Рішення № 74600051, 12.06.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.06.2018 Справа № 905/652/18

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор’євій М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛМИС», м.Маріуполь, Донецька область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс», м.Маріуполь, Донецька область

про: стягнення 379239,97грн.

за участю представників:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

Суть справи:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “ОЛМИС”, м.Маріуполь, Донецька область звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектно-будівельне підприємство “Азовінтекс”, м.Маріуполь, Донецька область про стягнення 379239,97грн., з яких: 263752,00грн. – основний борг; 92819,00грн. – інфляційні втрати; 22668,07грн. – 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов’язань за договором поставки №522/2015-15 від 10.04.15р. в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару.

В якості правової підстави позову позивач посилається на положення статей 526, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Автоматичним розподілом автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/652/18.

Ухвалою господарського суду від 10.04.18р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/652/18; дану справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 24.04.18р.

Позивач разом з позовом подав до господарського суду клопотання №171/01-01 від 02.04.18р. про витребування письмових доказів у відповідача.

Ухвалою господарського суду від 10.04.18р. задоволено клопотання позивача №171/01-01 від 02.04.18р. про витребування доказів; Товариство з обмеженою відповідальністю “Проектно-будівельне підприємство “Азовінтекс” зобов’язано у строк до 22.04.18р. надати товарно-транспортні документи (накладні) від 06.05.15р., від 27.05.15р., від 29.05.15р., від 03.06.15р. та від 04.06.15р. щодо перевезень продукції по договору поставки №522/2015-15 від 10.04.15р.

Ухвалою господарського суду від 24.04.18р. підготовче засідання відкладено на 22.05.18р.

Після судового засідання 24.04.18р. до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів.

22.05.18р. до суду від відповідача надійшла заява, в якій відповідач зазначив, про неможливість виконати вимоги ухвали суду від 10.04.18р. про витребування доказів, оскільки зазначені документи відсутні на підприємстві в результаті проведення органами досудового розслідування слідчих дій щодо підприємства відповідача.

Ухвалою господарського суду від 22.05.18р. за результатами підготовчого засідання закрито підготовче провадження у справі №905/652/18 та розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 12.06.18р.

Протягом розгляду справи представник відповідача у судові засідання не з’явився. Про місце, час та дату судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, шляхом направлення відповідних ухвал на його адресу, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.

Відзив на позовну заяву суду не наданий.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов’язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

У пункті 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” роз’яснено, що у випадку не з’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, що відповідач в судові засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, суд вважає за необхідне розглянути спір по суті за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

10.04.15р. між позивачем (постачальник) Товариством з обмеженою відповідальністю “ОЛМИС” та відповідачем (покупець) Товариством з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» укладений договір поставки №522/2015-15 з додатковою угодою до нього №1 від 12.05.15р. (далі за текстом - договір), згідно, якого постачальник зобов’язується виготовити та поставити, а покупець прийняти та сплатити продукцію на умовах, викладених в даному договорі у кількості, за ціною, у строки, а також на інших умовах обумовлених в узгоджених сторонами специфікаціях або інших документах, які мають відношення до даного договору та є його невід’ємною частино. Сума даного договору визначається як сума всіх поставок, виконаних протягом строку дії даного договору та по всім специфікаціям (п.1.1. договору).

Згідно п.1.2. договору, ціна на продукцію визначається виключно специфікаціями. Вказані ціни в інших документах не допускається та не може слугувати підтвердженням її узгодження сторонами.

Відповідно до п.2.1. договору, кількість та номенклатура продукції вказуються в специфікаціях до даного договору. Кожна із специфікацій з моменту підписання є невід’ємною частиною даного договору.

Умовами п.3.1., п.3.2., п.3.3. договору передбачено, що продукція постачається на умовах поставки, вказаних у специфікаціях. Датою поставки вважається дата підписання сторонами акту приймання-передачі або іншого документа, що підтверджує прийняття продукції покупцем. Право власності на продукцію та ризики переходять до покупця в момент підписання акту приймання-передачі або іншого документу, що підтверджує прийняття продукції покупцем.

Пунктом 5.2.2. договору визначений обов’язок покупця оплатити продукцію на умовах, викладених в даному договорі та специфікаціях.

Пунктами 6.1., 6.2., 6.3. договору сторонами узгоджений порядок розрахунків, а саме: Покупець здійснює оплату в безготівковій формі, по рахункам постачальника, у відповідності до умов, викладених у специфікаціях до даного договору. Розрахунки між сторонами здійснюються в національній валюті України. Ціна на поставлену по даному договору продукцію вказується в специфікаціях.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання ними своїх договірних зобов’язань, але в будь-якому випадку до 31 грудня 2015 року (п.10.6. договору).

Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками юридичних осіб.

10.04.15р., 24.04.15р., 22.05.15р. сторонами підписані специфікації №1, №2 та №3, якими визначені найменування, кількість, ціну, умови поставки, строки поставки та оплати товару.

· Згідно специфікації №1 від 10.04.15р. (в редакції додаткової угоди №1 від 12.05.15р. до договору поставки), сторонами узгоджено, що позивач (постачальник) постачає покупцю (відповідачу) товар, загальною вартістю 385560,00грн.

· Згідно специфікації №2 від 24.04.15р. (в редакції додаткової угоди №1 від 12.05.15р. до договору поставки), сторонами узгоджено, що позивач (постачальник) постачає покупцю (відповідачу) товар, загальною вартістю 29952,00грн.

Відповідно до п. 4, 5 специфікацій №1 та №2 продукція по даній специфікації постачається партіями. Обсяг кожної партії (в межах загальної кількості по специфікації) визначається покупцем самостійно. Виготовлення партії продукції повинно бути завершено протягом 8 робочих днів з моменту здійснення покупцем авансового платежу згідно п.п.6.1. даної специфікації. Умови поставки – EXW, м.Маріуполь, склад постачальника. Враховуючи умови п.п.3.2. договору, по закінченню виготовлення партії та по отриманню постачальником оплати згідно п.п.6.2. специфікації, поставка продукції повинна бути здійснена постачальником протягом дня, коли покупець представив на склад постачальника транспортний засіб (транспортні засоби), який передбачений для перевезення продукції покупцю. Датою поставки продукції вважається дата передачі цієї продукції в пункті поставки у відповідності до видаткової накладної.

Підпунктами 6.1., 6.2. п.6 специфікацій №1 та №2 сторонами узгоджені умови платежу, а саме: визначив обсяг відповідної (та кожної) партії продукції в межах загальної кількості продукції по специфікації), покупець здійснює авансовий платіж в розмірі 50% вартості такої партії продукції; кінцевий платіж в розмірі 50% вартості відповідної (та кожної) партії продукції покупець здійснює протягом 3-х робочих днів з моменту приймання покупцем продукції на складі постачальника.

· Згідно специфікації №3 від 22.05.15р., сторонами узгоджено, що позивач (постачальник) постачає покупцю (відповідачу) товар, загальною вартістю 225000,00грн.

Відповідно до п.5 специфікації №3 продукція по даній специфікації постачається партіями по 7 шт. виробів щоденно, починаючи з 7 дня від дати здійснення покупцем авансового платежу згідно п.п.7.1 даної специфікації. Обсяг партії, яка вивозиться щоденно (в межах загальної кількості по специфікації) визначається покупцем самостійно. Умови поставки - EXW, м.Маріуполь, склад постачальника.

Підпунктами 7.1., 7.2. п.7 специфікації сторонами узгоджені умови платежу, а саме: визначив обсяг відповідної (та кожної) партії продукції в межах загальної кількості продукції по специфікації), покупець здійснює авансовий платіж в розмірі 50% вартості такої партії продукції; кінцевий платіж в розмірі 50% вартості відповідної (та кожної) партії продукції покупець здійснює протягом 3-х банківських днів з моменту виконання поставки продукції.

Специфікації підписані представниками сторін договору та скріплена печатками юридичних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були виставлені рахунки на оплату товару №57 від 14.04.15р., №65 від 21.04.15р., №58 від 14.04.15р., №88 від 27.05.15р., №90 від 29.05.15р., №95 від 03.06.15р., №98 від 04.06.15р. та поставлено товар на підставі видаткових накладних:

- №41 від 14.04.15р. на суму 64260,00грн.;

- №47 від 21.04.15р. на суму 101400,00грн.;

- №54 від 06.05.15р. на суму 219900,00грн.;

- №65 від 27.05.15р. на суму 29952,00грн.;

- №66 від 29.05.15р. на суму 52500,00грн.;

- №70 від 03.06.15р. на суму 105000,00грн.;

- №73 від 04.06.15р. на суму 67500,00грн.

Поставлений позивачем товар згідно вказаних видаткових накладних на загальну суму 640512,00грн., був прийнятий представником відповідача, що підтверджується підписом представника отримувача (відповідача) на відповідних видаткових накладних без зауважень та заперечень.

Щодо відсутності проставлення печатки відповідача на видаткових накладних суд, зазначає, що в силу п.2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку це є правом, а не обов’язком сторони господарської операції.

