Постанова № 74601437, 07.06.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2018 р. Справа № 917/1787/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В. О. , суддя Шевель О. В.

за участю секретаря судового засідання Курченко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір’я молокопродукт" (вх. № 851 П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 22.03.2018 (ухвалене суддею Ореховською О.О. у приміщенні господарського суду Полтавської області, повне рішення складено 02.04.2018) у справі № 917/1787/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізоформ", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір’я молокопродукт", м. Гадяч,

про стягнення 513921,10 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 22.03.2018 у справі №917/1787/17 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір’я молокопродукт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізоформ" заборгованість за договором поставки №29736 від 04.01.2016р. в сумі 458489,19грн., з яких 349129,33грн. - основний борг, 35405,78грн. - пеня, 12366,91грн. - 3% річних та 61587,17грн. - інфляційні втрати, а також судовий збір в сумі 6877,34 грн. В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" про надання розстрочки виконання рішення суду відмовлено. Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Лізоформ" з Державного бюджету України судовий збір в сумі 831,48 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано неналежне виконання умов договору поставки, у зв’язку з чим задовольнив позов у повному обсязі (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог). Також, суд першої інстанції у зв’язку з недоведеністю ТОВ "Білогір’я молокопродукт" неможливості виконання рішення суду, відмовив у задоволенні заяви відповідача про розстрочку виконання рішення.

ТОВ "Білогір’я молокопродукт" з рішенням господарського суду Полтавської не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Полтавської області від 22.03.2018 у справі № 917/1787/17 скасувати в частині задоволення вимог про нарахування та стягнення 35405,78 грн. – пені, 12366,91 грн. – 3% річних та 61587,17 грн. – інфляційні втрати. Прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву ТОВ "Білогір’я молокопродукт" про розстрочку виконання рішення суду рівними частинами по 5000,00 грн. щотижня до повного його виконання. Судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги ТОВ "Білогір’я молокопродукт" зазначає таке:

- позивач на виконання умов договору здійснив відповідачеві поставку товару, а відповідач в свою чергу, частково виконав свої зобов’язання щодо оплати вартості поставленого товару, у результаті чого у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 349129,33грн. Проте, в підтвердження наявності заборгованості позивачем надано копії видаткових накладних, які оформлені з порушенням вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому не можуть бути належними та допустимими доказами поставки товару;

- враховуючи те, що позивачем не виконано вимоги ст. 662 Цивільного кодексу України щодо передачі разом з товаром оформлених належним чином товаросупровідних документів, відповідачем на підставі ст. 538 Цивільного кодексу України призупинено оплату поставленого товару. Тому, оскільки зі сторони позивача відбулося прострочення (ненадання вчасно необхідних документів), прострочення відповідача не настало, тобто нарахування інфляційних втрат та 3% річних є неправомірним;

- судом не застосовано скорочену позовну давність до вимог щодо стягнення пені;

- суд не взяв до уваги той факт, що відповідачем було в повному обсязі доведено наявність об’єктивних обставин, що можуть ускладнити виконання рішення у зв’язку з тяжким економічним становищем останнього, яке зумовлено значним скороченням обсягів виробництва та реалізації молочної продукції внаслідок обставин, які склалися на зовнішньоекономічному та внутрішньому ринку держави та які не залежать від суб’єктів ринку, збільшення вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності населення, наявність дебіторської заборгованості. Одночасне виконання рішення разом з іншими судовими рішеннями про стягнення заборгованості з ТОВ "Білогір’я молокопродукт" без його розстрочення є неможливим в силу недостатності власних обігових коштів, та призведе до повної неплатоспроможності і ризику банкрутства підприємства.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.05.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Білогір’я молокопродукт" на рішення господарського суду Полтавської області від 22.03.2018 у справі № 917/1787/17. Встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - 5 днів з дня вручення даної ухвали. Повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги ТОВ "Білогір’я молокопродукт" відбудеться 07.06.2018 о 10 год. 00 хв. у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду за адресою: м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі судового засідання №104.

