Постанова № 74599108, 05.06.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2018 року м. Київ

Справа 752/21848/16-ц

Апеляційний суд м. Києва в складі колегії суддівсудової палати в цивільних справах: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Білич І.М., Поліщук Н.В.

секретар Луговий Р.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Шкірай М.І. 12 березня 2018 року у м. Києві, дата складення повного тексту не зазначена, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2,

В С Т А Н О В И В

У грудні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування витрат, в якому просив стягнути з відповідача на його користь понесені витрати за сплату комунальних послуг у розмірі 169976,05 грн.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він з 05.08.2008 по 06.04.2016 був власником 1/4 частини гаражного боксу АДРЕСА_1, іншим співвласником 1/4 частини зазначеного гаражного боксу є ОСОБА_2 Також їм на праві спільної часткової власності належить гаражний бокс №10 в тому ж самому гаражному кооперативі, в рівних частках. Посилався на те, що рахунки по сплаті комунальних платежів виставлялись кооперативом, які в подальшому сплачувались ним особисто. Так, з 2009 року по квітень 2016 року він за свої власні кошти сплатив обов'язкові платежі за електроенергію, водопостачання, охорону, членські внески та земельний податок у загальному розмірі 339952,10 грн. за 1/2 частину гаражного боксу АДРЕСА_1. Просив стягнути з відповідача половину понесених ним витрат за сплату комунальних послуг у розмірі 169976,05 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12.03.2018 позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування витрат - задоволено частково.

№ апеляційного провадження:22-ц/796/4208/2018Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1/2 частину сплачених ним коштів за спожиту електричну енергію за період з січня 2014 року по квітень 2016 року у розмірі 86872 гривні 48 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 868 гривень 84 коп.

В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Не погодилась із вищезазначеним судовим рішенням відповідач, нею подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність рішення, як такого, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та за неповного з'ясування обставини, що мають значення для справи. Відповідач зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що відповідач не користувалась вказаним вище майном, а тому не повинна була сплачувати житлово-комунальні послуги. Судом також не з'ясовано, чи були укладені позивачем договори з постачальником житлово-комунальних послуг, чи виставлялися йому якісь рахунки, в якому обсязі здійснювалося споживання комунальних послуг тощо. В матеріалах справи взагалі відсутні докази на підтвердження зазначеного. Позивачем також не надано жодного доказу на підтвердження наявності рахунків, виставлених йому гаражним кооперативом «Барвінок» щодо сплати комунальних послуг, про які він заявляє у позові. Відсутність зазначеної вище інформації у квитанціях позивача, робить ці докази неналежними та недопустимими у справі, якими не можуть бути обґрунтовані позовні вимоги. Суд також не спростував факт відсутності у відповідача заборгованості по сплаті комунальних та інших платежів перед ГК «Барвінок», не дослідив докази проведення відповідачем платежів до ГК «Барвінок», які містяться в завірених бухгалтерією книгах обліку кооперативу. Тому суд безпідставно стягнув з відповідача витрати на оплату комунальних послуг та електроенергії, які вона жодним чином не отримувала. Також зазначає, що суд вийшов за межі позовних вимог та невмотивовано включив до стягнення інші види платежів.

Враховуючи вищевикладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він вказує на те, що договори оренди на які посилається відповідач не підписувались позивачем, у вказаних договорах відсутні посилання на те, який саме об'єкт здається в оренду, а тому не можна стверджувати, що саме гаражні бокси № 10 та № 2120 здавалися в оренду, що належать на праві спільної власності сторонам у справі. Крім того, вказує, що надані відповідачем довідки про відсутність у неї заборгованості по утриманню гаражних боксів не спростовує факту заборгованості перед позивачем, оскільки саме позивач проводив всі платежі по утриманню спільної власності. Також вказує на те, що відповідачем не надано до суду належних доказів які б підтверджували, що нею були понесені будь-які витрати на утримання гаражних боксів, та які б спростовували позицію позивача. Вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

В порядку п. 8 ч. 1 Розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України(в редакції від 03.10.2017), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

А отже Апеляційний суд м. Києва є компетентним судом щодо розгляду даної справи.

