Постанова № 74601212, 06.06.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2018 р. Справа№ 910/14081/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Дикунської С.Я.

Мальченко А.О.

за участю секретаря судового засідання Костяк В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги б/н від 16.03.2018 (вх. №09.1-04.1/1891/18 від 29.03.2018) ОСОБА_2 та б/н від 19.03.2018 (вх. №09.1-04.1/1893/18 від 29.03.2018) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2018

у справі №910/14081/17 (суддя - Трофименко Т.Ю.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРГРУП"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2

про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину

за участю представників учасників справи:

від позивача: ОСОБА_4 довіреність № б/н від 14.05.18

від відповідача: не з'явились

від третьої особи 1: Кустова Т.В. довіреність № 27-5561/18 від 15.03.18

від третьої особи 2: Клінчиков С.О. ордер серія ВН №031821 від 06.06.18

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРГРУП" про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину.

Позовні вимоги, з посиланням на приписи ст. 92, ч. ч. 2, 3 ст. 203, 215, 241 ЦК України, обґрунтовані тим, що договір відступлення права вимоги є недійсним, оскільки особа, яка вчиняла правочин не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, у зв'язку з відсутністю рішення колегіального органу ПАТ "Дельта Банк" на вчинення правочину. Крім того, позивач вказує на те, що в силу приписів п. п. 1-3, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» спірний договір відступлення права вимоги є нікчемним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2017 залучено до участі у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

25.09.2017 позивачем подано заяву про зміну предмету позову, в якій сторона просила: визнати недійсним договір відступлення права вимоги, укладений 21 серпня 2014 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮРГРУП". Визнати ПАТ "Дельта Банк" первісним іпотекодержателем з 27.11.2007 за Іпотечним договором № 49.12/134/1620/07, укладеним 27.11.2007 між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис щодо припинення предмету іпотеки за Іпотечним договором № 49.12/134/1620/07, укладеним 27.11.2007 між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2. Стягнути судові витрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги, укладений 21 серпня 2014 року між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Юргруп". Визнано ПАТ "Дельта Банк" первісним іпотекодержателем з 27.11.2007 року зі іпотечним договором № 49.12/134/1620/07, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І.А. за реєстр. № 1287, укладеним 27.11.2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" та ОСОБА_2. Стягнуто судові витрати.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд з посиланням на приписи ст. ст. 35-38, 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. 92, ст. 202, ч. ч. 2, 3 ст. 203, 205, 207, 237, 215 ЦК України та встановлення обставин як нікчемності, так і недійсності, спірного правочину дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Не погодившись з прийнятим рішенням третя особа 2, ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу б/н від 16.03.2018 (вх. №09.1-04.1/1891/18 від 29.03.2018), в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 у справі №910/14081/17 повністю і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга третьої особи 2 обґрунтована тим, що місцевим господарським судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному рішенні висновки не відповідають фактичним обставинам справи. Так, апелянт вказує на те, що саме лише твердження про нікчемність правочину на підставі ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є недостатнім для визнання його недійсним, оскільки нівелюється заперечення іншої сторони про дійсність договору. Третя особа 2 також вказує на те, що позивачем належними доказами не доведено, що укладення спірного правочину зумовило неплатоспроможність банку. Апелянт вказує також на те, що висновок суду про відсутність рішення колегіального органу щодо погодження укладення спірного договору ґрунтується на пояснення представника позивача, які не є належними доказами. При цьому, нотаріусом під час посвідчення договору відступлення права вимоги було здійснено перевірку повноважень осіб, які підписували договір.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2018 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 у справі №910/14081/17 колегією суддів у складі: Жук Г.А. (головуючий суддя), Мальченко А.О., Дикунська С.Я. відкрито апеляційне провадження. При відкритті апеляційного провадження позивачу, відповідачу та третій особі 1 був наданий строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань в порядку підготовки справи до розгляду.

