Постанова № 74601315, 04.06.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2018 р. Справа № 914/814/16

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача): Якімець Г.Г.,

Суддів: Матущак О.І., Мирутенко О.Л.,

за участю секретаря судового засідання Коростенської О.І.,

судового експерта Львівського НДІСЕ – ОСОБА_1

та представників учасників справи:

від прокуратури – ОСОБА_2

від позивача (МОУ) – ОСОБА_3

від позивача (КЕВ м. Львова) – не з’явився

від відповідача (скаржника) – ОСОБА_4

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_5 військових мисливців та рибалок Західного регіону України, б/н від 22 лютого 2018 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 11 грудня 2017 року (підписане 18.12.2017 року), суддя Синчук М.М.

у справі №914/814/16

за позовом Заступника військового прокурора Львівського гарнізону, м. Львів в інтересах держави в особі: 1. Міністерства оборони України, м. Київ; 2. Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, м. Львів

до відповідача ОСОБА_5 військових мисливців та рибалок Західного регіону України, м. Львів

про усунення перешкод у користуванні майном

в с т а н о в и в :

24 березня 2016 року Заступник військового прокурора Львівського гарнізону звернувся до Господарського суду Львівської області в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова з позовом до ОСОБА_5 військових мисливців та рибалок Західного регіону України про усунення перешкод у користуванні майном: приміщеннями у м. Львові по вул. Коперника, 27, а саме: будівлею №1 – управління, площею 205,6 кв. м 1892 року побудови, сховищем для техніки (гараж) №13 площею 133,3 кв. м 1966 року побудови та земельною ділянкою площею 0,3 га за цією адресою, що перебувають у власності держави – Міністерства оборони України в особі уповноваженого органу КЕВ м. Львова.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08 червня 2016 року справу №914/814/16 передано за підсудністю до Господарського суду м. Києва.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2016 року ухвалу Господарського суду Львівської області від 08 червня 2016 року скасовано, а справу №914/814/16 скеровано на адресу місцевого господарського суду для розгляду.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11 грудня 2017 року у справі №914/814/16 позов задоволено: суд вирішив зобов’язати ОСОБА_5 військових мисливців і рибалок Західного регіону України усунути перешкоди в користуванні нерухомими приміщеннями у м. Львові по вул. Коперника, 27, а саме: будівля №1 – управління, площею 205,6 кв. м 1892 р. побудови, сховище для техніки (гараж) №13 площею 133,3 кв. м 1966 р. побудови та земельною ділянкою площею 0,3 га за цією ж адресою, що перебувають у власності держави - Міністерства оборони України в особі уповноваженого органу КЕВ м. Львова, шляхом звільнення нежитлових приміщень.

Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_5 військових мисливців та рибалок Західного регіону України користується спірним нерухомим майном та земельною ділянкою загальною площею 0,3 га (військове містечко №67 (м. Львів, вул. Коперника, 27)) за відсутності щодо цього правових підстав. Місцевим господарським судом встановлено, що власником спірного майна є держава в особі Міністерства оборони України, а спірна земельна ділянка є державною власністю та відноситься до земель оборони. У рішенні суд посилається, серед іншого, на постанову Верховної ОСОБА_2 України №3943-ХІІ від 04 лютого 1994 року «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР», постанову Кабінету Міністрів України №18 від 13 січня 1995 року «Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР» та рішення Господарського суду м. Києва від 05 грудня 2002 року у справі №18/375.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ОСОБА_5 військових мисливців та рибалок Західного регіону України звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 11 грудня 2017 року у справі №914/814/16 та прийняти нове рішення про відмову в позові. Зокрема, зазначає, що оскаржуване рішення не містить викладу змісту клопотання про колегіальний розгляд справи та вирішення такого клопотання судом, а також те, що в рішенні суд посилається на неіснуючі документи: рішення ОСОБА_2 міністрів №646-325;67/13 від 21.03.1951 року та наказ Міністерства оборони СРСР від 02.08.1981 року. Одночасно вказує, що в оскаржуваному рішенні не згадується про поданий відповідачем відзив на позов. Щодо суті спору апелянт наголошує на тому, що прокурором та позивачами не доведено належними та допустимими доказами право власності позивачів на спірне майно. Безпідставним вважає посилання суду першої інстанції на постанову Кабінету Міністрів України №18 від 13 січня 1995 року та рішення Господарського суду м. Києва від 05 грудня 2002 року у справі №18/375, оскільки такі не стосуються спірного майна, а на час набуття чинності постановою Верховної ради, яка стосується майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, спірне майно вже було власністю відповідача, який не є загальносоюзною громадською організацією колишнього Союзу РСР. Одночасно скаржник звертає увагу, що постанова КМУ №18 від 13 січня 1995 року не була виконана, а Міністерство оборони України не прийняло в управління відповідне майно.