04.06.2018 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 4176).

Враховуючи, що за даними загальнодоступного сайту «Укрпошта», який містить інформацію щодо відстеження поштових відправлень, вбачається вручення відповідачу поштового відправлення за №6102225082633 (ухвали від 14.05.2018) – 21.05.2018, останнім днем подання відзиву на апеляційну скаргу був 29.05.2018 (з урахуванням вихідних та святкових днів).

Разом з цим, відзив на апеляційну скаргу (вх. № 4176) було направлено на адресу суду 30.05.2018, тобто з порушенням строку встановленого судом.

07.06.2018 від позивача разом з відзивом надійшла заява про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу (вх.№4335), в якій він зазначає, що ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 14.05.2018 була передана до офісу компанії із запізненням – тільки 30.05.2018, а тому відзив не був направлений на адресу суду у п’ятиденний строк.

З огляду на незначний період прострочення встановленого судом строку для надання відзиву, колегія суддів вважає за можливе прийняти його до уваги.

У відзиві позивач зазначає таке:

- 27.03.2017 ТОВ "Лізоформ" було вжито заходи досудового врегулювання спору, шляхом направлення на адресу відповідача претензії щодо несвоєчасної оплати отриманих товарів з вимогою оплати протягом семи днів. Однак заборгованість відповідачем не сплачена; відповідь на претензію, свої заперечення та/або пропозиції про розстрочення оплати отриманого товару відповідач не надав;

- відповідач не подав контррозрахунки пені, інфляційних та 3% річних;

- відповідач у судовому засіданні суду першої інстанції не заперечував факт отримання товару за всіма видатковими накладними.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та уточнив її вимоги, а саме просив скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 22.03.2018 у справі № 917/1787/17 в частині задоволення вимог про нарахування та стягнення 35405,78 грн. – пені, 12366,91 грн. – 3% річних та 61587,17 грн. – інфляційних втрат. Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволення позовних вимог щодо стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат; задовольнити заяву ТОВ "Білогір’я молокопродукт" про розстрочку виконання рішення суду (щодо основного боргу) рівними частинами по 5000,00 грн. щотижня до повного його виконання. Судові витрати покласти на позивача.

Представник позивача проти доводів та вимог апеляційної скарги заперечував.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила таке.

04.01.2016 між ТОВ "Лізоформ" (постачальник) та ТОВ "Білогір’я молокопродукт" (покупець) укладено договір поставки за № 29736 (далі – договір), відповідно до умов якого постачальник зобов’язався поставити товар зазначений в специфікації та/або накладній (наділі - товар), а покупець - прийняти його та оплатити на умовах, зазначених у договорі (п.1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2 договору, товар поставляється окремими партіями на підставі замовлення покупця, яке передається у письмовій формі, по факсу, електронною поштою. Асортимент, кількість та ціна товару, що має бути поставлений покупцю, відображаються у підписаній сторонами специфікації та/або видатковій накладній (п. 2.2 договору поставки).

Постачальник здійснює поставку товару на адресу покупця (в межах України) на умовах DDP (доставка товару постачальником у пункт зазначений покупцем) відповідно до правил ІНКОТЕРМС 2010 протягом 5 робочих днів з моменту отримання замовлення товару (п. 2.4. договору);

Відповідно до п. 4.1 договору його сума складає суму всіх видаткових накладних на товар, поставлений згідно договору.

Покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом банківського перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з моменту постачання товару. Покупець здійснює оплату за поставлений товар з урахуванням цін, зазначених в специфікації та /або накладній на кожну партію окремо (пункти 4.2.та 4.3. договору).