Не погодившись з прийнятим рішенням відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮРГРУП", подав апеляційну скаргу б/н від 19.03.2018 (вх. №09.1-04.1/1893/18 від 29.03.2018), в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 у справі №910/14081/17 повністю і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято при неповному дослідженні усіх обставин справи. Відповідач зазначає, що право уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб визнавати правочини нікчемними не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановлення обставин, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Щодо відсутності повноважень представника позивача на укладення та підписання спірного договору, скаржник вказує на те, що нотаріусом під час посвідчення спірного правочину було здійснено перевірку повноважень усіх підписантів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2018 на підставі п. п. 2, 3 ч. 3 ст. 258 ГПК України апеляційну скаргу ТОВ "ЮРГРУП" залишено без руху.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2018 розгляд справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 призначено на 07.05.2018

У зв'язку з усунення відповідачем недоліків апеляційної скарги, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ЮРГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 у справі №910/14081/17. Апеляційні провадження за скаргами третьої особи 2 та відповідача об'єднані в одне провадження. Розгляд справи призначено на 07.05.2018. При відкритті апеляційного провадження за скаргою відповідача позивачу та третім особам був наданий строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань в порядку підготовки справи до розгляду.

Від Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" надійшли письмові відзиви на апеляційні скарги, в яких позивач просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

16.04.2018 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб подано відзив на апеляційну скаргу третьої особи 2, в якому Фонд просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення.

Ухвалою від 07.05.2018 на підставі ст. 216 ГПК України розгляд справи відкладено на 06.06.2018.

Представник відповідача в судове засідання 06.06.2018 не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення № 04116 21724410. Клопотань та заяв до початку судового розгляду справи від даного учасника справи не надходило, про поважність причин неприбуття в судове засідання відповідачем не повідомлялось.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційних скарг на рішення суду, враховуючи те, що явка представників учасників справи судом обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, який був належним чином повідомлений про судовий розгляд даної справи.

Представник третьої особи 2 в судовому засіданні 06.06.2018 вимоги своєї апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Представники позивача та третьої особи 1 в судовому засіданні 06.06.2018 заперечили проти доводів апелянтів з підстав, викладених у відзивах.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

27.11.2007 між Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" та ОСОБА_2 (третя особа 2) був укладений кредитний договір № 49.4/134/07-НВнз, відповідно до умов якого банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі у розмірі 4 100 000 грн. строком кредитування по 26.11.2015 із процентною ставкою за кредитом 13,53 %.

В забезпечення виконання кредитних зобов'язання були укладені:

- договір поруки № 49.4/134/П1/07-НВнз від 27.11.2007, укладений ВАТ "Кредитпромбанк" та ТОВ "Земля для людей", відповідно до умов якого останній зобов'язався солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором;

- договір іпотеки № 49.12/134/1620/07 від 27.11.2007, укладений ВАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І.А. за реєстр. № 1287, відповідно до умов якого ОСОБА_2 в іпотеку було передано: земельну ділянку площею 0,1500 га, кадастровий номер: 3210945300:01:045:0013, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будинків та господарських споруд, розташована за адресою: Київська обл., смт. Буча, АДРЕСА_1; будинок загальною площею 226,8 кв.м., житловою - 74,7 кв. м., розташований за адресою: Київська обл., смт. Буча, АДРЕСА_1;

- договір застави № 49.12/134/з111/09, укладений 30.10.2009 ВАТ "Кредитпромбанк" та Crolmond Limited;

- договір застави № 49.12/134/з160/09, укладений 30.11.2009 ВАТ "Кредитпромбанк" та Компанією "Тродайт Тредінг Лімітед".

27.09.2013 ВАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "Дельта Банк" був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. за реєстровим № 2466, відповідно до умов якого ВАТ "Кредитмпромбанк" передав ПАТ "Дельта Банк" права вимоги за кредитними договорами. Загальна купівельна ціна за цим договором є сумою усіх купівельних цін права вимоги, визначених у Додатку 1 та становить 2 868 115 813, 48 грн. Права вимоги переходить від продавця до покупця та обов'язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання-передачі прав вимоги (п. 2.3 договору). В якості додатку до цього договору додається Перелік договорів та купівельна ціна за права вимоги, визначений як Додаток 1 (п. 7.5 договору). Сторонами підписано Акт приймання-передачі прав вимоги (а.с. 50-53 том І).

21.08.2014 ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "ЮРГРУП" був укладений договір про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим № 1070, відповідно до умов якого первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв на себе право вимоги належного виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором № 49.4/134/07-НВнз від 27.11.2007 щодо повернення заборгованості за кредитом. Загальна сума 7 650 790,09 грн.