Представник відповідача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 11 грудня 2017 року у справі №914/814/16 та прийняти нове рішення про відмову в позові. Одночасно, за клопотанням скаржника ухвалою від 08 травня 2018 року в судове засідання викликано експерта, яким складено висновок №4659 від 27 листопада 2017 року у цій справі. На виклик суду вказаний експерт з’явився та надав відповіді на запитання представника відповідача.

Прокурор та представник позивача (МОУ) в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечили, просили оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення, з підстав, наведених у відзивах на апеляційну скаргу (вих.03-1327вих-18 від 05.04.2018 року та вих.№284 від 05.04.2018 року). Зокрема, зазначали, що у 1992 році ради військово-мисливських товариств (ВМТ) військових округів вийшли зі складу Всеармійського військово-мисливського товариства колишнього СРСР, проте, в порушення п.58 наказу Міністерства оборони СРСР від 02 серпня 1981 року «Про введення в дію статуту Військово-мисливського товариства Міністерства оборони», грошові кошти і матеріальні цінності, залишені після ліквідації ВМТ, в розпорядження Міністерства оборони не перейшли, а перейшли в користування створеного в березні того ж року ОСОБА_5 військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, до складу якого увійшло ОСОБА_5 військових мисливців та рибалок Західного регіону України. При цьому, наголошували, що розподільчий акт від 03 лютого 1994 року про перехід майна та фінансових ресурсів ВМТ ЗСУ у зв’язку з припиненням його діяльності шляхом реорганізації (розподілу) до ТВМРУ не може слугувати доказом того, що відповідач є власником спірного майна, оскільки такий акт затверджений головою Загальноармійського мисливського товариства.

Представник позивача (КЕВ м. Львова) в судове засідання не з’явився, проте, у заяві (вх.№01-04/3372/18 від 04.06.2018 року) просив розглядати справу за його відсутності. У відзиві на апеляційну скаргу (вих.№1489 від 11.05.2018 року) КЕВ м. Львова проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення. Викладена у відзиві позиція зводиться до незаконного користування відповідачем спірним майном, що належить державі, при цьому, доводи КЕВ м. Львова є аналогічними, викладеним у рішенні висновкам.

Оскільки явка представника позивача (КЕВ м. Львова) не визнавалась обов’язковою, беручи до уваги клопотання останнього, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.

Суд, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, згідно з актом від 01 лютого 1980 року Львівська КЕЧ району передала на баланс військово-мисливського товариства ПрикВО приміщення у військовому містечку №67 по вул. Коперника, 27 у м. Львові, а саме: приміщення №67/1, рік будівництва 1892, який передано на баланс Міністерства оборони за рішенням ОСОБА_2 Міністрів №646-325 «с» від 21.03.1951 року, гараж (1966 року будівництва) та земельну ділянку площею 0,3 га.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради нарадних депутатів №3-С від 08 лютого 1985 року «Об установлении границ земельных городков на территории г. Львова» квартирно-експлуатаційній частині району ПрикВО (Прикарпатського військового округу) надано у користування земельну ділянку загальною площею 0,5 га у м. Львові по вул. Коперника, 27.

Згідно з актом приймання та експлуатації будинків і споруд військового містечка №67 і військового містечка №367/1,2,3 по вул. Коперніка, 27 та стрільбища на «Кортумовій горі» в районі вул. Варшавської за товариством військових мисливців ПрикВО» від 26 лютого 1996 року а також опису №1 «Будинків і споруд, переданих товариству в/мисливців по в/м 67 в м. Львові по вул. Коперника, 27 та в/м 368 по вул. Варшавській ур-ще Кортумова гора» і опису №2 «Закріплення за товариством в/мисливців земельних ділянок в/м 76-0,3 га, в/м 368 – 17,3 га в м. Львові», Львівська квартирно-експлуатаційна частина району (на даний час КЕВ м.Львова) передала товариству військових мисливців ПрикВО земельну ділянку загальною площею 0,3 га військового містечка №67 разом із будинками та спорудами, що розташовані на даній земельній ділянці. Зокрема, товариству військових мисливців передано 2 будівлі, розташовані на території військового містечка №67.

