоги або забезпечує повернення такого фінансування, або ж виступає способом платежу. При цьому різняться правовідносини фактора та клієнта, залежно від того чи мав місце "забезпечувальний", чи "купівельний" факторинг (ст. 1084 ЦК України). Такого роду відносин немає в інших договірних конструкціях.

При цьому, як зазначалось вище, договору факторингу, порівняно з іншими договорами, притаманна можливість здійснювати відступлення як наявної, так і майбутньої грошової вимоги. Інші договори розраховані на відступлення лише наявних вимог.

Договір факторингу своєю суттю є правочином з проведення заміни кредитора в іншому зобов’язанні, в якому кредитором був клієнт за договором факторингу.

Норми, які регулюють відносини, що випливають з договору факторингу, є спеціальними до загальних положень щодо заміни кредитора у зобов’язанні шляхом відступлення права вимоги.

Між правовими інститутами відступлення права вимоги (цесії) та факторингом є відмінності. Так, цесія – це сам факт заміни особи в зобов’язанні, що складається в силу укладення відповідної угоди купівлі-продажу, міни чи дарування прав, що випливають із зобов’язання.

Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч.2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до банківських послуг належать розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Статтею 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що як кредитні в цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини третьої статті 47 цього Закону.

Колегія суддів зазначає, що можливість відступлення банком свого права вимоги до позичальника за кредитним договором зводиться до особи кредитора, яким може бути лише фінансова установа. Звідси – відступлення права вимоги юридичній особі, яка не є фінансовою установою, не допускається.

Відповідно до частин першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, АТ "Мотор Січ" не може бути стороною ні кредитного договору, ні договору факторингу, яким фактично є договір про відступлення права вимоги від 28.12.2017, а отже положення договору про відступлення права вимоги від 28.12.2017 не відповідають вимогам закону та на підставі такого договору не може бути замінено кредитора боржника в справі про банкрутство, в зв’язку з чим місцевим господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні заяви АТ "Мотор Січ" про заміну сторони правонаступником.

При цьому, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянтів на те, що даний договір є чинним та в судовому порядку не оскаржувався, крім того, умовами договору визначено, що вказаний договір відступлення прав вимоги не є договором факторингу, на нього не розповсюджуються положення глави 73 Цивільного кодексу України, з огляду на те, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст, умови, права та обов’язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків. Договір може бути названий так, як сторони вважали за потрібне, але надаючи йому оцінку суд повинен виходити із сутності відносин та надавати їм відповідну кваліфікацію. Зі змісту договору відступлення права вимоги за кредитним договором від 28.12.2017 вбачається, що він містить ознаки договору факторингу.

Крім того, колегія суддів зазначає, що на підтвердження перерахування грошових коштів по договору до клопотання додані платіжні доручення: №11418891 від 28.12.2017 на суму 15 600 000,00 грн, №429829 від 19.01.2018 на суму 3 000 000,00 грн, №1429888 від 19.01.2018 на суму 3 000 000,00 грн, №429837 від 22.01.2018 на суму 2 225 446,39 грн.

Проте, у призначенні платежу на платіжному дорученні №11418891 від 28.12.2017 на суму 15 600 000,00 грн зазначено: «Оплата по дог.№1011/18-Д(ФЕУ) від 28.12.17р. Без ПДВ», тоді як у виписці банку по зазначеному документу у призначенні платежу зазначено: «Перерахування коштів зг.Договору відступлення права вимоги за кредитним договором від 28.12.17р. Без ПДВ».

У призначенні платежу на платіжному дорученні №429829 від 19.01.2018 на суму 3 000 000,00 грн зазначено: «Перерахування коштів згідно дог.№1011/13- від 28.12.17р. без ПДВ», тоді як у виписці банку по зазначеному документу у призначенні платежу зазначено: «Перерахування коштів зг.Договору відступлення права вимоги за кредитним договором від 28.12.17р. Без ПДВ».

У призначенні платежу на платіжному дорученні №1429888 від 19.01.2018 на суму 3 000 000,00 грн зазначено: «Перерахування коштів згідно дог.№1011/13-Д(ФЕУ) від 28.12.17р.», тоді як у виписці банку по зазначеному документу у призначенні платежу зазначено: «Перерахування коштів зг.Договору відступлення права вимоги за кредитним договором від 28.12.17р. Без ПДВ».

У призначенні платежу на платіжному дорученні №429837 від 22.01.2018 на суму 2 225 446,39 грн зазначено: «Перерахування коштів згідно дог.№1011/13-Д(ФЕУ) від 28.12.17р. Без ПДВ», тоді як у виписці банку по зазначеному документу у призначенні платежу зазначено: «Перерахування коштів зг.Договору відступлення права вимоги за кредитним договором від 28.12.17р. Без ПДВ».

Тобто, призначення платежу, зазначених у платіжних дорученнях, відрізняються від призначення платежу зазначеному у виписках банку.

Крім того, колегія суддів зазначає, що договір відступлення права вимоги за кредитним договором від 28.12.2017 взагалі не має номеру, тоді як в платіжних дорученнях є посилання на: договір 1011/18-Д(ФЕУ) від 28.12.17р., договір №1011/13- від 28.12.17р. та договір №1011/13-Д(ФЕУ) від 28.12.17р.

Відповідно до п.1.4. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. N 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за N 377/8976 (надалі Інструкція) платіжне доручення — це письмовий документ стандартної форми з дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування вказаної суми коштів з його рахунку на рахунок одержувача.

Згідно з п.3.8. Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу.

Відповідно до п.2.9. Інструкції банк не має права робити виправлення в розрахунковому документі клієнта, за винятком випадків, обумовлених пунктом 2.26 цієї глави та іншими нормативно-правовими актами Національного банку.

Пунктом 2.26. Інструкції передбачено, що банк платника може робити в розрахункових документах виправлення реквізитів у разі: часткового виконання платіжної вимоги / інкасового доручення (розпорядження). Реквізит "Сума" виправляється згідно з пунктом 5.10 глави 5 та пунктом 11.9 глави 11 цієї Інструкції; зміни з ініціативи банку платника (у зв'язку з реорганізацією банку, зміною в банку правил бухгалтерського обліку, виконанням банком вимог законодавства) номера рахунку платника, найменування та коду банку платника. На звороті цього розрахункового документа зазначаються дата внесення виправлень, пункт цієї Інструкції, згідно з яким вони вносяться, підстава для їх унесення, і це засвідчується підписами відповідального виконавця та працівника, на якого покладено функції контролера, і відбитком штампа банку.

За таких обставин, зазначені вище платіжні доручення не можуть вважатись належними доказами, в розумінні ст.74 ГПК України, щодо перерахування ПАТ «Мотор Січ» ПАТ «Мотор-Банк» обумовлених в договорі грошових коштів.

Відповідно до п.1, 3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до п.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги є необґрунтованими і не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали у даній справі, тому ухвалу Господарського суду Харківської області від 19.03.2018 у справі № 922/3623/17 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 254, 273, п.1 ч.1 статті 275, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ “Мотор-Січ” залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ПАТ “Мотор-Банк” залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 19.03.2018 у справі № 922/3623/17 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складено 12.06.2018

Головуючий суддя Білоусова Я.О.

Суддя Пуль О.А.

Суддя Тарасова І. В.