Згідно п. 8.1 цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання представниками сторін та діє до 04.01.2018, але в будь - якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов’язань згідно договору.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору ним поставлено відповідачу товар на загальну суму 372897,10 грн. На підтвердження вказаних обставин позивачем до матеріалів справи надано копії видаткових накладних :

- № 3476 від 24.05.2016 на суму 79619,09 грн.;

- № 4462 від 01.07.2016 на суму 86817,91 грн.;

- № 4569 від 05.07.2016 на суму 23400,00 грн.;

- № 5102 від 22.07.2016 на суму 72818,93 грн.;

- № 5740 від 17.08.2016 на суму 66970,72 грн.;

- № 6022 від 30.08.2016 на суму 2340,66 грн.;

- №8680 від 06.12.2016 на суму 33973,15 грн.;

- №9359 від 28.12.2016 на суму 6956,64 грн.

Також, позивачем надано товарно - транспортні накладні № Р4462 від 01.07.2016 та №Р5740 від 17.08.2016; копії податкових накладних від 24.05.2016 на загальну суму 79619,09 грн., від 01.07.2016 на загальну суму 86817,91 грн., від 05.07.2016 на загальну суму 23400,00 грн., від 22.07.2016 на загальну суму 72818,93 грн., від 17.08.2016 на загальну суму 66970,72 грн., від 30.08.2016 на загальну суму 2340,66 грн., від 06.12.2016 на загальну суму 33973,15 грн., від 28.12.2016 на загальну суму 6956,64 грн.

В свою чергу, як зазначає позивач, відповідач за поставлений товар розрахувався частково у сумі 23767,77 грн., у зв’язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 349129,33 грн.

У березні 2017 позивач звернувся до відповідача з претензією про перерахування суми заборгованості на рахунок ТОВ "Лізоформ", яка отримана ТОВ "Білогір’я молокопродукт" 06.05.2017 та залишена без відповіді.

У зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором позивач у жовтні 2017 звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ "Білогір’я молокопродукт" на свою користь: 349129,33 грн. – основного боргу, та за період з 23.07.2016 по 13.10.2017: 98626,68 грн. – пені, 10976,68 грн. – 3% річних, 55188,41 грн. – інфляційних збитків.

27.11.2017 позивач звернувся з заявою про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з ТОВ "Білогір’я молокопродукт" на свою користь 349129,33 грн. основного боргу, 35405,78 грн. пені, 12366,91 грн. 3% річних, 61587,17 грн. інфляційних.

20.12.2017 відповідач надав відзив позовну заяву, в якому зазначав про невідповідність видаткових накладних вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», про зупинення виконання своїх зобов’язань, у зв’язку з невиконанням зустрічних зобов’язань з боку позивача щодо надання документів та не настання строку оплати, а також просив застосувати строк позовної давності до позовних вимог відносно стягнення суми пені та відмовити у задоволенні позовних вимог у вказаній частині.

12.01.2018 відповідач звернувся до суду першої інстанції з заявою про розстрочку виконання рішення суду.

22.03.2018 місцевим господарським судом прийнято оскаржуване рішення.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Судом першої інстанції встановлено, що видатковими та товарно - транспортними накладними підтверджується факт поставки позивачем товару відповідачеві на загальну суму 372897,10 грн. Однак відповідачем оплату поставленого товару здійснено частково в сумі 23767,77 грн. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 349129,33 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки заявником апеляційної скарги рішення в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 349129,33 грн. не оскаржується, про що також наголошено представником ТОВ "Білогір’я молокопродукт" у судовому засіданні апеляційного господарського суду, колегія суддів не переглядає оскаржуване рішення в цій частині.

Окрім того, доводи щодо невідповідності первинних бухгалтерських документів вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також відсутності підписів на двох накладних не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки обставини отримання відповідачем товару також підтверджується випискою позивачем податкових декларацій з податку на додану вартість, та відповідно отриманням відповідачем податкового кредиту.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо доводів заявника апеляційної скарги про безпідставне нарахування та стягнення 3% річних у розмірі 12366,91 грн. та інфляційних втрат у розмірі 61587,17 грн., колегія суддів зазначає таке.