У відповідності до Індивідуальних облікових карток від 1967 року та індивідуальних карток обліку приміщень (форма 400), в порядку визначеному чинними нормативними актами, приміщення поставлені на облік у квартирно-експлуатаційному органі Міністерства оборони.

Поряд з тим, судом встановлено, що постановою Верховної ОСОБА_2 України №3943-ХІІ від 04 лютого 1994 року «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» визначено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. Поряд з тим, Кабінету Міністрів України доручено до 01 березня 1994 року у встановленому порядку визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна.

На виконання вказаної постанови 13 січня 1995 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №18 «Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР», згідно з якою повноваження органу управління майном підприємств, організацій та об'єктів колишнього мисливського товариства Збройних Сил СРСР покладено на Міністерство оборони України, а саме: - виробниче мисливсько-риболовецьке об'єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; - 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу; - 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 5 грудня 2002 року у справі №18/375 (залишеним без змін постановою Верховного Суду України від 18 листопада 2003 року) задоволено позов заступника Генерального прокурора України, заявлений в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до ОСОБА_5 військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, а саме: зобов'язано відповідача провести інвентаризацію майна колишнього Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, оцінити вказане майно і передати Міністерству оборони України, а також зобов'язано відповідача здійснити інвентаризацію та повернути на користь Міністерства оборони України майно, а саме: виробниче мисливсько-риболовецьке об'єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу; 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу. Позовні вимоги у справі №18/375 обґрунтовувались тим, що постановою Верховної ОСОБА_2 України від 04 лютого 1994 року №3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» підтверджено, що спірне майно є загальнодержавною власністю, а постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1995 року №18 «Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» на Міністерство оборони України покладено повноваження управління щодо розташованих на території України об'єктів власності колишнього Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, зі складу якого в 1992 році вийшло товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України.

12 червня 2010 року міністром оборони України видано наказ №302 «Про утворення комісії про проведення інвентаризації та приймання-передачі майна, що належало військово-мисливському товариству Збройних Сил СРСР».

Листом (вих.№303/1/4/493 від 25 жовтня 2010 року) начальник Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України просив, серед інших, і начальника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління, з метою виконання вимог постанови КМУ №18 від 13 січня 1995 року, зокрема, провести інвентаризацію та приймання-передачу майна, що належало військово-мисливському товариству Збройних Сил СРСР та у разі неможливості проведення інвентаризації та приймання-передачі майна, що належало військово-мисливському товариству Збройних Сил СРСР, забезпечити організацію відповідної претензійно-позовної роботи спільно з військовими прокуратурами.

В січні 2015 року Заступник військового прокурора Львівського гарнізону звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом, заявленим в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова до ОСОБА_5 військових мисливців і рибалок Західного регіону України про усунення перешкод в користуванні нерухомими приміщеннями у м. Львові по вул. Коперника,27, а саме: будівля №1 – управління, №13 – сховище для техніки та земельною ділянкою площею 0,5 га за цією ж адресою, що перебувають у власності Міністерства оборони України в особі уповноваженого органу КЕВ м. Львова, шляхом звільнення нежитлових приміщень. Поряд з тим, ОСОБА_5 військових мисливців і рибалок Західного регіону України подано зустрічний позов до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна по вул. Коперника,27 у м. Львові.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15 червня 2015 року у справі №914/21/15 первісний позов задоволено в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного – відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Львівської області від 15 червня 2015 року у справі №914/21/15 скасовано, а первісний та зустрічний позови залишені без розгляду. В касаційному порядку постанова апеляційного суду не переглядалась.