Згідно з п. 1.4 договору відступлення права вимоги сторони домовились, що ціна відступлення права вимоги за основним договором, що підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора становить 1 900 000 грн.

Сторони домовились, що новий кредитор зобов'язаний сплатити на користь первісного кредитора ціну відступлення права вимоги за основним договором, зазначену в п. 1.4 цього договору, не пізніше 22.08.2014 (п. 1.5 договору відступлення права вимоги).

Відповідно до п. 2.2 договору відступлення права вимоги новий кредитор зобов'язаний сплатити на користь первісного кредитора, вказану в п. 1.4 цього договору ціну відступлення права вимоги, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок № 373910011 в АТ «Дельта Банк».

Згідно п. 3.1 договору первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредитору протягом п'яти днів з моменту повної оплати останнім ціни відступленого права вимоги за основним договором у розміри та терміни, визначені в п.п. 1.4 -1.5, п. 2.2 договору, документи, що підтверджують права вимоги виконання зобов'язань боржником. Передача документів оформлюється Актом прийому-передачі.

21.08.2014 сторонами підписано Акт приймання-передачі, згідно якого позивачем передано відповідачу кредитний договір № 49.4/134/07-НВнз від 27.11.2007, іпотечний договір № 49.12/134/1620/07 від 27.11.2007, договір поруки № 49.4/134/П1/07-НВнз від 27.11.2007, договір застави № 49.12/134/з111/09 від 30.10.2009, договір застави № 49.12/з160/09 від 30.11.2009, свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 12.07.2006, державний акт на право власності на землю від 18.08.2003 (а.с. 112 том І).

02 березня 2015 року у відповідності до вимог ст. 76 Закону України «Про банк і банківську діяльність» Правління Національного банку України прийняло постанову № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних».

На підставі вищенаведеної постанови Правління Національного банку України виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 51 від 02.03.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації з 03.03.2015 та призначено уповноважену особою Фонду.

Частинами 1, 2 ст. 38 названого Закону встановлено, що Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Подані позивачем документи свідчать, що за результатами проведеної перевірки на підставі ст. 38 названого Закону комісією з перевірки договорів за кредитними операціями, призначеної наказом № 67 від 11.03.2015, складено протокол № 63 від 24.09.2015, в якому констатовано віднесення до категорії нікчемних згідно приписів п. п. 1-3, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» договору про відступлення права вимоги від 21.08.2014, укладений між банком та ТОВ «ЮРГРУП» (а.с. 84-89 том І).

Постановою Правління Національного банку України № 664 від 02.10.2015 відкликано банківську ліцензію ПАТ "Дельта Банк" та прийнято рішення про ліквідацію Банку.

Відповідно до ч. 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Листами від 04.11.2015 № 1368, № 1369 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадиров В.В. повідомив, зокрема, відповідача про нікчемність договору про відступлення прав вимоги від 21.08.2014, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. та зареєстрованого у реєстрі за № 1070 на підставі п. п. 1, 2, 3, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (а.с. 90-91 том І).

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд дійшов висновку, що договір відступлення права вимоги є нікчемний на підставі приписів п. п. 1-3, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також є недійсним згідно ст. 92, ч. ч. 2-3 ст. 203, 215 ЦК України.

Проте, з наведеними висновками колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до п. п. 1-3, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з таких підстав:

- банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п. 1);

- банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим (п. 2);

- банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору (п. 3);

- банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п. 7).

У відповідності до п. 2.13 Постанова Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 № 11 вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як самостійно, так і може бути об'єднана з вимогою повернути одержане за цим правочином у натурі або про відшкодування його вартості (якщо повернення у натурі неможливе).

Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, господарський суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а має дати належну оцінку відповідним доводам позивача.

Так, наполягаючи на нікчемності правочину згідно п. п. 1, 7 ч. 3 ст. 38 названого Закону позивач вказує на те, що банк прийняв оплату за спірним договором без реальних надходжень грошових коштів, оскільки ТОВ «ЮРГРУП» був кредитором банку згідно договору банківського рахунку та здійснив перерахування коштів. Також позивач зазначає, що на момент укладення спірного договору була обмеженість у використанні ТОВ «ЮРГРУП» коштів на його рахунках та існувала неможливість банку виконувати свої зобов'язання перед кредиторами. Вказаним договором відповідачу надано переваги в задоволенні його кредиторських вимог.