В обґрунтування вимог стосовно скасування рішення в цій частині відповідач посилається на те, що ст. 625 Цивільного кодексу України передбачає стягнення 3% річних та інфляційних тільки при простроченні виконання грошового зобов’язання. Так, ТОВ "Білогір’я молокопродукт" зазначає, що позивач у справі є боржником у зобов’язанні здійснити поставку товару та надати відповідачу складені та оформлені належним чином видаткові накладні та товаросупровідні документи, та кредитором у зобов’язанні про виконання оплати цієї поставки у строк, встановлений ст. ст. 530,692 Цивільного кодексу України з урахуванням приписів ст. 662 Цивільного кодексу України. А тому, як зазначає відповідач, у зв’язку з невиконанням позивачем вимог ст. 662 Цивільного кодексу України щодо передачі разом з товаром оформлених належним чином товаросупровідних документів, ТОВ "Білогір’я молокопродукт" було призупинено оплату поставленого позивачем товару. Враховуючи викладене, строк виконання зобов’язання щодо оплати товару, на думку відповідача, не настав, у зв’язку з чим є безпідставним нарахування та стягнення 3% та інфляційних.

Проте такі доводи колегія суддів вважає необґрунтованими, враховуючи що:

- по-перше, представник ТОВ "Білогір’я молокопродукт" у судовому засіданні апеляційного господарського суду пояснив, що під документами, які не було надано відповідачу разом з товаром, слід розуміти оформлені належним чином у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» видаткові накладні. Відповідач зазначає, що в накладних не вказано посади, прізвища особи, що отримала товар або будь - яких доказів того, що товар за цим документом передається (№3476 від 24.05.2016, №4462 від 01.07.2016, №4569 від 05.07.2016, №5740 від 17.08.2016, №6022 від 30.08.2016, №8680 від 06.12.2016), а в накладних №5102 від 22.07.2016 та №9359 від 28.12.2016 також відсутній підпис особи, що отримала товар, що не відповідає Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Разом з тим колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не заперечується отримання товару за вищевказаними видатковими накладними та не оскаржується рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми основного боргу за товар, отриманий за цими накладними. Окрім того, як вже зазначалося, факт проведення вказаних фінансово-господарських операцій також підтверджується видачею позивачем податкових декларацій з податку на додану вартість, та відповідно отримання відповідачем податкового кредиту. Тому посилання відповідача на неналежне оформлення первинних документів, як на підставу зупинення оплати та не настання строку оплати, є необґрунтованим;

- по-друге, згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п.2.5 договору право власності на товар і всі ризики втрати, псування та загибелі товару переходять від постачальника до покупця з моменту отримання товару та підписання видаткової накладної на товар.

Згідно п. 3.2 договору постачальник зобов’язаний у момент передачі товару надати в розпорядження покупця завірені постачальником копії документів, що засвідчують відповідність товару стандартам або технічним умовам.

Відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Згідно ст. 662 Цивільного Кодексу України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості, тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 666 Цивільного Кодексу України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Однак, відповідач не встановлював строку для передання будь-яких документів. В матеріалах справи відсутні докази його звернень до позивача з відповідними претензіями щодо відсутності документів, що стосуються товару та підлягають переданню, або щодо відмови від договору або повернення товару позивачу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскільки поставка товару визнається самим відповідачем, тому доводи заявника апеляційної скарги щодо наявності підстав для зупинення оплати отриманого товару є необґрунтованими та безпідставними.

Також, колегія суддів зазначає, що п. 4.2 договору не пов'язує порядок обчислення строку оплати з моментом передачі документів.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Інший момент виконання подавцем обов'язку передати товар договором не визначений. При цьому, як вже зазначалось, відповідач жодним чином не заперечує самого факту отримання товару.

Разом з цим суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення в частині стягнення 3% річних у сумі 12366,91 грн. та інфляційних втрат у розмірі 61587,17 грн., встановив невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи.