У березні 2016 року Заступник військового прокурора Львівського гарнізону звернувся до Господарського суду Львівської області в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова з позовом до ОСОБА_5 військових мисливців та рибалок Західного регіону України про усунення перешкод у користуванні майном: приміщеннями у м. Львові по вул. Коперника, 27, а саме: будівлею №1 – управління, площею 205,6 кв. м 1892 року побудови, сховищем для техніки (гараж) №13 площею 133,3 кв. м 1966 року побудови та земельною ділянкою площею 0,3 га за цією адресою, що перебувають у власності держави – Міністерства оборони України в особі уповноваженого органу КЕВ м. Львова.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Особливістю подання позову в порядку ст.391 ЦК України є те, що позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем – лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Статтею 326 ЦК України передбачено, що у державній власності знаходиться майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб’єктами.

Колегією суддів встановлено, що матеріалами справи (зокрема, доказами, долученими до позовної заяви та до пояснень Військової прокуратури Львівського гарнізону від 07.04.2017 року) підтверджено, що спірне майно, а саме: приміщення у м. Львові по вул. Коперника, 27 (будівля №1 – управління, площею 205,6 кв. м 1892 року побудови, сховище для техніки (гараж) №13 площею 133,3 кв. м 1966 року побудови) та земельна ділянка площею 0,3 га за адресою: м. Львів, вул. Коперника, 27, належать державі, а розпорядження вказаними об’єктами відноситься до компетенції Міністерства оборони України.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що відповідач чинить перешкоди у користуванні таким майном державою в особі Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, оскільки вважає, що спірне майно належить йому.

Зокрема, відповідач посилається на розподільчий акт від 03 лютого 1994 року про перехід майна та фінансових ресурсів (прав та обов'язків) Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР у зв'язку з припиненням його діяльності шляхом реорганізації (розподілу) до товариства військових мисливців та рибалок України (правонаступника), однак, як вірно встановлено місцевим господарським судом, такий акт затверджений лише головою ОСОБА_6 Загальноармійського мисливського товариства та складений без погодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до довідки КЕУ ПрикВО №37 від 24 травня 1996 року за виробничо-мисливським об'єднанням ПрикВО будівель, комунальних споруд, земельних ділянок, меблів та майна не рахується.

Щодо посилань відповідача на статут ОСОБА_5 військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, згідно з яким останнє є правонаступником майна та фінансових ресурсів Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, розташованого на території України, то такі посилання є безпідставними, зважаючи, що в цій частині статут суперечить законодавчим актам, які згадувались раніше, та не може бути доказом належності спірного майна відповідачу.

При цьому, відповідно до п.58 Статуту Військово-мисливського товариства Міністерства оборони, введеного в дію наказом Міністра оборони СРСР №230 від 21 серпня 1981 року «Про введення в дію Статуту Військово-мисливського товариства Міністерства оборони», передбачалось, що Військово-мисливське товариство припиняє свою діяльність на підставі рішення Міністра оборони СРСР, а грошові кошти та матеріальні цінності, які залишаються після ліквідації Військово-мисливського товариства, переходять в розпорядження Міністерства оборони, чого здійснено не було, натомість спірне майно передано ОСОБА_5 військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, до складу якого увійшло ОСОБА_5 військових мисливців та рибалок Західного регіону України. Витяг з вказаного наказу знаходиться у матеріалах справи.

Слід зазначити, що відповідачем не спростовано доказів, що містяться у матеріалах справи та посилань прокурора і позивача на такі нормативні акти, як: постанова Верховної ОСОБА_6 України №3943-ХІІ від 04 лютого 1994 року «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» та постанова Кабінету Міністрів України №18 від 13 січня 1995 року «Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР», а також рішення Господарського суду м. Києва від 05 грудня 2002 року у справі №18/375, залишене без змін постановою Верховного Суду України від 18 листопада 2003 року та інші документи, подані прокурором військової прокуратури Львівського гарнізону.

Також суд визнає необґрунтованими посилання відповідача на те, що спірне майно не є тим самим майном, яким користується відповідач. Слід зазначити, що таку позицію відповідач не довів жодними доказами, у матеріалах справи такі докази відсутні. Поряд з тим, у суді першої інстанції призначалась будівельно-технічна експертиза, на вирішення якої суд поставив наступні запитання: 1). Технічні характеристики нерухомого майна, що знаходиться по вул. Коперника, 27 у м. Львові, а саме: будівлі №1 – управління, сховища для техніки (гараж) №13, дата (рік) побудови та введення в експлуатацію? 2). Чи відповідають фактичні об’єкти нерухомого майна, що знаходиться по вул. Коперника, 27 у м. Львові, матеріалам інвентаризації КЕВ м. Львова. У випадку невідповідності у площі будівель, у чому полягають невідповідності, причини невідповідності, внаслідок чого і ким здійсненні зміни, якщо так чи можливо відокремити покращення/зміни від майна без заподіяння йому шкоди?