Статтею 4 ЦК України визначено, що органи державної влади України можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 66 Закону України «Про банк і банківську діяльність» державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України шляхом встановлення вимог та обмежень діяльності банків.

Статями 2, 6 Закону України «Про Національний банк України» встановлено, що Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті. Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цілей, визначених у частинах другій та третій цієї статті.

Згідно зі ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» (у редакції, чинній на час прийняття НБУ Постанови про віднесення АТ "Дельта банк" до категорії проблемних) встановлено, що Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Відповідно до ст. 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції на час призначення куратора) Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно із заходами впливу, встановленими статтею 73 цього Закону. Під час здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

Апеляційним господарським судом встановлено, що 11.09.2014 Правлінням Національного банку України було винесено постанову №560/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "Дельта Банк" шляхом призначення куратора", якою, зокрема, вирішено призначити куратором позивача службовця Національного банку України ОСОБА_14 для забезпечення виконання функцій згідно з повноваженнями, визначеними положенням № 346 від 17.08.2012. Також вказаною постановою було заборонено банку використання для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки, зобов'язано банк здійснювати розрахунки виключно через кореспондентський рахунок, відкритий в Національному банку України.

Постановою Правління Національного банку України від 30.10.2014 №692/БТ "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до категорії неплатоспроможних" серед іншого було вирішено:

- віднести позивача до категорії проблемних банків строком до 180 днів;

- для стабілізації діяльності позивача та відновлення його фінансового стану з дня прийняття цієї постанови до кінця строку, який визначений у п.1 цієї постанови, запровадити для позивача обмеження в його діяльності, зокрема, не здійснювати кредитних операцій, у тому числі бездокументарних операцій (гарантії, авалі, акредитиви), а також не надавати порук та інших зобов'язань; не передавати в забезпечення третім особам майно на активи банку без погодження з куратором банку.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 №150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 147 від 03.08.2015 "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" було продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" по 02.10.2015 включно, продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. по 02.10.2015 включно.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 №664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 №181 "Про початок ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким розпочато процедуру ліквідації Банку з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно та призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ "Дельта Банк", визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Інших доказів щодо обмеження діяльності АТ «Дельта Банк» саме на час укладення спірного договору позивачем не надано, а також сторона не посилалась на них під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, виходячи з встановлених вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки вимога здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України для АТ «Дельта Банк», встановлена постановою Правління Національного банку України №560/БТ від 11.09.2014, то на час укладення договору відступлення права вимоги від 21.08.2014 обмеженість у використанні ТОВ «ЮРГРУП» коштів на його рахунках не існувала.

Разом з цим, позивачем не підтверджено жодними доказами обставин того, що відповідач був кредитором банку за договором банківського рахунку, тоді як в силу приписів ч. 1 ст. 14 ГПК України збирання доказів не є обов'язком суду, а у відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній матеріалами.

Суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи позивача в частині нікчемності правочину згідно приписів п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону, зокрема, щодо відчуження майнових прав за ціною, значно нижчою від звичайної ціни, так як заборгованість за кредитним договором перед АТ «Дельта Банк», як вважає позивач, була значно більшою за ціну відступлення права вимоги за спірним договором

Так, колегія суддів зазначає, що номінальний розмір заборгованості за кредитним договором не є тотожнім поняттям відносно ринкової ціни права вимоги цієї заборгованості, оскільки при визначенні ринкової вартості прав вимоги за кредитними договорами, які були відступлені, безумовно підлягають врахуванню такі фактори, як стан обслуговування боргу, платоспроможність позичальника, наявність застави, її належне оформлення, процес стягнення боргу або звернення стягнення на заставлене майно тощо (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.03.2018 у справі № 904/1954/16). Звіт про незалежну оцінку майнових прав або інший висновок експерта позивачем в обґрунтування своїх доводів в цій частині не надано, а відтак відсутня можливість встановлення реальної ціни прав за кредитним договором.

Водночас, як вже зазначалось, право вимоги за кредитним договором було набуто позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 27.09.2013, укладеного між ВАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "Дельта Банк". Доказів придбання права вимоги за номінальною вартістю кредиту позивачем не надано, а відтак не підтверджено факту відчуження за спірним договором вимоги за ціною, що значно перевищує його витрати на її придбання.