Так, відповідно до п. 4.2 договору покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом банківського перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з моменту постачання товару.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Враховуючи положення п. 4.2 договору та норми чинного законодавства останнім днем строку розрахунку за видатковими накладними:

- №3476 від 24.05.2016 на суму 55851,32 грн. (з урахуванням часткової оплати у сумі 23767,77 грн., що не заперечується сторонами) – 25.07.2016, відповідно прострочення виконання зобов’язань починається з наступного дня (26.07.2016);

- №4462 від 01.07.2016 на суму 86817,91 грн. – 30.08.2016, відповідно прострочення виконання зобов’язань починається з наступного дня (31.08.2016);

- №4569 від 05.07.2016 на суму 23400,00 грн. – 05.09.2016, відповідно прострочення виконання зобов’язань починається з наступного дня (06.09.2016);

- №5102 від 22.07.2016 на суму 72818,93 грн. – 20.09.2016, відповідно прострочення виконання зобов’язань починається з наступного дня (21.09.2016);

- №5740 від 17.08.2016 на суму 66970,72 грн. – 17.10.2016, відповідно прострочення виконання зобов’язань починається з наступного дня (18.10.2016);

- №6022 від 30.08.2016 на суму 2340,66 грн. – 31.10.2016, відповідно прострочення виконання зобов’язань починається з наступного дня (01.11.2016);

- №8680 від 06.12.2016 на суму 33973,15 грн. – 06.02.2017, відповідно прострочення виконання зобов’язань починається з наступного дня (07.02.2017);

- №9359 від 28.12.2016 на суму 6956,64 грн. – 27.02.2017, відповідно прострочення виконання зобов’язань починається з наступного дня (28.02.2017).

Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних на предмет відповідності його вимогам законодавства та умовам договору, встановила, що позивачем при здійснені розрахунку було невірно визначено дати початку нарахування процентів за користування грошовими коштами, на що суд першої інстанції не звернув уваги. А тому, апеляційний господарський суд, зробивши власний розрахунок, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 12135,48 грн. та відмови у задоволенні вимог про стягнення 231,43 грн. 3% річних, у зв’язку з чим рішення господарського суду Полтавської області в цій частині підлягає зміні.

Окрім того, пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань" роз’яснено, з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга" (п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань")

Так, у вищевказаному листі Верховний Суд України відзначив, зокрема, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць, тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 числі відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку інфляційних збитків, датою закінчення періоду нарахування визначено листопад 2017. Разом з цим при розрахунку інфляційних ним було обмежено період нарахування жовтнем 2017 (що є правом позивача) та саме по жовтень 2017 нараховано суму у розмірі 61587,17 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних збитків, колегія суддів встановила арифметичну неточність вказаного розрахунку, зокрема, за видатковою накладною №5102 від 22.07.2016 на суму 72818,93 грн. розрахунок не відповідає наведеному вище порядку визначення суми боргу з урахуванням індексу інфляції, на що суд першої інстанції не звернув уваги.

А тому апеляційний господарський суд дійшов висновку про стягнення інфляційних втрат у розмірі 60035,35 грн. та відмови у задоволенні 1551,82 грн., у зв’язку з чим рішення господарського суду Полтавської області в цій частині також підлягає зміні.

Щодо доводів заявника апеляційної скарги про необґрунтоване стягнення пені у розмірі 35405,78 грн. та безпідставне незастосування строку позовної давності, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського суду України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 5.2 договору сторони перебачили, що у випадку несвоєчасної оплати покупцем поставленого товару, останній сплачує постачальникові пеню, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми поставленого товару, за кожен день невиконання своїх зобов’язань.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено до стягнення суму пені у розмірі 35405,78 грн. за періоди з: 23.07.2016 по 23.01.2017, 31.08.2016 по 23.01.2017, 03.09.2016 по 23.01.2017, 20.08.2016 по 23.01.2017, 16.10.2016 по 23.01.2017, 29.10.2016 по 23.01.2017.

Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, встановила, що позивачем при здійснені розрахунку було невірно визначено дати початку нарахування, про що апеляційним судом було зазначено раніше при обґрунтуванні підстав зменшення розміру 3% річних.

