Постанова № 74601438, 06.06.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 року Справа № 906/1131/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.

секретар судового засідання Максютинська Д.В.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: ОСОБА_1, посвідчення №048709 від 22.11.2017

третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора Житомирської області на рішення господарського суду Житомирської області, ухваленого 19.03.18р. суддею Терлецькою-Байдюк Н.Я. у м.Житомирі, повний текст складено 28.03.18р. у справі № 906/1131/17

за позовом Житомирського міського центру зайнятості (м. Житомир)

до Прокуратури Житомирської області (м. Житомир)

за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

ОСОБА_2 (м. Житомир)

про стягнення 23839,17 грн.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

Житомирський міський центр зайнятості (позивач) звернувся з вказаним позовом до господарського суду Житомирської області до прокуратури Житомирської області (відповідач) за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про cтягнення 23839,17грн. допомоги по безробіттю, виплаченої ОСОБА_2.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 19.03.2018 у справі №906/1131/17, позов задоволено, стягнуто з Прокуратури Житомирської області на користь Житомирського міського центру зайнятості 23839,17грн. допомоги по безробіттю, виплаченої ОСОБА_2 (а.с.150-151).

Приймаючи оскаржуване рішення, суд посилаючись на ст..ст.34,35 Закону України «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (надалі – Закон), зазначив, що стягнення виплачених безробітному коштів з роботодавця здійснюється у випадку поновлення безробітного на роботі за рішенням суду, що у даному випадку доведено матеріалами справи. При цьому суд відхилив доводи відповідача щодо наявності судової практики відносно законності звільнення працівників прокуратури у разі не проходження або неуспішного проходження тестування на заміщення посад, та зазначив, що правомірність звільнення третьої особи (ОСОБА_3Г.) не є предметом даного спору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Житомирської області від 19.03.2018р. у справі № 906/1131/17, в якій просить дане рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 159-163).

Апелянт, як на підставу своїх заперечень, посилається на п.6, п.8 ч.1 ст. 1 та ст..35 Закону та зазначає, що виникнення права на отримання матеріального забезпечення на випадок безробіття пов»язується з настанням у застрахованої особи страхового випадку, в тому числі і події, через яку застрахована особа втратила заробітну плату. Разом з тим, судові рішення, що стали підставою для поновлення Гаврилюк (ОСОБА_3Г.) на посаді прокуратурою Житомирської області оскаржено в касаційному порядку. Відтак на даний час відсутнє судове рішення про незаконність такого звільнення, і, як наслідок, у позивача не виникло право утримати з органу прокуратури суму виплаченого органами соціального страхування забезпечення безробітному.

Ухвалою суду від 27 квітня 2018 року відкрито апеляційне провадження у справі №906/1131/17, розгляд апеляційної скарги призначено на 23 травня 2018 року на 11.00 год.

Ухвалою суду від 11 травня 2018 року судове засідання призначено на 06 травня 2018 року.

В судовому засіданні 06.06.2018р. представник прокуратури Житомирської області підтримав вимоги апеляційної скарги у повному обсязі з підстав, викладеним у ній, надав пояснення в обгрунтування своєї правової позиції.

Представник позивача та третьої особи без самостійних вимог на предмет спору у судове засідання не з'явились та не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень.

Представник органу прокуратури не заперечив щодо розгляду справи за відсутності позивача та третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії”(“Alimentaria Sanders S.A. v. Spain”) від 07.07.1989).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі “Смірнова проти України”).

Дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника позивача та третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, оскільки вони не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України

Відповідно до ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, заслухавши сторін у справі, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, наказом прокурора Житомирської області від 14.12.2015 року №637к ОСОБА_3 звільнено з посади прокурора прокуратури міста Житомира Житомирської області та з органів прокуратури у зв'язку із реорганізацією і скороченням кількості прокурорів органу прокуратури.

На підставі заяви та відповідно до ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення", ОСОБА_3 надано статус безробітного та з 11.01.2016 призначено допомогу по безробіттю.

У січні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до адміністративного суду з позовом до прокуратури Житомирської області, в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ №637к від 14.12.2015 року про звільнення її з посади прокурора прокуратури м.Житомира, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 29.04.2016, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2016, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Житомирської області №637к від 14.12.2015 року. Поновлено ОСОБА_3 на посаді прокурора прокуратури м. Житомира прокуратури Житомирської області з 14.12.2015. Стягнуто з прокуратури Житомирської області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.12.2015 до 29.04.2016 у розмірі 24071,34 грн.

Відповідно до наказу виконувача обов'язків прокурора Житомирської області №307к від 14.09.2016 ОСОБА_3 поновлено на посаді прокурора прокуратури м. Житомира з 14.12.2015, у зв'язку з чим припинено її реєстрацію як безробітної в центрі зайнятості.

Згідно п.4 ст.35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття " із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі .

За даними позивача, за час перебування на обліку в центрі зайнятості ОСОБА_3 отримала допомогу по безробіттю в сумі 23839,17грн.