Повноваження особи, яка приймала та підписувала видаткові накладні з боку відповідача підтверджуються наявними в матеріалах справи довіреностями 12 ААЕ №136329 від 13.04.15р., 12 ААЕ № 146416 від 06.05.15р., №139491 від 27.05.15р., 12 ААЕ №136464 від 22.05.15р., №136498 від 01.06.15р. на отримання ТМЦ.

Вищевказані видаткові накладні та рахунки на оплату містять посилання на договір поставки №522/2015-15 від 10.04.15р.

Факт отримання від позивача товару з боку відповідача за вищевказаним договором не спростований.

По видатковим накладним №41 від 14.04.15р., №47 від 21.04.15р. та №66 від 29.05.15р. відповідачем оплата отриманого товару здійснена у повному обсязі згідно платіжних доручень №234 від 14.04.15р., №1712 від 14.05.15р., №2013 від 22.05.15р.

По видатковим накладним №54 від 06.05.15р. та №70 від 03.06.15р. відповідачем оплата отриманого товару здійснена частково у сумі 158600,00грн. згідно платіжних доручень №235 від 15.04.15р., №1713 від 14.05.15р., №2013 від 22.05.15р.

По видатковим накладним №65 від 27.05.15р. та №73 від 04.06.15р. оплата отриманого товару відповідачем не здійснювалася.

Таким чином, за твердженням позивача, відповідач в порушення умов договору поставки №522/2015-15 від 10.04.15р. та специфікацій до нього №1 від 10.04.15р., №2 від 24.04.15р. та №3 від 22.05.15р., свої зобов’язання щодо оплати поставленого товару виконав не своєчасно та не в повному обсязі.

Отже, за відповідачем рахується заборгованість за вказаним договором з оплати товару, отриманого по видатковим накладним №54 від 06.05.15р., №65 від 27.05.15р., №70 від 03.06.15р. та №73 від 04.06.15р. в загальному розмірі 263752,00грн.

09.11.15р. позивач направив на адресу відповідача претензію №908/01-01 від 05.11.15р. з вимогою сплатити заборгованість за договором №522/2015-15 від 10.04.15р. в сумі 263752,00грн.

Вказана претензія отримана представником відповідача 13.11.15р. Проте, відповіді на претензію позивачем не отримано.

Отже, відповідач вартість отриманого товару у повному обсязі не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом у даній справі.

Надаючи правову кваліфікацію вказаним обставинам, суд виходить з наступного:

Внаслідок укладення договору поставки №522/2015-15 від 10.04.15р. між сторонами згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Разом з тим, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Як визначено положеннями ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п.3.1. договору поставки №522/2015-15 від 10.04.15р. сторонами узгоджено, що продукція поставляється на умовах поставки, вказаних у специфікаціях.

Відповідно до п.6.1. договору, покупець здійснює оплату в безготівковій формі, по рахункам постачальника, у відповідності до умов, викладених у специфікаціях до даного договору.

Підпунктами 6.1., 6.2. п.6 специфікацій №1 від 10.04.15р. та №2 від 24.04.15р. сторонами узгоджені умови платежу, а саме: визначив обсяг відповідної (та кожної) партії продукції в межах загальної кількості продукції по специфікації), покупець здійснює авансовий платіж в розмірі 50% вартості такої партії продукції; кінцевий платіж в розмірі 50% вартості відповідної (та кожної) партії продукції покупець здійснює протягом 3-х робочих днів з моменту приймання покупцем продукції на складі постачальника.

Підпунктами 7.1., 7.2. п.7 специфікації №3 від 22.05.15р. сторонами узгоджені умови платежу, а саме: визначив обсяг відповідної (та кожної) партії продукції в межах загальної кількості продукції по специфікації), покупець здійснює авансовий платіж в розмірі 50% вартості такої партії продукції; кінцевий платіж в розмірі 50% вартості відповідної (та кожної) партії продукції покупець здійснює протягом 3-х банківських днів з моменту виконання поставки продукції.

Відповідач у встановленому договором порядку не відмовився від прийняття поставлених товарів та не повідомив постачальника про будь-які недоліки чи невідповідності. Будь-яких актів невідповідності з приводу поставленого товару сторони не надали.

Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків та відсутності необхідних товаросупровідних документів.