Крім того, відповідачем 20.12.2017 у відзиві на позов заявлено про застосування строку позовної давності до позовних вимог відносно стягнення суми пені, що також не було враховано судом першої інстанції.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, вказаною нормою встановлено період часу, за який можуть бути нараховані штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) за прострочення виконання зобов'язання і який не може перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, якщо законом або укладеним між сторонами договором не передбачено іншої тривалості даного періоду. При цьому, зазначена стаття не містить обмежень щодо строків звернення кредитора із вимогами щодо стягнення штрафних санкцій (позовна давність).

Разом з цим, такий строк, у межах якого кредитор може звернутися до суду із вимогами щодо стягнення штрафних санкцій, встановлений п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, згідно з яким до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлена спеціальна (скорочена) позовна давність в один рік. При цьому, згідно ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, з даним позовом позивач звернувся 23.10.2017, що підтверджується поштовим штемпелем ПАТ "Укрпошта" на конверті, що в свою чергу, свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення пені:

- за період з 26.07.2016 по 22.10.2016 (включно) за накладною №3476;

- за період з 31.08.2016 по 22.10.2016 (включно) за накладною №4462;

- за період з 06.09.2016 по 22.10.2016 (включно) за накладною №4569;

- за період з 21.09.2016 по 22.10.2016 (включно) за накладною №5102;

- за період з 18.10.2016 по 22.10.2016 (включно) за накладною №5740.

Вимога про стягнення пені за накладною №6022 заявлена в межах позовної давності. В свою чергу, вимоги про стягнення пені за накладними №8680 від 06.12.2016 та №9359 від 28.12.2016 позивачем не заявлялись.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Отже, зважаючи на заявлені позивачем періоди стягнення пені за порушення умов договору поставки та звернення позивача з відповідними вимогами до суду 23.10.2017, колегія суддів вважає, що вимоги про стягнення пені за період до 23.10.2016 заявлені поза межами строку спеціальної позовної давності та не підлягають задоволенню у зв'язку зі спливом позовної давності.

Перевіривши розрахунок пені, колегія суддів дійшла висновку, що стягненню підлягає сума пені у розмірі 21995,09 грн., в частині стягнення 13410,69 грн. слід відмовити, у зв’язку з чим рішення господарського суду Полтавської області в цій частині підлягає зміні.

Відповідачем було подано суду першої інстанції заяву про розстрочення виконання рішення рівними частинами по 5000,00 грн. щотижня, у задоволенні якої було відмовлено за необґрунтованістю.

Відповідно до ст. 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Колегія суддів зазначає, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26.06.2013, розстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Розстрочка виконання судового рішення можлива лише у виняткових випадках, за наявності доказів, що встановлюють обставини, які ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення; винятковість таких обставин встановлюється судом в кожному конкретному випадку.

В обґрунтування вищевказаної заяви про розстрочення виконання рішення, відповідач посилається на таке:

- об’єктивні причини погіршення фінансового стану ТОВ "Білогір’я молокопродукт" через незалежні від нього причини. Так, відповідач зазначає, що протягом останніх 10 років 90% продукції ТОВ «Білогір’я молокопродукт» реалізовувалась у Російській Федерації через експортерів. Проте, починаючи з 2014 Російська Федерація повністю закрила свій ринок для продукції українського виробництва, заборонено транзит української молочної продукції митною територією Російської Федерації згідно з указами, постановами уряду та президента Російської Федерації. На внутрішньому ринку продукція ТОВ «Білогір’я молокопродукт» була представлена у малому об’ємі, а починаючи з 2014 взагалі не реалізовувалась на території України. Крім того, на внутрішньому ринку діє досить жорстка конкуренція, ринок перенасичений аналогічною продукцією, що також обмежує можливість отримувати достатній прибуток. Таким чином, втрата основних ринків збуту в сукупності з соціальними та економічними ситуаціями в державі, збільшенням вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності населення, і, як наслідок, значне зменшення внутрішнього попиту на сирну продукцію та інше призвело до значного зниження обсягів виробництва та реалізації продукції підприємства. При цьому відповідач зауважує, що ТОВ «Білогір’я молокопродукт» постійно шукає нові ринку збуту товарів, однак організація та пошук є процесом вкрай довгостроковим та проблематичним, потребує вливання значних фінансових ресурсів. З огляду на це, на думку відповідача, стягнення боргу за рішенням без розстрочки виконання рішення зумовить неможливість своєчасно виплатити заробітну плату працівникам підприємства, сплатити податки та збори, та може спричинити скорочення штату та звільнення працівників;