В судовому засіданні відповідач та представник відповідача адвокат - ОСОБА_4 підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просили її задовольнити.

Представник позивача - адвокат ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2, у рівних частинах, на праві приватної власності належить 1/2 частина гаражного боксу АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу 1/2 частини гаражного боксу від 05.08.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назарчук Н.В., зареєстровано в реєстрі за №3037 (а.с.5-6).

Також, на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві приватної власності у рівних частинах належить гаражний бокс №10 в ГБК «Барвінок» по вул. Новомостицькій, буд. №25, записаному в реєстрову книгу Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна за реєстровим №66170 (а.с. 7-8).

Відповідно до договору дарування 1/4 (однієї четвертої) частки гаражного боксу від 06.04.2016, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голячекно М.В., зареєстрованого в реєстрі за №689, власником 1/4 частки гаражного боксу під АДРЕСА_1 став ОСОБА_3 (а.с. 9-10).

Позивач у період з лютого 2010 року по квітень 2016 року сплачував щомісячні платежі на оплату комунальних послуг гаражних боксів АДРЕСА_1, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера (а.с. 25-49).

Відповідно до довідки за № б/н від 12.12.2016, виданої гаражним кооперативом «Барвінок», ОСОБА_3 сплатив пайові, членські внески, податок на землю, за використану електроенергію, водопостачання та охорону в повному обсязі і заборгованості перед кооперативом не має (а.с. 50).

Згідно довідок № 10 від 03.03.2016 та № 10 від 26.05.2016 виданих гаражним кооперативом «Барвінок», ОСОБА_2 сплатила пайові та членські внески в повному обсязі і заборгованості перед кооперативом не має.

Сторонами не заперечується, що гаражні бокси АДРЕСА_1 належать їм на праві спільної часткової власності.

Відповідач в суді першої інстанції зазначила, що гаражними приміщеннями не користувалась, оскільки вони здавались позивачем в оренду, на підтвердження чого надала копії договорів оренди, а тому вона не повинна нести витрати по сплаті спожитих комунальних послуг. Також, посилалась на те, що кошти на оплату комунальних послуг вносились нею особисто, однак в квитанціях вказано ім'я позивача, на підтвердження чого надала копії з журналу обліку за 2016 і 2017 роки. Одночасно нею заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до житлово-комунальних послуг належать послуги з централізованого постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізованого опалення, вивезення побутових відходів та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Згідно ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 360 ЦК України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує.

Згідно ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачем комунальних послуг є фізична або юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено понесені ним витрати по утриманню гаражних боксів АДРЕСА_1, які перебувають у спільній частковій власності позивача та відповідача, однак застосував строки позовної давності та стягнув з відповідача на користь позивача ? частину сплачених позивачем коштів за утримання гаражних боксів за період з січня 2014 року по квітень 2016 року в сумі 86872, 48 грн.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та вважає його законним і обґрунтованим виходячи з наступного.

Правовий аналіз наведених вище норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що власність зобов'язує, і в разі доведеності одним із співвласників понесення ним витрат на управління, утримання та збереження спільного майна, участь у чому (управлінні, утриманні, збереженні) пропорційно своїй частці зобов'язаний приймати інший співвласник, який ухиляється від свого обов'язку, особа, яка зазнала втрат, має право на їх відшкодування у передбаченому законом порядку. Зокрема, такими способами захисту права є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п.8 ч.2 ст.16 ЦК України).

Доводи відповідача відносно того, що гаражний бокс АДРЕСА_2 нею не використовувався, а здавався в оренду позивачем не заслуговують на увагу. Так, в судовому засіданні апеляційного суду встановлено, що між сторонами існувала певна домовленість про порядок користування належними їм приміщеннями. Таким чином відповідач здійснювала користування іншою частиною приміщень. Також встановлено, що обидва приміщення підключені до єдиного лічильника обліку електроенергії. Даних про здійснення відповідачем оплати послуг з надання електроенергії матеріали справи не містять.