За вказаних підстав, відповідач мав сплатити вартість товару, отриманого від позивача згідно видаткової накладної №41 від 14.04.15р. до 17.04.15р. (включно), видаткової накладної №47 від 21.04.15р. до 24.14.15р. (включно), згідно видаткової накладної №54 від 06.05.15р. до 12.05.15р. (включно), згідно видаткової накладної №65 від 27.05.15р. до 02.06.15р. (включно), згідно видаткової накладної №66 від 29.05.15р. до 04.05.15р. (включно), згідно видаткової накладної №70 від 03.06.15р. до 08.06.15р. (включно), згідно видаткової накладної №73 від 04.06.15р. до 09.06.15р. (включно).

Як зазначено вище, по видатковим накладним №41 від 14.04.15р., №47 від 21.04.15р. та №66 від 29.05.15р. відповідачем оплата отриманого товару здійснена у повному обсязі згідно платіжних доручень №234 від 14.04.15р., №1712 від 14.05.15р., №2013 від 22.05.15р.; по видатковим накладним №54 від 06.05.15р. та №70 від 03.06.15р. у сумі 158600,00грн. згідно платіжних доручень №235 від 15.04.15р., №1713 від 14.05.15р., №2013 від 22.05.15р.; по видатковим накладним №65 від 27.05.15р. та №73 від 04.06.15р. оплата не здійснювалася.

Отже, оплата загальної вартості (640512,00грн.) отриманого товару здійснена частково на суму 376760,00грн. та несплаченою залишилася заборгованість з оплати товару, отриманого згідно видаткових накладних №54 від 06.05.15р., №65 від 27.05.15р., №70 від 03.06.15р. та №73 від 04.06.15р., яка складає 263752,00грн.

Враховуючи, наведені вище норми законодавства та встановлені судом фактичні обставини щодо отримання відповідачем товару по договору №522/2015-15 від 10.04.15р. у останнього виникло зобов’язання з його оплати.

Сплату вищевказаної суми заборгованості боржником не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, документів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, контррозрахунку заборгованості, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не надано.

Таким чином, відповідач свої зобов’язання за договором поставки №522/2015-15 від 10.04.15р. щодо повної оплати поставленого товару у строки обумовлені сторонами договору поставки та специфікацій до нього, не виконав, а отже прострочив виконання зобов’язання, у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України. Доказів зворотного суду не надано.

За таких обставин, враховуючи викладене, позов в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 263752,00грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано та пред’явлено до стягнення 3% річних в загальному розмірі 22668,07грн. та інфляційні в загальному розмірі 92819,90грн.

Згідно наданих розрахунків вказані нарахування здійснено позивачем окремо по кожній видатковій накладній, згідно якої за відповідачем обліковується заборгованість.

Перевіривши розрахунок 3% річних, судом встановлено, що розмір таких нарахувань складає 22700,32грн., тоді як позивачем заявлено 22668,07грн.

Враховуючи, що суд не може виходити за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 22668,07грн.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справу №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Відповідно до п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань, судом встановлено, що розмір таких нарахувань складає 96525,85грн., тоді як позивачем заявлено 92819,90грн.

Враховуючи, що суд не може виходити за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають інфляційні нарахування у розмірі 92819,90грн.

Розрахунок 3% річних та інфляційних втрат судом здійснено за допомогою програмного забезпечення “Ліга Закон”.

Відповідно до ст.13Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши умови договору, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

При цьому, судом встановлено, що позивачем був сплачений судовий збір у розмірі більшому, ніж встановлено законом.

Відповідно до п.2 ч.2. ст.4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру складає

1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Виходячи з розміру позовних вимог 379239,97грн. позивач мав сплатити судовий збір в сумі 5688,60грн.

Згідно платіжного доручення №547 від 30.03.18р. позивачем при поданні позову було сплачено судовий збір в сумі 5689,57грн.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України “Про судовий збір”, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Оскільки позивачем не подано відповідного клопотання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для повернення надмірно сплаченого судового збору у розмірі 0,97грн.

Керуючись ст.ст.12, 13, 46, 73, 74, 76, 79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛМИС», м.Маріуполь, Донецька область до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс», м.Маріуполь, Донецька область про стягнення основного боргу в сумі 263752,00грн., 3% річних в сумі 22668,07грн. та інфляційних нарахувань в сумі 92819,90грн., задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» (пр. Миру, буд. 68-А, м.Маріуполь, Донецька область, 87500; код ЄДРПОУ 24155428) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛМИС» (АДРЕСА_1, 87520; код ЄДРПОУ 20344888) суму основного боргу 263752,00грн., 3% річних в сумі 22668,07грн., інфляційні нарахування в сумі 92819,90грн., та судовий збір в розмірі 5688,60грн.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 12.06.18р.

Суддя М.О. Лейба