- невідомими особами чинились перешкоди у здійсненні господарської діяльності товариства, що спричинило завдання йому збитків, та ТОВ «Білогір'я молокопродукт» не здійснювало господарську діяльність через форс-мажорні обставини;

- маючи низькі значення ліквідних активів, відповідач не може погасити своєчасно короткострокової заборгованості за рахунок грошових коштів, в результаті чого виникає постійна потреба у залученні джерел зовнішнього фінансування, а одночасне виконання всіх судових рішень про стягнення заборгованості з ТОВ «Білогір'я молокопродукт» є неможливим в силу недостатності власних обігових коштів, що в свою чергу, може призвести до повної неплатоспроможності товариства і ризику банкрутства.

На підтвердження вказаних обставин відповідачем було надано, зокрема, такі документи: копію постанови Уряду Російської Федерації від 07.08.2014 №778; копію постанови Уряду Російської Федерації від 13.08.2015 №842; копію звіту ТОВ "Білогір'я молокопродукт" про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за І півріччя 2017, копію балансу (звіт про фінансовий стан) на 30.06.2017, копію звіту із праці за вересень 2017, копії наказу та акту від 11.09.2016 про простій підприємства, копію постанови Білогірського відділення Красилівського відділу поліції ГУНП в Хмельницькій області про визнання потерпілим від 20.09.2016, копію сертифікату про форс – мажорні обставини виданого Полтавською ТПП від 11.10.2016, копію звіту незалежного аудитора від 09.03.2017.

Проте, колегія суддів зазначає:

- по – перше, складна економічна ситуація в країні не може вважатися обставиною, що ускладнює або виключає можливість виконання рішення, оскільки факти наявності складної економічної ситуації, кризи та кризових явищ є загальними чинниками, які рівноцінно та в однаковій мірі впливають як на відповідача - боржника, так і на позивача;

- по – друге, відповідачем не додано до заяви жодних доказів, які б свідчили про тяжкий фінансовий стан відповідача станом на час розгляду справи. Надані ним акт про простій підприємства у вересні 2016, звіт про фінансові результати за І півріччя 2017, баланс від 30.06.2017, звіт незалежного аудитора від 09.03.2017 за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 не є достатнім доказом неможливості виконання рішення суду на час його ухвалення (зокрема, відсутності коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення). Надана позивачем копія звіту з праці у вересні 2017 року свідчить про відсутність заборгованості із заробітної плати на товаристві;

- по – третє, із матеріалів справи не вбачається, на які ринки збуту спрямована діяльність відповідача, відсутні будь-які докази, що певні контрагенти відмовились від продукції відповідача. Посилання на загальновідомі обставини щодо ринку збуту відповідача є необґрунтованими та не звільняють відповідача від надання відповідних доказів. Крім того, обставини щодо закриття ринку збуту Російської Федерації для продукції українського виробництва, на які посилається відповідач, мали місце ще у 2014, проте договір між відповідачем та позивачем укладено у 2016 коли ТОВ "Білогір'я молокопродукт" було обізнано щодо складнощів при реалізації продукції;

- по – четверте, відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Відтак, відповідач, беручи на себе ризики підприємницької діяльності, мав на власний розсуд прогнозувати очікувані прибутки та можливі фінансові втрати. Тому, результати фінансової діяльності, скорочення обсягів виробництва, наявність кредиторської заборгованості та заборгованості перед іншими контрагентами є наслідком власної підприємницької діяльності, яку відповідач здійснює на свій ризик;