Отже, враховуючи наявність домовленості сторін про порядок користування приміщеннями, без визначення конкретного приміщення, їх право спільної часткової власності, в якому їх частини є рівними, відсутність даних про здійснення витрат на компенсацію послуг відповідачем, та наявність даних про повну оплату позивачем, вимоги останнього про їх компенсацію слід визнати обгрунтованими.

Подані відповідачем копії договорів оренди укладених від імені позивача, вказаних висновків не спростовують. До того ж, ці копії не засвідчені належним чином, відсутні їх оригінали та не визнаються позивачем. А отже не можуть бути прийняті в якості належних і допустимих доказів у справі.

Відповідач в апеляційній скарзі також зазначає про те, що судом першої інстанції не з'ясовано, чи були укладені позивачем договори з постачальником житлово-комунальних послуг, чи виставлялися йому якісь рахунки, в якому обсязі здійснювалося споживання комунальних послуг. Колегія суддів вважає такі посилання безпідставними, оскільки вказані гаражні бокси знаходяться у віданні ГК «Будівельник», позивач і відповідач є членами вказаного кооперативу. Договори із відповідними постачальниками комунальних послуг в даному випадку укладаються саме ГК «Будівельник», а позивач та відповідач, як члени вказаного кооперативу повинні виконувати свої обов'язки, зокрема оплачувати спожиті послуги за електроенергію, водопостачання та інші витрати. Вказані кошти членами кооперативу зараховуються на рахунок кооперативу, а кооператив, в свою чергу, вже розраховується з постачальниками комунальних послуг. На підтвердження оплати спожитих комунальних послуг, позивачем було надано до суду квитанції до прибуткового касового ордеру видані ГК «Будівельник» (а.с. 40-49, т. 1) в яких були зазначені показники та використаний об'єм електроенергії.

Відповідно до пп. 10 п. З Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 29.12.2017 № 148 касовий ордер первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси.

Згідно ч. 2 ст.7 8 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, колегія суддів вважає надані позивачем квитанції до прибуткового касового ордеру належними та допустимими доказами. Крім того, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що у позивача чи відповідача у вказаному кооперативі є у власності інші гаражні бокси, за які позивач міг вносити вказану вище плату.

Що ж стосується доводів відповідача стосовно того, що суд першої інстанції не спростував факт відсутності у неї заборгованості по сплаті комунальних та інших платежів перед ГК «Барвінок», то колегія суддів виходить з наступного. Так, надана відповідачем довідка про відсутність у неї заборгованості по утриманню гаражних боксів, яка видана ГК «Будівельник» не спростовує наявність заборгованості відповідача перед позивачем. Посилання відповідача на журнал обліку гаражного кооперативу «Барвінок» щодо сплати нею пайових та членських внесків, земельного податку, комунальних послуг, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки зазначений журнал не відповідає вимогам законодавства про ведення касових операцій у національній валюті Україні.

Таким чином, відповідачем не було надано належних доказів, що нею були понесені будь-які витрати на утримання гаражних боксів АДРЕСА_1, та які б, в свою чергу, спростовували позовні вимоги заявлені позивачем.

За правилами ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Оскільки сплата комунальних послуг здійснюється щомісячними платежами, то початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Позивач звернувся до суду з позовом 22.12.2016, що стверджується вхідним штампом суду, а тому у нього виникло право вимоги на платежі, які були сплачені з 22.12.2013 по 22.12.2016.

Оскільки відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності, то висновок суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1/2 частини сплачених ним коштів за послуги за спожиту електричну енергію за період з січня 2014 року по квітень 2016 року в сумі 86872,48 грн. є законним і обґрунтованим.

Посилання відповідача на те, що судом першої інстанції не в повній мірі досліджені матеріали справи, що призвело до прийняття необґрунтованих висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, що в свою чергу є підставою для скасування рішення суду, не знайшли свого підтвердження.

В силу положень ст. ст. 12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже виходячи із основних принципів цивільного процесу, зокрема, змагальності і диспозитивності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем своїх вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 березня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач:

Судді:

Повний текст постанови складений 08.06.2018.