Таким чином, позивачем належними і допустимими доказами не доведено, що вартість прав, які були відчужені на користь ТОВ «ЮРГРУП» в контексті приписів п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону, а також що вартість такого відчуження відрізняється від звичайної вартості на 20 та більше відсотків.

Також матеріали справи не містять жодного доказу в підтвердження обставин того, що саме відчуження майнових прав за спірним договором зумовило неплатоспроможність банку або неможливість виконання грошових зобов'язань банку перед кредиторами, що у відповідності до приписів п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону могло б свідчити про нікчемність правочину.

В той же час, позивач не ставить під сумнів операції з придбання банком безнадійних кредитів за договором купівлі-продажу від 27.09.2013 (а.с. 49 том І, а.с. 237 том ІІ) на суму 2 868 115 813, 48 грн (два мільярди вісімсот шістдесят вісім мільйонів сто п'ятнадцять тисяч вісімсот тринадцять). При цьому, на вимогу суду було надано невідповідну копію Додатку № 1 до Договору купівлі-продажу від 27.09.2013, яка не містить графи 14 «Купівельна ціна» по кредитному договору третьої особи 2. Наведене позбавило можливості суд апеляційної інстанції достеменно встановити за якою ціною було придбано позивачем право вимоги за кредитним договором, укладеним між ВАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_2

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивачем жодними належними та допустимими доказами в розумінні приписів ст. ст. 76, 77 ГПК України не підтверджено обставини нікчемності договору відступлення права вимоги згідно приписів ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». А відтак, оскаржуване рішення в цій частині прийнято при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Недоведеність вищевикладених обставин нікчемності договору відступлення права вимоги виключає можливість задоволення вимоги про застосування наслідків нікчемного правочину.

Щодо доводів позивача в частині недійсності договору, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, зокрема, - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

З тексту нотаріально посвідченого договору відступлення права вимоги від 21.08.2014 вбачається, що зі сторони позивача його підписано Головою Ради Директорів ОСОБА_16 та Заступником Голови Ради Директорів ОСОБА_17

Місцевим господарським судом зі змісту Статуту АТ «Дельта Банк», Положення про Раду директорів АТ «Дельта Банк» встановлено, що лише Рада директорів, як колегіальний орган, уповноважений на прийняття рішення щодо відступлення майнових прав банку на користь третіх осіб. Також, судом вказано про те, що Голова Ради директорів ОСОБА_16 не була уповноважена на укладення спірного договору згідно Статуту та Положення про Раду директорів АТ «Дельта Банк».

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи ст. 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, ч. 3 ст. 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (ст. ст. 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Однак, закон враховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми відносинами між юридичною особою та її органом, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/24073/16, від 26.04.2018 у справі № 910/22839/16).

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзац 2 частини 2 статті 98 ЦК України), про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Матеріали справи не містять жодного доказу та/або обґрунтування того, що відповідач укладаючи спірний правочин діяв недобросовісно та знав про обмеження повноважень Голови Ради директорів ОСОБА_16 та Заступника Голови Ради директорів ОСОБА_17, які підписували договір зі сторони позивача. Доказів, що підтверджують факт наявності відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб про обмеження повноважень названих осіб на час укладення спірного договору позивачем в порушення вимог ст. ст. 13, 74 ГПК України не надано.

В силу припису ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

З урахуванням викладеного, судова колегія дійшла висновку, що позивачем належними і допустимими доказами не доведено обізнаності відповідача про наявність обмежень представників позивача на укладення оскаржуваного договору, а відтак висновки суду першої інстанції про недійсність договору згідно ст. 92, ч. ч. 2, 3 ст. 203, 215 ЦК України є передчасними та такими, що зроблені при неправильному застосуванні приписів матеріального права.

При цьому, посилання позивача на ознайомлення відповідача зі статутом АТ «Дельта Банк» судом оцінюється критично, оскільки саме зазначення в договорі про те, що Голова Ради директорів діє на підставі статуту та Заступник Голови Ради директорів - на підставі статуту і протоколу Спостережної ради № 487 від 22.07.2014, не може свідчити про безпосереднє ознайомлення ТОВ «ЮРГРУП» із текстом названих документів (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 924/491/17). Наведене навпаки дає підстави розуміти що зазначені особи публічно підтвердили свої повноваження відповідно до статутних документів. Крім того, повноваження підписантів, їх дієздатність, правоздатність, повноваження представників перевірено, встановлено нотаріусом при посвідченні договору, про що вказано в посвідчувальному написі (а.с. 111 том І).