Житомирський міський центр зайнятості 12.10.2016 звернувся до прокуратури області з вимогою щодо відшкодування сплаченої ОСОБА_3 допомоги по безробіттю в розмірі 23839,17грн.

Листом від 20.10.2016 прокуратура Житомирської області повідомила Житомирський міський центр зайнятості, що вирішення питання щодо утримання із прокуратури допомоги по безробіттю, виплаченої ОСОБА_3, можливе лише після прийняття кінцевого рішення Вищим адміністративним судом України у вказаному трудовому спорі, що у свою чергу стало приводом для звернення з даним позовом до суду.

Предметом спору у даній є спірні правовідносини, що виникли з обов'язку відповідача відшкодувати Житомирському міському центру зайнятості виплачену працівнику прокуратури Житомирської області допомогу по безробіттю на підставі частини четвертої статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»

Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, цивільно-правового договору чи на інших підставах, передбачених законом, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби) та інші особи, які проходять службу та отримують грошове забезпечення (далі - військовослужбовці), особи, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичні особи - підприємці, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах (частина перша статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»).

Пунктом 8 статті 1 Закону визначено, що страховим випадком є подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу.

Статус безробітного надається особі працездатного віку до призначення пенсії, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи, з першого дня реєстрації у центрі зайнятості на підставі заяви (частина 1 стаття 43 Закону України "Про зайнятість населення", пункт 5 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 198 (надалі - Порядок).

У частині четвертій статті 35 цього Закону передбачена відповідальність роботодавця, зокрема із роботодавця утримуються: сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду; незаконно виплачена безробітному сума забезпечення у разі неповідомлення про його прийняття на роботу; незаконно отримана сума допомоги по частковому безробіттю.

Право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу передбачено у абзаці 6 частини першої статті 34 цього Закону.

Відповідно до пунктів 6, 7 "Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним", затвердженого 13.02.2009 року Наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України №60/62, Постановою правління Пенсійного фонду України №7-1, у разі встановлення центром зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих, така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг. Протягом двох робочих днів після прийняття рішення центр зайнятості надсилає особі чи роботодавцю рекомендованим листом повідомлення про необхідність протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення повернути незаконно виплачені кошти.

Колегія суддів, проаналізувавши вищевказані норми, зазначає, що обов'язок роботодавця відшкодувати Центру зайнятості вартість послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду виникає тільки у тому випадку, коли працівника звільнено незаконно і саме через цю подію застрахована особа втратила заробітну плату і вимушена стати на облік як безробітна та отримувати страхові виплати.

Матеріалами справи стверджується і сторонами не заперечується, що на виконання постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 29.04.2016, залишеної без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2016, за позовом ОСОБА_3 про поновлення на роботі, останню відповідно до наказу виконувача обов'язків прокурора Житомирської області №307к від 14.09.2016 поновлено на посаді прокурора прокуратури м. Житомира з 14.12.2015, у зв'язку з чим припинено її реєстрацію як безробітної в центрі зайнятості. за час перебування на обліку в центрі зайнятості ОСОБА_3 отримала допомогу по безробіттю в сумі 23839,17грн.

Разом з тим, колегія суддів не бере до уваги, як підстави скасування рішення суду першої інстанції у даній справі, доводи апелянта щодо недоведення факту незаконності звільнення ОСОБА_3 та відсутності судового рішення у зв'язку із касаційним оскарженням ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2016, з огляду на наступне.

Зокрема, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом даного спору є стягнення з роботодавця виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду, тоді як правомірність звільнення третьої особи (ОСОБА_3Г.) не є предметом даного спору. У зв'язку із наведеним, оскарження у касаційному порядку судового рішення щодо звільнення ОСОБА_3 не впливає на правовідносини у справі № 906/1131/17.

Крім того, обставини неправомірності дій прокуратури Житомирської області під час звільнення ОСОБА_3 викладені у постанові Житомирського окружного адміністративного суду від 29.04.2016, залишеної без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2016.

З цього приводу колегія суддів звертає увагу, що рішення суду апеляційної інстанції у адміністративній справі №8706/89/16 набрало законної сили та допущено до негайного виконання в порядку п. 3 ч.1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. Тобто, для позивача вказане судове рішення є саме тим документом, який дає право відповідно до вищезазначених норм законодавства стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі.

Відповідно до ч.2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а також про те, що обставини можливої сплати відповідачем відповідної суми коштів позивачу на виконання судового рішення, яке може бути в подальшому скасоване, не є підставою для звільнення його від виконання вимог статей 34, 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", а наслідки такої сплати врегульовані відповідним процесуальним законодавством.

Відповідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст.74,76,77 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для задоволення позову.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з’ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Житомирської області від 17.04.18р. на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.03.2018 у справі № 906/1131/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Житомирської області від 19 березня 2018 року у справі №906/1131/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №906/1131/17 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "12" червня 2018 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.