Рішення № 74600560, 11.06.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2018 р. м. Київ Справа № 911/804/18

Суддя Конюх О.В., при секретарі судового засідання Бойко О.Ю., розглянувши справу

за позовом товариства обмеженою відповідальністю "Максігран", м. Київ,

до відповідача фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, с. Музичі Києво-Святошинського району

про стягнення 7 993,51 грн.

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність від 04.05.2018;

від відповідача: не з’явився;

СУТЬ СПОРУ:

позивач – товариство з обмеженою відповідальністю «Максігран», м. Київ (далі по тексту – ТОВ «Максігран»), звернулось до господарського суду Київської області з позоом від 17.04.2018 №17-04/18/1 до фізичної особи – підприємця ОСОБА_1, с. Музичі Києво-Святошинського району (далі по тексту ФОП ОСОБА_1О.), в якому просив стягнути з відповідача 6377,32 грн. боргу за поставлену щебеневу продукцію, а також за прострочення оплати згідно ст. 625 ЦК України 284,00 грн. 3% річних та 1332,19 грн. інфляційних втрат, та покласти на відповідача відшкодування витрат позивача на сплату судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що протягом серпня-жовтня 2016 року на підставі видаткових накладних позивач поставив відповідачу щебінь на загальну суму 165 500,20 грн. Відповідач отриманий товар оплатив частково, несплаченою залишається сума 6377,32 грн., яку позивач просить суд стягнути з відповідача з врахуванням передбачених ст. 625 ЦК України 3% річних, нарахованих за період 22.10.2016 – 16.04.2018, та інфляційних втрат за період листопад 2016 – березень 2018 року.

Ухвалою суду від 23.04.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №911/804/18; визначено, що справа №911/804/18 розглядатиметься в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 22.05.2018.

22.05.2018 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 22.05.2018 з’явились представник позивача, представник відповідача та відповідач особисто. Судом оголошено перерву у підготовчому судовому засіданні до 29.05.2018, про що присутні представники обох сторін були повідомлені особисто під розпис.

29.05.2018 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти позову заперечує та просить суд в позові відмовити повністю. Відповідач твердить про наявність недопоставки продукції, та про відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, зокрема на останню поставку. Відповідач твердить, що в день останньої поставки, який припав на суботу, автомобілів позивача не дочекався, згодом в телефонному режимі запропонував позивачу провести звірку взаємних розрахунків на підставі первинних бухгалтерських документів, яка однак проведена не була. Відповідач твердить, що за відсутності товарно-транспортної накладної, яка є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом згідно до наказу Міністерства транспорту від 14.10.1997 №363, позивач не надав суду достатньо доказів на підтвердження факту поставки та відповідно обгрунтованості своїх вимог.

Ухвалою від 29.05.2018 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.06.2018, про що присутні представники обох сторін були повідомлені особисто під розписку.

В судове засідання 11.06.2018 з’явився представник позивача, який надав пояснення по суті справи. Відповідно до частини 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Відтак суд розглянув справу за відсутності відповідача та його представника.

Розглянувши позов ТОВ «Максігран» до ФОП ОСОБА_1, всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

відповідно до частини першої ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Позивач за період серпень – жовтень 2016 року здійснив поставку товару (щебінь), а відповідач прийняв зазначений товар, що підтверджується відповідними видатковими накладними, які підписані обома сторонами та засвідчені печатками обох сторін, копії яких додані до матеріалів справи, а оригінали надані для огляду в судовому засіданні 29.05.2018.

За правовим змістом, відносини сторін є договором поставки. Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлі-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до частини першої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Оскільки зміст правочину поставки між сторонами зафіксований у вищеперерахованих накладних, то сторони не порушили вимог частини першої статті 208 Цивільного кодексу України щодо письмової форми укладання правочинів між юридичними особами, та у відповідності до ст. 638 ЦК України досягли домовленості з усіх його істотних умов.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частини першої ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з доданих до матеріалів справи підписаних обома сторонами та засвідчених печатками видаткових накладних, а саме:

ь від 09.08.2016 №АТ0908-41 на суму 9641,51 грн.,

ь від 10.08.2016 №АТ1008-26 на суму 9797,22 грн.,

ь від 26.08.2016 №АТ2608-39 на суму 10598,22 грн.,

ь від 29.08.2016 №АТ2908-45 на суму 5222,99 грн.,

ь від 10.09.2016 №АТ1009-21 на суму 15914,64 грн.,

ь від 14.09.2016 №АТ1409-35 на суму 15525,38 грн.,

ь від 29.09.2016 №АТ2909-37 на суму 15236,46 грн.,

ь від 03.10.2016 №АТ0310-27 на суму 16279,68 грн.,

ь від 08.10.2016 №АТ0810-23 на суму 17411,40 грн.,

ь від 10.10.2016 №АТ1010-24 на суму 5364,00 грн.,

ь від 11.10.2016 №АТ1110-6 на суму 4717,80 грн.,

ь від 14.10.2016 №АТ1410-1 на суму 5315,40 грн.;

ь від 19.10.2016 №АТ1910-3 на суму 16942,67 грн.;

ь від 21.10.2016 №АТ2110-1 на суму 17532,83 грн.,

позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 165500,20 грн.