У відповідності до ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Зі змісту норми ч. 1 ст. 241 ЦК України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 року у справі № 3-59гс14.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов спірного договору, зокрема, п. п. 1.4, 1.5, 3.1, сторонами 21.08.2014 підписано Акт приймання-передачі документів (кредитного договору, договорів застави, поруки, свідоцтва про право власності, державний акт на право власності на землю). Відповідачем на виконання умов договору перераховано з його рахунку в АТ «Дельта Банк» кошти позивачу, що останнім не заперечується. Вказаний Акт зі сторони позивача підписаний заступником Департаменту з проблемними активами ОСОБА_18 Тобто, фактично сторонами вчинялись дії щодо виконання спірного правочину.

Також, суд апеляційної інстанції відзначає, що у відповідності до п. 6.5.12 Статуту АТ «Дельта Банк» встановлено правило двох підписів: будь-які правочини та інші документи, конкретний перелік яких визначається та встановлюється Спостережною радою банку, від імені банку повинні бути підписані спільно Головою Ради директорів та особою, призначеною Спостережною радою з поміж Членів Ради директорів банку або заступників Голови ради директорів.

Місцевим господарським судом помилково зазначено про одноособове підписання спірного договору лише Головою Ради директорів ОСОБА_16, наведене спростовується змістом правочину.

Судова колегія також вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до п. п. 6.5.10.1, 6.5.10.2 Статуту Голова Ради директорів керує роботою Ради директорів та без довіреності представляє банк в усіх підприємствах, установах та організаціях як в Україні, так і за її межами, вчиняє правочини, укладає договори, угоди, видає довіреності, підписує будь-які документи та здійснює інші дії в межах своїх повноважень. Відповідно до законодавства на власний розсуд розпоряджається майном та коштами банку на суму, що не перевищує 25 відсотків регуляторного капіталу банку. Розпорядження майном та коштами банку на суму, що перевищує 25 відсотків регуляторного капіталу банку, здійснюється з урахуванням положень п. 6.4.3.38 Статуту.

Згідно з п. 6.4.3.38 Статуту до виключної компетенції Спостережної ради банку належить надання згоди на укладення банком правочинів з одним контрагентом на суму, що перевищує 25 відсотків регуляторного капіталу банку.

Позивачем в порушення приписів чинного процесуального закону належними і допустимими доказами не підтверджено того, що сума спірного договору відступлення права вимоги, підписаного зі сторони позивача Головою Ради директорів ОСОБА_16 та Заступником Голови Ради директорів ОСОБА_17 перевищує 25 відсотків регуляторного капіталу банку, що зумовлювало б необхідність наявності рішення колегіального органу згідно вимог п. 6.4.3.38 Статуту.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки місцевого господарського суду про наявність правових підстав для визнання договору відступлення права вимоги від 21.08.2014 недійсним є такими, що зроблені при неправильному застосуванні норм матеріального права та при неповному з'ясуванні усіх обставин справи, що мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 ч 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення відповідно до ст. 277 ГПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 підлягає скасуванню на підставі п. п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України. Суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

Судові витрати в порядку ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 253-255, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 у справі № 910/14081/17 задовольнити.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 у справі № 910/14081/17 задовольнити.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 у справі №910/14081/17 скасувати, ухвалити нове рішення.

В позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б; код ЄДРПОУ: 34047020) на користь Товариством з обмеженою відповідальністю "Юргруп" (02094, м. Київ, вул. М. Лебедєва, 6; код ЄДРПОУ: 39032951) 4 800 (чотири тисячі вісімсот) грн 00 коп судового збору за розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції.

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б; код ЄДРПОУ: 34047020) на користь ОСОБА_2 (08292, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Буча, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код: НОМЕР_1) 4 800 (чотири тисячі вісімсот) грн 00 коп судового збору за розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду.

7. Справу №910/14081/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді С.Я. Дикунська

А.О. Мальченко

Повний текст постанови складено 12.06.2018