Згідно з висновком експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз №4659 від 27.11.2017 року останнім надано наступні висновки: 1). Технічні характеристики нерухомого майна, що знаходиться по вул. Коперника, 27 у м. Львові, а саме: будівлі №1 - управління, сховища для техніки (гараж) №13 визначені і викладені в дослідницькій частині по першому питанню. Рік побудови будівлі №1 - управління – 1892, рік побудови сховища для техніки (гараж) №13 – 1966. У зв’язку з відсутністю інформації про час введення їх в експлуатацію, датою (роком) введення їх в експлуатацію може слугувати рік їх побудови. 2). Фактичні об’єкти нерухомого майна, що знаходяться по вул. Коперника, 27 у м. Львові, в цілому відповідають матеріалам інвентаризації КЕВ м. Львова. Невідповідність у площі приміщень будівлі №1 – управління полягає у тому, що до будівлі прибудований вхідний тамбур та долучені приміщення житлової квартири, яка розташована на 2-му поверсі житлового будинку, що зблокований з будівлею №1 – управління. Причиною невідповідності деяких технічних характеристик конструктивних елементів (матеріал покрівлі, покриття підлог) полягає в проведенні у певний період часу ремонтно-будівельних робіт. Визначення, внаслідок чого і ким здійснені ці зміни не входить у компетенцію експерта-будівельника. Відокремити здійснені покращення/зміни від майна без заподіяння будівлі шкоди неможливо. Причини невідповідності у площі, будівельного об’єму будівлі сховища для техніки (гараж) №13 та інших технічних характеристик її конструктивних елементів встановити не надається можливим.

З наведеного вище та з матеріалів справи вбачається, що спірне майно, усунення перешкод у користуванні яким, є предметом цього позову, є тим самим майном, про яке згадує відповідач у своїх запереченнях та яким останній користується без відповідних на те правових підстав. Протилежного відповідачем не доведено.

Щодо відмінності у площі нерухомого майна, то вказане спричинено долученим приміщенням житлової квартири, яка розташована на 2-му поверсі житлового будинку, що зблокований з будівлею №1 – управління, проте, судом встановлено, що заявлений у цій справі негаторний позов не стосується приміщення вказаної квартири, а заявлений з метою захисту права власності держави лише на об’єкти, які їй належать.

Поряд з цим, слід зазначити, що земельна ділянка, на якій знаходиться спірне нерухоме майно, за цільовим призначенням відноситься до категорій земель промисловості, транспорту, зв’язку, оборони, енергетики та іншого призначення і знаходиться у користуванні військового містечка №67, що підтверджується довідкою управління Держкомзему у м. Львові Львівської області №40/01-15/4684 від 16 грудня 2014 року.

Щодо решти доводів апелянта, то такі не спростовують висновків місцевого господарського суду та не можуть слугувати підставою для його скасування.

У апеляційній скарзі апелянт вказує, що оскаржуване рішення не містить викладу змісту клопотання про колегіальний розгляд справи та вирішення такого клопотання судом, а також, що в оскаржуваному рішенні не згадується про поданий відповідачем відзив на позов, однак в тексті рішення на третьому аркуші в абзацах 2-4 суд зазначив про клопотання щодо колегіального розгляду справи та результат його вирішення, поряд з тим, на другому аркуші тексту рішення в абзаці 6 суд виклав позицію відповідача, а в ухвалі суду від 10 квітня 2017 року зазначено про поданий відповідачем відзив, який судом враховано при вирішенні спору.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Беручи до уваги наведені вище обставини, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, зважаючи на доведення прокурором та позивачами права власності на спірне майно, яке належить державі та недоведення відповідачем його права на спірне майно, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позову.

Відтак, беручи до уваги все наведене вище, доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позову.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги – без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Львівської області від 11 грудня 2017 року у справі №914/814/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_5 військових мисливців та рибалок Західного регіону України – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Матеріали справи №914/814/16 повернути до Господарського суду Львівської області.

Повну постанову складено 11.06.2018 року.

Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.

Суддя Матущак О.І.

Суддя Мирутенко О.Л.