Частиною першою ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Перебіг строку виконання грошового зобов’язання покупцем, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару, або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої ст. 530 ЦК України до відповідних правовідносин не застосовується. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов’язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, при цьому строк виконання відповідного грошового зобов’язання визначається за правилами, встановленими частинами першої та другої ст. 692 ЦК України.

Посилання відповідача на Наказ Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, яким були затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом України є безпідставним, оскільки за змістом правовідносини сторін у справі є договором поставки, а не транспортного перевезення, а подані позивачем копії та оригінали видаткових накладних, банківських виписок є достатніми достовірними доказами, які дають змогу суду достовірно встановити факт поставки, вартість товару, а також ідентифікувати відповідача ФОП ОСОБА_1 як особу, яка отримала товар, відтак зобов’язана сплатити його вартість.

Як твердить позивач та вбачається з наявних у матеріалах банківських виписок, відповідач оплатив отриманий товар частково в сумі 159122,88 грн., а саме сплатив: 08.08.2016 – 10380,24 грн., 09.08.2016 – 10380,24 грн., 25.08.2018 – 10380,24 грн., 09.09.2018 – 15570,36 грн., 13.09.2016 – 15570,36 грн., 27.09.2016 – 31140,72 грн., 06.10.2016 – 32400,00 грн.,17.10.2016 – 33300,72 грн.

Отже, проаналізувавши подані позивачем первинні документи та здійснивши повторний розрахунок заборгованості, суд встановив, що вартість поставленого та неоплаченого відповідачем товару складає 165500,20 грн. (загальна вартість поставленого товару) – 159122,88 грн. (часткова оплата) = 6 377,32 грн.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин обов’язок доведення факту належної оплати за отриманий товар закон покладає на покупця.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов’язань за договором та сплати коштів за поставлений товар не представив, доказів пред’явлення позивачу претензій та зауважень щодо кількості, якості та вартості товару, суду не надав, відповідно доводи позивача не спростував.

Враховуючи вище наведене, суд прийшов до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 6377,32 грн. підлягає задоволенню повністю в заявленій сумі.

У зв'язку з простроченням грошового зобов'язання позивач просить суд стягнути з відповідача згідно ст. 625 ЦК України 284,00 грн. 3% річних за період з 22.10.2016 по 16.04.2018 та 1332,19 грн. інфляційних втрат за період листопад 2016 – березень 2018.

Відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. Тому період обчислення відсотків річних починається з наступного дня після дати, в якій зобов’язання мало бути виконано.

Враховуючи, що проценти річних та інфляційні втрати за правовим змістом не є штрафними санкціями, то обмеження строку нарахування шістьма місяцями від дня, коли зобов’язання мало бути виконано (частина 6 ст. 232 ГК України) не застосовується і нарахування здійснюється за весь період існування простроченого грошового зобов’язання.

За таких обставин, здійснивши перевірку розрахунку 3% річних (за заявлений позивачем період), суд встановив, що вірно розрахований розмір належних до стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних становить 283,99 грн., у зв’язку з чим зазначену вимогу слід задовольнити частково.

Суд , здійснивши перевірку розрахунку інфляційних втрат (за заявлений позивачем період), встановив, що розрахунок виконано відповідно до закону та арифметично вірно, відтак вимога про тягнення 1332,19 грн. інфляційних втрат належить до задоволення повністю.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки заборгованості, надані позивачем, суд задовольняє позов товариства з обмеженою відповідальністю «Максігран» частково, приймає рішення про стягнення з фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 6377,32 грн. основного боргу, 283,99 грн. 3% річних та 1332,19 грн. інфляційних втрат.

У зв’язку тим, що спір виник в результаті неправильних дій відповідача, що призвело до необхідності позивачу звертатися з позовом до суду та здійснювати додаткові витрати на сплату судового збору, суд, відповідно до свого права, передбаченого частиною 9 ст.129 ГПК України, покладає на відповідача відшкодування позивачу судового збору у мінімальному законом встановленому розмірі в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 73-92, 129, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Максігран» задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (08125, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Музичі, вулиця Шевченка, буд. 19, ІПН НОМЕР_1)

на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Максігран» (03022, м. Київ, Голосіївський район, вул. М. Максимовича, буд. 6, кімната 22, код 38684795)

6377,32 грн. (шість тисяч триста сімдесят сім гривень тридцять дві копійки) боргу,

283,99 грн. (двісті вісімдесят три гривні дев’яносто дев’ять копійок) 3% річних;

1332,19 грн. (одну тисячу триста тридцять дві гривні дев’ятнадцять копійок) інфляційних;

1762,00 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят дві гривні нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині вимог відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України .

Повний текст рішення підписано 12.06.2018

Суддя О.В. Конюх