- по-п’яте, із сертифікату №6863 від 11.10.2016 про форс-мажорні обставини, виданого Полтавською торгово-промисловою палатою, вбачається період дії форс-мажорних обставин: з 11.09.2016 року по 30.09.2016 року. Таким чином, форс-мажорні обставини, на які посилається заявник апеляційної скарги, мали місце лише 19 днів у вересні 2016. Разом з цим, заборгованість перед позивачем виникла, у тому числі, до періоду настання вказаних у сертифікаті обставин, а вже у грудні 2016 відповідачем було прийнято товар за накладним від 06.12.2016 та 28.12.2016;

- по-шосте, щодо посилання відповідача на можливе банкрутство боржника, то суд апеляційної інстанції виходить з того, що за змістом ст. 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" для запобігання банкрутству боржника врегулювання відносин між боржником та кредиторами здійснюється через досудову процедуру санації шляхом вжиття організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що на примусовому виконанні у відділах державної виконавчої служби щодо відповідача відкрито більше 20 виконавчих проваджень про стягнення за рішеннями судів заборгованості на суму більше 17 млн. грн., переважна більшість яких відкрита понад 3 місяців тому, що дає можливість ставити питання про банкрутство апелянта, проте, в обґрунтування таких доводів апелянт не надає жодного доказу.

При цьому ж в апеляційній скарзі її заявник зазначає, що більше ніж у 10 справах про стягнення з нього заборгованості на загальну суму більше 12 млн. грн. вже було припинено провадження у зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди про погашення заборгованості на умовах розстрочення. Проте, у даній справі відсутні докази, що відповідач вчиняв дії щодо укладення з позивачем мирової угоди.

Крім того, заявник апеляційної скарги зазначає, що ним вживаються всі можливі заходи з метою збереження виробництва, отримання прибутку для подальшого функціонування підприємства, сплати податків, соціальних платежів, виплати заробітної плати працівникам.

Проте, не зазначено жодних обставин, які саме вчиняються заходи з метою збереження виробництва та не надано доказів в обґрунтування своїх доводів, як і не надано жодних доказів, які заходи вчиняються відповідачем для зменшення заборгованості, у тому числі, перед позивачем.

Судова колегія зазначає, що при вирішенні питання щодо розстрочення виконання рішення суд враховує наявність вини відповідача у виникненні спору, невиконання ним зобов'язань за укладеним між сторонами договором, а також інтереси та право позивача на відновлення свого порушеного права щодо своєчасного отримання грошових коштів за поставлений товар; колегія суддів також враховує, що наведені відповідачем доводи в обґрунтування тяжкого економічного становища, яке зумовлено скороченням обсягів виробництва та реалізації молочної продукції внаслідок обставин, які склалися на ринку, збільшення вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності населення об'єктивно стосуються не лише відповідача, а й позивача.

Отже, висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду є обґрунтованим.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, зміни пунктів 1 та 2 рішення господарського суду Полтавської області з викладенням цих пунктів в іншій редакції.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір’я молокопродукт" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 22.03.2018 у справі №917/1787/17 змінити, виклавши пункти 1 та 2 його резолютивної частини у такій редакції:

« 1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір’я молокопродукт" (37300, Полтавська область, м. Гадяч, вул. Героїв Майдану, буд. 82, офіс 23, код ЄДРПОУ 33707592) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізоформ" (01042, м. Київ, пров. Новопечерський, буд. 19/3, корпус 1, кім. 5, код ЄДРПОУ 34937637) заборгованість за договором поставки № 29736 від 04.01.2016 в сумі 443295,25 грн., з яких 349129,33 грн. - основний борг, 21995,09 грн. – пеня, 12135,48 грн. - 3 % річних та 60035,35 грн. - інфляційні втрати , а також судовий збір в сумі 6649,43 грн.».

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізоформ" ( 01042, м. Київ, пров. Новопечерський, буд. 19/3, корпус 1, кім. 5, код ЄДРПОУ 34937637) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір’я молокопродукт" (37300, Полтавська область, м. Гадяч, вул. Героїв Майдану, буд. 82, офіс 23, код ЄДРПОУ 33707592) 341,86 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідні накази.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 12.06.18

Головуючий суддя Крестьянінов О.О.

Суддя Фоміна В. О.

Суддя Шевель О. В.